СТИЛІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

До основних ознак високорозвинених літературних мов
належать (поряд з іншими) багатство виражальних засобів мови
на всіх рівнях її структури, всебічний розвиток
функціональних стилів та завершеність стилістичної диференціації мовних
елементів, якщо про неї взагалі можна говорити як про
кінцевий процес.
Історія літературної мови — це одночасно й історія її
стилістики, історія формування і розвитку стилістичної системи
національної мови — стилів, стилістичних засобів, тропіки і фігур.
Складні історичні, політичні, економічні,
національно-культурні умови життя українського народу, спричинені втратою
ним своєї державності й залежністю від інших народів,
зокрема російського та польського, не могли не позначитися на
формуванні й розвитку української літературної мови.
У досі малодосліджених ранньо- та середньоукраїнських
періодах нашої мови, які традиційно в науці називають давньою
українською літературною мовою, панувало кілька жанрових
різновидів, серед яких виразно виділялися літописання,
патристика, справоведення (справочинство), конфесійна, історична,
полемічна література, переклади й переробки з давніх мов,
фольклористика. Оскільки в давній українській літературній
мові переважало офіційно-ділове письменство (судебники,
правди, актові, урядові, ратушні книги тощо), в лінгвістичній
науці вона визначається як давня книжна українська
літературна мова, тобто в ній виділяються ознаки книжності,
офіційності. Такий процес стильового формування на засадах
вирішального впливу офіційної мови державної влади пройшли
й інші європейські мови. Провідник німецької реформації
XVI ст. Мартін Лютер писав:« Я не маю ні в якому разі своєї
власної окремої мови… Розмовляю я мовою саксонської
канцелярії, яку наслідують всі князі й королі в Німеччині. Всі
державні міста, князівські двори пишуть за зразком канцелярії нашо-
4
241
го саксонського князя; отже, це і є найзагальніша німецька
мова»1.
Хоча наступний період у житті європейських мов і засвідчив
активізацію живих народних мов у нормуванні літературних,
все ж і на сьогодні залишаються актуальними слова М.
Лютера, що пишуть і говорять у державі, завжди наслідуючи в
цьому вищу державну владу. Звідси випливає те, якого великого
значення має надавати високій культурі, унормованості
офіційно-ділової мови державно-управлінський апарат, тому що
його мова закріплюється у мовній свідомості інших громадян
як зразок для наслідування мови влади.
Державна влада і літературна мова за нормального перебігу
історії народу постають одночасно. І перша «заявка»
літературної мови — це насамперед поява її офіційно-ділового
стилю, щоправда не в тому відшліфовано-документальному
вигляді, який маємо нині. В давній книжній українській мові цей
стиль поєднував зростаючі елементи наукового стилю й
майбутньої публіцистики та історичної прози. Пізніше, у XVII—
XVIII ст., офіційне українське письменство представлене
універсалами Богдана Хмельницького, грамотами, листами


Loading...