Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Порівняння

Порівняння — це тропеїчні фігури, в яких мовне
зображення особи, предмета, явища чи дії передається через
найхарактерніші ознаки, що є органічно властивими для інших: дівчина
струнка, як тополя; волошки сині, як небо; надворі тепло, як
улітку; руки, як у мами тощо.
Про їх місце і важливість у стилістичній системі мови можна
судити зі слів О. Потебні «Самий процес пізнання є процес
порівняння»1.
В основі порівняння лежать логічні операції виділення
найсуттєвішої ознаки описуваного через пошук іншого, для якого
ця ознака є виразнішою, зіставлення з ним і опис. Наприклад:
Сплив вересень синій, як терен. Жовтень палає, червоний, як глід
(О. Гончар). У порівнянні розрізняють суб’єкт порівняння (те,
що порівнюють), об’єкт порівняння (те, з чим порівнюють) і
ознаку, за якою один предмет (суб’єкт) порівнюється з іншим
(об’єктом). Ознака може визначатися за кольором, формою,
розміром, запахом, відчуттям, якістю, властивістю тощо.
Розрізняють порівняння логічні і образні. При логічних
порівняннях встановлюється ступінь схожості чи відмінності між
предметами одного класу, беруться до уваги всі властивості,
1Потебня О. О. Естетика і поетика слова. — К., 1985. — С. 255.
359
якості, ознаки порівнюваних предметів, але виділяється щось
одне. Наприклад: / на Україні я сирота, мій голубе, як і на
чужині (Т. Шевченко); Олімпіада пройшла організовано, як і в
минулому році; Все склалося так добре, неначе на замовлення;
Брови в Івана широкі, яку батька; Хлопчаки, як дорослі,
зосереджено копали грядку.
Логічні порівняння використовуються в основному у
науковому, офіційно-діловому, розмовному стилях. Вони додають
до предмета нову інформацію. Образне порівняння
відрізняється від логічного тим, що воно вихоплює одну якусь
найвиразнішу ознаку, часом несподівану, і робить її основною, ігноруючи
всі інші.
Порівняння може мати таке граматичне вираження:
1. Порівняльний зворот (непоширений і поширений) зі
сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито,
немовби, немовбито. Наприклад: Дівчина була невеличка на зріст,
але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина,
довгобраза, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як
калина (І. Нечуй-Левицький); Мене спиняє біла піна гречок,
запашна, легка, неначе збита крилами бджіл (М. Коцюбинський);
Неначе білі пави, пливуть хмарки у небі (М. Рильський).
2. Форма орудного відмінка. Наприклад: А серденько
соловейком щебече та плаче; Синє море звірюкою то стогне, то виє;
І квіткою, й калиною цвісти над ними буду (Т. Шевченко);
Червонобоким яблуком доспілим скотився день… (М. Рильський).
Порівняльні конструкції з орудним відмінком мають дуже
давнє походження. В них знайшли відгомін метаморфозні
вірування праукраїнців, вірування в можливість перетворення
(матері — в зозулю; дівчини — в лілею, тополю, мавку; брата й
сестри — у квіти братики-й-сестрички; козака — в явора;
чоловіка — у вовкулака; сліз — у квіти тощо). Мова
українського фольклору виробила свою поетичну стилістику, в якій
відобразила і закріпила такі й аналогічні асоціації. Це й синтаксичні
паралелізми в народних піснях на зразок: «Летіла зозуля та й
стала кувати. Ой то ж не зозуля, то рідная мати».
Найповніше такі образні асоціації виражаються конструкціями з
орудним відмінком, які важко назвати суто порівняльними, бо вони
зберігають ще ту анімістичну метаморфозність: сльози матері
стали квітами материнки (українська легенда). Виразними є такі
конструкції в народнопоетичній стилістиці Т. Шевченка:
/ на диво серед поля
Тополею стала;
А весною процвіла я [дівчина]
Цвітом при долині…;
360
Та випливи русалкою
Завтра серед ночі;
Буде над ним його мила квіткою стояти;
Прилинути голубкою;
Полетіти пташкою.
Метаморфозні конструкції постійно набували функції
образних порівнянь і ставали продуктивними стилістемами. У
творчості Т. Шевченка актуалізовано такі конструкції уже
порівняльного характеру: серденько соловейком щебече та плаче;
червоною калиною постав на могилі; орлом сизокрилим літає
[Ярема]; вию совою; слава сонцем засіяла; громада жмелем загула;
байстрюки Єкатерини сараною сіли.
У порівняннях типу гадюкою зашипіли ступінь злиття
компонентів (сем) суб’єкта та об’єкта порівняння найвищий, тому такі
порівняльні конструкції з орудним відмінком фразеологізува-
лися: стояти стіною, дивитися вовком (чортом)…
Порівняння, побудовані на принципі заперечення,
допомагають виділити в суб’єкта певну ознаку (сему) через його
спорідненість з об’єктом. Прийом заперечення ніби руйнує цю тісну
спорідненість і тим загострює враження. Обов’язкова в даній
порівняльній конструкції частка не розрізняє (на основі
спільної ознаки) суб’єкт та об’єкт і створює роздільну порівняльну
ситуацію, що виражається одночасно риторичною фігурою —
синтаксичним (і стилістичним) паралелізмом:
Не русалонька блукає,
То дівчина ходить
Й сама не з на, бо причинна,
Що такеє робить;
Не сон-трава на могилі
Вночі процвітає.
То дівчина заручена
Калину сажає.
У таких порівняннях суб’єкт обов’язково означає істоту, а
об’єкт береться зі світу природи.
3. Підрядне речення. Наприклад: / блідий місяць на ту пору
із хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі то виринав, то
потопав (Т. Шевченко); Долиною повилась річечка, неначе хто
кинув нову синю стрічку на зелену траву (М. Коцюбинський);
Спливло життя, як листя за водою (Л. Костенко).
4. Конструкції з формами ступенів порівняння прислівників
і прикметників: кращий, ніж…; вищий, ніж…Наприклад:
Чорніше чорної землі блукають люди (Т. Шевченко).
5. Описові порівняння на зразок: Листку подібний над землею,
що вітер з дерева зрива, хто мову матері своєї, як син невдячний,
забува (В. Сосюра); Ой ти дівчино, з горіха зерня (І. Франко).
361
6. Речення порівняльної структури, в яких об’єкт
порівняння охоплює всю предикативну частину: Кров твоя —рубін
коштовний, кров твоя — зоря світання (Леся Українка);
Я—невгасимий Огонь Прекрасний, Одвічний Дух (П. Тичина).
7. Порівняльно-приєднувальні конструкції, побудовані за
принципом образної аналогії: Лукаш: Ой скажи, дай пораду,
як прожити без долі! Доля. Як одрізана гілка, що валяється долі!
(Леся Українка); Як мисливець обережний, звіробійник
довголітній, носивший слідопит прилягає теплим ухом, щоб почути
шум далекий, до ласкавої землі, — так і ти, поете, слухай
голоси життя людського, нові ритми уловляй і розбіжні, вільні
хвилі, хаос ліній, дим шукання в панцир мислі одягни (М.
Рильський);
Не гнівайтесь па мене, діти!
Старий я став, сумний, сердитий,
Боюсь німої самоти,
Коли нема куди іти
І ні до кого прихилитись…
Так у степу осіннім птиця
Махає раненим крилом
Услід за радісним гуртом,
Що в синю далеч відпливає.,.
Гукнути б — голосу немає.
(М. Рильський)
В українському фольклорі зустрічаються заперечні
порівняння {Ой то ж не зоря — дівчина моя з новенькими
відерцями по водицю йшла) та невизначені порівняння {такий, що ні в
казці сказати, ні пером описати; дівчина — ні змалювать, ні
описать).

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.