Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник
загрузка...

Критерії класифікації функціональних стилів

Серед позамовних чинників, які впливають на формування
стилю, виділяють базові. Це сфера суспільно-виробничої
діяльності, в якій постає і формується певний стиль, тип
мовомислення та форма суспільної свідомості, яку представляє,
виражає цей стиль. Так, наука, наукова діяльність і все, що ними
1 Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності. Стилістика та
культура мови. — С. 272.
2 Там само.
т
породжується (форма суспільної свідомості), є сферою дії і
базою для формування наукового стилю. Для художнього стилю
сферою дії і базою є словесне мистецтво, художня діяльність,
творчість і все, створене ними. Для публіцистичного —
політика, ідеологія, агітація та інформація. Для офіційно-ділового —
право, законотворчість, управління; для конфесійного —
віросповідання, конфесійні відношення; для розмовного —
повсякденне буття, побутові й виробничі стосунки; для
епістолярного — всі сфери дистанційного кореспондентського
спілкування. В основу класифікації стилів сучасної української мови
покладено саме ці базові чинники.
До стилетворчих факторів належать і такі, як форма вияву
мови (усна чи писемна), спосіб комунікації (масова чи
індивідуальна), ситуація (умови, слухачі, аудиторія), тип і вид
мовлення (розповідь, опис, міркування, монолог, діалог, полілог),
тематичні й конотативні ознаки мовних одиниць, особливості
текстотворення та деякі інші.
Ці чинники поряд з мовними засобами враховуються при
класифікації функціональних стилів, і залежно від того, яким
із них надається перевага, можливі уточнення у традиційній
класифікації або відповідне перегрупування, збільшення чи
зменшення кількості стилів. Наприклад, Д. Баранник вважає
дуже суттєвою для стилістики форму мовлення: усна вона чи
писемна, тому всі стилі поділяє на дві групи: стилі писемного
мовлення і стилі усного мовлення. До стилів писемного
мовлення він відносить діловий, науковий, художній,
публіцистичний, епістолярний, інформаційний. До стилів усного
мовлення — публіцистичний, науковий, інструктивний,
інформаційний, розповідний, усно-розмовний. У кожному з них ще
виділяються підстилі, галузеві і ситуативні різновиди1.
Дещо своєрідним є погляд М. Брандес на функціональний
стиль, зокрема на офіційно-діловий. Вона дефінує
функціональний стиль так: «Функціональний стиль — це функціональна
система, система внутрішніх, прихованих відношень і зв’язків
явищ, у якій виявляються функції призначення словесного
витвору. .. Функціональний стиль як система внутрішніх,
прихованих відношень даний як світ «надчутливого», ця сфера не
сприймається чуттями, а осягається за допомогою логічного
аналізу. Ця система прихованих відношень реалізується через
конкретний мовленнєвий жанр. Кожний з функціональних
стилів становить особливу дійсність, внутрішньо, в собі, він
Щив.: Барашшк Д. X. Сучасне літературне мовлення, його ситуативні
форми і функціональні різновиди // Сучасне українське літературне
мовлення.—Д., 1975.— С 3—12.
156
організований системою стереотипів, схем, узаконених
традицій»1. Ця система є сукупністю підсистем, розташованих у
такій послідовності:
— підсистема змісту як результат певного методу
відображення (узагальнений тип змісту спостерігаємо в
офіційно-діловому стилі, абстрактний тип змісту — у науковому, образний
тип змісту — у словесно-художньому, конкретний тип змісту —
у повсякденному, усно-розмовному);
— підсистема функціонального змісту — це тип тексту:
директивний, повчальний, пояснювальний і т. ін.;
— підсистема тонального забарвлення певного стилю
співвідноситься з типом змісту і функції, наприклад, в офіційно-
діловому стилі тональність — ділова, офіційна, нейтральна,
урочисто-стверджувальна;
— тип мислення і визначений ним набір
композиційно-мовленнєвих форм;
— типовий набір мовних засобів2.
Отже, виокремлення кожного функціонального стилю
з-поміж інших запрограмоване і внутрішньою системою
ієрархічних підсистем. Функціональні стилі перебувають в опозиції
один до всіх, протиставляються сферою, базою, призначенням,
впливом, маркованими мовними засобами і разом складають
стилістичну систему національної мови, в якій кожний стиль
займає своє стилістичне поле з виразним центром і периферією
та розмитими, рухливими, «живими» межами у вигляді
ситуаційних, галузевих чи жанрових різновидів.
Функціональні стилі мовлення є реалізацією стилів мови,
оскільки мовлення є реалізацією мовної системи. Проте різниця
між стилями мови і функціональними стилями мовлення не
тільки у ступені узагальненості: стилі мови—поняття
абстрактніше, стилі мовлення — поняття конкретніше, різноманітніше.
Мовлення — категорія антропоморфічна, в ньому завжди
присутній, наявний або уявний, мовець. У свідомості мовців —
носіїв мови — мовний стиль існує тільки у вигляді принципів
відбору й організації мовного матеріалу та основних мовних
засобів, що закріпились у мовленнєвій практиці як маркери
певного стилю. При потребі спілкування у певній сфері
суспільної діяльності і життя мовці реалізують принципи відбору й
організації мовного матеріалу в мовленні відповідного
функціонального стилю і закріплюють його у текстах. В результаті
функціональний стиль мовлення є поняттям більш окресленим,
предметним і конкретним, бо реалізується у текстових зразках,
хБрандес М П. Стилистика немецкого языка. — С. 159—160.
2Див.: Там само.
157
доступних стилістичному аналізові. Проте в кожному
функціональному стилі мовлення є інгредієнт відповідного
функціонального стилю мови, його стрижень. Різниця між стилями мови
і стилями мовлення виявляється і в тому, що стилі мови
представлені як певні різновиди, шари стилістичних ресурсів, як
заготовки для реальних (мовленнєвих) функціональних стилів,
їх системність існує тільки у потенції. У мовленні потенційна
системність стилю мови втілюється у мовленнєву системність
функціонального стилю мовлення, в якій поєднуються і
взаємодіють не тільки стилістично марковані, а й нейтральні одиниці.
Мовленнєва системність є ядром кожного мовленнєвого
стилю. Це системний взаємозв’язок мовних засобів, які,
виконуючи єдине комунікативне завдання, набувають у типових
різновидах мовлення певного функціонально-стильового значення.
Завдяки такому системному взаємозв’язку створюється
загальне функціонально-стильове забарвлення. Мова в процесі
спілкування реалізує два види системності. Перший вид системності
виявляється в тому, що мовлення будується за граматичними
законами і правилами побудови одиниць (форм, слів,
словосполучень, речень, конструкцій) цієї мови, які закріпилися під
загальними поняттями парадигматики і синтагматики. Тут
реалізується система мови, і ця системність є однаковою і
постійною для всіх функціональних стилів цієї мови. Наприклад,
статичну ознаку (якість) предмета передає означення, воно в
українській і російській мовах виражається, як правило,
прикметником, який узгоджується з означуваним словом і стоїть у
препозиції (рання весна, струнка дівчина). Ця системна ознака нашої
мови зберігається у всіх функціональних стилях. (У польській
мові означення стоїть у постпозиції.) Друга системність є
мовленнєвою системністю конкретного функціонального стилю.
Вона для кожного стилю своя і виявляється в тому, що
відповідно до соціальної сфери, типу, змісту і ситуації спілкування
актуалізуються певні мовні одиниці або окремі їх значення,
форми. Конкретні потреби спілкування спричинюють
взаємозв’язок однорівневих (наприклад, тільки лексем) та різнорівпевих
(лексем і граматичних форм, синтаксичних структур) одиниць
на основі єдиної комунікативної мети. В результаті
створюється певний загальний обрис забарвлення (тон) мовлення. Однак
здійснюється цей зв’язок через принципи/правила відбору та
комбінування мовних засобів, які передбачають наявність і
мовних елементів, і правил оперування ними. Слід, проте,
застерегти від абсолютизації правил відбору чогось окремішнього,
самодостатнього для стилю, оскільки і принципи, і правила не
накладаються на мовний матеріал як готова схема. Вони
створюються в ньому в процесі мовленнєвої діяльності.
158
Слід зауважити, що стильове тло тексту створюється не
тільки яскраво забарвленими стилістичними одиницями, такими,
які мають стійке позаконтекстне стилістичне значення (сти-
лістеми) і стилістична конотація їх зумовлюється лексичною
семантикою (милий, любий, добрий, поганий, гидкий, злий) та
експресивними формами (милесенький, любесенький, нудота,
гидота). Такі й аналогічні одиниці виконують свою функцію, є
стилістичними домінантами, бо від частого використання у
певних типах мовлення вже набули забарвлення певного
стилю і закріпились як його маркери. Проте у мовленні (і його
продукті — текстах) не буває суцільного потоку стилістем —
урочистих старослов’янізмів чи емоційно-образних поетизмів.
Спостереження свідчать про протилежне. Поряд зі стилістема-
ми використовуються нейтральні одиниці, на тлі яких стилісте-
ми й виділяються як стилістичні домінанти. У зв’язках зі стилі-
стемами нейтральні одиниці також набувають контекстного
стилістичного забарвлення. Прикладом може бути поезія М.
Рильського «Слово про рідну матір», де урочисто-піднесений тон
художнього мовлення створюється поєднанням стилістеми
благословен, що мала первісне конфесійне лексичне значення, з
відповідною загальновживаною і народнопоетичною лексикою:
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
Слово благословен стало камертоном усього тексту. Йому
підпорядкувалися поетичні фольклоризми дрібними росами-
сльозами, прослалась килимами і навіть розмовний побутовізм
малими босими ногами.
Стилістичний ефект часто досягається не насиченням
тексту однотипними стилістемами, а їх контрастним зіткненням.
Наприклад, у діалозі Наталки і Возного з п’єси І.
Котляревського «Наталка Полтавка» контрастно поєднуються розмовні і
книжні стилістеми:
Возний: Лукавиш — теє-то як його, — моя галочко! І добре
все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе
люблю і женитись на тобі хочу.
Наталка: Гріх вам над бідною дівкою глумитися! Чи я вам
рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я
простого роду; та й по всьому я вам не під пару.
Возний: Ізложеннис в отвітних річах твоїх резони суть —
тес-то як його — для любові ничто ж ні. Уязвленное чисто-
159
реченпою любовію серце, по всім божеським і человічеським
законам, не взираешь пі на породу, ні на літа, ні на состояніе. Оная
любов все — тес-то як його —равняешь. Рци одно слово:
«Люблю вас, пане Возний!» — / аз, вишеупом ‘януший, виконаю присягу
о вірном і вічном союзі з тобою (І. Котляревський).
Мовленнєва системність виявляється в організації мовних
засобів відповідно до комунікативних завдань; вона, по суті,
формує функціональний стиль. З’ясування поняття мовленнєва
системність функціонального стилю допомагає зрозуміти секрет
стилетворення. Саме здатністю мови до утворення мовленнєвих
системностей стосовно комунікативних типів мовлення можна
пояснити той загадковий факт, що мова з її відносною
стабільністю складу мовних одиниць і правил їх використання,
нормативністю та універсальністю форм, вибірковою кількістю
стилістично забарвлених елементів утворює низку стилів з
численним розгалуженням на підстилі і жанрово-стильові різновиди
та необмеженою кількістю можливих нових текстових реалізацій.
Розвиток лінгвостилістики розширив і осучаснив,
конкретизував і узагальнив зміст понять «функціональний стиль» і
«експресивний стиль», але основна відмінність між ними чітко
простежується.
Функціональний стиль — це різновид мови (тип мовомислен-
ня, мовної діяльності), що характеризується співвіднесеністю з
певною сферою суспільно-виробничої діяльності мовців. Серед
диференційних ознак функціонального стилю домінуючою є не
міра експресії мовлення, а мовні одиниці — носії семантики
певної сфери життя і діяльності (наука чи політика і право, творчість
чи побутові стосунки). Експресивний стиль — це також різновид
мови, але такий, що сформувався за ступенем експресії думок і
почуттів, емоцій, настанов на досягнення цілей і мети незалежно
від сфери діяльності. Своїми координатами функціональні та
експресивні стилі пересікаються і ніби знаходяться один в
одному. Так, функціональний конфесійний стиль — це одночасно і
експресивний високий, урочистий стиль. У ньому зовсім немає
місця експресивному низькому. У функціональному науковому
стилі переважає експресивний середній стиль, менше —
низького і зовсім мало високого. У функціональному
офіційно-діловому переважають експресивні середній та низький, і тільки у
дипломатичному підстилі домінуватиме високий за повної
відсутності низького. У функціональному публіцистичному стилі чітко
простежується антонімія високої і низької експресії (нариси і
памфлети), але є і середній стиль (інформаційні жанри).
Тільки функціональні художній та усно-розмовний стилі
охоплюють усі різновиди експресивних стилів, маючи для них
навіть окремі жанри.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.