Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Епітети-неологізми

Словесні форми вираження національного світосприймання,
що сформувалися первинно як народнопісенні фольклорні
символи, стали традиційно стилістемами української літератури.
Конкретно-чуттєва природа мовних символів ставала формою
для виникнення асоціативних зв’язків, на яких формується
наступна образність, уже індивідуально-авторська.
Поетичний вимисел часто ґрунтується на корінні українських
ментальних образів. Використовуючи їх здебільшого як готові
моделі, розщеплюючи вже існуючі структури мовної референції,
поет створює нові. Так, українська мова має вирази біблійно-
міфологічного походження: терновий вінок (вінець), через терни
до зірок, народний вислів тернова хустка (як своєрідний оберіг
долі української дівчини, молодої жінки). Вони дали у творчості
О. Олеся мотив для нової поетичної номінації з епітетом
тернова згадка, в терновому саду. Наприклад: В журбу мою про
тебе тернову згадку я вплету; Я в снах колись стрівався з нею в
терновому саду.
Епітет виконує, як правило, орнаментальну функцію, проте
не зводиться до неї. Він активно сприяє пізнанню світу тим, що
розвиває наші знання про предмети, осіб, явища, дії, процеси
якимись новими гранями їх ознак, відкриваючи й актуалізуючи
нові зв’язки між цими ознаками, заміщаючи постійні ознаки
іншими, часом змінними, і дає нам нові знання про світ. У
поезіях М. Рильського на таких незвичних асоціаціях витворені
індивідуально-авторські епітети-неологізми: білокипучий, бурно-
плинний, велично-гідний, вікославний, всерадісний, громозвукий,
жорстокоокий, закрадливо-хисткий, кокетно-своєвільний, лапо-
листий, лиховорооїсий, людоненависний, машистий, мудровивче-
ний, орожевлений, охмарнілий. Наприклад: Стрункі дівчата в
одягах легких перлово-ніжний розсипають сміх; Барвиста пра-
осінь в тонкі гірлянди в ‘с квітки прив ‘ялені та листя пурпурове;
Хай хоч ві сні — мандрівки дальні без сустпивих перепон, — / очі
радісно-печальні білоодежних Дездемон!; Людська душа тисячо-
звука, в гірськім одбита кришталі; А край вулиць, з-за хмар
358
білотканок злотолиций зайнявся світанок (М. Рильський).
У поезіях О. Олеся натрапляємо на індивідуально-авторські
епітети: живий туман, остуджені тумани; Думко! Остуджена
словом людським; щасливі береги; жадане сонце; співочі очі;
молода весна; верби п’яні; полохливі сни; думи крижані; буйний сміх;
слід ніжний; рухом молодого звіра злетів; свиснув соколом; до
уст спрагнілих притулю; чайка вибухла стрілою; час байдужий;
час безчасся; сон неволі; рубіни крові, перли сліз; збуджена трава;
тернова згадка; Співочий грім батьків моїх, Дітьми
безпам’ятно забутий; палко дихає троянда; Як необережно дзвонять
солов’ї; демон огнеокий; новорождених степів; Вітер всі жалі
розвіє, од жене колючі болі.
В образності епітета буває більше істинності, ніж у прямому
атрибуті предмета, оскільки епітет «б’є стрілою у саму
щонайглибшу суть» (М. Рильський). Розширюючи якимись, часом
несподіваними асоціаціями коло семантичних компонентів,
епітет розширює валентність лексем і закріплює її на
синтагматичній осі, наближаючи до істини об’єктивність наших знань
про світ.

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.