Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

КОЛОРИТ

Колорит — це певна тональність тексту, яка закладається
мовцем з метою викликати у слухача відповідний настрій,
емоції, тон спілкування. Кожний текст більшою чи меншою
мірою містить у собі стилістичний колорит своєї доби, хоча ми
не завжди його й помічаємо, тому що самі живемо в колориті
цієї доби. У віддаленому від нас часом тексті чіткіше
відчуваємо колорит уже як маркер певного часу, епохи. Колорит може
залежати від умов і ситуації спілкування, особистості мовця,
соціальних і рольових характеристик його.
Колорити можуть бути різними: розмовності, пісенності,
фамільярності, вульгарності, фольклорності, інформативності,
офіційності, урочистості, інтимності, ласкавості, іронічності тощо.
Колорит інформативності є сухим. Текст з інформаційним
колоритом насичений назвами подій, явищ, фактів, кількісних
Щив.: Словник української мови: В 11 т. — К., 1971. — Т. 2. — С. 445—446.
207
даних. Про що б у ньому не йшлося, навіть про трагічні події,
він буде позбавлений емоцій та оцінок. Наприклад: Трагедії.
На шахті «Краснолиманська» в місті Родипському
(Донецька обл.) внаслідок викиду метану й обвалу породи загинув
шахтар. З початку року на шахтах України загинуло вже близько
170 гірників.
Отруєння. У Краматорську (Донецька обл.) один чоловік
помер внаслідок зараоїсення ботулізмом. Передбачається, що
джерелом зараоїсення стала копчена риба.
Текстам законодавчого, дипломатичного, адміністративно-
управлінського підстилів притаманний колорит офіційності й
діловитості. Такий колорит не допускає широких і докладних
пояснень, емоційних оцінок і чуттєвих виявів, відволікань на щось
побічне, несуттєве, внаслідок чого могло б загубитись основне.
Слід зазначити, що колорит офіційності властивий не тільки
високій державно-законодавчій чи управлінсько-виконавчій
владі. Він повинен панувати скрізь у мовному спілкуванні, де
мовці відчувають свій громадянський обов’язок і
відповідальність перед державою, суспільством, колективом та
співробітниками. Колорит офіційності й діловитості спілкування
нагадує співрозмовникам про головне, тримає їх у «рамках
справи». Найважливішим тут є колорит офіційно-ділової
ввічливості, що формує етичні норми спілкування. Наприклад:
Шановний п..І Маю приємну нагоду повідомити..; Маю честь
запросити..; Прошу врахувати, що… і т. ін.
У художніх текстах з історичної та регіональної тематики
просторово-часовий колорит створюється спеціальними
прийомами стилізації тексту, зокрема насиченням хронологічно
маркованою лексикою — історизмами й архаїзмами. Як правило,
це назви предметів побуту, одягу, будівель, знарядь
виробництва, давні топоніми тощо. Наприклад:
1. В княоїсому дворі за високим гостроколом на найвищому
пагорбі теле в усі боки бігали челядники—з терема до клітей,
і знову до терема, й до медуші, й до скітниці, й до стаєнь та
обори; Коли ж на якомусь часі Богданові стало парко, він
скинув куцу ягнячу гуньку, помережану зеленою лиштвою,
шпурнув її геть від себе (І. Білик).
2. — На Почайні, —мовив боярин Кривченя, — недавно стали
гості із Корсунської країни. Мовили, князь із раттю своєю з ‘я-
вився в тавридській землі, побрав багато городів і гаваней на
Боспорі Кіммерійському, і в гирлі Дніпра і на правобереоісоїсі
(Р. Іванченко).
3. А стояла в світлиці незнана дівчина-україночка, мила й
пишна, засоромлена й зухвала, проста й вишукана: кокетлива ки-
балка на голові, прикрита довгими кінцями довгої намітки,
208
запаска в барвах червоній і шовково-золотистій, крайка, що
підтримує запаску.
4. Козаки в числі хоч незначнім, граючи на коломийках, б’ючи в
бубен, йшли із знаками над полковниками — під білими
хоругвами, з піками, у зухвалих магерках і видрових кабардинках.
Оддасте вже нам свої сап ‘янці, свої саєти, адамашки й ка-
рамзини; Пишуть три персти, а болить усе тіло (П. Загре-
бельний).
У наведеному нижче уривку із «Щоденникових записів»
Остапа Вишні іронічно-інтимний доброзичливий колорит
досягається прийомом використання обов’язкових для кожного
номінанта — особи—атрибутів, що постали в результаті
авторського оказіонального словотворення з індивідуальних часто
вживаних кожним письменником висловів. Наприклад:
18 квітня, 49. Мені дуже страшно дожити до того моменту
(чи часу), коли дзвінкосерйозний Малишко, або лютодотепний
Воскрекасенко, чи несміливо-сміливий Смілянський, чи колючий
Маківчук, чи їйбогужялюблюприроду (а любить він-таки їх по-
справжньому) Новиченко, чи авиколинебудьтягли Гончаренко,
чи недайбогхтонебудьдізнаєтьсящояспінінгіст Вільховий, чи
їйбогутоваришіяобов’язковопоїдуаякжежКопиленко, читатам-
двіщучкийодинокуньчик Дорошко, чи поїхалибачилинестріляли-
якстрілялиневлучили М. Т. Рильський, чи можеайбожеіябпоіхав-
таквоноякстріляєтакбахкаєаптичкажвонахочежити П. Г.
Тичина, чи івменебуласучечкаойсучечкачорнахорошаіяїйбогу
мисливець О. Є. Корнійчук, чи айщовименіговоритеябільшефут-
боліст Ю. К. Смолич, чи ойохотавонаменепродменамочить
Ю. І. Яновський, чи словочестіубившістсотнайшоводну Богдан
Чалий, чи івменепесгавкаєаяжодинавменехазяїн Семен Склярен-
ко, чи нащоменімисливськарушницяколиятойщогреблірвав
Платон Воронько, чи австалинградемынеохотились Борис Палійчук,
чи актоегознаетстреляетнестреляет М. М. Ушаков, чи Яро-
славмудрийтежходивналови І. А. Кочерга, — от коли ці всі коли-
небудь де-небудь скажуть: «Остап Вишня — старий!» — /,
збираючись на полювання, додадуть: «Не турбуйте його!» —Я того
ж часу — візьму й помру!

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.