Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Мовне вираження сміхової культури у творчості Остапа Вишні

Українська сміхова культура має дуже давню і потужну
традицію у побуті, звичаях, обрядах, фольклорі. Вона знайшла
відчутний розвиток у класичній українській художній
літературі, її вершиною можна вважати «Енеїду» Івана
Котляревського, що вважається енциклопедією культури сміху
українського народу1, настільки сміх у ній всеохопний, чесний, здоровий
і благородний. За умов суцільних заборон української мови в
XIX ст. нею можна було хіба що тільки сміятися.
У XX ст. українська сміхова культура збагатилася
гумористичним талантом Остапа Вишні. Під його пером розквітнув
жанр сатиричної й гумористичної мініатюри, якій сам
письменник дав вдалу назву «усмішка». Усмішки Вишні композиційно
прості, в них зазвичай немає чіткого розгорнутого сюжету. Це
гумористично забарвлені побутові замальовки, жанрові
сценки, діалоги, в які нерідко вводяться авторські міркування,
ліричні відступи. Остап Вишня — не тільки гуморист, а й лірик.
В усіх його усмішках звучить (коли гучно, коли приглушено)
доброзичливий авторський голос. Максим Рильський писав про
Остапа Вишню: «Це український письменник, передовсім
український у своїх пейзажах, у своєму лукавому і добродушному
гуморі, у своїй ласкавій і сором’язливо-ніжній ліриці»2.
Характерною рисою «вишневих усмішок» є колоритна мова.
Письменник звертається до різноманітних і часто дуже
оригінальних мовно-стилістичних засобів комічного, досягаючи
великої виразності в змалюванні характерів і ситуацій.
Остап Вишня майстерно використовує багатство мови
української художньої літератури, а також невичерпне джерело
народної мови. Мова його творів характеризується простотою,
образністю, яскравим комічним колоритом, експресивністю та
•Див.: Ставицький О. Ф. Коментар до «Енеїди» Івана Котляревського
та його історія // Іван Котляревський. Енеїда. — К., 1989. — С. 209.
2Максим Рильський. Наша кровна справа: Статті про літературу. —
К., 1969. —С 458.
396
емоційністю. У ній переважає народнорозмовна стихія з
майстерними пісенними мотивами, афоризмами, приказками,
прислів’ями і каламбурами, з нанизуванням одночленних порівнянь
та містких метафоричних виразів.
В основі гумору Остапа Вишні лежить комічний контраст.
На дослідженні контрастів і мають пізнаватися прийоми:
«Ловіть, спостерігайте контрасти, — говорив Остап Вишня, —
і буде сміх»1.
Контрасти Остапа Вишні виникали, по-перше, з уміння
бачити їх готовими в об’єктивній дійсності, а по-друге, з уміння
створювати ці контрасти з життєвого (навіть несмішного) матеріалу.
Для комічного зображення певних життєвих явищ
письменник майстерно добирав відповідні гумористичні засоби. Як
неперевершений майстер контрастів Остап Вишня мав чудову
здібність «відкривати» їх комічні секрети.
Володіючи величезним багатством гумористичних засобів
української народної мови, письменник користувався як її
усталеними зразками, так і одночасно створював нові варіанти, свої
комічні моделі.
Гумористичні риси українського слова під пером Остапа
Вишні ставали виразнішими, збагачувалися новими
відтінками. Можна сказати, що Остап Вишня розширив комічні
властивості рідного слова. Багато комічних виразів письменника
стали крилатими: епікіровка мисливця, солов’яча ясшня, дідів
прогноз, доісторичний струмент, зачухувати аварію, п ‘ятдеся-
тилітня юність та багато інших.
Національний характер у літературі, в тому числі і в
гумористичній, виявляється у двох різновидах відображення життя:
1) письменник як представник певної національності
відтворює об’єктивну дійсність очима свого національного
сприймання;
2) письменник створює національні типи, які представляють
народ, описує життя своєї нації.
Дуже часто Остап Вишня звертається до невичерпного
джерела фольклору. Письменник використовував для створення
гумористичних ефектів стиль української думи, казки,
заклинання, замовляння, голосіння, бурлеску, простонародної оповіді.
Національним гумористом Остап Вишня утвердився
передусім завдяки використанню комічного потенціалу рідної мови.
В Остапа Вишні було вроджене чуття мовного комізму. Він
відчував найтонші нюанси української мови, предметний образ
слова, поєднання мовних звуків — і це давало йому змогу
створювати нові словесно-комічні елементи гумору, серед них — сло-
1 Вишня Остап. Твори: В 7 т. — Т. 1. — К., 1963. — С. 6.
397
весні (де слово саме є носієм комізму) і словесно-ситуативні (де
слово і ситуація становлять нерозривну єдність при створенні
контрасту, слово «виявляє» свій комізм лиіие у певній ситуації).
Наприклад, у гуморесці «Ох, і лікували нас…» зображено
«методи лікування» баби Палажки: Хвору садовите на покуті, по-
вертаєтесь до ікони й жарите тричі: «Отче наш…». Тут сміх
викликає як сам процес «лікування», так і слово жарите, вжите
у переносному значенні. Ситуаційний і словесний засоби
гумору у цьому контексті незалежні один від одного, бо коли слово
жарите замінити на слово говорите, то ситуаційний сміх
залишається, але зникає словесний. Словесні засоби гумору
виявляються лише на фоні ситуації і додають до неї додатковий
підсилювальний гумор ніби ззовні, не змінюючи суті ситуації.
До словесних засобів творення гумору належать: комічні
неологізми, конотативні власні назви, комічні метонімії і
синекдохи, комічні словесні евфемізми, комічне спотворення
звукового комплексу слова, невідповідність граматичної форми
слова, старослов’янізми, слова галузевої лексики.
До словесно-ситуативних засобів належать фразеологізми,
повторення слів і фраз, комічні словесно-ситуативні
евфемізми, римування.
Комічні неологізми. До словесних прийомів створення
гумору, широко використовуваних Остапом Вишнею, слід віднести
утворення контрастних слів, не властивих літературній мові.
Вони викликають сміх тим, що називають поняття незвично,
дещо «вивернуто», так, як не прийнято говорити. Письменник
шукає економну і змістовну форму створення образу,
намагається знайти у слові нові відтінки значення, створюючи
індивідуальні комічні неологізми, в основу яких покладено
принцип контрасту.
Ці неологізми переважно залишилися новоутвореннями
індивідуального характеру. За незначними винятками індивідуальні
неологізми не стають активною лексикою мовців. У праці
«Виникнення і розвиток літературних мов» академік Л. А. Була-
ховський зазначає: «Хай вигадані відповідним митцем нові
слова залишаються назавжди тільки його словами, хай вони
не надходять до активного фонду загальної мови, але там, де
їх ужито, вони живуть своїм повним художньо-естетичним
життям. На своєму місці вони є збагаченням мови як засобу
служити виявом певної дійової образності та емоційності і,
подобаючись хоча б певному колу читачів, тим самим
виправдовують своє народження і своє існування»1.
{Булахоеський Л. А. Виникнення і розвиток літературних мов //
Мовознавство. — К., 1947. — Т. А—5. — С. 136.
398
За способом утворення і лексичним значенням «комічні»
слова, створені гумористом, можна поділити на чотири групи.
До першої групи слід віднести неологізми (утворені
аналогічно до існуючих слів), що позначають дію (за родом діяльності,
професією, місцем, де відбувається дія). Наприклад: Земле-
у строїлись… Меліорувалися… В сільському господарстві
інтенсифікувались… Засивозмінились на місцях… Затракторилися…1
Частина таких слів утворюється від абревіатур. Наприклад:
/ лежить, живе, торгує, урядує, богу молиться, окрвиконком-
ствує, окрнарткомкомствує, окрпрофбюрує, політосвічує, це-
робкопствує, українобанкує, держстрахує, райспілкує, с.-госпо-
дарує; Прийшли політпросвітитись трохи, ліквідуватись щодо
неписьменності і взагалі почитати…
Неважко помітити, що при утворенні незвичних з погляду
літературної норми слів використовуються продуктивні
префікси за-, ви-, пере-, з-, у-, на-, від-, об-. Наприклад: Місто за-
майданилось; Обмолотилися, обвіялися, обтрієрилися, зсипали
зерно у засіки; Намогоричився по самісіньке підборіддя; Так
хотілося подивитися, як ото воно там у Покровці розпинають, та
заніколилося якраз..; заханувати — стати ханом;
викандидувитися — стати кандидатом наук; Італія замусолинилася; А потім
зазнайомився з Семенком, сфутуристився — став Гео.
До другої групи належать комічні назви предметних понять.
Тут чітко виділяються дві підгрупи. До першої належать
«неологізми», утворені приєднанням до вихідних слів суфіксів
-ізація, -янство, -ва, -их(а), -ен(я), -енята та збірного елемента
-«крадство», які за нормами української літературної мови не
приєднуються до цих слів. Наприклад: культурянство; рибо-
крадство; отаманенята; І оісалування добре, і їсти є що, жінка
не скиглить, діти твої, царенята, не голодні…
До другої підгрупи належать складні слова, які поєднують
несумісні поняття. За походженням складові елементи таких
утворень належать до однієї мови, але можуть бути і
різномовними. Поєднуються ці елементи у складні слова шляхом:
а) складання основ: брехологія, трудобазари, герой-молоди-
ця; тут виділяються і назви, що висміюють фашистів: гускофю-
рер, поросятофюрер;
б) частково-поскладової абревіації: райвовна, райраки; все-
укрдосвітки.
Третю групу становлять ненормативні новоутворення із
значеннями ознаки:
а) прикметники: понадгіперболізована брехня; річка — вутя-
на; село те гасм осиково-берестково-дубовим закучерявилося;
!Тут і далі тексти гуморесок цитуються за виданням: Вишня Остап.
Твори: В 7 т. — К., 1963—1965.
399
/ лежить степ степу чий, як море, великий; Заздалегідь, ще
вчора, їх понапинано, і вони, мов оті пухирі, випинаються серед ря-
ворухливої юрби;
б) прислівники: по-чорноморсько-рибальському називається;
короткоспіднично виспівувати; загудіти по-автячому (як
автомобіль).
До четвертої групи відносяться новоутворені слова (з
кількома основами), складні для вимови. Через їх надмірну величину
лексичні значення цих слів затемнюються і стають
каламбурними: світляно-мовно-рухово-мімічні нюанси; Заливається
майдан людсько-коров’ячо-волячо-кінсько-овечою масою.
Конотативні власні назви (традиційний атрибут комічного
героя) викликають комізм тим, що підкреслюють якусь
особливу рису персонажа твору. Комічні власні назви поділяються
на три групи1.
До першої групи належать власні назви, конотація яких
несумісна з десигнатом: прізвища людей — П’ятак, Полудрабок;
клички коней — Горілка, Новела; клички корів, свиней, які
перенесені з людських імен—Ванько, А їда, Манька, Оришка. До цього
можна віднести і назви населених пунктів —Деркачі, Недогарки.
До другої групи належать власні назви, які крім несумісності
з десигнатом мають гумористично забарвлену лексему, тобто
утворюється подвійний комічний контраст: Триндипляшка,
(прізвище); назви сіл Пузате, Задригайлівка.
До третьої групи належать власні назви з конотацією,
контрастною десигнату, яка конкретно або символічно вказує на
його характерну рису: Ну, от, приміром, князь Задери-Хвостець-
кий, ви губернатор Харківський; Бефстроганенко — кухар; Обі-
цяйло — голова колгоспу; Тудистрибни — браконьєр.
Метонімія. Цікавими є метонімії з комічним ефектом, які
часто вживав Остап Вишня. Метонімії утворюються внаслідок
перенесення назв з предмета на предмет (з явища на явище і
т. ін.) на основі внутрішніх чи зовнішніх зв’язків між цими
предметами, коли вони перебувають у якійсь просторовій, часовій
чи логічній сумісності. Наприклад, назва речі переноситься на
предмет (найчастіше живий), з якого цю річ виробляють.
Наприклад: Мисливець вирішив вбити п ‘ять лисиць і пошити гор-
оюетку. І на облаві лисиця вже називається горжеткою. Перша
горжетка на вас ідеї
Евфемізми (гр. еирпеїгштоз — пом’якшений вираз) — це
слова і вирази, що вживаються з метою уникнення слів з грубим чи
непристойним змістом. У творах Остапа Вишні евфемізми
комічні, тому що називають предмети за такими ознаками, які
{Пришва Б. Г. Засоби гумору в творах Остапа Вишні. — К., 1977. — С. 67.
400
спеціально викликають у свідомості читача грубі слова, згрубілі
вислови. Така завуальованість тільки безпосередньо і комічно
підкреслює певний вираз, а не приховує його значення, що і
викликає сміх. Наприклад: / заклав Петро Семенович руки за
чорт зна що і пішов..; Як тільки брязне, ти, Агафіс Петрівно,
падай «фасадом»..; Сильно їй допікав отой санвузол, що за
погрібником; …взяв з собою в бочку ще й пляшечку отого, що гріє.
Спотворення звукового комплексу слова. У літературі
здавна відомі такі засоби комічного, як спотворення слова.
Спотворення викликає сміх через контраст, який виникає у читачів
при сприйманні відхилення від нормативного звучання слова
в певному контексті.
В Остапа Вишні зустрічається три види комічної вимови
слова: спотворення, що мотивуються артикуляційними вадами
персонажів; особливий вид, який можна назвати
цілеспрямованим спотворенням; спотворення за певними фонетичними
законами під впливом діалектів або просторіч.
Зображуючи персонажів, фізичний стан яких негативно
впливає на їхню вимову, Остап Вишня наділяє їх словами, які
спотворені відповідно до характеру артикуляційної вади, особливої
манери говорити. Письменник «замінює» звуковий комплекс
слова, щоб досягти якнайбільшого гумористичного ефекту.
Комічний ефект викликає відтворена письменником вимова
п’яного мисливця (усмішка «Ведмідь»): Пт-та-ташечко!Люб-
б-б-ая! За що ти мерррртвая? Хіба ж ти з-в-в-вір? Хіба ж ти
мед-вед-мед-мідь?; а також відповідь «приятеля» (усмішка «Дика
гуска»), що змерз (його витягли з холодної води): Ба-ба-ба-лансу
не вийшло!; мова тещі, яка полюбляє натискати на шиплячо-
свистячі приголосні: Шшшшикарний ссссобака в Акуліни Кузь-
мінішшшни! Дуже ссстойки робить! Я попрошшшу Акуліну
Кузьмінішшшну! У неї шшшвидко цуценята будуть! Якщо, на
щщщастя, не поздихають!; дитяча вимова: А тітчин Одарчин
Панас гукає: «Остапе! Бізи сюди, сось ізказу!». Аж залопотів.
І гуси кинув «Со?»; А соз вони кони бізать, повиздихали б вони
вам! Хіба їх наздозинес? Хіба за ними встигнес?
При цілеспрямованому спотворенні звукового комплексу
слово зі зміненим звучанням набуває і певного емоційного
забарвлення. Це спотворення близьке до емфатичного наголосу,
але відрізняється навмисним повторенням звука або складу:
Рррраз! Рррраз! У цьому прикладі надмірним притискуванням
р персонаж передає свою відчайдушну радість, садячи
закаблуками в танці. Це надмірне повторення приголосного у слові
Харррашо\ вигукує людина, що в спеку стрибнула в холодну
воду. Тут порушенням звукового комплексу виражаються
приємні емоції. У прикладі: Без вас знаю! А що ж ви хочете,
|4 3-167
401
щоб я через вас в кіно запізнився?! По-о-о-о-д-д-думаєш!, змінене
озвучення підкреслює невдоволення персонажа.
Спотворений звуковий комплекс слова набуває
гумористичного забарвлення і тоді, коли письменник змінює його, наслідуючи
звуки предметів і тварин: Тодім яка коса дзвенить довгим,
слабеньким: «М’я-а-к-ка!»; «Я, — каже, — веп-п-пир-сі-сі-сі-ка-ка-ка-ч…».
Варіантом цілеспрямованого спотворення звукового
комплексу слова є така заміна озвучення слова, яка впливає на його
лексичне значення, що і створює комічний контраст: какість —
якість; Ясна річ, що в місті вітати всіх, хто йде тобі назустріч,
неможливо, бо всього «драстуйте» не встигнеш вимовити, а буде
тільки саме —Др! Др! Др!
Комічне забарвлення мають діалектизми або просторічні
слова зі звуковим складом, що різко контрастує з літературною
нормою. Діалектна лексика допомагає повніїне, глибіне
змалювати реалії народного життя. Це дає інирокі можливості для
відтворення місцевого колориту, типізації характерів персонажів.
Українське діалектне і просторічне мовлення надзвичайно
багате на словесно-звукові форми, які несуть у собі
гумористичний елемент. У творах Остапа Вишні такі слова трапляються
досить часто як у репліках героїв, так і в авторській мові. В
усмішці «Ружжо» Остап Вишня сам пояснює читачеві, чому він
вживає діалектизм:
Всі, розуміється, зразу на гвалт:
— Чому «ружжо», коли насправді — «рушниця»… А як не
хочеться, щоб була «рушниця», то вже «ружье», але ж ні в
якому разі не «ружжо».
«Рушниця» правильно. За всіма словниками — «рушниця».
Згодний.
І «ружье» — правильно. Згодний. Це по-російськи.
А от мені хочеться, щоб було «ружжо», бо так називав цю
річ той дід, що вчив мене колись з неї стріляти.
Діалектизми можна згрупувати за характером тих
фонетичних змін, що спричинили їх гумористичне (для людини, що
користується літературною мовою) забарвлення.
Асимілятивне спотворення: Герсета для хвігури не под ой-
дьоть?; Он у інших господь і шкарлятину ж посилає, й обкладки!
Дисимілятивне спотворення: Возили ж її по дохтурях!; Та
скаоїсіть же нам, пожалуйста, може ж таки хоч ви знаєте, де
отут той трахторний двір?’, продухт.
Випущення початкових голосних (афереза) здебільшого
спостерігається у словах іншомовного походження: роплан —
аероплан; Сус — Ісус.
Явище метатези: Далі ми пакували чамайдани, ваше
превосходительство, й тікали…
402
Протетичні звуки та інші зміни на початку слова:
Та тридцять три роки в якономїї пана Корецького витовкся!
(якономія — економія).
Стосовно метатези і близьких до неї явищ доречно згадати
думку Й. Дзендзелівського про причини її виникнення в
українській діалектній мові: «…перестановка звуків чи складів у
слові переважно зустрічається у маловідомих, етимологічно
непрозорих, лексично ізольованих засвоєних іншомовних
словах. Часто метатеза зумовлюється тенденцією заміняти незвичні
чи мало властиві звукові поєднання у слові більш звичними,
легшими, а також нерідко народною етимологією, тобто
намаганням пояснити чи зблизити невідомі за походженням
іншомовні слова звичайними »!.^
Причини, на які вказує Й. Дзендзелівський, зумовлюють і
виникнення комічного спотворення слів, що спостерігається у
творах Остапа Вишні: Кріт! І той… Як пак його… Берінговий
пролив, і той…Грин… Грин… Гринляска\\ Тоді все степом, усе
степом дійти до річки, що має вроді нашу назву Мусійсіпав.
Серед спотворень трапляється пом’якшення твердого
приголосного. Наприклад: Потім таки посватає який-небудь
«принць».
Спотворення звукового комплексу слова за аналогією до
паронімів: Нате вам, дедушка, бумаоїску та підіть у камфуз,
(«камфуз» — комунхоз).
Спотворення внаслідок контамінації (взаємодії мовних
одиниць, що приводить до створення нового слова чи виразу
шляхом об’єднання) українських і російських слів. Наприклад: Тут
люди ходять, свежим воздухом, можна сказать, дишуть/; Не
берьоть їхня; А чи ж не можна у вас обуск зробить!
Визначені групи переконливо свідчать про те, що Остап
Вишня був великим знавцем тонких нюансів народної вимови,
що допомогло йому у створенні справді народного гумору.
Наприклад: — Я, —розповідав дід Лука, —пустю, було, крякуху й
сидю! Коли ось — хмара! Сіла біля крякухи сила-силенна
крижня! Може, тисяча, може, дві, може, п ‘ять тисяч! Я задивився
та як попхну з обох стволів разом! Як же ж вони знялися, ну, я
вам кажу, як буря! І ні одної не лежить! Аяйне туди, що попхнув
я з обох стволів не в качок, а в очерет! Заворожили вони мене!
Да! («З крякухою на озері»).
Звуконаслідувальні слова і вигуки. Ці слова найчастіше
зустрічаються в тексті, що має якусь певну дію. За допомогою
звуконаслідувальних слів досягається повнота змалювання,
1Дзендзелівський Й. О. Конспект лекцій з курсу української
діалектології: Фонетика. — Ужгород, 1965. — Ч. 1. — С. 116—117.
403
реальність, картинка ніби «оживає». В основі семантики
звуконаслідувальних слів лежить звуковий образ, створений уявою
спостерігача-мовця на основі реально чутих звукових виявів
істот, речей, явищ. А. Спіркін відзначав, що «з усіх способів
голосової сигналізації наслідувальні звуки зрозуміліше за все і
відчутніше виражають уявлення даного предмета чи дії»1.
Завдяки звукообразній семантиці2 звуконаслідувальні слова є
специфічним акустичним засобом художньо-образної
конкретизації текстів «Мисливських усмішок». Вони вживаються
переважно в розповідних або описово-розповідних частинах твору
і надають тексту додаткового комізму.
У мові творів Остапа Вишні використовуються різні типи
звуконаслідувань. Широко представлені звуконаслідувальні
дієслова: пападьомкати, мугикати, екати, хахнути, таки до-
тудикалась…
Остап Вишня також активно вживає вигуки з виразними
ознаками дієслівності. Часто письменник підсилює їх
гумористичне забарвлення та експресивність за допомогою
повторення: От вгледить хтось, приміром, зайця. Хоч він малий, хоч
старий, чи ж він стримається, щоб зразу не: «А-ря-ря! Тю! Тю! Тю!
Фьюіть! Го! Го! Го!» Заєць з переляку вже в другій області, а він
біоісить за ним і арярякас: «А-ря-ря! А-ря-ря!»\ «Виїздите з
Байдар — і раптом: «Ах!» — 1 ваша права сусідка — «ах!», і ваш
лівий сусіда — «ах!», і передні сусіди — «ах!», і задні сусіди —
«ах!», і ви самі «ах!..».
Повторення є самостійним і дуже дійовим засобом
створення комічності. Багаторазове повторення одного й того самого
слова є порушенням мовної норми, що в певному контексті
створює комічний контраст.
Словоповторення в Остапа Вишні багатоваріантне. Різні
типи повторів мають різне значення у змісті.
Насамперед треба виділити повтор зайвих слів, так званих
слів-паразитів. Наприклад: Сівбу, значить, товариші, ми,
значить, кінчаємо! Провели ми її, значить, на високім агротехнічнім
рівні, значить, але це ще не значить, що ми все зробили,
товариші. У цьому уривку слово значить лише один раз
використовується для вираження змісту (у значенні «означає»).
Ще один приклад повторення слів, але вже іншого характеру.
Наприклад: У своєму меморандумі уряд його величества та пише
до нашого уряду, що наш уряд та написав урядові його величе-
хСпиркипА. Г. Происхождение языка и его роль в формировании
мышления // Мышление и язык. — М., 1957. — С. 37.
2Див.: Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. —
М., 1956. —С. 168.
404
ства про те, що уряд його величества протестує проти нашого
уряду, що ніби наш уряд скривдив уряд його величества, що наш
уряд не забрав у уряду його величества тих лот, що їх наш уряд
написав до його величества уряду. Через багаторазове
повторення надмірна «офіційність» заяви набуває комічного характеру.
Багаторазове повторення виражає приховане хвилювання,
побоювання пасажира, що вперше летить літаком. Наприклад:
— А скажіть, будь ласка, пасаоїсирів уже не прив’язують?..
— Ні, не прив ‘язують…
— Не прив ‘язують… Так, значить, вони неприв ‘язані й летять ?
— Так і летять.
— Он як… А якби прив’язать, так полетіли б?
— Навіщо ж прив’язувать?.. Кабінка там, вона щільно
зачинена. Ви собі сидите й летите….
Римування слів. Серед інших прийомів Остап Вишня
використовує римування слів як додатковий прийом, надаючи своїй
прозі ритмічної довершеності, звучності, підсилюючи
комічність тексту: Кобила в гарбу впрягається, лоша ззаду
теліпається, на гарбу нас три чоловіка сідається і сильно ту кобилу за
віжки смикається…
Невідповідність граматичної форми слова літературній нормі.
Слова, вжиті у неправильній граматичній формі, спричиняють
комізм, тому що порушують звичність еталону мови.
Порушення мовних граматичних норм побутує у діалектному мовленні та
у мовленні осіб, що недостатньо добре володіють мовою. Як засіб
для створення гумору слова з невідповідною граматичною
формою спостерігаються в усмішках Остапа Вишні у мові персонажів
і в авторській мові. Наприклад: А ведмідь — воно дуже велике й
дуже буре, а снігу там багато: не втечеш! («Ведмідь»).
Наслідуючи розмовну мову, Остап Вишня у своїх усмішках
часто вживав збірні іменники. Наприклад: Біля Борисполя, на
озерах, качви тієї, ну, як хмари! Повірите, як випливуть, ну, як
тоїряскиї. Сама бачила, як коноплі мочила, що нема куди через
тую качву коноплини ткнутиі. Коли вже їхати, щоб з качками
бути, так тільки на Яготин. От там качки… («Відкриття
охоти»); Вовка там, як хмари! Закурить нема?.. Ох, і вовка там!Як
завиють, — волосся дротом). («Вовк»).
Старослов’янізми. Використання цих слів для створення
комізму є традиційним. Сприйняття цих слів на слух і розуміння
їх виходить за рамки психологічної звичності, яка виробилась
у нас до сучасної мови. «У спричиненні комізму
старослов’янізми нагадують іншомовні слова, що використовуються як засіб
гумору, тобто вони вживаються у плані іншомовлення»1. Самі
1 Пришва Б. Г. Комічні контрасти в гуморі Остапа Вишні // Укр. мова і
л-ра в шк. — 1970. — № 10. — С. 73.
405
по собі вони (як окремі слова, так і вирази) не завжди зрозумілі
сучасникам і мають значення лише в контексті, хоча чимало
старослов’янізмів є близькими за звуковим складом і своїм
значенням до українських слів. Відмінність у звуковому оформленні
старослов’янізмів від українських слів спричиняє комічний ефект.
Наприклад: Читай тую «віру» хоч зранку до вечора, а як не
вплигаєш полумиска борщу та не «вкусиш» курчати — не вистачить
у тебе «мочи» господа небесного благати, щоб у раю тебе
«вчинив»; Кота Андріяненко віддати не може, бо кіт убієнний.
Галузева лексика є досить поширеним засобом творення
комізму. Невідповідне перенесення військової лексики на
предмети і явища мирного життя створює вдалий комічний ефект.
Наприклад: От одного разу підійшов я до річки, як у лее добре
смерклось, витяг з очерету човна, сів, поплив та й висадився
десантом у себе ж таки в березі; Давай згуртуємось у військове
соєдінєніє, бо інакше розгром; Ех! — вона за рогача і в
контратаку! Прорвала фронт; Так ми з кумом, як стрій з кислиці у
піке. Кум таки приземлився, хоч і скапотував, а я з піке — в
штопор, із штопора не вийшов, протаранив Лукерці спідницю й
урізавсь у землю!.. Ворухнувсь —рулі повороту ні в руках, ні в
ногах не действують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі-мокрісінькі.
Порівняння. Остап Вишня у своїх творах використовує
особливі несумісні словесно-ситуаційні порівняння1. В них
порівнюються контрастні предмети, які викликають сміх тим, що є
несумісними за якостями, розмірами і т. ін. За характером
відношень між предметами можна виділити стверджувальні,
заперечні, протиставні, стверджувально-протиставні порівняння.
Це словесно-ситуаційні засоби гумору: тріск гілки — то
тріск усіх ваших нервів; падіння шишки з ялинки — атомна
бомба; стрибок зайця —мінімум стрибок жирафи; коли ви їх
поскубете, перед вами не птиця, а грудка масла; ой та й здорові ж
коропи отут у ставку живуть! Як ночви!; не ранок, а вірші!
Фразеологізми. Гумористичного забарвлення фразеологізми
часто набувають через комізм контрастності прямого
значення до алегоричного. Пряме значення саме може містити комізм.
Крім того, гумористично незабарвлений фразеологізм може,
як і слово, вживатися в комічному плані.
До складу фразеологізмів з відсутньою або затемненою
ситуацією можуть входити: лише одне слово (як залишок
«зруйнованого» фразеологізму); одне службове слово і одне
повнозначне слово; сполучення повнозначних слів (сполучення
прикметника та іменника); сполучення двох іменників зі службовим
•Див.: Пришва Б. Г. Словесно-ситуаційні засоби гумору //
Мовознавство. — 1974. — № 3.
406
словом. Наприклад: Подумаєш — Америка). — у значенні
«відкриття», «новина»; Це вам не «фунт ізюму» (від «не фунт
ізюму з’їсти») — не легко, не приємно.
До комічних фразеологізмів з яскраво вираженою ситуацією
інирокого плану належать переважно прислів’я і приказки. Ці
звороти зі стійким змістом характеризуються специфічними
особливостями, які зумовлюються тим, що не одне слово з його
значенням, а саме фразеологічна ситуація виступає або як
невідповідно вжита, або як комічна алегорія і т. ін.
Для створення комічного ефекту Остап Вишня широко
використовує фразеологізми, які містять у собі гумористичні
ситуації. Засоби, які створюють ситуаційний комізм у
фразеологічних виразах, різноманітні і за характером такі самі, як і у
нефразеологічному контексті. Комізм може створюватись,
зокрема, такими засобами: невизначеним станом предмета: / до-
ма, мовляв, і замужем; І стал такий: ні встав, ні впав; самою
комічною ситуацією: Обіцянка, як кажуть, цяцянка, а дурневі
радість; Без причини й болячка не сяде; гіперболізацією явищ,
предметів: Нам аби два дні дощу в травні, так ми тоді цілий рік
мокрі’, О! Це такий, що й рідного батька продасть!; Було
спочатку чотири кобили такі, що про них каоїсуть: «Як біжить —
уся дрижить, як упаде — січ день лежить»; ситуацією
нісенітниці: Побалакай, попе, з медом; превратить карася в порося; Хоч
пір ‘я та вовна, аби кишка повна.
Остап Вишня частіше фразеологізм тісно вплітає в контекст,
і вони становлять єдину сумісну ситуацію. Наприклад: І таким
ото вже прикидався, і так він себе бив у груди, і на очах у нього
сльози, — ну такий, я ж кажу, хороший, що хоч до болячки
прикладай’, Взагалі «піднатой» на хлопців, щоб знали, куди раки на
зиму грітись залазять; Під шум… та під лотоки ти підеш, а не
до клубу!.. Поза Уманню ходили б виз вашими картинами!
Викликають комізм фразеологізми, які в контексті є значен-
.нєво зміщеними. Так, прислів’я «справи, як біля бабиного воза»
вживається, коли йдеться про розладнаний конкретний
предмет. Остап Вишня вживає його з дієсловом йти: А далі ми собі
леоісимо, а справа йде, як біля бабиного воза… Прислів’я в
уривку не втратило свого значення. Переносно воно
усвідомлюється як «погано», але змістилося його вживання. Зі словом йти
воно відноситься не до конкретного предмета (справи погані),
а до процесу (погано йдуть справи). «Зміщення такого
характеру можна назвати частковим, але й воно якоюсь мірою
порушує звичайні норми і створює нові значеннєві відтінки»1.
1 Пришва Б. Г. Языковые средства комического в произведениях
Остапа Вишни: Автореф. дис. … канд. филол. наук. — К., 1970. — С. 35.
407
Для створення комізму Остап Випіня часто користується
таким прийомом, як уживання фразеологіму в несподіваному
контексті. Це своєрідне порушення норми психічної установки
читача на даний момент, художньо вмотивована
«недоречність». Наприклад: Виявилося, що то не чоловічий хор.., а
уповноважені так співають. Почин — дорожчий за гроші’,
Слідкуйте тільки за тим, що як котрий упаде, щоб другий не
бивсь, бо лежачого не б’ють; А найголовніше, щоб і собі добре
жити та господа бога хвалити, пам ‘ятаючи мудре прислів ‘я:
«Хто не працює, той не їсть».
Для того щоб надати фразеологізмові гумористичного
забарвлення і влучності, Остап Вишня замінює у фразеологізмі
певне слово іншим, недоречним за значенням, але подібним за
звуковим комплексом: Ач, щукин син!
Введення у фразеологізм нового слова, контрастного за
значенням опорному, робить вираз алогічним: Рятуйте, хто в бога
й чорта вірує…
Введений у певні ситуаційні обставини фразеологізм деякою
мірою втрачає свою алегоричність, його складові частини
набувають прямого значення1. Наприклад: Поїхали ми до Києва.
В Києві я роззявив рота на вокзалі і так ішов з вокзалу через
увесь Київ аж до святої Лаври, де ми з матір’ю зупинились.
Фразеологізм роззявити рота має значення «на щось
задивитися, розгубитись». У наведеному уривку слова
фразеологізму ніби і зберігають єдність, але в цій ситуації контексту
вони, звільняючись від алегорії, викликають сміх.
Остап Вишня змальовує враження людини, яка вперше
летить літаком: А дзвіниця лаврська хрестом на вас нахиляється:
«Бога, — мовляв, — за бороду хапаєш?! До ангелів дорівнявсь?!
Літаєш?!.». «Хапати бога за бороду» означає «досягти
чогось високого» в переносному значенні, в уривку вираз
створює комічну ситуацію, тому що натякає на висоту в прямому
значенні.
Комізм виникає на основі обігрування фразеологізму «іди
ти к свиням собачим»: Є ще одна порода свиней… Це так звані
«свинісобачі»; або: Ідете собі — й квит… Плюнули на ноги,
плюнули на поперека, на все плюнули. Фразеологізм «плюнути на
!А. П. Коваль стверджує, що українському гумору такий прийом не
властивий і зустрічається досить рідко (Коваль А. П. Практична
стилістика української мови. — К., 1967. — С. 107). Дослідження Г. М.
Удовиченка (Удовиченко Г. М. Спостереження над використанням лексики і
фразеології в українській драматургії 30—40-х років // Наук. зап.
Ужгород, ун-ту. — Т. 24. Серія історико-філологічна, 1957), і спостереження
Б. Г. Пришви доводять протилежне — прийом позбавлення
фразеологізмів фразеологічності, властивий українському гумору.
408
все» конкретним уточненням позбавляється свого
переносного значення і створює комізм. Іноді стійкий вираз подається
спочатку таким, як він є, а потім ситуація позбавляє його
фразеологічності: Чортяка, дивлячись на такий успіх богів, ляснув
хвостом по стегнах: «Що я в бога, мовляв, теля з їв, чи що? Хоч
і з Не, так тільки яблуко!».
Особливістю стилю творів Остапа Виїнні є
народнорозмовна фразеологія. Стилістично вона дуже виразна, складається з
різноманітних експресивно-оцінних відтінків — іронічних,
зневажливих, жартівливих. Серед фразеологізмів є велика група
традиційних формул, які вживаються в певних життєвих
ситуаціях (вставні вирази, вітання, примовки) і дуже поширені в
народному просторічному мовленні. Наприклад: чорнобурка —
очей відірвати не можна; ходором ходить у руках двадцятка; і
обидва вони потихеньку оддають богу душу; Як тільки ви
бенгальського тигра вхопили обома руками попід пахвами, він зразу
починає страшенно реготатись. Але ви не пускайте його, более
вас борони, бо з’їсть; Там один такий сом жив, що сохрани,
господи, і помилуй!
У «Мисливських усмішках» багато суто мисливської
фразеології: сидіти на хвості, брати на мушку, гнати голосом, йти
котлом, вечірня зорька, ранкова зорька, ходити човником.
Синтаксичні засоби комізму. Жанрові особливості усмішок
(орієнтація на читача як співрозмовника й співучасника
зображуваних подій) виявляються в різноаспектному мовному
матеріалі всієї усмішки: в синтаксичних структурах, в
узагальнених звертаннях, запитаннях {Ви на Кирмасовому були! Ви коли-
небудь полювали з крякухоюі); в узагальнених
звертально-спонукальних конструкціях (Ну, ходімте з вами на озеро Кирмасо-
ве; Стелете! Не ловіть ґав!); в узагальнених спонукально-ствер-
джувальних конструкціях (…Раненько вдосвіта ви берете руш-
ницю, весло, кошика, де покрякує крякуха, і йдете на
глибоченьке місце, ви сідаєте і правуєте на озеро…).
Можна виділити такі синтаксичні структури, що створюють
комічний ефект.
Присудки часто виражені вигуками і звуконаслідувальними
словами, що робить розповідь персонажів максимально
безпосередньою, реалістичною: Аж раптом повз мене заєць тільки —
шух!!!; Він — бах! Заєць — беркиць!; Я — смик! А волосінь —
дзінь! А я у воду з усіх ніг — лясь!!!
Звуконаслідувальні слова використовуються письменником
для передачі звуків, створюваних унаслідок якоїсь дії людини,
тварини або предмета: Бабах! — / нема гагари\; Фіть-фіть-
фіть!— прорізало повітря чиря..; Сетер […] стрибає
прожогом уперед, з-під нього — ф-р-р-р! — перепілка.
409
Жива розмовна українська мова має велику кількість вигуків
та вигукових присудків, які можуть вживатися замість
нейтральних дієслів і тим самим надавати тексту художності,
комічності. Наприклад: Раннім-рано та ранесенько, ще ледь-ледь
починає сіріти, штовх вас у бік: — Вставайте! («Як варити і їсти
суп з дикої качки»).
У текстах творів Остапа Вишні підмет часто виражений
іменником у родовому відмінку. Така особливість характерна для
розмовного просторічного стилю і використана автором для
надання тексту художнього забарвлення. Наприклад: Які вовки? Та
справжні, о/сиві, сірі вовки! Такого вовка розплодилося, що ні
проїхати лісом, ні пройти.
Вставні слова виражають емоційний стан мовця, оцінки
предмета мовлення, спосіб оформлення думки, тему при введенні їх
у художній текст надають останньому колориту розмовності.
Наприклад: Хтось мене за ноги, пам’ятаю, тягне, я когось за
щось, пам’ятаю, тягну; Сівбу, значить, товариші, ми, значить,
кінчаємо!
Вставні конструкції несуть значне змістове навантаження:
передають додаткові відомості про предмет мовлення,
пояснення, уточнення, поправки, принагідні зауваження, тому вони
широко використовуються у гуморесках, усмішках.
Наприклад: Перед полюванням, майте на увазі, треба вам буде вибити
довкола всі кобри й всі гримучі змії, щоб, бува, котра не вкусила,
перехворіти на тропічну малярію, — чи на жовту, чи на
червону, — це вже яка кому до вподоби, — а потім уже й полювати.
Введення в авторський текст народнорозмовних виразів, що
оформлені як пряма мова {А серед озера-плеса, де скидаються
щуки, як ночви, де пускають бульбашки золотаві карасі — «Ну,
їй богу, як лопата», і лини — «Ох, і лини, ви зроду не повірите!»),
надає тексту відтінку щирості й безпосередності авторського
звертання до слухача, намагання заволодіти його увагою.
Живомовні інтонації, що передбачають цілий комплекс
супровідних паралінгвістичних засобів (міміка, жест, порух), є
також однією із виразних ознак мови художніх творів Остапа
Вишні: Ви коли-небудь полювали з крякухою? І взагалі ви знаєте,
що таке єсть крякуха? Не знаєте? Ай-ай-ай-ай! Як же це так,
що ви не знаєте, що таке крякуха?!.

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.