Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТИЛЬ

Індивідуальний стиль (ідеостиль, ідіолект) — це така
системність виразових засобів мови окремого письменника, діяча
культури чи ініного індивіда, яка вирізняє, виділяє його мову
серед інших мовців. Ця системність індивідуального мовного
стилю ґрунтується на взаємозв’язку і взаємозалежності мови і
мислення, на когнітивному характері мови. Письменник не
тільки вибирає мовні засоби, він мислить та переживає ними і
тому здатен витворювати у своїй уяві і викликати в уяві
читачів індивідуальні художні образи або їх відмінні риси.
Ідеостиль письменника на тлі загальнонаціональної мови
відображає його індивідуальне світобачення і світосприйняття через
окремі специфічні мовні засоби чи оригінальне авторське
використання їх. Те, як і чим характеризується індивідуальний
стиль письменника та яке значення він має для його творчості
і популярності, добре висловив Іван Франко: «.. .кожний
письменник, особливо талановитий, виробляє собі свою окрему
мову, має свої характерні вислови, звороти, свою будову фраз,
свої улюблені слова. Письменник, у якого нема своєї
індивідуально забарвленої мови, — слабий письменник, він пише
безбарвно, мляво і не може числити на довшу, тривку
популярність»1.
Дослідження індивідуальних стилів майстрів українського
слова є актуальними в кількох планах. Для історії української
літературної мови такі дослідження є важливими тим, що
показують роль письменників у нормуванні і розвитку
літературної мови, в окресленні певних періодів і етапів життя
національної мови. Для лінгвостилістики студії індивідуальних стилів
цікаві тим, що показують, як реалізуються можливості
художнього стилю відповідно до естетичних задумів автора, як
мовотворчість окремих письменників збагачує виражальні засоби
загальнонаціональної мови. Для мистецтва слова індивідуальні
стилі важливі тим, що розкривають естетичні потенції мовних
одиниць, конкретизують їх в окремішній мовній практиці і все-
хФранко І. Я. Михайло Старицький // Твори: В 20 т. — К., 1995. —
Т. П. —С 54.
164
ляють надію, що кожний мовець здатний досягти високої
майстерності власного мовлення. Певна міра індивідуальності
мовлення властива кожному мовцеві, але помітною
індивідуальність стає здебільшого тоді, коли виявляється через досконале,
яскраве і багате звучання, через оригінальне використання
засобів загальнонаціональної мови. Часто індивідуальний стиль —
це прорив мовних особливостей індивіда через поширену і
панівну типову форму мовлення, тобто через загальноприйнятий
стиль. Як приклад яскравої індивідуально-мовної манери
можна назвати авторський поетичний стиль молодого Павла
Тичини з його оригінальною акустикою і кольористикою,
музичними ритмами, евфонікою, мелодійно-рвійним темпом,
експресивним синтаксисом, несподіваними тропами і фігурами.
Арфами, арфами —
Золотими, голосними обізвалися гаї
самодзвонними:
йде весна
запашна,
квітами-перлами
закосичена.
Сміх буде, плач буде
Перламутровий…
Десь на дні мого серця
Заплела дивну казку любов.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Геп неба край —
Як золото.
Мов золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
Як музика.
Сестру я Вашу так любив —
дитинно, злотоцінно.
Я ваші очі пам ятаю,
як музику, як спів.
Женуть вітри, мов буйні тури!
Тополі арфи гнуть…
З душі моєї — мов лілеї—
ростуть прекрасні — ясні, ясні —
з душі моєї смутки, жалі,
мов квітоньки, ростуть.
День — біжить, дзвенить — сміється,
перегукується!
165
Випливають хмари —
сум росте, мов колос:
хмари хмарять хвилі:
су мло, сам я, світлий сон…
Прорив, яскравий зблиск мовних особливостей
письменника на загальному фоні художнього стилю національної мови
спричинено суб’єктивно-психологічними чинниками, хоча не
останню роль при цьому відіграють і соціолінгвістичні. До
суб’єктивно-психологічних чинників належать особисті якості
автора: тип мислительної діяльності і рівень інтелекту та освіти,
темперамент, характер, ступінь емоційного напруження,
чуттєвість, інтуїція та ерудиція. Втілюючи художньо-естетичний
задум в образну систему твору, спираючись на стилістику
національної мови, письменник ніби заповнює мовним матеріалом
свою стилістичну систему, породжену його
суб’єктивно-психологічною природою. Тому він іноді може відповісти, що не
ставив собі за мету сказати ці слова і саме так. «Сказалось»
так, як визначила його суб’єктивно-психологічна особистість.
Соціолінгвістичні чинники також позначаються на
індивідуальному стилі: це стан літературної мови, і зокрема
художнього мовлення, естетичні орієнтації, мовна мода тощо. В
певну епоху пишуть саме так й індивідуальні стилі дуже близькі,
схожі, хоча кожен намагається виробити свій стиль художнього
мовлення. Найталановитішим вдається прорвати коло
загальноприйнятої обов’язковості і явити світу мистецтво свого
слова.
Талановито й сміливо втілив свою індивідуальну
асоціативно-поетичну мову Іван Драч у формах балад і етюдів,
позначену шаленством, пристрастю, геніальними спалахами думки,
вогнистим настроєм і ритмами вічного руху. Його
індивідуальний стиль сповнений знаками сучасної інтелектуальної поезії і
водночас закорінений у народнорозмовну фразеологію і побу-
товізм. Читач сприймає індивідуальний стиль письменника за
тим враженням, яке на нього справляє текст, і найперше
вихоплює неповторні, оригінальні художні знахідки, на які,
здається, може спромогтися тільки цей автор, тільки він може так
сказати. Стиль І. Драча вражає глобальною персоніфікацією,
кількаступеневими й перехресними асоціаціями, химерними
метафорами, які на перший погляд здаються дивними й
парадоксальними, і тільки коли простежиш за семантичними
переливами цих асоціацій у словосполученнях, помічаєш, що поет
вміє вхопити глибинне і найсуттєвіше — на межі прозріння,
відкриття і що воно є правда, і це є індивідуально-авторське
бачення і відчування.
166
Наскрізний метафоричний образ вишневого вітру в поемі
«Смерть Шевченка»:
Вишневий вітер на землі,
Вишневі думи на чолі.
Вишневий цвіт
З вишневих віт
Вишневий вітер
Звіває з віт, —
виріс на асоціаціях з вишневою гілочкою, що розквітла в кімнаті
Шевченка в Петербурзі на день його народження, та з поезією
«Садок вишневий коло хати…».
Захопило літо вересень в полон…
Сонечко — в панамці, у брилі, в пілотці,
Небо вихорошується у ясній сорочці.
Ще ультрамаринове тчеться полотно,
Хоч в разках калинових луг горить давно.
Це «Вересневий етюд» з «гарбузами гордими з пожухлими
шортами», «кавунами у тільняшках», «буряками ратними в
пригорщах машини». Здається, ніхто так сміливо не вводить у
поезію побутову лексику, як це робить І, Драч: мати голкою
ловить сонце на рушники.
Епітети й метафори у І. Драча вигадливі й виразні своєю
оригінальністю: пишногуба троянда, білоколінна береза, бтооїсупанний
часник, дьогтьова генеалогія, твердорука смерть, мами мої чисті в
мелодіях кропу, ніч розписала небо в синю домашню вазу, качина у
червоній хустці, овогпене місто на сон голубий мостилось.
Поетичне перо І. Драча вільно себе почуває у сфері
українського словотвору. Досить згадати поезію «Бабусенція» з
жартівливими бабцюлею, дівулинею, чоботищенками, кожушарись-
ком, ночвеньками; складні слова-неологізми: калинолист, круто-
сходи, гірколіта, солом ‘яно-русі, сонцетканна дума, гордоголо-
вий князь (про дуб) та ін.
Напруження думки й почуттів І. Драч часто виражає через
нагнітання певних семантичних ознак шляхом звукових,
словотвірних, лексичних, синтаксичних повторів: яблуня яблука-
та, туга туча, журна журба.
Перо, мій скальпелю вогненний,
Ти мій жорстокий лиходій,
Мій дикий поклик цілоденний,
Первоцвіт мій, перволюб мій!
Одягни мене в ніч, одягни мене в хмари сині
І дихни паді мною легким лебединим крилом.
Хай навіються сни, теплі сни лебедині,
І сполоха їх місяць тугим ясеновим веслом.
167
Як приклад сучасної української прози в індивідуальній
манері «потік свідомості» можна навести уривок з оповідання
Є. Пашковського «Похвальна грамота»: Згадав: скликаючи на
вечориику, «батько-мати просили і я прошу», віднікувався від
запросин на коня і все одно, впізні прошкуючи левадами, вивів: ніч
яка місячна! Мерзла трава шерехтіла інесм, ближче до саду
запахло сливами на голках чорновітої угорки, на порозі жарів
очицями кіт, на топчані в літній кухні кожушина лоскотала
обличчя; всередині куреня оббили килимками в мальованих ружах,
вистелили тирсою, і, коли по-дівочому запнуті тітки втомились
зносити й передавати в мисках паруючу, обкладену кролячим
м’ясом картоплю, голубці, мариновані опеньки, котлети, коли
заздравні тости змінилися задьористими згадками: за меї пам-
няті в повєстці значилось, ложка, кружка і чекушка, да-а, коли
вигас шал запрошеної з будинку культури естради і батько
щокою притуливсь до баяна, утнув польку для підбочених молодиць,
тоді терпкість вимерзлих по горідчику хризантем і горіхового
падолисту нагадала, що нема любові й не буде, ніхто
найближчий праворуч не сидів за столом, золка курява вкрила автобуса
до райцентру, ухнув на греблі сич, заплакала мати, ртутна
місячна парнота ковтнула ясени на узвишші; дні світали листами без
марок, мама писала, що бабця жива й здорова, тре в макітрі
калину, хоче заслати посилку тобі, на неділі корова втелилась,
батько ніяк не притарабанить солімки, бідне телятко тупцяє у
сінешньому закутку, скоро, напевне, увалить сніг, насінньову
картоплю зарили до кібця, ще буряки стоять, гарні вродили, тра
антонівки діжечку намочити і свіжих перекласти половою,
дивись, доглядай за собою, ждемо тебе гарним, і я, і бабця, і
батько, оноио латає чоботи на ослоні, зимно вже, сину мій; хлопці
гуртовою з клубу листівкою сповіщали: доміно розгубилося, кін
путьових не крутять, танцюємо під радіолу, бо магнітофона
вграли на оісовтневі свята, вкладаємо до конверта риб’яче перо,
згадай гражданку — / нагадається при лісоскладі чайна, столи в
мокрих пружках від пінистих кухлів, сичання пивної цівки в
бокал, тріск розламуваної тарані і неісходима сльота за вікном.
У макросинтаксичній структурі одного речення вміщено
спогад солдата майже про все його цивільне життя до призову
на військову службу і сучасне життя родини. Для цього
використано риторичну фігуру — ампліфікацію інтертекстуальних
(ніби з інших текстів) синтаксичних одиниць (речень і
словосполучень), що хвилями набігають одна за одною, сконцент-
ровуючи час і простір згадуваного домашнього життя з його
конкретно-чуттєвими специфічними деталями, з притаманною
йому розмовною й діалектною лексикою та фразеологією,
спонтанними фраземами («ононо латає чоботи на ослоні»), ніби
168
вихопленими з життя кадрами. Все це й створює ілюзію нара-
тивного потоку свідомості, виливання у її мовлення, нуртуван-
ня думки.

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.