РИТОРИКА І СТИЛІСТИКА В КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ

SELECTORNEWS - покупка, обмін і продаж трафіку

XVI — початок XVII ст. — період поширення
книгодрукування, науки й освіти в Україні. Масово відкривалися братські
школи, вищі навчальні заклади — колегіуми та академії. У Києві в
1615 р. була заснована вища школа при Києво-Братському
монастирі на Подолі, в 1631 р. відкрита митрополитом Петром
Могилою Лаврська школа. У 1632 р. обидві школи об’єдналися
у Києво-Могилянську колегію (пізніше — академію). Вона стала
осередком освіти й культури не тільки в Україні, вплив її
поширювався на всі слов’янські землі все наступне століття.
Випускники її ставали відомими церковними й політичними діячами,
вченими, письменниками: Єпіфаній Славинецький, Феофан
Прокопович, Симеон Полоцький, Стефан Яворський, Димитрій
Туптало (митрополит Ростовський), Іоаникій Галятовський,
Інокентій Гізель, Григорій Сковорода, Микола Бантиш-Камен-
ський. Певний час у ній навчався Михайло Ломоносов.
В академії культивувалися усі типи давньої української
літературної мови — слов’яно-руська, слов’яно-українська і
«проста» мова. Тут здобували гуманітарну освіту, вивчаючи
поетику, риторику, діалектику (полеміку), грецьку і латинську
мови. В риториці розвивався бароковий стиль з пошуками
вибагливих пишномовних форм, символів, незвичних уподібнень,
урочистих протиставлень, несподіваних персоніфікацій.
Про ідеал поетичної краси й ораторство як стилістичну
ознаку літературного мовлення XVII—XVIII ст. можна судити з
того, як учені — викладачі Києво-Могилянської академії
озаглавлювали латиною свої навчальні посібники з поетики:
М. Довгалевський — «Сад поетичний, вирощений задля
збирання квітів і плодів віршованого і прозового слова в Київській
Могиляно-Заборовській академії для більшої користі
українському садівникові і його православній батьківщині біля
Йорданського і Марійського морів у 1736 році»;
П. Конючкевич — «Правила правилам душ Аполлона, тобто
структура поезії, піднесена на найвищі вершини Парнасу і
передана для використання благородній руській молоді в рідних
Афінах Кисво-Могиляно-Зборовських з року 1739 у рік 1740»;
Невідомих нам авторів — «Парнас, або ж кифара
поетичних правил Аполлона для нас у Кисво-Могилянській колегії
викладена й перекладена .,.1719—1720рр.»;
«Аполлон музи руської Паллади, або правила поезії, викладені
року… 1722».
Будучи все ще гомілетикою (церковною), вітчизняна
риторика все більше збагачувалася соціальними мотивами і мусила
124
шукати простіші, доступніші форми вираження змісту
проповідей. Найвидатнішими проповідниками і риторами-педаго-
гами цього періоду були Інокентій Гізель, Лазар Баранович,
Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський.
Інокентій Гізель — архімандрит Києво-Печерської лаври,
історик, ректор колегії, автор оригінального публіцистично-
проповідницького підручника для духовенства «Мир з богом
чоловіку» A669 р.). Ця праця сповнена алегоріями, які,
розкриваючи церковну мораль, виражали ідеї гуманізму.
Соціальне зло (несправедливий суд, знущання над беззахисними) — це
гріх. Інокентія Гізеля називають українським Арістотелем, він
відзначився у багатьох галузях знань.
Інший відомий проповідник, ректор Києво-Могилянської
колегії Лазар Баранович написав книгу «Меч духовний є
глагол божий» A666 р.), у якій 55 слів-проповідей, написаних за
правилами шкільної гомілетики, і «Труби словес проповідних»
A674 р.), що містить 80 проповідей на різні свята. Самі назви
книжок свідчать, що написані вони високим стилем церковної
риторики.
Баранович, будучи Чернігівським архімандритом, збудував
друкарню, організував гурток українських письменників під
назвою «Чернігівські Атени (Афіни)».
Учень Лазаря Барановича і також ректор Києво-Могилян-
ської колегії, відомий український культурний діяч і
письменник Іоаникій Галятовськищ сам викладач риторики українською
мовою, розробив теорію новомодного красномовства. У 1659 р.
він видав книгу проповідей «Ключ разумінія» з теоретичною
частиною «Наука, альбо Способ зложення казання», яка стала
відомою науковою працею далеко за межами України. І.
Галятовський пропонує кожному, хто хоче «казання учинити»,
обрати тему, за якою має повідати все казання, яке повинне
складатися з трьох частин: перша — ексордіум, початок; друга —
наррація, оповідь; третя — конклюзія, кінець. Описавши
призначення кожної частини і зв’язок між ними, автор називає
основні джерела, з яких можна брати матеріал: Біблія, житія
святих, праці великих проповідників, а ще історії і хроніки,
книги про людей, природу, звірів — все це нотувати й ампліку-
вати до своєї теми. Далі І. Галятовський застерігає промовця,
щоб «людей не привів мовою своєю до десперації, до розпачу»,
і радить:«.. .читай книги, що хороше вичитаєш, нотуй собі і до
свого казання амплікуй». Свою теорію красномовства
Галятовський втілив у книзі проповідей про чудеса Марії Богородиці
«Небо новоє» A665 р.).
Найповніше барокові тенденції у вітчизняній риториці
відобразилися у публіцистично-ораторській прозі талановитого
125
українського письменника і культурно-освітнього діяча
Антоны Радивиловського. Він автор двох збірок проповідей: «Огоро-
док Марії Богородиці» A676 р.), в якому 199 проповідей на
релігійні свята, а також проповіді на морально-етичні теми
світського життя; «Вінець Христов, з проповідей недільних, як
цвітов рожаних, на украшеніє православно-католицької святої
східної церкви сплетений» A688 р.). У ньому вміщено 155
проповідей на теми євангельських читань. Антоній Радивилов-
ський був учнем Галятовського і свої проповіді будував за його
теорією казань. Проповідь мала чітко визначену будову. У вступі
(ексордіумі) повідомлялася подія з якоїсь релігійної книги, щось
принагідно зауважувалося про світські справи. В основній
частині (нарації) викладали суть проповіді, у третій частині —
висновках (конклюзії) — узагальнювали сказане і навчали
паству.
Як теоретик вітчизняної риторики, Радивиловський
розробляв методику складання і виголошення проповідей,
визначав завдання ораторів, склад аудиторії. За теорією
Радивиловського, проповідник, оратор є послом Бога, його устами
промовляє сам Бог. Тому проповідник має бути всезнаючим,
глибоко порядним, чесним. Радивиловський радив (і сам так робив)
проповіді будувати логічно, використовувати вставні оповіді
з античної і середньовічної літератури, міфології, прикрашати
хитромудрими порівняннями, байками. Відомими є байки
Радивиловського «Лис і Журавель», «Рак і Раченята», «Лис і
Козел».
Радивиловський був великим патріотом України. У його
проповідях для воїнів «Слова часу войни» звучали риторичні
запитання: «Що може бути ліпшого за вітчизну? Якщо милі здоров’я,
дружина, діти, брати, то вітчизна повинна бути в багато разів
рідніша, бо вона вас породила, виховала, всім добром збагатила,
всіх обняла і приголубила. Запитаймо відважних воїнів, хто
примусив їх залишити домівку, дружин, дітей, братів і сестер та піти
на смертельну битву з бусурманами. Любов до вітчизни. Кому ж
доведеться вмерти за неї на полі бою, той одержить на небі
нагороду і як лицар, і як мученик». Антоній Радивиловський
писав простою мовою з «густою домішкою українізмів» (П. Плющ),
його твори завжди мали виразний український колорит. Він
написав більше трьохсот оповідань, українізуючи сюжети й образи
античної та середньовічної літератури. Його вважають типовим
представником українського бароко.
Феофан Прокопович. Вагомим здобутком української
риторики часів Відродження стала ораторсько-публіцистична
діяльність відомого церковного і громадського діяча, освітянина і
письменника Феофана Прокоповича.
126
Народився Єлезар (у ченцях Єлисій, Феофан) Прокопович у
родині дрібного торговця, рано залишився сиротою, виховувався
у дядька, ректора Києво-Могилянської колегії Феофана Проко-
повича. В ній і навчався майбутній письменник. Коли помер
дядько, Єлезара взяла на виховання якась київська родина. Закінчивши
у Києві навчання, Єлезар подався до Литви продовжувати освіту.
Там не приймали некатоликів, тому мусив стати уніатом і
вступити до Братства Вітебського базиліанського монастиря під іменем
Єлисій. Потім працював учителем піїтики і риторики у
Волинському училищі. Як обдарованого юнака його послали
продовжувати навчання у Римській колегії. За час навчання Прокопович
оволодів кількома мовами, засвоїв філософські ідеї Ренесансу і
Реформації, раннього Просвітництва, ознайомився з творами
вчених, філософів, античних і західноєвропейських письменників.
Через три роки A704 р.) повернувася до Києва, прийняв
православну віру, взявши ім’я свого дядька Феофана.
Викладаючи в Києво-Могилянській академії поетику,
риторику, філософію, логіку, математику, фізику, астрономію,
Прокопович стає популярним оратором-проповідником. Це він
проголошує в Софійському соборі вітальне слово Петру І, коли
той приїхав до Києва у 1706 р. Після перемоги в Полтавській
битві він вітає Петра 1 філософським «Панегирикосом, або
Словом похвальним…», служить царю вірою і правдою.
Переїхавши до Росії, активно працює на славу російської науки й
освіти, сприяє заснуванню Російської академії наук,
Петербурзького університету, Слов’яно-греко-латинської академії.
Сягнувши глибин науки, пізнавши вершини творчого
натхнення (навіть листи писав у віршовій формі), чесно працюючи «во
славу отечества», Феофан Прокопович не здобув від російських
можновладців того визнання, на яке заслуговував. Закінчилося
його життя у Новгороді останніми словами: «О голово,
голово, розуму впившись, куди ся прихилиш?».
Феофан Прокопович залишив велику наукову,
публіцистичну та художню спадщину, в якій значна частина належить
риториці. В його часи ще зберігався старий поділ науки і
мистецтва, в якому провідне місце посідали риторика,
красномовство, ораторська проза. Риторика розглядалася як
універсальна наука про слово і життя. Вона охоплювала крім власне
риторичної науки церковне і світське красномовство,
філософську та історичну прозу, сягала меж художньої.
Праця Феофана Прокоповича «Про риторичне мистецтво»,
написана за тодішньою науковою традицією латиною, звернена
до української молоді, про що видно з посвяти:
Книжок 10 для навчання української молоді, що вивчас одне і
друге красномовство на благо релігії і Батьківщини, викладені
127
преподобным отцем Феофаном Прокоповичем у Києві у славній
православній Могилянській Академії року 1706.
Мудрість ученого, талант педагога, красномовство оратора
є очевидними вже у «Вступі», який починається такими
словами:
Молоді оратори! Поступивши до школи красномовства,
знайте, що ви прагнете до такої почесної справи, яка сама по собі
справді настільки корисна, що її належить викладати не лише
для вашого добра, а й на благо релігії і Батьківщини. Вважаю,
що при цьому не менш треба мені думати про мою галузь
навчання, ніж вам про ваші здобутки. Бо це с та цариця душ,
княгиня мистецтв, яку всі вибирають з уваги на достоїнство,
численні балсають з огляду на користь, а лише деякі осягають,
як внаслідок нерівних сил таланту, так і через обсяг самого
предмета, а про власні похвали цього останнього поговоримо
ширше в самій праці.
Про навчання, завдяки якому хтось може оволодіти риторичним
мистецтвом, я тверджу: потрібно, щоб ми намагалися вкласти
працю і зусилля, рівні тому подиву, котрий колений мас перед
красномовством… А цього ми слушно не можемо дозволити і
довірити талантові. Якщо його не вдосконалювати, вправляючись
наполегливо у наслідуванні (кращих зразків), то талантові нічим
не допомолсе щастя. Але ви, кандидати красномовства, подаєте
мені міцну надію, бо ви так своєчасно зійшлися тут такою
громадою, що здасться, наче ви не зійшлися, а злетілися. А це,
гадаю, треба приписувати не якимсь веслам чи вітрилам, не
прудкості та швидкості коней, а палкому вашому бажанню.
Я вітаю себе з таким початком, з якого можна робити
висновок, що я привітав вас і себе з добрим успіхом.
Отже, якщо ви почали, старайтеся з коленим днем бути
наполегливішими; а щоб вам кінець був кращий, ніж: початок, то до
цих перших зусиль ви додавайте ще більші, принаймні, рівні (з
попередніми).
Адже ясно, що колений має віддаватись такій справі з
великою ретельністю. Бас закликає на громадські наради
Батьківщина, що так часто зазнавала спустошень; церква, яка не раз
вела боротьбу з єрессю, благає вас узяти участь в полемічних
дискусіях; сама слава кличе кожного з вас передати своє ім’я
нащадкам, а цього успіху молена домогтися тільки за
допомогою красномовства.
Я теле докладу всіх зусиль, щоб стати вам провідником на
цьому прекрасному шляху, або, принаймні, постараюся бути
побратимом і товаришем у праці1.
Щрокопович Ф. Філософські твори: В 3 т. — К., 1979. — Т. 1. — С. 103.
128
Риторика Феофана Прокоповича складається з 10 книг, у
яких висвітлено основні питання риторичного курсу, який він
читав у Києво-Могилянській академії. Книги розміщені в
такому порядку: загальні вступні настанови; підбір доказів та
ампліфікація; розташування матеріалу; мовностилістичне
оформлення; трактування почуттів; метод писання історії і про
листи; судовий і дорадчий рід промов; епідейктичний, або при-
крашувальний, рід промови; дещо про священне
красномовство; про пам’ять і виголошування.
У книгах розглядаються наступні питання: про похвалу
красномовству; корисність красномовства; поняття риторики; про
те, як оратору стати знаменитим; вади зіпсованого
красномовства, передусім про високопарність, невдале наслідування,
байдужість, недоречність, бундючну патетичність; про шкільне,
поетичне, емоційно-насичене або алегоричне, низьке, просте
та інше мистецтво; причини зіпсованого красномовства;
троякий рід красномовства або про стилі: високий, поважний,
середній чи квітчастий, низький або буденний; допоміжні засоби
красномовства, передусім про талант, науку і вправність;
наслідування, кого і як наслідувати, похвали Цицеронові,
Златоустові та іншим ораторам і святим отцям.
У своєму курсі риторики Феофан Прокопович розвивав ідеї
античної риторики, посилався на думки відомих риторів і
ораторів античності:
Арістотеля — велика користь красномовства полягас в
захисті справедливості;
Платона — дар переконливої мови с той самий, що і дар
лікування, бо лікування допомагає тілові, а переконлива мова ліку с
душі, в нещасті с захистом, у щасті — найбільшою прикрасою;
Цицерона — красномовство — це прекрасне світило
таланту, яке робить нас здатними до красномовства і підготовленими
до навчання.
Прокопович ставив високі вимоги до таланту, знань,
мовних умінь оратора. Адже оратор «проводить найважливіші
справи [...], розкриває, переслідує злочини, дискутує про чесноти і
достоїнства, відкриває таємниці природи, нарікає на нестійкість
долі, говорить про виникнення і загибель царств і про суєтну
мінливість речей, ставить перед очі подвиги героїв і царів,
величаво прикрашає мужів, що здобули славу, тлумачить священні
справи трисвятого і найбільшого бога, виголошує похвали,
викладає народові накази і закони… все, що тільки с у природі речей,
може бути предметом промов оратора… Він замикає в межах
свого слова всі важливі справи»*.
1 Прокопович Ф. Філософські твори. — С. 107—108.
5 * •<•»
129
У розділі «Про корисність красномовства» Феофан Проко-
пович зазначає, що з красномовства походить багато благ як
громадських, так і приватних, божественних, і вигід
людського життя, тому ті, хто приступить до вивчення цього мистецтва,
«хай найперше навчаться бути чесними і корисними для
людського життя». На думку Прокоповича, вміти люб’язно вітати
гостей і складати сердечні побажання є «маловажні теми для
виступу», головне призначення риторики — патріотичне:
формувати суспільну думку. Найперше — виголошувати похвали
визначним громадянам і керівникам, які добре і розумно
керують державою, хоробро ведуть війни, «щоб їхня хоробрість
не впала в забуття і щоб інших спонукала до подібних вчинків».
Наступне — «промовою запалити інших до діяльного
виконання завдань» у військовій справі. Далі — безкровно словом
перемагати бунти і повстання. «А чи вузеньке поле розкривається
перед нами при писанні листів?» — запитує автор. Він вважає,
що посольська служба потребує допомоги красномовців, щоб
захистити державу, зберегти її авторитет і не вдаватися до зброї.
«Наша Батьківщина мовчки благає допомоги красномовства»,
щоб закріпити преславні подвиги в історичних пам’ятках і
передати нащадкам. Церква також «домагається допомоги
красномовних мужів».
Як пристрасний оратор і талановитий педагог, великий
патріот України Прокопович звертається до учнів:
Українські юнаки! Батьківщина, а водночас і церква, щоб не
обманути вашого довір я, сумлінності, зусиль і праці для
досягнення цих та інших незчисленних благ, просить вас: переможіть
огиду, здолайте труднощі, не жалійте якусь хвилинку часу
посвятити цій дуже приємній праці, бо це мистецтво настільки
почесне і корисне, що якби воно було заховане за океаном, на
самому кінці світу, то однак його треба б шукати. Адже воно
своею цінністю перевищує всякі труднощі і працю1.
Прокопович надавав великого значення теорії і методиці
риторики. Основну частину його риторичного курсу
становлять розробки стилів і жанрів, композиції текстів, способів
словесного вираження, риторичних фігур. В естетичній концепції
Прокоповича риторика займала основне місце, вона — «цариця
мистецтв». Тому і в розробці техніки та методики
красномовства він надавав великого значення художньому вимислу і
відповідно художнім засобам (метафорам, епітетам тощо) його
вираження, формуванню вмінь образного мовлення шляхом
наслідування кращих зразків, виробленню мовних стилів.
Антична теорія трьох стилів знайшла у творах Прокоповича
1 Прокопович Ф. Філософські твори. —: С. 118.
130
нове життя. За його теорією, найвищий стиль використовується
для опису дуже важливих, урочистих подій, вчинків, він
потребує емоційно піднесених слів, величної форми, вишуканих
образних засобів. Високим стилем мають користуватися
церковні та світські оратори, які говорять про високі, благородні речі.
Середній стиль є узвичаєнішим, з помірною кількістю образних
засобів, спокійним тоном. Він призначений для істориків, па-
перистів, які ведуть наукові, ділові справи. Низький, або простий,
стиль використовується у промовах про буденні справи, але він
не повинен опускатися до низької розмови.
Феофан Прокопович написав роботу «Про поетичне
мистецтво», побудовану на засадах «Поетики» Арістотеля. 1
поетика, і риторика, і просвітницько-ораторська діяльність, і
художня творчість засвідчили геніальність Прокоповича, якого
О. Сумароков називав послідовником «пресладка Цицерона»,
короною «красноречия российского», ритором «из числа во
всей Европе главных».

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.