Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

7.2. Складений присудок

загрузка...
Складений присудок — це сполучення повнозначного слова з дієсло- вом-зв’язкою. Залежно від морфологічного вираження повнозначної частини мови розрізняють: а) дієслівний складений присудок, б) імен­ний складений присудок.

2.1.1. Складений дієслівний присудок. При розгляді дієслівного скла­деного присудка особливо важливим є викінчене розуміння ролі зв’яз­кового елемента, функцію якого можуть виконувати: 1) фазисні дієсло­ва (починати, продовжувати, закінчувати, припиняти тощо — по­значають певний етап перебігу дії); 2) модальні дієслова (хотіти, на­мірятися, мусити — виражають волевиявлення); 3) каузативні дієсло­ва (спонукати, зобов’язати, збудити — позначають спонукання до дії); 4) предикативні прикметники (повинен, здатний, схильний, зобо­в’язаний та ін.); 5) фразеологізми модальної семантики: мати змогу, бути в змозі, мати право, не в силі (Хлопець дав згоди співати в хорі). Об’єднувальним моментом усіх груп названих елементів висту­пає їхня інформативна недостатність, яка й зумовлює перспективний розвиток аналітизму у побудові членів речення.

 

486


Синтаксис


Складений дієслівний присудок може ускладнюватися, і в такому разі він складається з трьох компонентів. Ускладнення відбувається за рахунок поєднання лексем фазової, модальної і предикативної семан­тики, у силу цього поєднуються два інфінітиви: Сьогодні ми повинні почати праиювати о 8-й годині.

загрузка...

2.1.2. Складений іменний присудок. Складений іменний присудок за морфологічними типами значно розмаїтіший, ніжскладений дієслівний. У складеному іменному присудку треба розрізняти: 1) власне-присуд- кові форми (спеціалізовані для вираження присудковості — це форми наз., орудн., знах. в. без прийменника і знах. в. з прийменником за, род. в. ознаки, транспонованої із атрибутивної функції в предикатив­ну), наприклад: Весна стояла сиха й вітряна (М. Коцюбинський»*; Вибухи снарядів здаються йому салютами волі й життя (Ю. Яновсь- кий); Вив, річ відома, молодим я. тому до дна тепер збагну, що навіть звук чи тон, чи ім’я били мені за тайни (М. Рильський); Хвилі, що виникають під час землетрусів, бувають величезних розмірів і поши­рюються на великі відстані (В. Бондарчук); 2) невласне-присудкові форми (неспеціалізованою формою може бути будь-який другорядний член речення із дієсловом-зв’язкою бути, яка приписує підметові оз­наки, що мають конкретний характер), пор.: Того року трави і пше­ниці стояли, як Дунай, косарі били в иіні (М. Стельмах). Найчастіше невласне-присудковими бувають форми род., знах., орудн. і місц.в., їх позиційна значущість визначувана семантичною достатністю / недо­статністю дієслів-зв’язок, які бувають: 1) носіями тільки граматично­го значення (бути); 2) носіями певних відтінків лексичного значення і граматичними маркерами (стати — ставати, виявитися — виявля­тися, лишитися — лишатися, залишитися — залишатися, зроби­тися — робитися, назватися — називатися, здатися —здаватися, уявитися — уявлятися, доводитися); 3) повнозначними дієслівними лексемами зі значенням руху чи стану (йти, приїхати, повернутися, сидіти, стояти тощо), наприклад: І стали ми, мов шмат із сталі, в борні незмірено тяжкій (В. Сосюра); Ішов на фронт рядовим солда­том. а демобілізивався — гвардії капітаном (В. Мйнко); Комбат про тебе хорошої димки (Ю. Яновський).

Диференціація допоміжних дієслів-зв’язок на неповнозначні, на- півповнозначні та повнозначні розкриває їхню специфіку як аналі­тичних компонентів у структурі присудка. До неповнозначних нале­жить найбільш абстраговане дієслово-зв’язка бути, до якого набли­жаються являти собою, становити. Напівповнозначні — це такі лек­семи, які частково зберігають лексичне значення. До них належать дієслова зі значенням буття, волевияву, збереження стану або перехо­ду із одного стану в інший: вважатися, видаватися, виявлятися, до­водитися, залишатися, зоставатися, здатися, зватися, іменуватися, називатися, правити, прикидатися, робитися.

Напівповнозначні зв’язки можуть виражати: а) постійність озна­ки: доводитися: Він мені доводився братом: б) якісну зміну ознаки: ставати,робитися: На сході ширшою ставала червоно-рожева смуга;

 

РОЗДІЛ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення 487

 

в)  вияв ознаки: здаватися, виглядати, представляти: Дрібним і мізер­ним видалось йому теперішнє захоплення фізикою.

Повнозначні дієслова в ролі допоміжних повністю зберігають своє значення і тільки в межах певної конструкції реалізують потенціал аналітичного компонента: Микола пішов на фронт рядовим, а повер­нувся сержантом (А.Яна).

Одним зі складних випадків розмежування функціональної специ­фіки іменниково-прийменникових конструкцій є форми місц. в. Досить проблематичним часто є визначення їх приналежності до граматичної основи або до складу другорядних членів речення. Форма місц. в. ви­ступає іменною частиною тоді, коли виражає: 1) внутрішній стан людини (захоплення, уподобання, ступінь вияву її можливостей): Він у напри зі: Я и захопленні: 2) внутрішній зміст предмета: Та головне, звичайно, не в харчах, а в диховній поживі, що її так прагне моя душа (0. Гончар); 3) рід діяльності: Батько в саперах: Товариш и хіміках: Брат и партизанах: 4) ознаки зовнішнього стану, якісної характери­стики, наявності у предмета тієї чи іншої риси: Дме рівний, спокійний бриз, і небо все в зорях, и промінні, и радості (Ю. Яновський); Братву мандрах (такі сполуки синонімічні дієсловам, пор.: у сварці — сва­ряться, у мандрах — мандрує, у роз’їздах — роз’їжджає, у дружбі — дружить тощо). Подібна заміна дає можливість окремим лінгвістам говорити про приналежність подібного плану одиниць до простих при­судків. Такий підхід ґрунтується на функціональній специфіці тотож­них структур (див.: [Золотова 1973, с. 173]; пор.: [Кадомцева 1986, с. 55-57]).

У сучасній лінгвістиці поняття зв’язки значно розширюється, пор.: виявитися непрацездатним, пропонує себе в помічники (іменна части­на стає синтаксемою певної форми вираження). Іменна частина при невираженій зв’язці уявляється надто узагальненою.

Поширення корпусу дієслів-зв’язок при іменному складеному при­судку здійснюється часто шляхом введення до загальної парадигми речення однієї з форм, що вважається формально і семантично тотож­ною. Це призводить до тлумачення слів типу працювати, ходити як зв’язкових (пор.: Він працював ичителем = Він ичитель = Він учите­лює = Він стане ичителем… / Микола ходить гордим = Микола гор- дий = Микола гордиться = Микола стане гордим…). Така, на перший погляд, приваблива й проста доказовість легко може бути спростована тим, що дієслова типу працювати, ходити є автосемантичними (пор. можливі стилістичні перетворення речення: Він праиює — Він праиює ичителем // Він праиює на заводі та ін.).

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.