Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Тропи і фігури. Загальна характеристика тропіки.

Як уже згадувалось, основи класичної риторики розробив
ще Арістотель у своїй «Риториці». Він виділив роль оратора і
ритора, слухача та аудиторії, інтенцію мовця, пафос (реакцію)
слухача, функціональні типи мовних актів. Вбачаючи основне
призначення риторики в здатності переконувати, Арістотель
не покладався на талант, а розробляв відповідний
інструментарій, за допомогою якого оратор мав би бути готовим ще в доко-
мунікативній стадії відповісти на три основні питання: що, де і
як говорити? У його «Риториці» три розділи (сіізрозШо, еіосиїіо
та іпуєпііо) присвячені процедурам з мовним матеріалом на
парадигматичній (вибір) і синтагматичній (комбінація) осі,
тропам і фігурам мови, образам, просодії і кінесиці.
З античного світу вчення про тропи і фігури було
успадковане риторами і стилістами національних мов.
Грецьке слово Ігороз означало зворот, вислів, зразок,
форма, краса, а стосовно людей — звичай, характер, темперамент,
здібність. Як відзначав Квінтіліан, троп є корисною зміною
власного значення на інше, досконаліше в слові або виразі. Уже
в його часи тривали нескінченні суперечки між граматистами і
філософами про різновиди, гатунки, кількість і взаємну залежність
тропів. Суперечки продовжуються й понині, зумовлені багато-
аспектністю такого феномену, як тропи. Деякі з них уживаємо
з думкою про експресію, інші — з погляду на красу, одні
постають з власного значення, інші — в результаті метафоричності.
Проте не можна заперечити того твердження, на думку
Квінтіліана, що більшість з них призначені викликати естетич-
319
не враження. Спочатку поняттям троп охоплювалися всі
стилістичні засоби. Цицерон і Квінтіліан розділили їх на власне
тропи і фігури. Кількість тих і інших різними авторами
визначається по-своєму. За Квінтіліана прийнято визнавати такі
тропи (за грецькими назвами): метафора, метонімія, металепсис,
синекдоха, емфаза, катахреза, ономатопея, антономазія,
перифраза, іронія, гіпербола, гіпероха, літота, алегорія.
Вперше після античного періоду тропологію описав
французький ритор С.-М. Дюмарсе у «Трактаті про тропи»
(Лейпциг, 1757 р.). Основна думка цієї роботи зводиться до того, що
людська мова без тропів є протиприродною. Граматисти й
ритори вважали, що є два способи (етапи) вираження думки.
Перший — виклад, називання — це фраза; другий — форма
викладу — це фігури. З часів Цицерона фігури поділяли на дві
групи: фігури думки і фігури слова. Фігури (форми), що мали
переносне значення, називали тропами. Дослівний
(етимологічний) переклад з грецької мови слова троп означає «повертаю».
Повертаючи (змінюючи) значення слова, витворюємо троп.
Тропи пропонувалося використовувати для того, щоб
підкреслити, виділити основну думку, щоб приховати небажані і
непристойні думки, для збагачення мови, для орнаментальних
прикрас і для облагородження мови. У тропах і фігурах
виявляється творча індивідуальність автора. Ритори XVIII ст.
вважали, що не можна зрозуміти ніякого автора, не знаючи його
фігур і тропів.
Від Арістотеля і далі класична риторика намагалася дати
чітку класифікацію і вичерпний опис тропів і фігур. Це
породило велику і різнотлумачну термінологію художніх засобів
мови, але вичерпного опису не дало. Можливо, тому, що
художня практика мінлива, залежить від багатьох чинників, від
культурно-історичних умов. Важко поєднати діахронний і
синхронний опис, не дослідивши механізми утворення фігур і тропів.
Загальним терміном тропи охоплюються слова,
словосполучення і вирази (образи), що вживаються в переносному
значенні і служать виразності мови. До тропів належать
порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, епітет, гіпербола, літота,
оксюморон, перифраз, персоніфікація.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.