Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

КАТЕГОРІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТИЛЮ

У метамові сучасної лінгвістики термін «стиль» є
найпоширенішим. Оскільки його поява ще в античній риториці
забезпечила йому тривалу лінгвокультурну історію і мовно-комуніка-
тиві иттєдіяльність, його різнобічне використання дає
підставу для кількох окремих тлумачень:
— стиль описовий як аспект мовної системи (мовні одиниці
мають конотації, часом засвідчені навіть у нормативних
словниках);
— стиль експресивний як ступінь інтенсивності
виражальних можливостей мови і мовців;
— стиль художній як поняття культурно-естетичне, як
напрям, адже мова належить до явищ культури, особливо
мистецтво слова;
— стиль як зреалізована можливість вибору і як продукт,
результат вибору;
— стиль як манера вираження, тобто використання мовних
засобів;
— стиль індивідуальний як мовний вияв індивідуальності;
— стиль як відхилення від узвичаєної норми;
— стиль як ефективність мовної комунікації;
— стиль як лад мови, склад, тон;
— стиль як якість мови;
— стиль як специфічність, своєрідність, оригінальність.
Враховуючи риторико-поетичне життя слова «стиль», цю
низку тлумачень можна було б продовжити. Проте для
лінгвостилістики важливим є те, що поняття «стиль» міцно пов’язане
з функціональним аспектом мови, з використанням її у різних
сферах життєдіяльності мовців, з процесом мовного
спілкування в цих сферах, з необхідністю враховувати двосторонній
характер спілкування — адресант/адресат, ситуацію й умови його
та специфіку текстотворення.
Стиль пов’язаний з комплексом чинників, які забезпечують
успішне мовне спілкування.
Першим визначальним чинником для стилю є сфера його
функціонування. М. Бахтін писав:«.. .Мовні або функціональні
стилі є не що інше, як жанрові стилі певних сфер людської
діяльності і спілкування»1, тим самим визначивши два чинники:
1) стиль інакше не мислиться, як у зв’язку зі сферою
спілкування; 2) стиль і жанр двоєдині, їх бажано не розривати. У праці
1 Бахтин м’ М. Проблема речевых жанров // Полное собр. соч.: В 7 т. —
М., 1996.—Т. 5.— С. 241.
149
«Проблема мовних жанрів» він зазначав, що відрив стилів від
жанрів є згубним. «Будь-який стиль нерозривно пов’язаний з
висловлюваннями і з типовими формами висловлювань, тобто
з мовними жанрами»1. Другим важливим чинником можна
вважати співвідношення жанру і стилю. Кожна сфера людської
діяльності, маючи своє призначення, свої цілі, умови,
середовище, породжує специфічні для неї певні жанри, тобто
«тематичні, композиційні і стилістичні типи висловлювань. Стиль
нерозривно пов’язаний з певними тематичними єдностями і —
що особливо важливо — з певними композиційними
єдностями: з певним типом побудови цілого, типами його завершення,
типами ставлення мовця до інших учасників мовного
спілкування (до слухачів або читачів, партнерів, до чужої мови і т. ін.).
Стиль входить як елемент у жанрове висловлювання»2. Він
може бути предметом самостійного спеціального дослідження,
але, на думку вченого, воно буде правильним і продуктивним
лише при постійному врахуванні «жанрової природи мовних
стилів і на основі попереднього вивчення різновидів
мовленнєвих жанрів»3.
Отже, традиційна ієрархія «стиль — жанр», за якою стиль
як різновид, функціональний тип мови реалізується через
підстилі та їх жанри, у М. Бахтіна набуває іншого тлумачення
і оформлення: «стиль — жанр — стиль». Обсяг поняття «стиль»
розширюється. Виявляється, що стиль перебуває не тільки вище
над жанрами як функціональний тип мови і реально нижче
через жанри, а й знаходиться всередині жанрів. Більше того, стиль
є у найменшому конкретному висловленні, яке М. Бахтін
називає мовним жанром.
Можна вважати, що зв’язок «стиль — жанр — стиль» є
рушієм розвитку стильово-жанрових і жанрово-стилістичних
мовних форм. «Де стиль, там жанр. Перехід стилю з одного
жанру в інший не тільки змінює звучання стилю в умовах
невластивого йому жанру, а й руйнує або оновлює даний жанр»4.
Жанри у функціональних стилях і стилі у жанрах — первинних
мовних і вторинних літературних — це аргумент того, що
сучасна українська літературна мова є складною динамічною
системою мовних і мовленнєвих стилів.
Третій важливий чинник визначеності стилю вбачається в
тому, що стиль є реалізацією можливості вибору, на який
мовець має право і яким завжди користується для досягнення мети
1 Бахтин М. М. Проблема речевых жанров. — С. 240.
2 Там само. — С. 242.
ъТам само.
4Там само. — С. 244.
150
мовного спілкування. В цьому аспекті вдалим є одне з
визначень М. Кожиної «стиль як продукт вибору»1, яке, очевидно,
постало як результат розвитку висловленої раніше думки М. Бах-
тіна про те, що граматика й лексика зі стилістикою то
сходяться, то розходяться в кожному мовному явищі. В системі мови
вони є граматичними і лексичними явищами, а в системі
мовленнєвих жанрів і конкретних висловлень — стилістичним
явищем. «Адже сам вибір мовцем певної граматичної форми є
актом стилістичним»2, тому розглядати їх треба в органічному
сполученні на основі реальної єдності мовного явища. Уявлення
про стильово-жанрову та жанрово-стилістичну форми
передбачуваного висловлювання (тексту) керує вибором лексичних
і граматичних мовних засобів. Вибір мовних засобів та їх
організація у вигляді мовленнєвого жанру залежить від авторського
задуму і предметно-смислового змісту/Наступний етап
породження висловлювання (тексту) — вибір стильової компози-
ційно-жанрової форми, яка далі «продиктує» мовно-компо-
зиційні зв’язки між компонентами, мовні засоби переходу.
До мовних елементів у процесі текстотворення належать
засоби вираження суб’єктивної модальності, емоційно-вольової
експресії, інтелектуальних та модально-етичних оцінок, які
поряд із тематично-змістовими елементами також
впливатимуть на композиційний вигляд висловлення (тексту). Ця група
мовних елементів в індивідуальних стилях може мати
надзвичайно колоритне й різноманітне конкретне вираження. Однак
у жанрах офіційно-ділового, публіцистичного, наукового,
конфесійного, частково розмовного й епістолярного стилів
виробилися й існують стандартні типи суспільно-політичних, ділових,
оцінних, емоційно-експресивних коротких висловів. М. Бахтін
зазначав, що «ми беремо їх звичайно з інших висловлювань і,
насамперед, з висловлювань, споріднених з нашим за жанром,
тобто за темою, за композицією, за стилем; ми, отже,
відбираємо слова за жанровою специфікацією»3.
Продовжуючи міркування в цьому напрямку, приходимо до
такої думки. Конкретний жанровий текст певного стилю є
ланкою ланцюжка таких жанрів цього тексту і цього стилю,
одиницею множинності їх. Вони частково відображають один
одного, тому що належать до однієї сфери комунікації. З такої
множинності текстів формується арсенал типових
мовленнєвих жанрів і їх типових мовних засобів (основних формул),
хКожина М. Н Интерпретация текста в функционально-стилевом
аспекте // Зіуіізіука. — Ороіе, 1992. — С. 393.
2Бахтин М. М. Проблема речевых жанров. — С. 244.
гТам само. — С. 267.
151
функціональне призначення яких уже визначене, воно
виробилося і є готовим до використання в наступних текстотворчих
процесах саме цього жанру і цього стилю.
Процес вибору має обов’язково передбачати адресність
вибраного, тому що без неї не реалізується вольовий задум
мовця і не досягається мета. Мовлення не може бути в нікуди, воно
звертається й адресується до суб’єкта сприймання, який,
можливо, й буде наступним автором. Висловлення (текст) наперед
передбачає своїм кінцем, межею зміну суб’єкта мовлення і
часто навіть конкретне висловлення — відповідь конкретного
автора. Проте адресатом може бути не тільки конкретний
співрозмовник, так званий персональний адресат, від якого адресант
має чекати такої самої конкретної відповіді. Адресатом може
бути колектив, узагальнений образ слухачів, читачів — фахівців
певної сфери творчої,, суспільно-виробничої або іншої
діяльності (див. в анотаціях книг: рекомендовано для вчителів,
студентів, лікарів, математиків тощо).
Тому варто говорити про концепцію і види адресата, бо
зверненість і адресованість до певного конкретного фізичного чи
фахового адресата у тексті певного жанру потребує своєї
стилістики висловлення, стилістики мовленнєвого жанру,
особливостей КОМПОЗИЦІЇ ЙОГО.
Кожна сфера мовного спілкування, маючи жанри усних і
писемних висловлювань, має й свої типові концепції адресата.
Це особливо показово для сфери дипломатичного
спілкування, де певні жанри (і первинні, і вторинні) мають чітко
визначеного адресата — за титулом, посадою, рангом, чином,
суспільною вагомістю і відповідальністю, а також маркуються
засобами міжнародної ввічливості (послання глав держав, заяви
уряду і т. ін.). Як правило, такі звернення та адресації мають
офіційний, діловий і стандартний характери, не призначені для
особистого сприймання, тобто мають зовнішній характер.
Дотримання концепції певної зверненості й адресності
потребує від автора вживання таких мовних засобів, які б
створювали потрібне перцептивне тло тексту, тобто робили його
доступним для сприймання певним адресатом.
Це означає, що лексичний і граматичний матеріал тексту
повинен засвідчити фахову обізнаність і рівень знань,
ерудицію, думки й переконання, позицію і пропозиції, а також
викликати в адресата потрібну реакцію і бажання підтримувати
спілкування. Вдалий вибір жанру, композиційних прийомів і
відповідних мовних засобів може створити потрібне
перцептивне тло тексту, щоб звернути увагу адресата і спровокувати
його на продовження спілкування. Це дає змогу зробити
висновок, що зверненість і адресність тексту є його конститутивною
152
особливістю, яка має свої типові жанрові форми і мовні
формули.
Концепція стилістики як науки і основного її поняття «стиль»
видатного російського стиліста В. Виноградова складалася
впродовж десятків років B0—60-ті рр. XX ст.) у напрямі
розвитку за принципом концентричних кіл систем і підсистем до
поглибленого розуміння єдності стилістичної системи
сучасної російської літературної мови як основи багатоманіття
прийомів її використання, основи мовних і мовленнєвих стилів. Для
подальшого розвитку стилістичної науки велике значення мали
висновки, яких дійшов В. Виноградов, панорамно дослідивши
у функціональному аспекті історію і сучасний стан російської
літературної мови: «Предметом стилістики служать всі галузі і
всі способи використання мови, особливо літературної»1.
Змінювалося і розуміння стилю від бачення в ньому набору певних
виражальних засобів до введення в поняття стилю принципів
відбору і компонування загальномовних елементів, уточнення
межі слів. Розгорнена концепція внутрішньої дефініції
стилістики, що відома в наукових колах як три стилістики
Виноградова (стилістика мови, стилістика мовлення і стилістика художньої
літератури), стала вихідною позицією багатьох стилістичних
досліджень, і не тільки в русистиці. Поклавши в основу
класифікації функціональних стилів найважливіші суспільні функції
мови — спілкування, повідомлення, вплив («воздействие»), В.
Виноградов враховує й те, що у формуванні основи
функціональної стратифікації і диференціації літературної мови беруть участь
й інші чинники: сфера спілкування, тип мислення, типовий зміст,
специфічні умови — все це належить до сгилетворчих явищ.
В. Виноградов сформулював визначення функціонального
стилю, яке стало в лінгвістиці класичним і на основі й варіаціях
якого і досі будують свої визначення стилю майже всі стиліс-
ти-славісти: «Стиль — це суспільно усвідомлена і
функціонально зумовлена, внутрішньо об’єднана сукупність прийомів
вживання, відбору і сполучення засобів мовного спілкування у сфері
загальнонародної, загальнонаціональної мови, що
співвідноситься з іншими такими самими способами вираження, які
служать для інших цілей, виконують інші функції в мовній
суспільній практиці даного народу»2. Розроблену концепцію трьох
стилістик і функціональних стилів автор поповнив четвертою
стилістикою — стилістикою тексту, заявивши, що немає підстав
Виноградов В. В. Русская речь, ее изучение и вопросы речевой
культуры // Вопр. языкознания. — 1961. — № 4. — С. 12.
2Винп?раппй В, В. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопр.
языкознания. — 1955. — № 1. — С.73.
153
вилучати зі стилістики «дослідження різних форм і типів
висловлювань, їх структури, види зв’язків і зчеплень, залежності їх
від різних контекстів і ситуацій, їх стилістичних якостей і
своєрідностей…»1.
Стилістичне вчення В. Виноградова, зокрема його визначення
стилю, стало основою концепції функціонального стилю М. Ко-
жиної. Дослідниця доповнила й уточнила характеристику
функціонального стилю такими даними:
— функціональний стиль співвідноситься не тільки зі
сферою спілкування, а й з видом суспільної діяльності та формами
суспільної свідомості, породженими цією діяльністю;
— основа виділення функціонального стилю має подвійний
характер: власне лінгвістичний та екстралінгвістичний;
— основу функціонального стилю становить мовленнєва
системність стилю — взаємозв’язок мовних засобів у
конкретному різновиді мовлення на підставі виконання ними єдиного
комунікативного завдання, екстралінгвістично зумовленого,
засобів, пов’язаних між собою значенням стилю (конотацієюJ.
У лінгвостилістиці української мови усталилися основні
положення стилістичних концепцій В. Виноградова і М. Кожи-
ної. Проте дослідники стилістики сучасної української мови,
враховуючи специфіку стилістичної системи національної мови,
збагатили українську лінгвостилістику новими ідеями,
цікавими спостереженнями (М. Пилинський, С. Єрмоленко, Л. Пус-
товіт, В. Калашник, А. Мойсієнко, Л. Шевченко та ін.).
У плані дефініції основного поняття стилістики
«функціональний стиль» цікавою і теоретично вагомою є позиція С.
Єрмоленко. Дефінувавши функціональний стиль як «суспільно
визначені, колективно усвідомлені, традиційно
використовувані типи мови, характерні для різних ділянок мовної
діяльності»3, С. Єрмоленко звертає увагу на кілька моментів, які
суттєво доповнюють, а головне, уточнюють, розвивають це саме
визначення. До таких моментів-чинників належать: тип
мислення, суспільні функції мови, визначення мови і формальна
специфіка комунікату. Нині чинні функціональні стилі і підстилі
української мови покривають усі основні суспільні функції
мови, що стисло можна подати так: науковий стиль —
пізнавально-репрезентативну функцію; офіційно-діловий — інфор-
маційно-вольову і дидактичну функції; публіцистичний —
Виноградов В. В. Русская речь, ее изучение и вопросы речевой
культуры. — С. 14.
2Див.: Кожина М. М. Стилистика русского языка. — С. 37.
олеико С. Я. Нариси з української словесності. Стилістика та
культура мови. — с 270.
Ы
функцію цілеспрямованого впливу; художній — естетичну
функцію; епістолярний — контактну функцію; конфесійний —
функцію релігійного впливу; розмовний —
пізнавально-контактну функцію.
Розуміння мови тільки як знакової системи, коду веде до
погляду на стиль як суму інформативних мовних одиниць, що
добираються з ряду синонімічних відповідно до мети
повідомлення і типів спілкування, їх вибір та компонування. Це один і дуже
важливий аспект характеристики мови, до якого долучаються й
інші, що суттєво впливають на стильову диференціацію мови:
антропоцентричний, розумово-діяльний,
філософсько-ментальний, національно-культурологічний, когнітивно-прагматичний.
У висловленні як формі й способі життя мови зміст і форма
існують невіддільно і настільки активно взаємодіють, що зміна
одного неминуче веде до зміни іншого, а разом вони
породжуються певним типом мовомислення. С Єрмоленко вважає, що
оскільки в мові на лексичному і граматичному рівнях
паралельно існують варіантні й синонімічні форми мовних одиниць, то
умовно можна говорити про стиль як вибір і компонування
мовно-виразових засобів. Проте далі він зазначає: «Стиль —
це не автоматично заданий вибір (селекція) та інтегрування
мовних одиниць у певному тексті, а принципи узгоджуваності
складників висловлювання, що відповідають характерові,
типові мислення в кожній сфері мовної діяльності. Тип
мовомислення при створенні офіційно-ділового тексту відрізняється,
наприклад, від характеру мислення мовця, що створює
художній або публіцистичний текст»1.
З розуміння мови як мовної свідомості і мовно-розумової
діяльності логічно постає бачення стилю як певного типу
мовомислення: «Стиль —це різновид творчої мовної діяльності,
тип мовомислення, мовної поведінки в різних колективно
усвідомлених ситуаціях»2, принцип організації мовних засобів у
цілісні текстові структури, тому що реально стиль існує не
інакше, як у вигляді текстових структур (усної чи писемної форми).

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.