Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Розмовний стиль

Як і в кожній мові, в українській — цс найдавніший стиль,
тому що він започаткувався з виникненням мови і в ньому вона
розвивалася на початкових своїх етапах. Перші норми
літературних мов, що виникали на діалектній основі, формувалися
саме в розмовному стилі.
Для української мови розмовний стиль є особливо
важливим, бо в різні і майже завжди несприятливі для розвитку
літературної мови часи через політичні утиски українського народу,
через офіційне невизнання його мови, культури, через надмірні
впливи запозиченої старослов’янської й інших мов тільки
розмовна мова зберігала й передавала з уст в уста моральні засади
й етнічні риси українства. В період, коли почала занепадати
давня українська літературна мова з її книжними стилями й
рисами, розмовна мова вже мала таке багатство
різноманітних виражальних засобів на кожному рівні і таку уніфікацію
вимовних, лексичних, граматичних, стилістичних норм, що
змогла взяти на себе функцію нової літературної мови
українського народу і оживити соками живомовності не тільки
художній, а й інші стилі. Ця роль живильного джерела для
літературної мови та її стилів визначена розмовній мові, можна сказати,
Богом і тому вічна.
Розмовний стиль має дві суттєві риси, якими зумовлюється
більшість його ознак. Перша з них — він з’явився в усній формі і
намагається її зберегти, хоча нині поширюється і в писемній формі
(епістолярії, художні твори). Друга — розмовний стиль має дуже
широку сферу. Він настільки об’ємний, що, здається, не має
стримувальних норм, насправді ж вони просто дуже широкі.
Усна форма розмовного стилю позначилася на мовних
одиницях усіх рівнів: вимові звуків і звукосполучень, лексиці, сло-
291
вотворі, морфологічних формах, синтаксичних структурах,
будові тексту.
У вимові для емотивної чи вольової експресії
використовуються різні види інтонації, модуляцій голосу, емфатичне
розтягування звука, розрив слова на склади, обриви слів, різкі
зниження чи підвищення тону. Наприклад: Раптом як ба-б-б-ба-
бахне! (Остап Вишня).
Оскільки розмовний стиль «обслуговує» всіх громадян
суспільства, всі верстви українського етносу в їхніх щоденних
життєвих потребах, то він має надзвичайно розгалужену, багату
лексику. З-поміж інших стилів його виділяє те, що в ньому
широко представлена лексика оцінної, емоційної, вольової
конотації і особливо — лексика зниженої конотації
(просторічної, фамільярної, вульгарної, інвективної), чого не дозволяє собі
жодний інший стиль.
Фрагмент розмовного стилю з повісті І. Нечуя-Левицького
«Кайдашева сім’я» добре ілюструє знижену лесику:
— Та це ж ті каторжні Балаші! Хіба ж ви їх не знаете? —
кричала Мотря до людей.
— Та це ж ті іродові Довбиші! Хіба ж ви їх не знаєте? —
репетувала баба Кайдашиха. — Це ж вона того вовчого заводу
з чортячими хвостами.
— Та годі вам лаятись! — гукнув з-за тину один чоловік.
— Як лее годі! Та це ж ті підтикані, задрипані Балаші! Хіба
ж ви їх не знаете? Це ж ті бісвські лобурі, що старців по
ярмарках водять! — кричала Мотря. — Он зав’язалась, як на
Великдень, а батько ходить по селі з торбами.
— Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не
вмієш! У тебе й до того розуму та хисту нема, — кричала Ме-
лашка.
— В тебе вже розуму, як у дірявому горшку; стільки, як у
твоєї свекрухи! — кричала Мотря, взявшись за два кілки і
висунувшись у Лаврінів двір.
Розмовний відтінок пейоративного забарвлення мають
складні іменники з дієслівним компонентом у формі
наказового способу: варивода, вернигора, вернидуб, вертихвістка,
дурисвіт, жмикрут, крутивус, крутииіс, паливода, пройдисвіт,
шибайголова та дієслівним коренем у ролі другого компонента:
віршомаз, блюдолиз, душогуб, пустолот.
Такі ознаки розмовного стилю, як лаконічність тексту,
стислість структур, ведуть до того, що в розмові означуване слово
випускається, залишається тільки те основне, що вказує на
ознаку, тобто структури компенсуються і відбувається
субстантивація іменників: гардеробна, душова, закусочна, приймальня,
примірочна, пивна, шашлична, булочна, молочна, заливне, холод-
292
не, гаряче (страва), апаратна, артистична, прохідна, ливарний,
складальний, доповідна, накладна, відпускні, квартирні, комісійні,
хлібні тощо.
Взагалі всі явища переходу частин мови з однієї в іншу
починаються в розмовному стилі.
Такий самий розмовний характер мають і назви жіночого
роду з суфіксом -к- на зразок: читалка, курилка, електричка,
забігайлівка, трясучка, літучка (швидкий поїзд), легковичка,
моторка, роздягалка.
Серед прикметників народнорозмовну конотацію мають
утворення з суфіксами інтенсивної якості та згрубілості: -уч-/-юч-/,
-ач-/-яч-/, -ущ-/-ющ-/, -ЯЩ-/-ЯЩ-/, -аст-/-яст-/: бруднючий, бала-
кучий, добрячий, поганющий, завидющий, гулящий, пропащий,
гребенястий, попелястий, рукастий, головастий та ін.
У системі дієслівних форм виділяють кілька таких, що
мають розмовну конотацію. Це дієслова з суфіксом -ону-:
стуконути, хвастонути, хапонути, стрибонути; відвигукові
дієслова з суфіксом -ка-: бекати, мекати, гикати, ойкати, гейкати;
інфінітивні форми на -ть: співать, ходить, робить; дієслова
тривалої чи багатократної дії з префіксом попо-: попоходити,
попоробити, попоказати, поподумати: Скільки я попоходила,
скільки я попоносила, поки [землю] тоді оддали, — згадувала
Мотря (Панас Мирний); Не журіться, я вже знаю, я вже
досить попоходив між людьми (Леся Українка).
Характерною рисою розмовного стилю є продуктивність ге-
терономінативації (багатоназивання, різноназивання). У живій
розмові та й у художніх фіксаціях її одна і та сама особа часто
має багато назв, що мотивовані різними родинними
стосунками, фізичними й моральними ознаками, звичками, суспільним
становищем тощо:
— батько, дід, син, онук, зять, брат, дядько, кум, сват,
чоловік;
—мати, дочка, онука, невістка, сестра, бабуся, тітка, кума,
сваха, жінка;
— силач, ловкач, хапун, свистун та ін.;
— ледар, дурень, дурак, роззява, розмазня, шмаркач, ледащо,
ніщо та ін.
Розмовна лексика інтенсивніше, ніж граматичні розмовні
форми, проникає в інші стилі, особливо в художній,
зберігаючи за собою стилістичне забарвлення розмовності. Розмовні
слова, зокрема іменники й прикметники, можуть мати
формальні показники розмовності — суфікси та префікси,
поєднуючи в собі розмовність лексичної і словотвірної семантики.
До таких афіксованих одиниць розмовності належать
віддієслівні іменники жіночого роду з суфіксом -к-: читка газет.
293
прополка буряку, поливка огірків, рубка лісу, прокладка дороги
тощо. Офіційно-діловий стиль надає перевагу книжним
віддієслівним іменникам з суфіксами -анн-, -єни-, -інн-:
читання, прополювання, поління, поливання, прокладання тощо.
Відтінок розмовності мають і віддієслівні іменники
жіночого роду з суфіксами -н-, -еч-, -анин- на означення інтенсивності
та розтягненості дії, процесу, явища: гульня, грання, метушня,
гризня, реготня, ворожнеча, колотнеча, біганина, тяганина.
Розмовний відтінок переважно негативного забарвлення
мають і збірні іменники з суфіксами -н-, -в-, -от-: комашня,
дітлашня, собачня, офіцерня, братва, біднота, голота, парубота,
мишва, мушва.
Серед іменників — назв осіб за професією, родом занять та
розмовно-просторічним характером відзначаються іменники
жіночого роду з суфіксами -ш-, -их-: директорша,
комендантша, офіцерша, генеральша, ревізорша, акомпаніаторша, інспек-
торша, лікарша, бухгалтерша, кравчиха, сторожиха, дячиха.
Відтінок розмовності завжди мають і суфіксальні іменники,
що є назвами осіб за якимись характерними особистими
рисами і зовнішніми ознаками: бабій, багатій, крутій, лупій, плаксій,
тюхтій; дивак, пияк, чудак; забудько, крутько, незнайко,
хапко, хвалько; брехун — брехуха, ласун — ласуха, балакун —
балакуха, реготун —реготуха; бурмило, дурило, громило,
здоровило, міняйло, страшило, чудило та ін.
Стилістика і риторика використовують розмовний стиль як
тло, на якому вибудовують високі, офіційні, урочисті
промови, а також окремі елементи цього стилю як засоби досягнення
ефекту фамільярності. Наприклад: п ‘яниця, бухарик, жмурик,
алкаш; керівник, голова, господар, хазяїн, старший, шеф.
Абревіація словосполучень в одне слово також є ознакою
розмовності: житлобуд, харчоблок, медсестра, ветлікар,
завгосп, машбуд.
Розмовний стиль широко послуговується художніми
засобами— тропами і фігурами, проте надає перевагу лише окремим.
Немає в ньому широких періодів, полісиндетонів, нарочитих
повторів, але активно використовуються епітети й метафори,
порівняння, метонімія і синекдоха, еліпс і парцеляція. У тропах
і фігурах задіяна розмовна і загальновживана лексика. Цікавою
ілюстрацією цієї думки є образні порівняння в діалозі Лавріна
й Карпа з повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»:
— Карпе! — тихо почав Лаврін, дуэ/се охочий до гарних
дівчат. — Скажи-бо, кого ти будеш сватать?
— Ат! Одчепись од мене, — тихо промовив Карно.
— Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька,
повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа,
2-М
коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею
аж земля стугонить.
— Гарна… мордою хоч пацюки бий: сама товста, як бодня, а
шия хоч обіддя гни.
— Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як
очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов
шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний листок. З маленького
личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха,
неначе вода в криниці
Старий Кайдаш але набік сплюнув, а Карно промовив:
— Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан,
наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то але
кістки торохтять.
— Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну, —
сказав Лаврін і засміявся.
— Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три
дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху
змолотив.
— Ну, то бери Ганну.
— А вжеж! Оце взяв би той кадівб, що бублика з гіси, поки
кругом обійдеш, а як іде…

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.