Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

КОНТЕКСТ

Контекстом (від лат. сопіехіш — тісний зв’язок, з’єднання)
вважається оточення (ліве і праве) мовної одиниці, в якому
виявляються її властивості. Оскільки в найзагальнішому
визначенні функціями мовної одиниці є її: 1) відношення до дійсності;
2) відношення до інших мовних одиниць її рівня та рівнів
вищого і нижчого підпорядкування, то прийнято розрізняти два
види контексту: екстралінгвістичний (позамовний, тобто зов-
нішньоситуативний) і лінгвістичний (мовний).
180
У зовніїиньоситуативний контекст входять усі умови, за яких
відбувається мовне спілкування. Висловлення залежить від
конкретного оточення і кожного разу може змінюватися зі зміною
його, часом набуваючи в різних ситуаціях протилежного
значення. Тому оцінювати висловлене треба завжди з урахуванням
конкретної ситуації. Ситуація є категорією змінною, як і саме
життя. Проте існують типові ситуації, що й дає змогу
говорити про типологію ситуативних контекстів.
Виділяють такі типи ситуативних контекстів:
1. Одиничний ситуативний контекст. Висловлене має сенс
тільки в даній ситуації і ні в якій іншій. Часто це такі ситуації у
казках, яким немає відповідних у реальному житті, і навіть в
уявному вони не мають подібних. Наприклад:
— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у
Телесикової матері!
— Зміючко Олепко, натопи піч так, щоб аж каміння
розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу та будемо
гуляти.
Та й полетіла змія кликати гостей (Укр. нар. казка).
2. Типовий ситуативний контекст. Висловлення сприймається
правильно тільки в певних ситуаціях, зрозумілих частині мовців
(за фахом, інтересами, уподобанням тощо). Наприклад: не
розклад, а самі вікна (типовий для педагогів ситуативний контекст);
на сьоме один купейний до Львова (ситуація в залізничній касі
означає: на сьоме число один квиток у купейний вагон поїзда,
що ще до Львова).
3. Соціально-історичний контекст. У його межі входять не
тільки конкретні умови висловлювань, а й події, процеси,
факти, дати, оцінки чи прогнозування з огляду на філософсько-
світоглядні та соціально-ідеологічні позиції мовців, історико-
національні пріоритети, духовно-культурні цінності, сьогочасні
смаки й уподобання мовців.
У соціально-історичному контексті відображаються епохи
історичного розвитку етносів, соціальні революції і суспільні
формації, літературно-мистецькі стилі й культурна атмосфера
суспільства. Зразками соціально-історичних контекстів можуть
бути приклади з творів Т. Шевченка:
Смеркалося. ІзЛисянки
Кругом засвітило:
Ото Гонта з Залізняком
Люльки закурили.
Страшно, страшно закурили!
І в пеклі не вміють
Отак курить…
181
Погуляли гайдамаки,
Добре погуляли:
Трохи не рік шляхетською
Кров ‘ю напували
Україну…
(«Гайдамаки»)
Чигирине, Чигирине,
Мій друже єдиний,
Проспав сси степи, ліси
1 всю Україну.
(«Чигирине…»)
4. Лінгвістичним (мовним) контекстом називається така
сукупність фіксованих умов, за якої зміст певної мовної одиниці
є однозначним.
Мовні контексти тісно пов’язуються з позамовними і
суттєво залежать від них, від дійсності і людської думки про неї, тому
вони різноманітні й багаті на засоби вираження. О. Лосєв
зазначав: «Мовні контексти так само безмежні, як і дійсність, яка їх
породила, і як людська думка, що їх осмислила»1.
Залежно від того, які мовні одиниці є актуальними
(впливовими), лінгвісти виділяють вужчі поняття лінгвоконтексту, його
види, а саме:
Лексичний контекст складається з лексичних значень мовних
одиниць, тематичного характеру лексем. Наприклад: Був
теплий дощ, в траві стоїть вода, на гілці синя бабка обсихає, запах
буркун гостріш (М. Рильський).
Морфологічний контекст — це сукупність актуальних
морфем і форм. Наприклад: Уже ж мене пошарпано, всі квітоньки
загарбано, всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з
пшениченьки (Леся Українка).
Синтаксичний контекст — це фіксовані синтаксичні
конструкції, синтаксичні функції і позиції, які ставлять у певні
синтаксичні рамки аналізовану одиницю. Синтаксичний контекст
прийнято виділяти в межах речення. В текстовому контексті
виділяють жанрові композиційно-мовні форми (формули,
блоки), що відображають структуру процесу мислення (хід
міркувань) і його мовленнєву презентацію. Про контекст за межами
речення говорять як про текстовий.
У мовленні практично не буває якогось одного контексту:
суто лексичного, суто морфологічного чи суто синтаксичного.
Виділяють такі контексти умовно (штучно) для зручності
аналізування якоїсь одиниці чи явища.
Чіосев А. Ф. Знак. Символ. Миф. — М., 1982. — С. 123.
182
Найчастіше послуговуються поняттям змішаного
лінгвістичного контексту, в якому значення лексеми повністю
реалізується тільки у певній словоформі і сприятливій для неї
синтаксичній конструкції або надфразній єдності, або й у всьому
тексті. Різновидом такого змішаного контексту є стилістичний.
Стилістичний контекст — це сукупність конотативних і не-
конотативних значень усіх інших мовних одиниць, у якій
найчастіше реалізується стилістичне значення заданої мовної
одиниці. Наприклад, у стилістичному контексті слів Мавки до
Лукаша:
Не зневажай душі своєї цвіту,
Бо з нього виросло кохання наше!
Той цвіт від папороті чарівніший —
Він скарби творить, а не відкриває.
(Леся Українка)
Домінантна іменникова метафора цвіт душі підтримується і
розкривається дієслівною метафорою виросло кохання,
порівняльним епітетом від папороті чарівніший, персоніфікацією
скарби творить.
У поле своєї дії стилістичний контекст притягає й інші
контексти, використовує їх як підґрунтя, наприклад
суспільно-історичний. Межі стилістичного контексту в кожному випадку свої:
від короткого висловлення до всього тексту художнього твору.
Вони залежать від того, скільки і яких засобів задіяно для
створення стилістичного ефекту.
Поетична мова дає додаткові, нові можливості для реалізації
семантичних, ритміко-інтонаційних потенцій слова, тому
виділяють ще й поетичний контекст. За результатами
стилістичного аналізу поетичних контекстів укладають поетичні словники
окремих авторів, певної епохи або й усієї національної мови.
В українській стилістичній лексикографії є вдалі спроби
укладання словників мови двох видатних поетів України — Тараса
Шевченка та Івана Франка.
За обсягом контексти визначають як мікроконтекст
(словосполучення, одне висловлення), макроконтекст (абзац,
діалог, полілог, монолог), мегаконтекст (розділ, глава, твір).
У межах контекстів відбуваються два взаємопротилежні
процеси: десемантизація і гіперсемантизація. Десемантизацією
називається втрата словом свого основного тематичного
значення. Часто це відбувається через полісемію. Слово набуває
настільки багато переносних значень, що губить своє первісне,
основне значення. Так, у результаті десемантизації з’явились
інтер’єктиви: Жах! Страх, як гарно! Диви! Подумаєш! Іще чого!,
бо ці слова втратили своє іменникове, дієслівне чи займен-
163
никове категоріальне лексичне значення і набули емоційно-
виражального.
Гіперсемантизацією називають зворотний процес, тобто
збагачення слова новими значеннями, нарощенням і посиленням
денотативно-десигнативного змісту конотативним. Наприклад:
На південь стікає зоряна тла Чумацького шляху. Якийсь чумак
чи хлібороб проїхав возом по небесній дорозі, збив па ній срібну
куряву, і стікає вона на жито-пшеницю, щоб не журилися ми
хлібом (М. Стельмах).
Стилістичний контекст сприяє розширенню конотаційного
змісту мовних одиниць (стилістем) за рахунок вмілого
розміщення архітектонічно-мовленнєвих форм (монологів, діалогів,
полілогів, внутрішніх монологів, просторово-часових зміщень
тощо), а також за рахунок конвергенції {віл лат. сопуег§епІіо —
наближаюсь) — нагромадження в невеликій частині тексту
значної кількості стилістичних прийомів. Наприклад:
Кирпатенко. Вона є, та це вже не революція. Революція,
це коли березень, повідь всенародного почування, свобода на
золотому човні, а не розхристана шинеля, не цигарка в роті, не
ізігнутий багнет, розумієте? Ах, ах, якби ж то у пас відбулася
до краю справжня, чиста революція!.. [По паузі.] Я чув від Охти-
соньки, що ви вже служите, Саватію Савловичу?
Гуска. Не можу І Пробував, і не можу-с! У канцеляріях у
шапках сидять, цигарки палять, і кожне тебе товаришем
взиває. За що? Двадцять три роки прослужив, па колезького
секретаря вислуживсь — і нате-с. Знов мене знизили, з простим
писарем зрівняли. Це ж правда? А ще називаються
революціонерами! Борються за правдуі
Кирпатенко. Хіба вони революціонери? Узурпатори,
Саватію Савловичу, демагоги!
Гуска. Ось вона, правда-с! А яка служба до революції була!
Краса! Рангів достойнее шанування. Упас в установі тридцять
слуоісбовців сиділо, а тиша —літання мух було чути. Лампадок
неугасимый горів. На оливку складалися. Не служба, а літургія-с
була!Додому з неї, як з церкви, бувало, йдеш. А вдома… Та,
мабуть, про це все вам слухати не цікаво, П’єре-с?..
Секлета Семенівна. Ой яка я мучениця!Яка трагічни-
ця! Вже й з революції вискочила, а мені все не щастить.
Плаття, найкраще моє плаття, довоєнного муару, по п ‘ять сорок,
мадам Дора Мойсієвна Франсе шила, і ніколи ж воно мене не
повни-и-ло… (М. Куліш).
З поняттям стилістичного контексту пов’язується ефект не-
передбачуваності (або обманутої сподіванки), який виникає
всупереч очікуваному змісту. Він ніби розриває монотонний
184
текст і тим звертає на себе увагу читача, як, наприклад, у поезії
О. Олеся «Є слова, що білі-білі…»:
Є слова, що білі-білі,
Як конвалії квітки,
Лагідні, як усміх ранку,
Ніжно сяйні, як зірки.
Є слова, як жар, пекучі
І отруйні, наче чад.,.
В чарівне якесь намисто
Ти нанизусш їх в ряд.
До О. Олеся уже багато було створено тропів (епітетів,
метафор, порівнянь) про слова, але тільки він зміг створити
стилістичний ефект несподіваного очікування, вживши епітет білі-
білі і метафору в чарівне якесь намисто ти нанизуєш їх вряд.

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.