Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

ЕКСПРЕСИВНІ СТИЛІ

Крім поняття функціонального стилю (і відповідно
функціональної стилістики) існує поняття експресивного стилю. Вчення
про експресивні стилі мало свій початок в античній риториці,
зокрема в риториках Арістотеля, Цицерона, як наука про три
роди промов і стилі їх виголошення, що пізніше розвинулася в
риториці Феофана Прокоповича та інших вітчизняних риторів
у вчення про три стилі: високий, середній, низький. Уже в
риториці Арістотеля є думка про те, що промова має справляти
необхідне враження, вона не досягне мети, якщо не буде ясною;
достоїнство стилю полягає в ясності, люди, що промовляють
хвалу чи хулу, керуються прекрасним чи потворним; стиль має
відповідати предмету мовлення і не бути ні занадто високим, ні
занадто низьким; стиль буде якісним, якщо він наповнений
почуттями1. Ще попередник Арістотеля Горгій знаходив місце
жартам у серйозних промовах. Арістотель шукав причини
холодності стилю. Марк Туллій Цицерон у «Трьох трактатах про
ораторське мистецтво» говорить про м’якість, ласкавість,
лагідність, дотепність мовлення, про оратора як людину
витончену, освічену, тонку, поштиву, благородну, добродушну, про
веселий жарт і дотепність, що можуть розвіювати печаль,
пом’якшувати суворість: «гумор і дотепність приносять нам успіх
у справах», «нам слід викликати промовою в душах судців або
будь-яких наших слухачів такі почуття, як любов, ненависть,
гнів, обурення, співчуття, надію, радість, страх, досаду; для
оратора немає нічого важливішого під час проголошення промови,
ніж прихилити до себе слухача і так його збудити, щоб він
керувався більше якимось душевним пориванням і хвилюванням».
Намагаючись якось упорядкувати промови за майстерністю
ораторів і експресією «їхнього мовлення, Цицерон виділяє
промови трьох родів. На його думку, були оратори балакучі, мали
величну поважність думок і пишність слів, сильні, здатні й
готові хвилювати й полонити душі. І навпаки, були оратори, здатні
все передати ясно, без подробиць, стисло; у деяких промова була
необробленою і спеціально уподібнювалася до грубої і
невмілої. А між ними розташований середній і начебто помірний рід
промов, що не має ні вишуканості, ні буремності, «тече єдиним
потоком, нічим не виявляючись, крім легкості й рівномірності:
хіба що щось вплете, як у вінок, декілька бутонів,
прикрашаючи промову скромним убором слів і думок»2.
•Див.: Аристотель. Риторика // Античные риторики. — М., 1978. —
С 15—164.
2Цицсрон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве. — М.,
1972. —С. 471.
6 М67
161
«Колесо Вергілія». Так називають вертикальний поділ на три
сектори дотичних понять, назв осіб та речей, що стали моделя-
ми-прототипами експресивних стилів: високого, помірного,
низького. Кожний із трьох стилів займає свій сектор у колесі
Вергілія і має свої знакові номінації. У процесі мовлення в
культурному обігові такі слова-назви набули з часом конотацій
певних експресивних стилів. До них належать, наприклад,
назви осіб, що традиційно є типовими персонажами в художній
літературі і відповідно носіями певних «експресивних» рис:
патриції, аристократи, дворяни, пани, іиляхтичі — носії
соціально високого способу життя, тому й асоціюються з високим
стилем. У секторі помірного стилю розміщені назви осіб —
персонажі середнього стану: селяни, міщани. До сектору низького
стилю потрапили назви осіб нижчих соціальних станів:
пастухи, плебеї, бідняки. У наступному колі сектору високого стилю
можуть бути імена героїв давньогрецької міфології, римської
історії, культури (Гектор, Прометей, Геракл, Цицерон та ін.)
та історії і культури інших народів, що заслужили своїми
діяннями пієтет. У черговому колі в секторі високого стилю можуть
бути назви «благородних» дерев — лавра, кедра. Носієм
конотації високого стилю є назва предмета меч, яку можна
розмістити в наступному колі цього самого сектору.
Якщо продовжити цю диференціацію за стильовою
конотацією по колу на назви тварин і птахів, то можна віднести до
сектору високого стилю номінації кінь, орел, сокіл, до сектору
помірного стилю — номінацію віл, до сектору низького
стилю — номінації овечка, баран, коза, свиня. Такі конотації
мають ці лексеми в українській мові.
«Колесо Вергілія» свідчить, що ідея стилю фактично
пронизує весь масив мови, накладаючись на всі сфери нашого життя,
і вже диктує нам: бути у певному стилі завжди або рухатися на
межі стилів, піднімаючись чи опускаючись у своїх експресіях.
Греко-римська риторика культивувалась як наука й
одночасно як мистецтво мовлення, культура розвитку особистості.
Такою вона представлена у праці невідомого вітчизняного
автора «Риторика» A620 р.): «Мовлення розгортається, начесвітло-
повітряне полум’я від іскри», «інша промова пливе, наче
корабель морем; або — виливається, наче якесь джерело чи солод-
копивна ріка; або — наче мед, усолоджує і світлорозумно
провіщає». В цій риториці визначаються три роди мовлення (глаго-
лання): «смиренний» рід, що не піднімається над повсякденням;
«високий» рід, прикрашений метафорами і порівняннями, та
«мірний» (середнійI.
■Цит. за: Саган Г. М. Золотослів. — К., 1998. — С. 203—205.
162
За ознаками експресивності описані стилі й у риторичних
працях визначного українського ритора й оратора часів
українського бароко, професора Києво-Могилянської академії
Феофана Прокоповича. На його думку, високий стиль промов має
хвилювати слухачів, збуджувати уяву, викликати сильні емоції.
Тому стиль має бути насичений фігурами, метафорами, мати
величавий, урочистий виклад. Його можна назвати квітчастим,
бо він переповнений гарними висловами, тропами.
Саме в такому стилі Феофан Прокопович написав
«Похвалу Дніпру»:
Славен будь, отче великий, завжди повноводий, глибокий!
Ти багатший за інші річки усі разом, а може,
І пайславиіший. Пружна течія береги роз ‘єднала
Так, що й стріла неспромооїсна здолати всю відстань між ними,
З морем самим позмагатися любиш, розлившись, неначе
Німфа Фетіда, що прагне до батька подібною стати.
Годі й казати про те, що він хвилями блиска, мов сріблом;
Зрошує спраглі вуста подорожніх, нектар мов солодкий…
.. .ясно-жовтий пісок промениться.
Так у глибокому руслі, що золотом щирим здасться,
Всюди розсипаним…
Добре про річку Дніпро-Борисфен наші предки сказали,
Що молоком він і медом наповнений, а не водою.
Годі й казати про те, скільки сіл, скільки міст і містечок
По берегах мальовничих твоїх розрослося усюди!
Більше, ніж інші річки усі разом, дарунків природи
Ти перевозиш. О слово і гордосте наша одвіку!
Місто — держави могутньої мати й окраса Вітчизни —
Має, тобі завдяки, вельми благ усіляких чимало.
Професор риторики, поетики, філософії і богослов’я Києво-
Могилянської академії, а пізніше митрополит Стефан Явор-
ський написав високим стилем «Митрополита Рязанського та
Муромського слізне з книгами прощання»:
В путь вирушайте, книжки, що часто гортав я і пестив,
В путь, моє сяйво, ідіть! Втіхо й окрасо моя!
Іншим, щасливішим, душам поживою будьте однині,
Інші, блаженні, серця нектаром вашим поїть!
Ви бо єдині були мені нектаром, медом поживним,
З вами на світі, книжки, солодко жити було.
Ви мені скарб найдорожчий, ви слава моя найбільша,
Ви повсякчасна любов і раювання моє!
Низький стиль служить для повчань і розповідей, навчання,
ним розповідається про буденні справи, тому немає потреби в
особливих фігурах і тропах.
163
Середній стиль придатний для помірних думок та емоцій,
для звеселяння. Чітке розмежування експресивних стилів та їх
використання було в добу класицизму, представники якого
дотримувалися жорстких правил і норм вживання мовних засобів
у високому і середньому стилях.

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.