Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

МОВНА СПАДЩИНА ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

У Києво-Могилянській академії вчився великий представник
давньої книжної української мови, поет у стилі релігійного
бароко, філософ Григорій Савович Сковорода. Мовотворчість
Григорія Сковороди реалізувалась у різноманітних жанрах:
філософські і педагогічні трактати, притчі, байки, оригінальна
і перекладна поезія, проповіді й епістолярій. Цс є свідченням
того, що Сковорода як учень Києво-Могилянської академії і
як високоталановитий представник давньої книжної
української мови сприйняв європейські освітні традиції і філософсько-
риторичний культ Слова, що успадкувався українською
культурою з античних часів разом із філософією, риторикою,
поетикою, біблійною міфологією.
Боротьба проти поневолювачів українського народу велася
не тільки на полі брані, а й у сфері духовній, де основною зброєю
було слово, яким народ боронив і обстоював свою сутність.
Сковорода виробив цілу філософію слова. Він його розумів
і як безодню, що може охопити всю різноманітність космосу, і
як міру речей, через яку все можна спробувати пізнати, відчути,
і як силу реально існуючого. Загадка слова, що була непізнана
до нього і залишилась такою й до сьогодні, хвилювала
Сковороду. Слово не тільки знак світу, а мовна знакова система.
Слово мас структуру, що нагадує структуру світу. Є матерія у
вигляді звуку, є знакове заміщення субстанції, якась назва, є,
зрештою, образ, тобто якийсь символічний зміст, що дає змогу але-
131
горично його використовувати, як у байці. Однак є щось
невидиме, невловиме, внутрішнє, завдяки чому слово переживає
людей, речі, простір, час.
Літературна спадщина Григорія Сковороди відобразила
високий рівень розвитку давньої української літературної мови,
що сформувалася на книжних, переважно
церковнослов’янських, джерелах. Урочистістю конфесійного стилю,
традиційною образністю гомілетики сповнений «Сад божественных
пЪсней, прозябшій из зерн священнаго писанія»:
Оставь, о дух мой, вскорі всі земляныи міста!
Взойди, дух мой, па горы, гді правда живет свята…
Оставь земпы печали и суетность мірских ділі
Рисами традиційної книжності (античної піїтики й риторики,
церковнослов’янської гомілетики) більшою чи меншою мірою
позначені всі літературні твори Сковороди. Проте якщо про
великого попередника Сковороди, полеміста XVI—XVII ст.
Івана Вишенського Франко писав, що його мова становить
«образ того хаотичного стану, в якому находився наш язик в
початку своєї літературної кар’єри, виломлюючись з обіймів цер-
ковщини», то їх можна частково віднести і до мови
Сковороди, бо в його часи цей процес прогресує, проста українська мова
дедалі більше через загати слов’янщини пробивається в
літературу.
Наближалася пора формування нової української
літературної мови на народнорозмовній основі. Мовна ситуація XVIII ст.
відбилася у творчості Сковороди, який говорив у побуті
простою українською мовою, добре знав український фольклор і
життя всіх верств суспільства. Суперечливий світогляд
філософа, художника, але богослова не дозволив відірватися в
літературній творчості від церковнослов’янщини, «греки й латини»,
перейти на просту українську мову (що не схвалював Т.
Шевченко). Та гуманізм, Просвітництво й демократизм часто
виводили письменника з обіймів церковщини у широкий світ
народної мови. І він, цей світ, входив у твори Сковороди —
суперечливий, незвичний. Тому, на думку І. Франка, вірші й
пісні писав Сковорода «досить незграбною книжною мовою»,
«надзвичайно кучерявим і баламутним стилем». Хоч І.
Франко й визнавав, що байки Сковороди «писані гарною, декуди
навіть граціозною прозою»1. Ясно, що йдеться про
суперечливість, у яку вступали книжна і розмовна мови у творах
Сковороди.
хФранкоІ. Нарис українсько-руської літератури до 1890 р. — Л., 1910. —
С. 82.
132
Народнорозмовний стиль виразно помітний у багатьох
творах Г. Сковороди. Це постійні народнопісенні епітети,
порівняння, метафори, народні вислови, прислів’я тощо. Наприклад:
Душа моя єсть верба, а ты еси ей вода. Питай мене в сей воді,
утішь мене в сей біді (ПЪснь 3-я); Стоит явор над горою, все
кивает головою. Буйны вітрьі повівают, руки явору ломают.
А вербочки шумят низко, волокут мене до сна. Тут течет по-
точок близко; видно воду але до дна (ПЪснь 18-я); Жайворонок
меж полями, соловейко меле садами (Піснь 13-я); Не пойду в
город богатый. Я буду на полях жить, буду вік мой коротати,
гді тихо время біжит. О дуброва! О зелена! О мати моя родна
(П-снь 12-я)і.
Оригінальним художнім явищем є «Басни Харьковскія», в
яких органічно поєднано просту і книжну мови, що, очевидно,
помітив як позитивне І. Франко. У фабулах байок здебільшого
привертає увагу проста мова, у «силах» — книжна.
Григорія Сковороду можна вважати предтечею нової
української літературної мови на народнорозмовній,
народнопоетичній мові. Так, присвячуючи своєму переяславському
другові ігумену, «найвисокочтимішому у Христі отцю Гервасію
Якубовичу, що виїжджав у 1758 р. з Переяслава до Бєлгорода»,
прощальну пісню, Сковорода так характеризує українську
пісню: «Правда, наша пісня майже зовсім селянська і проста,
написана простонародною мовою, але я сміливо заявляю, що
при своїй простонародності і простоті вона щира, чиста і
безпосередня»2.
Григорій Сковорода залишив багату наукову і літературну
спадщину, яка мала і має вплив на формування і збагачення
стилістичної системи української мови. Його наукові трактати
у жанрі монологів і діалогів з традиційними засобами
класичної риторики і виразними вкрапленнями живомовних
елементів, його літературна творчість, у якій дедалі сильніше
проступали окремі риси нової, що народжувалась, літературної
Мови, засвідчили синтез мудрості книжної і народної.
Мовотворчість Сковороди поповнила українську мову
афоризмами, словами і виразами, що закріпилися з певними
образними значеннями: світ ловив мене, та не спіймав; народ спить,
но всякий сон єсть пробудний; сродна праця; всякому городу нрав
і права; сад божественних песней; хто думає про науку, той
любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися; з
видимого пізнай невидиме; копай усередині себе криницю для тої
1 Сковорода Г. Літературні твори. — К., 1972. — С. 25—61.
2Сковорода Г. До Гервасія Якубовича // Г. Сковорода. Літературні
твори. — К., 1972. —С 376.
133
води, яка зросить і твою оселю, і сусідську; не за обличчя судіть,
а за серце; нова людина мас і мову нову; життя наше — це
подорож, а дружня бесіда — візок, що полегшує мандрівникові
дорогу; одне мені тільки близьке, вигукну я; о школо! о книги!

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.