Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Епітети, виражені прикметниками

Те, що прикметник є основним категоріальним засобом
вираження епітетів, зумовлено двома чинниками: а) його
семантикою статичної ознаки (якостей, властивостей, відношень); б)
зв’язками з іменником, предметність якого він конкретизує через
свою ознакову (атрибутивну) семантику.
Можливості прикметника виступати епітетом збільшуються
за рахунок того, що один і той самий прикметник може
поєднуватися з кількома різними іменниками, а іменник може
мати при собі різні прикметники, конкретизувати свій
значеннєвий обсяг за рахунок прикметника, здатного до розвитку
вторинних функцій1.
Посилюється епітетна роль прикметника й тим, що він не
тільки лексично, а й синтаксично завжди є атрибутом до
іменника і як тільки зміщує свою ознаку, розвиваючи прямий зв’язок
з іменником або й не розвиваючи, наводить новий,
асоціативний зв’язок уже з іншим предметом, — виникає епітет.
Про природну здатність прикметників бути образним
означенням — епітетом — свідчить і характер ознак, за яким
визначилася загальноприйнята лексико-граматична типологія
прикметників. Головним критерієм класифікації прикметників
є не ознаки як такі, закладені в семантичній структурі цих
лексем, а міра, інтенсивність та спосіб їх виявлення. Порівняймо
визначення якісних і відносних прикметників: «До розряду
якісних належать безпосередні, прямі, закладені в самій суті
предметів ознаки, здатні, як правило, виявлятися з різною
мірою або інтенсивністю.
Відносні прикметники виражають незмінні, сталі щодо міри
вияву ознаки предметів і обов’язково через відношення їх до
інших предметів або дій» (виділено нами. — Авт.J.
Отже, якісні прикметники за комунікативної, зокрема
художньо-естетичної, потреби всі можуть бути епітетами залежно від
їх сполучуваності з іменником, тобто якщо позначувана ними
ознака буде для предмета не постійною прямою, а
приписуваною, привнесеною, перехідною: голий хлопчик і голе дерево
(безлисте), холодний день і холодний погляд, німа людина і німа душа.
У складі якісних прикметників виділяються окремі групи, які
також по-своєму входять в образну функцію епітета. Так,
найдавнішу за походженням групу в українській мові складають
первинні, непохідні (з погляду сучасного стану української мор-
]Див.: Грищенко А. П. Прикметник в українській мові. — К., 1978. —
С 7.
2 Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Грищенка. — К.,
1997.— С. 367.
350
феміки) якісні прикметники: білий, босий, бистрий, гарний,
гордий, голий, дикий, добрий, довгий, дорогий, дужий, живий,
жовтий, зелений, карий, кислий, крутий, лівий, лисий, лихий,
мудрий, німий, новий, повний, правий, прямий, русий, рудий, сивий,
сирий, сліпий, скупий, сухий, тихий, тонкий, хворий, хитрий,
чорний, чужий, ясний та ін. Тривала традиція образного
використання їх у практичній (живій народній) мові, а особливо у
фольклорі і художній літературі витворила з них постійні
епітети, які у стилістичній системі сучасної української мови є
готовими образними засобами: бистра вода, білий світ, біла
вишня, біла хата, білі руки, битий шлях, босе дитинство, гарна
думка, голий степ, дике поле, добра душа, довгий вік, довгий шлях,
жива вода, зелений гай, зеленая дібровонька, карі очі, лиха доля,
лиха година, лиха душа, мудра порада, німа душа, німий погляд,
нові думки, новий світ, повний щастя, прямий характер, руса
коса, сира земля, скупі слова, сліпа ненависть, тихий жаль,
тонкий голос, хитрі очі, хвора душа, чисте поле, чорний ворон, чорні
брови, чорна туга, чужий край, чужа нива, ясний місяць тощо.
Проте частину якісних прикметників у сучасній українській
мові складають похідні прикметники, утворені від іменникових,
прикметникових та інших основ відповідно до словотвірних
закономірностей української мови суфіксальним, суфіксально-
префіксальним та префіксальним способами. Вони є новішими
за походженням, але їх лексична семантика збагачена
внутрішньою семантикою словотворчих засобів, доповнена емоційно-
експресивними відтінками значень. Це також наповнює асоціа-
тивно-образний зміст лексичної семантики похідних
прикметників, який стає основою їх епітетної функції: біленьке личенько,
білісінька хаточка, буйнесенький вітер, вертлявий хлопець,
довжелезна черга, жалібний марш, славний козак, стійка людина,
рідний край, коханий край, ріднесенька мати, чарівна посмішка,
чудовий день, широченні простори та ін.
Відносні прикметники виражають ознаки, що не мають
змінної міри й інтенсивності. Здавалося б, їх епітетні можливості
обмежені. Проте, називаючи ознаки предметів за їх зв’язками й
відношеннями з іншими предметами, які мають свої ознаки, якості
й властивості, відносні прикметники здобувають можливість
перебирати ці ознаки на себе як уже додаткові, переносні. Слово
залізо означає міцний метал, виріб з цього металу має ознаку,
передану словом залізний. Семантика відносного прикметника
залізний має дві семи: матеріал з металу і якість — міцний. Надалі
прикметник залізний може сполучатися з іменниками, для ознак
яких сема «матеріал» взагалі не характерна (немає такої), але
переноситься на них в результаті такого сполучення ознака
«міцний, як залізо»: залізна воля, залізний характер, залізний кордон.
351
Серед відносних прикметників найбільшу потенційну
можливість виступати в ролі епітетів мають прикметники з
семантикою «матеріал, речовина, рослина»: залізний—залізний порядок,
бурштиновий — бурштиновий мед, шовковий — шовкові трави,
буряковий — бурякове обличчя, вишневий — вишневий цвіт,
терновий — терновий вінок, тернова хустка, медовий —медові
вуста, вербовий — вербова дощечка, полиновий — полинова доля
ТОЩО.

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.