Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Епітети-композити

Продуктивність їх пояснюється тим, що інгерентна
експресивність складових основ, яка і сама по собі здатна створювати
образ, плюсується, подвоюючи експресивність, а частіше
витворює нову поетичну номінацію з композитним
метафоричним епітетом: роїпелюсток синьооких; квітки синьоокі; сторожі
стоокі; столітні верби; стоголосе птаство; озера срібноводні;
демон огнеокий; мрію прудкокрилу; голубки білокрилі; чайки
легкокрилі; золотокрила орлице; думок золотогриві коні; ранком
яснооким; усмішку сонячно-ласкаву; тремтіння срібно-білих
крил; ночі сріблясто-блакитні; зелено-срібна ковила; громом сурм
блискуче-золотих; ясно-злотні іскри; хмарка ніжно-золота;
слова ніжносяйні; до скель задумливо-німих; зір тихосяйної
лампади; рев звірячий, тужно-лютий; залізно-холодні; крики
пекельно-гарячі; ми люто-голодні; в цій шалено-дикій грі; небесно-
ніжним співом; дух прекрасний, сонячно-ясний; цвіту ніжно-
молодого. Наприклад: Стоїть сторозтерзаний Київ, і двісті-
розіп’ятий я (П. Тичина); Вишневоокі мальви — як дівчата
(Д. Павличко); І перший ратай вологість землі перегортає жит-
тєноснимралом (О. Ольжич); По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні (В. Сосюра); О народе мій
сизий, многокрильцю мій сонценосний! (І. Драч).
Композитні епітети за характером семантичної структури є
вторинно синкретичними тропами, оскільки перший рівень
синкретизму вони пройшли, витворюючись як одиниці з
естетичною функцією у межах практичної мови — першої
моделюючої системи. Називати ознаки — така була функція прикмет-
ника-означення. В художній мові (другій моделюючій системі)
епітет сформулювався вже як категорія художнього пізнання
світу через ознаки як дискретні, так і синкретичні, нерозчлено-
вані, злиті, синтезовані. Граматична природа композитних
словотворчих типів найбільш адекватна семантичному
синкретизму таких мовних одиниць, якими є епітети.
До композитних епітетів можна віднести і редупліковані
утворення: дивно-дивний, вічно-вічний, тихий-тихий, ніоісний-піоісиий,
білий-білий. Якщо образно-поетична семантика композитних
епітетів за рахунок окремої попередньої образності кожного
компонента розширюється по горизонталі і менше залежить від
355
контексту, то семантика редуплікованих епітетів
інтенсифікується по вертикалі і остаточно «прочитується» тільки за
допомогою актуалізаторів у контексті. Наприклад: О дайте тиші
нам прислухатись до світу і вічно-вічним душу напоїть; Чи все ще
сон глибокий сниться, страшний і разом дивно-дивний; Я бачу вас,
святі могили, без написів, імен, хрестів. Лише квітки в степах вас
укрили під тихий-тихий плач дощів (О. Олесь); Налетіла срібно-
срібна хвиля і розбилась на моїм човні (О. Ольжич).
Інтенція поета на актуалізацію атрибута, що став основою
редуплікованого епітета, настільки висока, що часто такі
епітети підсилюються порівняльним зворотом. Наприклад: Ніж-
ну-ніжну, як подих билини, я хотів би вам пісню сплести; Є слова,
що білі-білі, як конвалії квітки, лагідні, як усміх ранку, ніж-
носяйні, як зірки (О. Олесь).

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.