Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

ОБРАЗНІСТЬ

У лінгвостилістиці часто послуговуються поняттям
образності. По-перше, образність мови є однією з тих ознак, за
допомогою яких досягається виразність мовної комунікації. По-друге,
образність є головним поняттям стилістики художньої
літератури, оскільки є таким і для самої художньої літератури, що
відображає світ через систему образів. Не з’ясувавши поняття
«образ», не можна зрозуміти й значення «образність». У сфері
літературознавчих наук слово «образ» поняття має кілька значень:
а) образ як літературний персонаж;
б) образ як особливий спосіб бачення і пізнання дійсності та
відповідне цьому баченню відображення дійсності, як призма
нашого погляду на світ;
в) образ як засіб художнього зображення персонажа, дії,
явища, умов та обставин (тропи, художні деталі).
Стилістика найчастіше оперує другим значенням слова
«образ» —як способом бачення світу і способом відображення його
у мовленні — та третім значенням, яке практично реалізується
у художніх засобах мови — тропах, фігурах.
Не вдаючись до філософського тлумачення образу (результат
пізнавальної діяльності людини, слід предметів і явищ у її
свідомості, форми відтворення світу в процесі світосприймання
тощо), зупинимося на лінгвістичному розумінні образу та
образності. Словесний образ — це слово чи словосполучення,
яке несе не тільки предметну, а й образну (художню)
інформацію. Відповідно до цього образність можна трактувати як
властивість слів, словосполучень передавати не лише логічну,
а й конкретно-чуттєву, емоційно-оцінну інформацію.
185
Образ можна трактувати як органічне породження мовної
діяльності людей. Причини виникнення образів криються у
світосприйманні мовців. Слово як продукт мислення на
певному етапі світосприймання є засобом поєднання членороздільних
звукосполучень з чуттєвим образом. Образність виникає на
основі уявлення, яке, у свою чергу, породжене
конкретно-чуттєвим сприйманням. О. Потебня вважав, що за походженням усі
значення в мові образні і кожне з них згодом може стати
безобразним, тобто стертись. «Обидва стани слова, образність і
безобразність, однаково природні», — писав О. Потебня.
Безобразність є «тимчасовим спокоєм думки (тоді як образність є
новим її кроком), а рух більше привертає увагу й більше
викликає дослідження, ніж спокій»1. Щоб відчути порух своєї
душі, осмислити власні враження від сприймання зовнішності,
людина все це об’єктивує у слові, слово це зв’язує з іншими,
тобто творить образи. Істинність образу перевіряється його
здатністю збуджувати психічну діяльність у того, хто сприймає
(реципієнта), тобто образ має знаходити адекватний відгук у
світосприйманні комунікантів, викликати думки. О. Потебня
розрізняв звичайний пізнавальний образ, що формується у
кожної людини конкретно-чуттєвим сприйманням, уявленням і є
зліпком, знімком реальних речей, та художній образ, що
формується на багатоманітності зв’язків, які виникають у свідомості
мовців через зчеплення уявлень та думок, через актуалізацію
якоїсь ознаки, деталі, дії. В оповіданні А. Головка «Пилипко»
змалювання образу Пилипка як селянської дитини
починається з поетичного заспіву: У нього очі, наче волошки в житі А над
ними з-під драного картузика волосся — білявими житніми
колосками. Це — Пилипко». У центрі портретного опису —
найвиразніші реалії селянського життя, які оточують
Пилипка. Є ще багато інших, але актуалізовані саме ці — волошки в
житі, власне їх колір та біляві житні колоски. Художній образ
має здатність до рухливої об’ємності. Складні явища можна
передавати через якісь вибіркові характерні деталі та їх
комбінації. Це дає необмежені можливості для мовної творчості і
співтворчості комунікантів, що залежать і від умов та потреб
мовної комунікації, і від глибини та естетичності сприймання,
дару знаходити йому мовне вираження. Наприклад, для одних
мовців гречка — сільськогосподарська рослина з відповідним
набором зовнішніх ознак, рослинних і харчових властивостей.
Для майстра слова Михайла Коцюбинського квітуча гречка в
новелі «Інтермеццо» — це біла піна’, запашна, легка, наче збита
ЧТотебня О. О. Із записок з теорії словесності // Потебня О. О.
Естетика і поетика слова. — К., 1985. — С 124.
186
крилами бджіл; просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі
струїш. Сприйнятий читачем образ доповнюється в його уяві
новими рисами на основі власного духовно-інтелектуального і
конкретно-чуттєвого досвіду, зберігаючи при цьому якусь най-
загальнішу (типову) образну рису. Завдяки цьому можна
говорити про типові для національної мови словесні образи:
червона калина, верба рясна, струнка тополя, дрібні сльози, со-
ловейко, орле сизий, гай темнесенький, чисте поле, ясний місяць,
красне сонечко, сине море, шлях широкий, край далекий, люди
добрі, віще слово, люба розмова, молода дівчина, карі оченята,
біле личко, чорні брови.
З розвитком мови в ній виробляється система образів, до якої
входять образи різного типу: наукового опису, мальовничих
зображень, філософських узагальнень, порівняння, іносказання
ТОЩО.
Слово земля є багатозначним і вживається в усіх стилях
української мови. В художньому стилі семантичний обсяг лексеми
земля трансформується в конкретно-чуттєві наскрізні образи
творів Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського,
Василя Стефаника, Григорія Косинки, Олександра Довженка,
Михайла Стельмаха та багатьох інших. Земля — це Батьківщина,
Україна, рідний край, домівка, поле, нива, лан, ґрунт, для
селянина — це все життя. Через її образність «виявляється
філософія українського вітаїзму»1. Прикладом може слугувати
стилістика землі у романі У. Самчука «Волинь», сформована
метафорикою і перифразами:
Он і Матвій свій чорний лан розорав, — широта, довжінь! Іде
розмашисто туди й назад і сипле зерном. За ним ступас і заволочує
посіяне Василь. Лан! Чотирнадцять десятин. М’язи, нерви, кров.
Ні. Його нічого не болить. Це лиш проходить хребтом ціна землі —
своєї, лудяноїсонцем, литої потом і болючої, як і той хребет…
І все то хворобливо і жадібно чіпляється смачної, розкішної,
п уянючої земли Земля для всіх і всього. Земля — найбільше
щастя — більша за любов, за життя. Земля — найбільший скарб —
більша за золото і коштовні речі Земля — сон мільйонів поколінь,
казкове привабливе єство, містична сила космосу, наснага
слабих і дужих. Золото, краса, любов, молодість і вічний учитель
мудрості! От що земля.
Персоніфікований образ волинської землі набуває
конкретних рис через зорові, акустичні й одоративні епітети:
Були чудові весни, пишно цвіли черешні…Було не одно густе,
як мед, літо, що заливало землю щедрим золотом; були пахучі
хЄрмоленко С. Нариси з української словесності. Стилістика та
культура мови. — С. 227.
187
дні осені… були білі, яскраві зими… Була велична, маєстатич-
на, свята земля—гордість Бога і натхнення людини. Чорна
земля, дужа, вузлуватий тверда… сувора, як чоло Саваофа, і
радісна одночасно, як гордий спів.
Образ конкретної землі оживає в розмовних колоритах
невласне прямої мови в авторській оповіді: а дивіться, людоньки,
яка тут земля—як масло, як хліб, а пахуча, а садок який,
гляньте на ті вишеньки, па ті яблуньки, на ті грушечки та сливи.
І все отут на очах виросло, кожне знаєш, як свою дитину. А
дивіться, який город! Хіба то город? То скатертина, що на ній
кладуть паску.
Українська мова має кілька образних найменувань зоряної
смуги нічного неба: Молочний Шлях — Чумацька Дорога,
Чумацький Шлях; Велика Ведмедиця — Чумацький Віз, Ківш. У
сучасній українській поезії назвами Чумацький Шлях, Чумацький
Віз означено найрізноманітніші поетичні асоціації та їх
метафоричне переосмислення: знак національної історії і культури,
символ безсмертя народу, ідея вічності буття, неземна краса
недосяжного, загадкового неба, що очищає і звеличує людину.
Наприклад: Уночі, як Чумацький Шлях сріблясту куряву
простеле, розчини вікно, послухай (П. Тичина); Упаду я зорею, мій
вічний народе, на трагічний і довгий Чумацький твій Шлях (В. Симо-
ненко); А скіфський кінь із мазаної хати Чумацьким Шляхом
зорі прогортає… Ну, що ти скажеш, бісе плутуватий, про
хуторянську долю мого краю?! (І. Драч); Ходімте в сад. Япокаоїсу
вам сад, де на колінах яблуні спить вітер. А згорблений
чумацький небопад освітлює пахучі очі квітів; котить місяць
Чумацький Віз з моїм прадідом над віками (М. Вінграновський);
Великий Ви:.. .А там оно Малий… Он срібний шлях чумацької
гризоти… (Л. Костенко).
Одним із поетичних символів України є макрообраз
трагізму терни, що реалізується через метафоричні трансформації
низки споріднених лексем зі значенням страждань, тортур,
забуття, лихої долі: мій шлях заріс тернами, букет із тернових
колючок, твоє серденько — колюче терня, ранити мякеє серце
тернами (І. Франко); полине далеко шляхами-тернамщ чи тільки
терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий, чи
до мети я певної дійду, чи без пори скінчу свій шлях тернистий…
(Леся Українка); Плугами, ралом не розорем прокляту ниву,
проросла колючим терном; Не вертаються три брати, по світу
блукають, а три шляхи широкії терном заростають; і за що його,
святого, мордували, во узи кували; і главу його честную терном
увінчали (Т. Шевченко); В журбу свою про тебе тернову згадку
я вплету (О. Олесь); Та Ладі й Марені терновий огонь мій горів;
огонь терновий поколінь (В. Пачовський); По-простому: вмину-
188
дім є терни, але є також і вінки тернові (М. Рильський); Я знаю
шлях. Між рідними шляхами іде він сам собі, між іншими—один,
увитий тернієм, уставлений хрестами, не кожного із нас до себе
кличе він (М. Філянський).
Отже, образність слова можна трактувати як
соціально-художню мотивацію, як емоційно-оцінну та функціональну
конотацію його. Образність завжди має в собі «прирощення»
значення, яке відбувається через тропи і фігури:
Переступи межу оторопіння.
Чи с у тебе час па манівці?
На обрії вселюдського терпіння
Вже сходить сонце у терновому вінці.
(Л. Костенко)
Образність є універсальною і всезагальною ознакою мови.
Кожне слово практичної мови може стати образним, але це не
означає, що ця його потенція завжди реалізується. І кожне
«образне» слово може втратити образність через надмірну її
кількість, часте використання, зужитковість або перейти в ранг
іншої образності. Наприклад, вираз Добрий деиь\ втратив
образність атрибута добрий, але набув нової образності і
значення інтер’єктива — став етичним висловом.
Образність мовних одиниць є тим ґрунтом, на якому
виростають стилістичні значення їх.

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.