Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Публіцистичний сталь

Публіцистичний стиль української мови започатковувався
одночасно з художнім, офіційно-діловим, науковим. Проте
тривалий час публіцистичний стиль не мав повноцінного розвитку
через втрату українським народом державності, через постійні
заборони української мови. Публіцистичний стиль — це стиль
суспільної комунікації, громадського життя, звідки українська
мова витіснялася з нього то польською, то російською владою.
Публіцистика є ніби проміжною сферою художнього,
ділового і наукового спілкування, вона синтезує в собі частину
функцій, мовних ознак та засобів художнього, ділового, наукового
стилів.
Публіцистичний стиль розвивався при художньому, його
історія та основні джерела пов’язані з історією художньої
літератури, науки, української преси. Його корені сягають давньої
полемічної української літератури, славу якій склали такі не-
перевершені майстри іронічно-сатиричного та запального пера,
проповідники і письменники, діячі української церкви, як
ректор Острозької академії Герасим Смотрицький («Ключ царства
небесного», 1587 р.), Христофор Філалет (Мартин Броневський,
«Апокрисис», 1597 р.), Мелетій Смотрицький («Тренос»,
1610 р.), Юрій Рогатинець («Пересторога», 1605—1606 рр.), Іов
Борецький («Аполлея апології»), Петро Могила, Інокентій
Гізель, Лазар Баранович («Меч духовний», 1666 р.), Іоаникій
270
Галятовський («Месія правдивий»), Стефан Яворський
(«Камінь віри»), Димитрій Туптало, Єлисей Плетенецький, Захарія
Копистенський, надзвичайно яскрава постать, аскет,
талановитий публіцист і фанатик правди напряму Іван Вишенський
та багато інших.
До початків публіцистичного стилю нової української
літературної мови відносять окремі українські тексти з
російськомовної харківської періодики першої половини XIX ст.:
Г. Квітки-Основ’яненка «Супліка до пана іздателя», Є.
Гребінки «Так собі до земляків», «До зобачення»; передмову Тараса
Шевченка до другого видання «Кобзаря» та журнали
«Русалка Дністрова» A837 р.) і «Вінок русинам на обжинки» A846—
1847 рр.). Далі були такі видання західноукраїнської
періодики, як «Зоря Галицька», «Новини», «Лада» A848—1860 рр.) та
«Слово», «Вечорниці», «Галичанин», «Русь», «Правда» A861—
1876 рр.). В російській імперії з української періодики
публіцистичні матеріали українською мовою друкували тільки
російськомовні журнали «Основа» (Петербург, 1861—1862 рр.) та
«Черниговский листок», заснований Леонідом Глібовим
A861—1863 рр.). У кінці XIX ст. українська преса була
представлена західноукраїнськими виданнями «Друг»,
«Громадський друг», «Дзвін», «Слово», «Молот», «Світ», «Житє і
слово», «Старина», «Літературно-науковий вісгник».
Публіцистичний стиль другої половини XIX — початку XX ст. збагатився
працями таких видатних діячів української культури, як П.
Куліш, О. Кониський, М. Костомаров, М. Драгоманов, І.
Франко, П. Грабовський, Олена Пчілка, Леся Українка, М. Павлик,
І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, В. Винииченко, М. Гру-
шевський, А. Кримський, М. Хвильовий та ін.1
Вони обстоювали, хоч і різною мірою, окремішність
українського народу, політичні й національно-культурні права
українців, вимагали освіти для українського народу рідною мовою,
заохочували українську громадськість до пізнання самої себе,
своєї історії, будили національну свідомість, закликали
служити рідному народові.
Після 1905 р., коли було знято царську заборону на
українську мову, розгортається широка мережа української
періодики на східних землях України, що значно активізувало
національно-визвольні змагання українців. Все це сприяло
розвиткові і збагаченню публіцистичного стилю, який уже настільки
зміцнів, що витримав наступні більшовицько-комуністичні
негласні обмеження й утиски української мови, хоча він і
зазнає найбільшої шкоди від заборони мови, тому що обслу-
1Див.: Єфремов С. Історія українського письменства. — К., 1995. — С. 131.
271
говує серцевину суспільного життя — ідеологію, громадську
думку.
Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-
політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.
Основне призначення — служити розв’язанню суспільно-
політичних питань, активно впливати на читачів,
переконувати у справедливості певної ідеї, спонукати їх до творчої
діяльності, пропагувати прогресивні ідеї, учення, знання, здоровий
спосіб життя.
Сфера використання і призначення публіцистичного стилю
вплинули на формування його відповідних ознак: логізація та
емоційна виразність, оцінка — соціально-політична,
ідеологічна, естетична, моральна, пристрасне ставлення до предмета
мовлення, змісту, інформації, поєднання точності висловленої
інформації, наукових положень з емоційно-експресивною чи
імперативною образністю художнього конкретно-чуттєвого
бачення питання чи проблеми.
До основних ознак публіцистичного стилю належать:
спрямованість на новизну; динамічність; актуалізація сучасності;
інформаційність; політична, суспільна, морально-етична оцінка
того, про що пишеться або мовиться; синтез логізаціїта
образності мовного вираження, що нагадує про близькість
публіцистичного стилю до наукового і художнього;
документально-фактологічна точність; декларативність; закличність; поєднаність
стандарту й експресії; авторська пристрасть; емоційність,
простота і доступність; переконливість. Усі ці й інші ознаки
створюють враження «багатостильовості» публіцистичного стилю,
який настільки розростається й розгалужується поза власне
публіцистичним, що підстилі дають підстави називати їх
окремими стилями (газетним, журнальним, телевізійним тощо).
Основні мовні засоби публіцистичного стилю — це сплав
елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів.
З одного боку, у ньому широко використовується суспільно-
політична лексика, політичні заклики, гасла, точні
найменування (подій, дат, учасників, місця), а з іншого —
багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу читача і
вплинути на нього, художні засоби — тропи і фігури. Всі лексеми,
як правило, чітко поділяються на позитивно-оцінні й негатив-
но-оцінні. Навіть при художньому домислі в публіцистичному
стилі авторське «я» збігається з фактичним мовцем.
Сфера застосування, призначення публіцистичного стилю
і ознаки, яким він має відповідати, виробили в ньому
певні мовні форми вираження. Насамперед до таких можна
зарахувати суспільно-політичну лексику: як власне
суспільно-політичну: актив, актуальність, громадський, громадянин,
держати.
ва, державність, державный, єдність, ідея, ідейність, ідейний,
капіталістичний, колоніальний, політика, політичний, прогрес,
прогресивний, реакційний, режим, світогляд, союзник,
суспільство, так і загальновживану, що часто вживається у
суспільній сфері і набула такого контекстного значення:
боротьба (сил), вогнище (війни), змагання (систем), проблема
(роззброєння), розвиток (ідей), нарада (у верхах) тощо.
Слід зазначити, що публіцистичний стиль завжди виражає
протистояння певних сил. Це його обов’язкове призначення й
головна ознака.
В публіцистичному стилі виділяється кілька підстилів,
кожний з яких має свої жанрові й мовні особливості: власне
публіцистичний, або стиль засобів масової інформації (газети,
часописи, радіо, телебачення, реклама), художньо-публіцистичний
(памфлети, фейлетони, нариси, есе), науково-публіцистичний
(критичні статті, аналітичні огляди, соціальні портрети тощо).
Майстерне виголошення досконалого публіцистичного
тексту називають ораторським. Тому можна вважати, що вислів
«ораторський стиль» означає усну форму публіцистичного
стилю, ці поняття близькі.
Кожний підстиль виробив свої мовні ознаки: систему
композиційних прийомів та усталених зворотів, сукупність
експресивно-образних засобів.
З відродженням українського національно-культурного
життя і здобуттям незалежності України в публіцистичному стилі
відбуваються великі зміни. З одного боку, починається паси-
візація радянських ідеологем, тобто вони виходять з активного
вжитку в пасивний словник; з другого боку, повертаються до
життя й активізуються українські слова і вирази — носії
української національної ідеї, фактів і явищ, лексеми, що були
заборонені, несправедливо вилучені і забуті: соборність, соборник,
державність, державний, суверенітет, суверенність,
незалежна, самостійна Україна, Українська Народна Республіка, Акт
злуки УНР із Західною Українською Народною Республікою,
Українська повстанська армія; назви української національної
символіки: тризуб, жовто-блакитний прапор, синьо-жовтий
прапор, гривня; назви козацьких військових атрибутів: гетьман,
булава, сотник, отаман, козак, козацтво. В українську мову,
і найбільше в її публіцистичний стиль, повернулися українські
антропоніми — імена заборонених і забутих визначних
політичних, культурних, релігійних діячів України, провідників і
сподвижників національних визвольних змагань, творчої і
наукової інтелігенції: Симона Петлюри, Михайла Донцова,
Миколи Міхновського, Василя Липинського, Євгена Коноваль-
ця, Степана Бандери, Ярослава Стецька, Андрія Мельника,
273
Романа Шухевича, митрополита Іларіона (І. Огієнко),
митрополита Мстислава і багатьох інших.
У власне публіцистичному стилі сформувалася традиційна
й постійно продукується нова суспільно-політична лексика і
фразеологія: президентське вето, народ, демократія, суспіль-
ство, Українська держава, конституція, парламент,
парламентаризм, депутат, права людини, правозахисник, консолідація
національно-демократичних сил, соціально-економічна політика,
соціальна допомога, криза економіки, урядовці, можновладці,
конгрес української інтелігенції.
Суспільно-політична лексика характеризується наявністю
сем, співвідносних з поняттями «суспільство», «політика»,
«держава» або дотичних до них та об’єднаних навколо гіперсем.
За спільними семантичними компонентами серед суспільно-
політичної лексики умовно можна вичленувати такі групи:
1. Лексеми, що відображають політичне життя суспільства.
Це передусім ідеологеми, тобто такі мовні одиниці, які
називають систему концептуально оформлених ідей, політичних
поглядів, світоглядів, ідеалів, доктрин, течій, сформованих
партіями, рухами, громадськими організаціями, визначними
політиками: демократія, соціалізм, капіталізм, лібералізм,
консерватизм, радикалізм, націоналізм, центризм, більшовизм, шовінізм,
європеїзація, глобалізація, клерикалізм, мілітаризм. До цієї
групи можна віднести власні назви політичних партій, організацій,
об’єднань, рухів, угруповань та їхніх членів: партія «Реформи і
порядок», партія «Трудова Україна», блок «За єдину Україну»,
блок «Наша Україна», Всеукраїнське об’єднання
«Справедливість» та ін.
Виразну стилістичну аксіологічну конотацію мають номени
суб’єктів політики, політичних груп і напрямів, політичних
явищ і акцій, зокрема пов’язаних з виборами: демократ,
партократ, ліві, праві, державник, опозиціонер, компартісць;
політична тусовка, війна компроматов, брудні технології,
чорний піар та ін.
2. Лексика, що відображає функціонування державного устрою
і законодавчого апарату та властивих їм ознак і функцій:
Адміністрація Президента, Верховна Рада України, Кабінет
Міністрів, парламент, департамент, державна адміністрація, спец-
слуоісба, депутатський корпус, номенклатура, мерія,
правоохоронні органи, авторитарність, стабілізація; назви носіїв
державної влади: урядовці, чиновники, силові структури, мер;
назви політичної діяльності, стосунків і конкретних акцій:
декларація, мораторій, політиканство, обструкція, пресинг, репресія,
блокуваіиія, консенсус, імпічмент, конфронтація, лобізм,
протистояння, популізм та ін.
274
3. Лексика на позначення суспільних ідейно-моральних
понять: патріотизм, свобода, волелюбність, толерантність,
громадянська злагода, солідарність, гуманізація, благодійництво,
доброчинність, соборність, незалежність та ін.
У сферу суспільно-політичної лексики екстраполюється
лексика інших сфер діяльності і галузей науки та життя: економіки,
екології, права і криміналістики, освіти, культури, релігійних
конфесій. Як і політеми та ідеологеми, вона стає стильовим
маркером мовних жанрів підстилів публіцистичного стилю.
Оскільки публіцистичне мовлення є «живим», сьогочасним і від того
динамічним, частина його лексики перебуває у безперевному
русі, зазнає семантичних модифікацій і конотацій,
словотвірних інновацій, реактивації пасивних одиниць, рецепції
іншомовних запозичень, що суттєво розширює-палітру
стилістичних значень {відмивання грошей, тіньова економіка, резонансне
вбивство, остарбайтер, валютний коридор, європеїзація, псев-
дореформи, пролонгація, транш, профіцит та ін.).
Такі ознаки публіцистичного стилю, як сьогочасність і
орієнтація на новизну, зумовлюють швидкі й рішучі зміни у змісті й
мовному вираженні публіцистичних текстів. Жодний стиль не
здатний на такі швидкі зміни, як публіцистичний. До таких змін
слід віднести пасивізацію «вчорашніх» ідеологем й
активізацію та актуалізацію сучасних, семантичні видозміни й
перетворення лексем, неологізацію і термінотворення, розширення
варіантності і синонімії.
Потреби соціуму в нових засобах публіцистичної номінації
приводять до утворення нових назв і виразів та до розвитку
нових значень у загальновідомих словах: ланцюг єднання,
державотворення, національна самосвідомість, партизація,
департизація, війна компроматів, політизація, зустріч без краваток,
ліві, лівоцентрист, праві, правоцентрист, шокова терапія.
Оновлення й поповнення лексичного складу української
мови відбувається і в результаті лексико-семантичної деривації слів.
У нових умовах функціонування слова набувають і нових
семантичних навантажень. Це дає їм можливість розширювати
семантику похідної основи і функціональне поле: крутий, крутизна,
круто, крутіше, крутіший (багатий); тінь, тіньовик, тіньова
економіка; зелені (про долари); човник, човництво тощо.
Зміни в лексичному складі мови, що виникли внаслідок лек-
сико-семантичної деривації, підтверджують давно помічені та
описані вченими такі ознаки мовного знака, як умовність,
довільність, суміжна асоціативність, соціальна зумовленість. Зі
зміною позначуваного у свідомості мовців формуються нові
асоціативні зв’язки між словами як фонографічними знаками
(матеріальними компонентами) та співвіднесеністю цих слів як
273
мовних знаків з одиницями дійсності. Отже, слово як
номінативний знак є сталим, традиційним, і водночас воно може під
впливом різних суспільних змін, аналогій і суміжних асоціацій
змінювати своє значення — ідеальний компонент себе як
мовного знака. Реальність породжує для мови дедалі нові об’єкти
називання (предмети, поняття, ознаки, явища, відношення) і
формує потребу в новотвореннях та запозиченнях лексем.
Кожна мова більш стала, традиційна з боку фонетико-граматич-
них елементів і більш рухлива з боку номінативно-комуніка-
тивних одиниць.
Частина нових лексем утворилася морфологічним способом
за допомогою суфіксів і префіксів відповідно до властивих
українській мові словотворчих моделей:
— роз-, -ння (розмитінеїпія, розукрупнення, роздержавлення);
ик (бюджетник, вуличник, державник, мобільник, на-
літник, ларьочник, есендешник, есбеушник, симпатик,
секретник, човник);
ува-, -юва- (бартерувати, наварювати, шлангувати);
аці(я) (партизація, департизація, ресовстизація,
приватизація, білорусизація).
Збурення політичного життя, яке настає в передвиборний
період, позначається на мові засобів масової інформації. З
одного боку, творяться ситуативні лексеми-оказіоналізми на
зразок: кравчукізм, кучмізм, пофігізм, кравчукісти, кучмісти, кучма-
ністи, кучмостан, кучмономіка, марчукісти, удовенківці, кос-
тенківці, а з іншого — оказіональні словосполучення у функції
номенів: все це збільшує протестпий електорат; силовий тиск
на виборчий загал через виконавчу вертикаль; спрацьовує про-
тестний потяг виборців; ліві розтягнуть голоси свого електо-
рату; шанс для цього дає «канівська четвірка»; угода чотирьох
на Чернечій горі у Каневі.
Серед лексичних новацій значна частина — це назви фірм,
підприємств, установ і організацій, що виникли недавно в
результаті співробітництва українських виробників і підприємців
із зарубіжними. Як правило, це утворення абревіатурного
характеру: СП «Авто ЗАЗ ДЕУ» святкує свою річницю; на Лебе-
динському НМЗ виробляється серія масел «Леол»: є чотири
новітні розробки: «Леол-Ультра» 5IV40, «Леол-Преміум» 15\¥40,
«Леол-Лідер» 10ХУ40 та «Леол-Престиж» 15\У40.
На відкритість сучасного українського суспільства,
розвиток економічних і культурних зв’язків України із західним
світом українські засоби інформації відреагували масовим
запозиченням чужих слів: артсалон, байкери, брифінг, ваучер,
відеокліп, діджей, ексклюзив, екстрадиція, імідж:, іміджмейкер,
імейлик, імпічмент, кліп, кліпмейкер, креативний, кока, кондомі-
276
німум, мас-медіа, маркетинг, менеджер, мер, моніторинг, піца,
плеер, плей-оф, попса, презентація, прес-реліз, профіцит, ріелтер,
римейк, саміт, сервер, спікер, спічрайтер, слайзер, топ-модель,
топ-сервіс, факс, фанта, хет-трик, хіт тощо.
Важливою лексикологічною проблемою є поповнення
термінології сучасної української літературної мови, зокрема
профільних терміносисгем, тому що при цьому треба розумно
поєднувати національні та інтернаціональні елементи.
У період утвердження державності країни і мови природним
є прагнення до термінотворення на власне мовній основі. Ця
орієнтація виконує позитивну роль, консолідуючи членів
мовної спільноти. Водночас демократизація і відкритість
українського суспільства, запозичення досягнень і досвіду інших
народів стимулюють протилежну тенденцію — засвоєння вже
готових чужих термінів, їх фонетичну і граматичну обробку за
аналогією. Мовна політика Української держави сприяє і цьому
явищу, оскільки воно відображає широкі процеси взаємодії мов,
формування шару інтернаціональної лексики, яка висвітлює
реальні немовні сфери знань і культури соціумів.
Як повернена, реабілітована лексика, так і запозичення
поповнили собою терміносистеми багатьох сфер гуманітарних
наук, особливо суспільних, культури, освіти, виробництва.
Так, наприклад, в освітню систему України повернулись
окремі, колись традиційні, форми навчання і відповідно слова,
похідні від них утворення і словосполучення: гімназія,
гімназист, гімназистка, гімназійний (клас); ліцей, ліцеїст, ліцеїстка,
ліцейна (програма)’, бакалавр; магістр; тест; рейтинг; модуль.
Уведені в обіг слова акредитація, бакалаврство,
магістратура, тестування і словосполучення, що є аналітичними номена-
ми, на зразок: багатоступенева освіта, модульно-рейтингове
навчання, національний компонент змісту освіти, етнічна
соціалізація, переддошкільна освіта, приватна школа створюють
у комунікантів відчуття новизни педагогічної метамови.
Якщо подивитися на профільні підтерміносистеми сучасної
української мови під кутом зору оновлення, то найбільш
оновленими, мабуть, є підсистеми «фінанси», «управління
економікою», «молодіжна культура», «спорт». Наприклад, у фінансовій
сфері — це дефолт, емісія, монетаризм, пролонгація, ремісія,
стенд-бай, тест-драйв, транш, трейдер тощо.
За радянських часів деякі фінансові та управлінські операції
здійснювалися «на горі», тобто у вищих державних структурах
СРСР, а окремих, мабуть, не було зовсім, оскільки існувала інша
система економіки і життя в цілому. Мовні номінації
фінансово-економічних операцій мали вузькоспеціальне
використання. Нині в кожного громадянина України з’явилася можливість
277
вільно оперувати своїм капіталом і майном (якщо вони є) в
певному правовому полі, вигравати і програвати — і вони мають
засвоювати цю лексику. Отже, вузькоспеціальна лексика
перестала бути секретом спеціалістів, «спустилася» до звичайних
мовців, заповнила щоденну пресу: аудит, аукціон, банкрут,
бартер, брокер, ваучер, вексель, відтерлі и іу вати, гіперінфляція,
дистрибьютер, дилер, інвестиція, індексація, інфляція, консорціум,
корпорація, кліринг, ліцензія, мито, маржа, надвишка, офшор-
ний, пай, паювання, субсидія, суборенда, селенг, ставка
(процентна), трансфер, транш та ін.
Завдяки засобам масової інформації частина запозиченої
лексики досить швидко засвоюється, збагачується похідними
утвореннями, граматикалізується: національний хіт-парад, хітова
пісня, хітова програма, хітова дівчина, офшорна зона, плейофна
гра, фостерна сім ‘я.
Поповнення української мови реабілітованими лексемами,
новотворами, запозиченнями, елементами розмовного,
професійного, діалектного мовлення певною мірою порушує вже
усталену кодифікацію української літературної мови, актуалізує
питання про функціонування літературної норми та її варіантів.
Виникають лексичні паралелі як перехідні ланки до нової
норми або семантико-конотативної синонімії: баскетбол — коши-
ківка, бачення — візія, виставочний — виставковий,
відпочиваючий — відпочивальник, винятковий — ексклюзивний,
гімнастика — рухавка, виноска — посилання, журнал — часопис,
казначейство — скарбниця, сучасний — модерний, фотографія —
знімок — світлина тощо.
Усталилися специфічні для власне публіцистичного стилю
синтаксичні структури, що характеризуються повторюваністю
окремих частин чи нанизуванням компонентів. Ця ознака
особливо характерна для газетно-публіцистичного стилю.
Наприклад: Комуністичний режим, який встановився внаслідок
жовтневого перевороту, розв язав нещадну громадянську війну на те-
рені Російської імперії силою зброї, опираючись на п яту колону,
та захопив Україну, заливши її кров ‘ю. Що було далі, нині уже
стало широко відомим: розкуркулення і депортація найталано-
витішої верстви селянства, штучний голодомор, який забрав до
8 мільйонів життів українців, винищення квіту нації —
інтелігенції, жорстоке придушення найменших виявів національної
самосвідомості, створення атмосфери тотального страху,
терор, вироки трійок та розстріли без суду та слідства,
десятирічні каральні операції проти населення Західної України, яке
повстало проти комунізму, політика зросійщення, яка мала
відібрати (і почасти відібрала) у пас материнську мову. Немає
кінця-краю комуністичним злочинам проти української нації Це
278
був справжній геноцид, етноцид, лінгвоцид нашого народу C
газети).
Особливістю публіцистичного стилю є експресивний
синтаксис з риторично-питальними реченнями, вставними
конструкціями, звертаннями, модифікованими фразеологізмами,
багатозначною й експресивно-емоційною та імперативною
лексикою, неологізмами та алюзіями: Хіба «Молода муза»,
культивуючи крайній індивідуалізм, не була етапом до символізму? Хіба
останній не зіграв революційної ролі, виховавши в своїх рядах
таку досить-таки імпозантну фігуру, як Олесь? Хіба сам
найбільший молодомузівець і дальший зрадник Яцків не зіграв
помітної ролі в боротьбі з тим же таки міщанством? Хіба сам
великий Франко теж всюди був однаковий? Хіба він не писав
індивідуалістичних «Зів’ялого листя» і «8етрег Ііго»? Хіба… і т.д.
і т. п. В чому ж справа?
Хвиля ображається, що ми назвали Україну самостійною
державою. От тобі й раз. А хіба вона не самостійна?
Перехрестіться, камраде, та подивіться в нашу конституцію. Розгорніть
параграф перший і уваоїсно перечитайте. Чи, може, ви гадаєте,
що нашу конституцію складали «хлоп’ята»? Чи, може, ви, як
Юринець, голосуєте й галасуєте за Малоросію? Чого ви
повертаєтесь і так жалкенько по-рабськи усміхаєтесь до
російського міщанина? Все одно п ять з плюсом не поставить. Нічого вам
«протестувати» й проти росіян, які теж: мають свою
конституцію й теле самостійні…
Наш друг так репрезентує перед партією нашу ж таки
літературу і нашу ж таки радянську інтелігенцію, що прямо очі на
лоб лізуть. Справа в тому, камраде Хвиля, що ви трохи проспали:
лягали—була Малоросія, підвелися — стоїть Україна. Наша
інтелігенція, на ваш погляд, і досі в тому самому ембріональному стані,
що ви його спостерігали у провінційній «Просвіті», починаючи свій
перший безштатний період свого ж таки битія. Справа, друже,
зовсім не в тому, що наша інтелігенція не вміє перекладати з
закордонних, як ви кажете, мов, а справа, так би мовити, навпаки:
«Наше державне видавництво ще не скоро спроможеться
видати оцих класиків». Це ж ви самі пишете, хоч, правда, і не в тому
сенсі. Зрозуміли, де «Сіракузи» (М. Хвильовий).
Публіцистичний стиль (і особливо його власне
публіцистичний підстиль) відрізняється від наукового і художнього
більшою сьогочасністю, оперативністю, інформаційною
місткістю. Він має свої специфічні жанри, в яких реалізуються ці
ознаки.
Передова (передовиця) — перша стаття (колонка), в якій
викладено офіційний погляд редакції (влади, партії або
громадської організації) на актуальну проблему, тему, питання.
27е*
Репортаж (фр. герогіа^е) — розповідь з місця подій,
оперативний жанр преси, радіо, телебачення, в якому динамічно, з
документальною точністю показується дійсність через
сприйняття її автором. Є репортажі подієві, неподієві, проблемні,
сюжетні, репортажі-роздуми тощо.
Замітка — найпростіший і найоперативніший
інформаційний жанр, у якому повідомляється про конкретні факти, події,
явища життя з метою пізнавального чи суспільно-політичного
впливу на читача.
Основна вимога до заміток — висока інформаційна місткість
тексту. Вона досягається точністю фактажу, чіткістю і
стислістю викладу думок. Замітки бувають хронікальні, повідомлю-
вальні, полемічні та ін.
Інтерв’ю (англ. іп1єгуіє\у, букв. — зустріч, бесіда) — жанр у
розмовній формі бесіди автора з компетентними людьми на
суспільно важливу тему. Інтерв’ю бувають протокольні,
офіційні, інформаційні (повідомлювальні), проблемні,
аналітичні та ін. Це, власне, і є публіцистичний діалог.
Нарис — жанр, у якому на документальній основі, але з
використанням художньо-публіцистичних прийомів зображується
об’єктивна картина дійсності або порушується важлива
суспільна чи виробнича проблема.
Фейлетон (фр. ГеиіПеЮп, від Геиіііе — аркуш) — жанр
гумористичного або сатиричного спрямування. Фейлетони
пишуться переважно на злободенні, болісні теми.
Памфлет (англ. ратрЬІеі, від назви комедії XII ст. «Памфі-
ліус») — жанр, в якому гостро викривають політичне,
суспільне явище чи особу.
Памфлет узагальнює численні негативні вияви і дає їм
нищівну сатиричну характеристику. Основна ознака памфлету —
типізація індивідуального, яке набуває поширення і стає
фактором регресу. Типізація негативного індивідуального дає
сатиричний образ, в основі якого завжди гіпербола або гротеск,
асоціативність, паралелізм різноманітних логічних ходів. У
памфлеті завжди на першому плані навіть не самі особи, явища чи
факти, а їх моральні, соціальні, індивідуально-авторські оцінки. Тому
в мовній тканині тексту памфлетів помітне чітке розмежування
стилістичних засобів з позитивними і негативними оцінками,
наявність символів і символічних словосполучень, які формують
цілі парадигми символів. Наприклад, у памфлетах М.
Хвильового «Камо грядеши», «Апологети писаризму», «Думки проти
течії», «Україна чи Малоросія» стрижнем полемічних конфліктів
є біноми «старе — нове», «європейськість—хуторянство»,
«прогресивність — відсталість». Вони експлікуються у таких
парадигмах: з домінантою «Європа» — психологічний захід, свропесць,
280
західний інтелігент, великий тракт прогресу, досвід багатьох
віків, Європа фаустівської культури, Європа грандіозної
цивілізації; з домінантою «культурна відсталість» — хохландія, тайга
азіатської хохландії, темна малоросійська ніч, класична країна
рабської психології, прекрасний ґрунт для хлестаковщини,
просвітянства, культурного епігонізму тощо.
Найвиразнішою і найпродуктивнішою лінгвостилістичною
ознакою публіцистичного стилю, зокрема памфлету, є гетеро-
номінативи. Це різні назви одного й того самого суб’єкта,
предмета, об’єкта, а найчастіше — особи. До гетерономінативності
вдаються автори для того, щоб уникнути невиправданих тавто-
логій і всебічно схарактеризувати особу чи явище, тому що
кожна наступна назва щось додає до попередньої або
викликає нові асоціації і таким чином розширює та поглиблює образ
названого. Як стилістичний матеріал гетерономінативи цінні
тим, що до концептуальної семантики додають багато
асоціативної семантики, а також тим, що серед них багато індивіду-
ально-авторських новотворів. Наприклад, у М. Хвильового
памфлет — це ще й лайлет, письменники — віршомази,
борзописці, графомани, різні писаки, яобрірисаки, домашні передчасні
драмороби, папероїди, просвітяни, хатяни, неохатяни, хуторис-
ти; погані твори і негативна літературна ситуація
—макулатура, пустодзвін, червона халтура, червона бульварщина,
літературне шахрайство, спекуляція, сахарин красивих слів, карамельна
беліберда, голосна завірюха, триаршиниі поеми, поетичне віршове
бездоріжжя, сіра, нудна іроздериротазівотна казенщина,
ідеологічно-мистецький кисіль, ідеалістична гречка.
До публіцистичних жанрів відносять і статті, в яких за
допомогою логічних і образних суджень аргументовано,
переконливо досліджуються й узагальнюються важливі явища та
проблеми суспільства. Наприклад: Звичайно, нема нічого легшого, як
торохкотіти порожнім псевдоінтернаціоналізмом, — «левому
ребячеству» ми знаємо ціну. Всі ці фрази, що українська
культура мусить розвиватися на базі російської {як це культура на базі
культури, коли культура завжди бере базою своею економіку?),
що «язык русский — язык Ленина» (а хіба «язык мордвы» чи то
киргизів — не може бути «языком Ленина»?), що на Україні
російська культура ж культура пролетаріату (а чому в низових
професійних радах свідомого українського пролетаріату, як
говорить статистика, вдвічі більше, ніж росіян з евреями вмісті?),
що «треба іти з росіянами, як рівний з рівним», що всі народи —
брати і т. д. і т. п. — всі ці фрази с все-таки фрази — не більше,
і їм місце в архівах керенщини (В. Винниченко).
Більшість текстів публіцистичних жанрів розрахована на
сьогодення, скороминуще життя (замітки, репортажі, інтерв’ю,
281
заяви, послання) в періодиці та ефірі. Проте в українській
публіцистиці є тексти, зокрема публіцистично-художні твори, на
такі широкі суспільно важливі, націо- і державотворчі теми,
що досі не втратили своєї актуальності і ще довго служитимуть
українській духовній культурі. Це значна частина
публіцистичної спадщини П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, М. Грушев-
ського, В. Винниченка, Д. Донцова, С Петлюри, В. Липинсько-
го, С. Бандери, 1. Огієнка та ін.
Останнім часом мова публіцистичного стилю української
мови збагачується за рахунок запозичень з англійської мови:
аутсайдер, брокер, імпічмент, істеблішмент, маклер,
маркетинг, моніторинг, офіс, пейджер, шельф, шоу; німецької: ост-
арбайтер, пакгауз, шлягер; французької: бомонд, гран-прі,
ескорт, сертифікація, синдикат.
Стилістична конотація новизни виникає в результаті осучас-
нення певних тематичних груп лексики української мови,
зокрема таких, що відображають нові зміни і віяння в політиці,
ідеології, економіці, технологіях, способі життя, особливо
молодіжного: аудит, ваучер, лізинг, конверсія, інвестиція, рейтинг, сленг,
хіт, папараці, мас-медіа, ксерокс, електромобіль, поп, реп, хард-
рок, бермуди, легінси та багато інших.

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.