Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Системний характер тропіки

У риториці і стилістиці утвердилось розуміння тропів як цілої
системи виражальних засобів. Підставами вважати тропи
системою, а окремий троп членом цієї системи є:
а) те, що у творенні тропів задіяні механізми семантичних
змін, зміщень, трансформацій, спроможних породжувати нові
320
смисли, аспекти, погляди: Біль серце опромінив блискучими
ножами (П. Тичина);
б) зв’язки між семами різних семем і переходи та
перехрещення між ними — тотожності, відмінності, ідентифікації.
Наприклад: Полиновий мед самоти (Є. Маланюк); Душа
сповниться смаком меду й полину (О. Теліга); Соти ярого страждання з
диким медом самоти (В. Стус);
в) трансформація сем знака відсутнього референта до
наявного. Наприклад: Горить-тремтить ріка, як музика (П. Тичина)
(музики немає, сема її звучання транспонується сем^мі ріка);
Арфами, арфами — золотими, голосними обізвалися гаї (II. Тичина);
г) обов’язковість контекстів (мікро- та макроконтекстів):
Послухаю цей дощ… Підкрався і шумить. Бляшаний звук води,
веселих крапель кроки; Я в мантіях дощу (Л. Костенко).
Коріння тропеїчносгі мови (тобто її здатності до творення
тропів) — в асиметрії плану змісту і плану вираження мовних
одиниць. Принцип зростання комунікативних потужностей
стримується принципом економії мовних засобів. Це породжує
новий принцип — гнучкості й різноманітності способів
вираження певного змісту, пошуків нових шляхів і засобів образності.
Належність тропів до однієї системи засвідчується
опозиційністю їх один до одного та наявністю між ними проміжних форм
змішаного походження: метафоричний епітет, порівняльна
метафора тощо. А. Бєлий писав, що в поетичній мові форми
виразності невіддільні одна від одної; «вони переходять одна в
одну…; один і той самий процес живописання, проходячи різні
фази, постає перед нами то як епітет, то як порівняння, то як
синекдоха, то як метонімія, то як метафора»1. Наприклад:
Як луна загубленого раю —
На дзвіниці відгукнувся дзвін,
І зірвалась біла-біла зграя,
Зграя білих-білих голубів.
Вечір вдарив червінню по крилах,
Промінь вдарив по пелюстках крил,
У рожевім біле затремтіло,
І рожевим став вечірній пил.
(Ю. Дараган)
Лежу нерухомо, як камінь.
Пісок — гаряча черінь,
А сонце жалить голками
І прискас золотом в синь.
(М. Драй-Хмара)
1 Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994. — С. 71.

Це підтверджує раніше висловлену думку О. Потебні про те,
що «якість тропа мінлива» і «у вузькому розумінні троп є
завжди стрибок від образу до значення»1.

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.