Використання кольористичних епітетів в українському
поетичному мовленні є традиційною рисою української
літературної мови усіх етапів розвитку: «кольори у поетів — суть
душі» (А. Бєлий). Лексеми зі значенням кольору є, як правило,
полісемантичними. Вони здатні розвивати переносні
значення, в яких виникають образи, і окремі з них закріплювати як
символічні. Семантичний обсяг лексеми кольору визначається
кількістю назв предметів, що є носіями такого кольору, і
становить її парадигму. Якщо врахувати, що під впливом асоціації
відбуваються розширення, зміщення, переноси значень, то
доводиться визнати, що парадигми кольористичних
словосполучень також є змінними і на реальну парадигму, що відображає
кольорові ознаки реального світу {зелена трава, зелене листя),
нашаровується переносна, образна {зелена молодь, зелені дум-
ки, зелені надії). У поетичній мові, використовуючи функції
естетичного впливу, лексеми кольору є емоційно наповненими,
зі смисловим і естетичним прирощенням і від того
експресивними. Наприклад: Тут тобі не ходити, білого тіла не в’ялити,
жовтої кості не млоїти, чорної крові не спивати, віку не
вкоротити (Леся Українка).
Лексико-семантична категорія кольору в сучасній
українській мові має два шари слів: слова першого порядку,
наприклад: білий, червоний, зелений, жовтий, сизий, синій, сірий, чорний,
які становлять основу, або ядро, всієї категорії; слова другого
порядку, такі як: білявий, білястий, червонястий, кремовий,
крейдяний, лляний, пурпуровий, калиновий, кармазиновий, цеглястий,
салатовий, землистий, які семантично об’єднуються навколо
перших.
У народних піснях епітет зелений, маючи реальне предметно-
візуальне значення кольору, називаючи усталену фарбу
природи, набув і символічного значення оновлення життя,
молодості, свіжості, сили, символізуючи надію і радість. Наприклад,
у поезіях О. Олеся, крім традиційних пісенних дистрибутів
земля, ліс, гай, трава, луг, дерево, гори, епітет зелений має і
метафоричний дистрибут казка — символ ідеальної краси і єднан-
343
ня поета з природою. Наприклад: Тихо на кобзі зеленій шумить;
Країно див! Далека мріє, зелена казко серед див. Про символічний
характер епітета зелений у поезії О. Олеся можна судити й з
прикладу контрастного його використання як антитези до
епітета мертвий. Наприклад: Ідіть із мертвої пустелі в краї
зелені і веселі. Аналогічне використання цього епітета є і в поезії
Є. Маланюка. Наприклад: Скитський степ обудеться, зітхне,
і буйна тирса зеленим морем знову проросте, і побіжать зелені
хвилі (Є. Маланюк).
У взаємодії з іншими поетичними засобами колір у
художньому тексті рідко збігається з об’єктивною кольоровою
ознакою реалії, тобто має своїм значенням тільки ознаку
кольорового спектра. Частіше колір «живе» в кольористичному образі,
що формується не лише значенням кольору, а й іншими
лексемами тропеїчних функцій, використання яких залежить від
художньої мети, суб’єктивних уподобань автора, від
індивідуального осмислення кольорів. Так виникає художній колір, тобто
кольористичний епітет. Важливу роль відіграє і денотат—носій
кольору, можливості його асоціацій з іншими денотатами —
носіями інших кольорів. На перехресті асоціацій творяться
кольористичні епітети-метафори: білий шум, білий крик, білий
біль. Мотив ніжності простежується і в поетичних образках з
епітетом білий, в яких зливаються і об’єктивна ознака білого
кольору, і суб’єктивне переживання від споглядання його.
Наприклад: Ранок, в яблунях розквітлих тоне все село… Білий
цвіт — як сніг на горах, як твоє чоло! (О. Олесь); А сад вирує в
хуртовині цвіту, бушує біла буря пелюстків (Є. Маланюк);
/ снилися мені все білі сни: на сріблі сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти, блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі
спадали з неба — білі, непрозорі — / клалися в намети… Біло, чисто
попід наметами. Ясне намисто з кришталю грає ірихтить
усюди… Я спала. Дихали так білі вільно груди (Леся Українка).
На змалюванні реалії у поетичному тексті проектується
семантика думок і почуттів, і тоді для повного розуміння
образності кольористичного епітета необхідний ширший контекст,
а то й увесь твір. Традиційно (з часів Платона) білий колір є
(крім його спектрального значення) символом краси і ніжності,
найсвітліших почуттів, найблагородніших дум та діянь.
Наприклад: Крізь пилюку, по багнюці, в холод і завію прийде
чистою до тебе біла моя мрія (В. Симоненко).
Символіка білого кольору побудована на протиставленні
чорному кольору. Наприклад: Чорні від страждання мої ночі,
білі від скорботи мої дні впали у твої свавільні очі, оюадібні,
глибокі і чудні (В. Симоненко); А чорний ніж впаде на білі руки
моєї матері, коханої моєї шовковим трауром (І. Драч).
344
Основне символічне значення чорного кольору як траурного
наклало відбиток на емоційно-психологічне сприйняття
всього того, що має чорний колір, його відтінки та процеси, що
призводять до потемніння. Чорний колір вважається символом
злих сил, нещастя, трагізму.
Ольга Кобилянська писала до «короля селянської душі»
Василя Стефаника: «Стискаю міцно Вашу руку, тоту, котра так
сильно малює двома барвами. Чорною і тою, що її лілія
носить…». Чорно-біла графіка є глибоко символічною: трагізм
життя і світлий промінь людської душі. Ця символіка є
органічною як для українського фольклору, так і для традиційної
поетики, а потім українського модерну. Постійний кольорис-
тичний епітет чорний виходить з кола своїх традиційних
символічних сполучень на позначення ознак реалій {чорна земля,
чорний ворон, чорна безодня, чорна ніч, чорна хмара) і творить
нові сполучення з пейоративною семантикою {чорний смуток,
чорний сум, чорні дні, чорні літа, чорні негоди, чорні думи).
Наприклад: Крячуть чорні дні і ночі, все недобре щось віщують,
рвуть, клюють розбите серце; Чорним круком чорну вістку із
чуоісини хтось приніс; Падала промінням на холодні груди,
проганяла думу чорну, навісну. (О. Олесь). Варто зауважити, що
символу чорний підпорядковуєтся весь мікроконтекст: чорні дні і
ночі крячуть (як чорний ворон), віщують недобре, рвуть, клюють
розбите серце. Аналогічний кольористичний символ у М.
Коцюбинського: Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над
головою, висять хмарами, котяться туманом. І чуєш коло себе
тихе ридання, немов над умерлим.
Як символ світання (природного і соціального), сподівань і
надії, а з ними і кращого життя, використовується в поезії епітет
рожевий: рожева весна, рожевий ранок, рожевий сон, рожеве
світло, рожеві думки, рожеві мрії, рожевий схід. Наприклад:
Прийми мене, весно рооїсева, слугою твоєї краси; А вітер теплий
полудневий шепоче щось крізь сон рожевий (О. Олесь); Мріють
крилами з туману лебеді рожеві, сиплють ночі у лимани зорі
сургучеві (В. Симоненко); Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної,
із ранкових туманів, з небесних октав, коли думи збігалися з мли
бездоріжноїі незвіданий смуток за душу смоктав (В.
Симоненко); По білих снах рожевії гадки легенькі гаптували мережки…
(Леся Українка).
Синій колір належить до опоетизованих і романтиками, і
символістами. Це колір неба, води, повітря, квітів, очей, тобто
тих реалій, що часто стають предметом образного
мовотворення. Понятійну групу синього кольору складають лексеми
синій, голубий, небесний, бузковий, фіалковий. Наприклад: / хо-
див-блукав до ночі синім степом без доріг (О. Олесь); На цямру
345
монастирської кринички схилила осінь грона горобин. Сюди
колись приходили чернички, блакитну воду брали із глибин. (Л.
Костенко); Ти ідеш крізь синю прохолоду, підійнявши місяць на плечі
(В. Симоненко). У поезіях І. Драча слова синій, голубий,
блакитний мають широке тлумачення позитивної оцінки: легкий,
ніжний, добрий, лагідний, сумний; тривожні: сині ноти, синій
хист, синій крик, синій оісаль світився в її очах; сон голубий, голубі
пучки, блакитні пригорщі, блакитний музичний вітер.
Епітет фіалковий набув ознаки «імпресіоністичний», тому що
цим кольором щедро користувалися художники-імпресіоністи.
В поезії він вживається рідко: Тихо люстри-самоцвіти фіалкову
сутінь ллють (О. Олесь). У значенні «очі кольору фіалок»
вжито іменник фіалки, в результаті виник компресований епітетний
образ: Не умруть твої фіалки, доки я тебе люблю. Очі любої
русалки в душу дивляться мою (О. Олесь).
У понятійне поле сірого кольору як проміжного між чорним
і білим входить кілька кольористичних лексем, серед яких
основні сірий, сивий, сизий. Слід зазначити, що хоча слово
сизий у практичній мові майже не вживається, в українському
фольклорі воно є постійним епітетом, як правило, тільки до слів
голуб, голубка (сизий голуб, сиза голубка). Це слово переноситься
на кольористичні ознаки інших реалій і є досить продуктивним
епітетом: сизі орлиці, сизі гори, сизі отари хмар, сиза мла, сизі
хмари, сизий дим. Наприклад: Ліворуч — сиза казка ночі, чиїсь
ласкаві, ніжні очі (О. Олесь). У поезії І. Драча: сива земля, сива
пам ‘ять, сиві муки, скорботи сивий крик, сиві птиці чекання,
сизий вітер, сиза тиша.
Системний характер кольористичних епітетів виявляється в
опозиційному протиставленні слів, що означають основні
частини (компоненти) загального кольорового спектра. Можна
виділити такі чотири групи лексем кольористичної семантики:
1. Слова на позначення ознак «гарячого» спектра. Це
словосполучення з кольористичними епітетами: червона кров;
сонце, як серце, криваве; потоком вогняним, рожевий схід, на крилах
золотих, злотна пряжа, злотисті блики, бурштинове пиво, по-
жовклий лист, жовті піски, вогняні вії, іскри палкі.
2. Слова, що використовуються на позначення прохолодного
спектра. Це кольористичні словосполучення на зразок: синє
море, блакитне небо, фіалкова сутінь, ясно-зелене дно, синьоокі
квіти, музика гір блакитнооких.
3. Ахроматичні позначення типу: голубки білокрилі, руки
сніжнобілі, ночі сріблясто-блакитні, срібно-білі крила, сизі орлиці,
озера срібноводні, зелено-срібна ковила, сірі скелі тощо. До цього
типу можна віднести назви спільної кольорової ознаки
(синтезовані) кольору стобарвні, райдужно-веселі мрії тощо.
346
4. Поетичні словосполучення з семантикою світлопозначень:
день блискучий, листя прозоре, променистий вінок, світлий храм,
у щасті чистім та аналогічні: Голубіє земля, оповита прозорим
серпанком (О. Ольжич).