Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

СТИЛЬ ВИКЛАДУ

З погляду організації і викладу мовного матеріалу
розрізняють такі стилі: лаконічний, лапідарний і періодичний,
оповідний (звичайний).
Лаконічним називають стиль, для якого характерними є ряди
коротких, здебільшого простих, непоширених або малопоши-
рених речень. Термін лаконічний {лаконічно) походить від
назви грецького полісу Лакедаймону, жителі якого не любили
говорити багато, а висловлювалися коротко, стисло і, як писав
Володимир Домбровський, «ядерно», тобто повідомляли суть,
ядро думки. Вищою формою лаконічного стилю вважається
лапідарний стиль, при якому глибока думка так стисло
виражається, що ніби замикається в словах. Походить назва цього
стилю, та й саме поняття від латинського слова Іаріеагіиз, що
означало камінь, на якому вирізьблювали короткий, але
глибокозмістовний вислів. Це, звичайно, були надмогильні плити
з мудрими й поетичними написами — епітафіями, короткими
за формою і змістом.
В античній риториці лаконічний стиль мав ще один
різновид — рубаний стиль, який нині називають по-розмовному
«телеграфний». Рубаний стиль згадується в риториці Арісто-
теля, але сам він не був його прихильником.
Лаконічний стиль властивий живому мовленню, бо воно
динамічне, швидке, безпосереднє, часто доповнюється паралінг-
вістичними засобами (жестами, мімікою, ситуацією). Отже,
немає потреби значно поширювати речення і розгалужувати його
структури. Лаконічним, але не лапідарним є стиль дитячого
мовлення, коли дитина ще не навчилася розгортати речення
зворотами і підрядними реченнями, а також художньої
літератури, розрахованої на дитяче сприймання. Наприклад:
1. Дятел Тук — на весь ліс коваль.
— Такий майстер-р! Такий майстер-р!—хвалить його сорока.
І всі лісові мешканці дятла Тука хвалять. Бо нема такої речі,
якої не зміг би він викувати.
Тільки-но світ-зоря край неба заясніє, Тук свою кузню в дуплі
старого дуба відчиняє.
— Тук — дзень! Тук — дзень!
І прокидається ліс, звірі, і птахи, й комахи. Кожен до свого
діла береться.
До кузні, бува, ціла черга стає. І нікому Тук не відмовляє
(В. Чухліб).
2. Лесик загнав на вершечок акації кицьку тітки Олени… На
паркані нашвидку зробив напис: «Олег — дурень». Навіть три
жирні оклики поставив. Перевернув догори ніжками лавочку в

дитячому парку. Жбурнув з десяток камінців, поціляючи в
ліхтаря і намагаючись розбити лампочку. Першим ускочив у автобус
і зайняв місце біля вікна (А. Коцюбинський).
Лаконічний стиль трапляється у народній творчості,
зокрема в народних казках, переказах, легендах, де за його
допомогою передається наївне світобачення, доступне кожній людині.
Наприклад:
Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі
козу. На другий день рано посилає дід сина пасти ту козу. Пас,
пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до
воріт став доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях
та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю! Я й не пила, я й не їла. Тільки бігла через
місточок та вхопила кленовий листочок. Тільки бігла через гребельку
та вхопила води крапельку — тільки пила, тільки й їла (Укр.
нар. казка «Коза-дереза»).
У художніх текстах лаконічним стилем послуговувалися
переважно письменники, що підтримували народнорозмовні,
фольклорні традиції в літературній мові. Наприклад:
1. Чоловік умер, /двоє діточок мені покинув, /два сини. /Треба
мені заробляти /своїх діток годувати. /Не справляюся сама. /Те
продала, те продала — все попродала (Марко Вовчок).
2. Настав святий вечір. ВЯкимовій хаті кипіла робота. В печі
тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова,
крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м ‘яв мак до куті.
Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім’ї
(М. Коцюбинський).
В опозиції до лаконічного перебуває періодичний стиль
викладу. В ньому розгорнена думка виражається багатослівно
через низку суджень, оформлених підрядними реченнями,
порівняльними, дієприкметниковими і дієприслівниковими
зворотами, складносурядними чи безсполучниковими реченнями.
Наприклад:
Сонце уже зійшло, але його ще не було видно із-за темного
лугу; небо освітилося ясно й погожо, і луг теж: посвітлішав і
прихорошився. Уже горіли мохнатими і червоними, як жар,
шапками будяки, дихаючи солодким медвяним душком; цілими
озерами поміж: трав біліли соромливі невісточки в жовтих
шапочках і білих віночках з пелюсточок навколо голівок; виплітався
та спалахував іскрою петрів батіг; розпарена нічною задухою,
гостро і нудливо смерділа болиголова, яка то тут, то там
здіймалася вище всіх на своєму товстому і порожньому
стовбурі, увінчаному тоненькими, схооїсими на віття кропу
гіллячками; іноді посеред луки розкішно кущився верболіз, схооїсий зда-
176
ля на копицю сіна; над ними уже кружляли чайки, вишукували
вранішню поживу на сніданок. Близькість ріки відчувалась
особливо виразно не тільки по тому свіжому холодному повітрі, яким
віяло з очеретів, ай по щедрій росі на травах, яка бризкала
людям на руки і на ноги світлими льодяними краплями,
таємничістю звуків, властивих для кожного приріччя: тихим бульканням,
коротким раптовим плюскотом, якимось шарудінням, схожим
на чиїсь хитрі кроки (Г. Тютюнник).
Періодичний стиль одержав назву від стилістичної
(риторичної) фігури «період». Період є фігурою думки, яка виражається
кількома членованими частинами, що складають дві
симетричні (але не обов’язково однакові) половини — арзу і тезу, які
замикаються в одне ціле — коло (круг).
В античній риториці період відомий з часів грецького
оратора Горгія (бл. 483—375 рр. до н. є.) як рівночленність, або
ізоколон, тобто вирівнювання синтаксичних одиниць цілого, і став
входити до числа горгійських фігур. Трохи пізніше період як
особливий склад описав Арістотель. Він виділяв склад нанизу-
вальний, в якому сполучники і прийменники ніби нанизують
частини, і вважав, що він (склад) сам у собі не має кінця, поки
не закінчиться предмет викладу. Наприклад: Звідси дивився
[Іван] на гори, /близькі й далекі ліси, /що голубіли на небі, /на
смерекові чорні ліси з їх синім диханням, /на ясну зелень царинок, /
що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев (М. Коцюбинський).
На противагу нанизувальному Арістотель виділяв склад
сплетений, що складається з періодів. Періодом називав уривок,
який має в собі самому своє начало і кінець та добре видиму
протяжність. Членовані частинки періоду називав колонами.
Членованість періоду на колони і групування колон у дві
змістові частини, з яких перша розкриває зміст (арза) і
вимовляється з висхідною інтонацією, а друга підсумовує й
узагальнює наслідок чи причину змісту (теза) і вимовляється нисхід-
ною інтонацією, надають тексту ритмомелодійного руху.
Наприклад: На що б око не впало, що б не сталось на світі: чи
пропала овечка, полюбив легінь, зрадила дівка, заслабла корова,
зашуміла смерека, —//все виливалось у пісню, легку й просту, як ті
гори в їх давнім, первіснім житті (М. Коцюбинський).
Період у риториці є найскладнішою і найвагомішою
фігурою. Як правило, він містить кілька тропів та інших фігур і у
зв’язку з цим може аналізуватися у кількох планах:
логічно-змістовному — як єдність арзи і тези; фонетичному — як складний
тип інтонеми зі зламом інтонації; синтаксичному — як складна
і часом ускладнена синтаксична структура; стилістичному —
як стилістична фігура певного стилю і жанру та як текстова
фігура, що об’єднує у замкненому колі кілька фігур. Прикла-
177
дом стилістичного виду періодів може бути такий
порівняльний період:
Щовесни проростають з кореня буйним зелом полини, цвітуть
золотисто-сивою гіркотою серед літа і осипаються пізньої осені
дрібненьким темним насінням, яке розносить по степу вітер.
Яка дивовиоісна стійкість, яка живучість! Чи не так і народ
наш, сто раз толочений, топтаний ворожими кіньми, січений і
рубаний чужими мечами, стріляний з автоматів і танків, вистояв
у тих битвах, і живе, і гонить з дуоісого кореня нове пагіння, цвіте
і сіється по землі, виборений, відстояний навіки (І. Цюпа).

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.