Основні поняття стилістики. СТИЛЬ. Визначення стилю.

Основним у стилістиці і вихідним для багатьох інших
стилістичних понять є поняття стилю. Воно складає основу
широкого терміна, яким називається наука про стилі — стилістика (лат.
зШув — гр. зіуіоз). Як відомо, стилем давні греки називали
дерев’яну загострену паличку для писання. Вміння
користуватися паличкою-стилем було одним із показників мовної
культури. Поступово поняття «стиль» асоціювалося з манерою письма
та мовлення, стало предметом наук — античної теорії стилю,
риторики,поетики.
Розвиток науки від античної риторики до сучасної лінгвіо
тичної і літературознавчої стилістики значно розвинув і видо-
змінив, розгалузив загальне поняття стилю, а з ним і значення
слова стиль. У сучасному мовленні це слово стало засобом
реалізації понять різних сфер людських знань, діяльності, реалій,
про що свідчить надзвичайно широка сполучуваність його з
іншими, що мають атрибутивно-субстантивну семантику,
наприклад: стиль мови, стиль мовлення, стиль твору, стиль
письменника, стиль газети, стиль підручника, стиль літературного
напряму, епістолярний стиль, академічний стиль, фольклорний
стиль, романтичний стиль, класичний стиль, стиль ампір, стиль
бароко, стиль модерн, піднесений стиль, стиль оздоблення, стиль
одягу, стиль роботи, стиль керівництва тощо. Є навіть стиль
епохи.
Досі в лінгвістичній стилістиці немає єдиного усталеного і
загальноприйнятого визначення стилю, хоча спроб визначити
його є багато і в існуючих дефініціях переважно відображені
основні ознаки стилю. Цей факт зумовлений тим, що поняття
стилю багатопланове і може визначатися за кількома
критеріями різного порядку.
У пошуках визначення стилю можна вивести ряд загальних
ознак його: своєрідний, особливий, характерний, специфічний,
оригінальний, індивідуальний та синонімічних номінантів: тип,
140
різновид, спосіб, манера, характер, форма, склад, які є
смисловим ядром поняття.
В античній і середньовічній риториці під стилем
розуміли передусім якості досконалої мови оповіді, промови,
розмови (ясність, доречність, образність, краса, експресія тощо).
Стилем називали спосіб, характер, манеру викладу. Ритори
розробляли техніку використання засобів мови для досягнення
гарного стилю. У XVII ст. одна з частин риторики (третя за
порядком) — елокуція — виділилася у праці Тьєбо в окреме
вчення про стиль «як особливу і постійну манеру виражати свої
думки», яка «…виявляється у виборі порядку.., зв’язків..,
виразів.., зворотів…»1.
Стиль висловлення (фрази, повідомлення, тексту) — це його
змістова властивість {що? і які), сформована за принципом
вибору способів передачі змісту. Стиль висловлення
відображає позицію суб’єкта мовлення, особисте ставлення і формує
конотативний рівень знаковості мови.
У стилі висловлення відображається суб’єкт мовлення, а це
одночасно носій: загальнонародної мови, професійного
мовлення, говірки територіальної чи соціальної, певного рівня і
напряму культури, можливо, мистецького стилю (романтик,