РИТОРИКА І СТИЛІСТИКА В КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ

XVI — початок XVII ст. — період поширення
книгодрукування, науки й освіти в Україні. Масово відкривалися братські
школи, вищі навчальні заклади — колегіуми та академії. У Києві в
1615 р. була заснована вища школа при Києво-Братському
монастирі на Подолі, в 1631 р. відкрита митрополитом Петром
Могилою Лаврська школа. У 1632 р. обидві школи об’єдналися
у Києво-Могилянську колегію (пізніше — академію). Вона стала
осередком освіти й культури не тільки в Україні, вплив її
поширювався на всі слов’янські землі все наступне століття.
Випускники її ставали відомими церковними й політичними діячами,
вченими, письменниками: Єпіфаній Славинецький, Феофан
Прокопович, Симеон Полоцький, Стефан Яворський, Димитрій
Туптало (митрополит Ростовський), Іоаникій Галятовський,
Інокентій Гізель, Григорій Сковорода, Микола Бантиш-Камен-
ський. Певний час у ній навчався Михайло Ломоносов.
В академії культивувалися усі типи давньої української
літературної мови — слов’яно-руська, слов’яно-українська і
«проста» мова. Тут здобували гуманітарну освіту, вивчаючи
поетику, риторику, діалектику (полеміку), грецьку і латинську
мови. В риториці розвивався бароковий стиль з пошуками
вибагливих пишномовних форм, символів, незвичних уподібнень,
урочистих протиставлень, несподіваних персоніфікацій.
Про ідеал поетичної краси й ораторство як стилістичну
ознаку літературного мовлення XVII—XVIII ст. можна судити з
того, як учені — викладачі Києво-Могилянської академії
озаглавлювали латиною свої навчальні посібники з поетики:
М. Довгалевський — «Сад поетичний, вирощений задля
збирання квітів і плодів віршованого і прозового слова в Київській
Могиляно-Заборовській академії для більшої користі
українському садівникові і його православній батьківщині біля
Йорданського і Марійського морів у 1736 році»;
П. Конючкевич — «Правила правилам душ Аполлона, тобто
структура поезії, піднесена на найвищі вершини Парнасу і
передана для використання благородній руській молоді в рідних
Афінах Кисво-Могиляно-Зборовських з року 1739 у рік 1740»;
Невідомих нам авторів — «Парнас, або ж кифара
поетичних правил Аполлона для нас у Кисво-Могилянській колегії
викладена й перекладена .,.1719—1720рр.»;
«Аполлон музи руської Паллади, або правила поезії, викладені
року… 1722».
Будучи все ще гомілетикою (церковною), вітчизняна
риторика все більше збагачувалася соціальними мотивами і мусила
124
шукати простіші, доступніші форми вираження змісту
проповідей. Найвидатнішими проповідниками і риторами-педаго-
гами цього періоду були Інокентій Гізель, Лазар Баранович,
Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський.
Інокентій Гізель — архімандрит Києво-Печерської лаври,
історик, ректор колегії, автор оригінального публіцистично-
проповідницького підручника для духовенства «Мир з богом
чоловіку» A669 р.). Ця праця сповнена алегоріями, які,
розкриваючи церковну мораль, виражали ідеї гуманізму.
Соціальне зло (несправедливий суд, знущання над беззахисними) — це