На думку 1. Огієнка, «XVII вік — це золотий вік нашого
письменства, нашої культури. Київ став центром української
науки, її Афінами, став нашим Парижем»1. Наука та культура
розвивалися в багатьох містах України: Острозі, Дермані, Евю,
Львові, Луцьку, Почаєві, Вінниці, Чернігові та ін. З’являються
високохудожні твори, позначені виразним впливом
класичного риторичного мистецтва. На це вказують самі назви творів.
Герасим Смотрицький написав «Ключ царства небесного…»
A587 р.); Кирило Транквіліон-Ставровецький — «Зерцало
богословія» A618 р.), «Перло многоцінноє» A646); Захарія
Копистенський — «Книга о вьрЪ», «Палинодія» A620 р.); Єли-
сей Плесепецький — «Часословець» A617 р.); Лаврептій Зиза-
пій — «Катехізис» A626 р.); Петро Могила — «Великий
Требник» A646 р.); Касіян Сакович — «Вірші на жалосний погреб
шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного…» A622 р.).
Про патетичну риторику і стиль праці Герасима Смотриць-
кого «Ключ царства небесного» можна судити з таких рядків,
звернених до читачів: Поставайте, почуйтеся й подносіте очи
душ ваших, а обачте з пильністю, як спротивник ваш, діявол, не
спить і не тілько, як лев рикаючи, шукасть кого пожерти, але
явне в пащеки ему многие …впадають.
«Перло многоцінноє» Кирила Транквіліона-Ставровецько-
го також починається звертанням з алегоричним поетичним
образом перлини і побудованим на текстовому паралелізмі:
Ласкавий читачу! Подобас вам наперед то відати, для чого автор
ваоїсився піднімати так велику і тяжку працю около тої
видатної книги, реченої «Перло многоцінноє». Адже справа гідна
такого титулу славного, бо ж перла родяться в глибині морській
Югіспко /. Українська культура. — К., 1918. — С. 32.
122
од блискавиці і з трудністю на світ виносяться. Так і в тій книзі
слова на честь, і славу, і хвалу імені Божому суть як перла мно-
гоцінні, рождені од моли її небесної од світлості Духа Святого,
в глибині небесної премудрості, а винесеш нині в мир сей дольний,
видимий високопарним умом моїм, на вічну радість і ненаситиму
сладість душам христолюбивим. Христос с істинне веселіє
любящим його. Відтак таку працю мою трудну з любовію прийми.
Відомий церковний діяч, філолог, автор знаної в усьому
слов’янському світі «Грамматікі словенськія» Мелетій Смотриць-
кий видав у 1610 р. «Тренос, або Плач єдиної святої
вселенської апостольської східної церкви…», сповнений художньої
виразності і риторичної досконалості: Горе мені, злиденній, ой
леле, нещасній, звідусіль в добрах моїх обідраній, ой леле, на
ганьбу тіла мого перед світом із шат роздягненій!.. Руки в оковах,
ярмо на шиї, пута на ногах, ланцюг на стегнах, меч над головою
двоїстий, вода під ногами глибока, огонь з боків невгасимий,
звідусіль волання, звідусіль страх, звідусіль переслідування…
Влітку спека до млості, взимку мороз до смерті, бо ж гола-
голісінька і аж на смерть гнана буваю. Колись гарна й багата,
тепер споганіла й убога. Колись королева, всьому світові люба,
тепер усіма зневажена і спечаїсна. Приступіть до мене, усі живі,
всі народи, всі жителі землі]
Персоніфіковане звертання церкви у «Молитві до Бога»
передане риторичними фігурами каскадного періоду, сповненого
поширеними звертаннями, синтаксичними палалелізмами,
повторами, гіперболізованою лексикою:
— Ти сам, Царю вічної слави, неба і землі Владика, котрого
престол умом неоціненний і слава непостижима! Перед котрим
стоять зі страхом і трепетом вої ангельські і всіх сил гориіх!
Котрого слово істинне і глаголи вічні! Котрого повеління кріпке,
а розправи страшні! Котрого погляд висушує безодні, а гнів
розтоплює гори, істина ж свідчить несхибно.
Ти, — кажу, — котрий зі всіх лісів землі і з усіх дерев її обрав
сси собі виноградник єдиний, і з усіх квітів світу обрав сси собі
лілію єдину…
Ти сам і тепер поглянь милосердним оком на невимовні жалі,
утиски та муки мої…
Пишна риторика стала тією мовною формою, яку вдало
використала і розвинула далі українська полемічна література
для пропаганди й утвердження православної віри передусім,
економічного самоусвідомлення і гуртування. Українське
відродження сприйняло й поєднало європейський бароковий стиль
з властивою йому ідеєю гуманізму і прагненням до химерних,
незвичних форм та вишукану риторику виражальних засобів.