Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

5.1. Означення

загрузка...
Як структурно-семантичний компонент речення типове означення ха рактеризується такими ознаками: 1) не входить до структурної схеми ре чення; 2) виражається прикметником та іншими узгоджуваними словами;

3) спосіб зв’язку — узгодження; 4) стоїть перед означуваним словом;

5)означуване слово — іменик; 6) означає конкретизувальну ознаку пред мета; 7) може входити як до складу теми, так і до складу реми.

«Означенням називається синтаксично залежний від іменника, зай менника чи будь-якого субстантивованого слова або виразу другоряд ний член речення, який узгоджується з означуваним словом у відмінку а також, здебільшого, у числі й роді або пов’язується синтаксични зв’язком керування чи… прилягання» [Сучасна 1972, с. 199]. Основи семантика означення охоплює: 1) значення якісної ознаки предмета улюблена справа, солов іна пісня, сонячний день, материнське щастя

1)  значення ознаки за дією: зеленіючий ліс, виконана справа, мелен борошно: 3) значення ознаки дії за суб’єктом дії: політ льотчика наказ командира, шепіт ліси: 4) значення ознаки предмета за йог~ відношеннями до іншого предмета: човен з парусом, чай з лимоном кава з иукром: 5) значення ознаки предмета за матеріалом, з яког зроблений предмет: будинок з цегли, плаття із ситию. туфлі із шкіри:

6) значення кількісної ознаки: третій день, на двох столах, и шістьо хлопців; 7) значення ознаки за належністю: моє село, пісня солов’я серце матері, хата батька (щодо цих конструкцій С. Смеречинськи стверджував їх ненормативний характер, надаючи перевагу норматив ним, на його погляд, словосполукам типу солов’їна пісня, батьков хата); 8) значення ознаки предмета за місцем: будинок у лісі, при міська зона, сільський хлопець; 9) значення ознаки за часом: травне­ва ніч, дощ и липні, січневі морози, березневі відлиги. Усі виділен значення, уміщені в одному залежному компоненті, за способом вира ження поділяються на узгоджувані та неузгоджувані. Узгоджуван означення виражаються словами, що потенційно узгоджуються відмінку, роді, числі, зокрема повними прикметниками та дієприк метниками, займенниковими прикметниками, порядковими числівни ками.

 

РОЗДІЛ VII. Структура простого речення.


501


5.1.1.               Узгоджені означення. Такі означення виражаються: 1) прик­метниками будь-якого семантичного розряду: Даруйте радощі мої і клопоти мої — нещастя й радощі мої — весняні ручаї (В. Стус); Вчорашній день минув чудової (О. Олесь); 2) дієприкметниками: Сірі води густо спливали з сірого неба на посіріли землю (М. Коцюбинсь­кий); 3) займенниками прикметникової форми: Ах, як він мить оию зустрів! (А. Малишко); 4) порядковими числівниками: На моїх очах перші сніги зійшли і сповнили мутної води ручаї (Леся Українка);

5)  кількісними числівниками в непрямих відмінках, крім знахідно­го: Тут розгорнулися науково-дослідні ділянки двох класів сільської школи (3 газ.).

Узгоджене означення може мати при собі залежні слова. Такі озна­чення називають поширеними. Останні в українській мові виража­ються прикметниковими (прикметник із залежними від нього слова­ми) і дієприкметниковими (дієприкметник разом із залежними від нього словами) зворотами: Схожі на велетенських жиравлів крани видніли- ся на кожному кроці (В. Собко); Кущі, вмиті вранішньою росою, ніжно посміхалися і здавались казковими (О. Слісаренко); Ген килим, ви­тканий із птииь. летить над полем (Л. Костенко).

5.1.2.Неузгоджені означення. Неузгоджені означення належать до продуктивного класу членів речення. Вони широко репрезентовані в мовленні, оскільки «багатші за своєю семантикою, ніж узгоджені, тому що основне значення ускладнюється додатковими семантичними ком­понентами» [Бабайцева 1988, с. 132]. Семантика означення у відмінко­вих і прийменниково-іменникових словоформ розвинулась на ґрунті об’єктних та обставинних значень семантично вихідних первинних синтаксичних конструкцій.

За формою підрядного прислівного синтаксичного зв’язку з основ­ними словами неузгоджені означення поділяються на керовані і при­леглі. До прилеглих належать означення, виражені інфінітивом, при­слівником, дієприслівником та фразеологізмом. Прилеглий інфінітив часто поєднує означувану семантику з об’єктною: думка навчатися, спроба піти, вміння зіставити (думка (яка? про щ о?) навчати­ся). Прилеглий прислівник ускладнює семантику означення своїми лек- сико-граматичними значеннями місця, часу, способу дії: Жодна тра­винка внизи біля річки не ворушилася від вітру (О. Слісаренко) і Тра­ва внизи біля річки ніжно простелилася до її течії. Прилеглий дієпри­слівник часто поєднує атрибутивну семантику і значення способу дії: Марійка назавжди запам’ятала стрільби лежачи и долині побілярічки (А. Яна) — стрільба (яка? я к?) лежачи.

Традиційно неузгоджені означення, виражені відмінковими та відмінково-прийменниковими формами іменників, називаються керо­ваними. Ця назва відображає їхній статус та первинну придієслівну позицію. У поєднанні з іменником така позиція тільки умовно може бути названою керованою на підставі лише морфологічного вираження залежного слова чи прийменниково-відмінкової словоформи, а точні­ше — вона прилегла. Об’єктний компонент у семантиці субстантивно-

 

502


загрузка...
Синтаксис


го означення зумовлений формою його вираження, а означальний — типом відношень між головним і залежним словами та можливістю ат­рибутивної характеристики головного слова.

Неузгоджені означення виражаються:

1)  іменником у родовому відмінку без прийменника: Нові квітки на килимах рука дівчини вишиває (М. Рильський). Означення, вира­жені іменником у родовому відмінку без прийменника, можуть озна­чати: а) особу, предмет, якому прямо або непрямо належить предмет, названий стрижневим словом (родовий посесивний): Хату матері я завжди згадую у своїх думках (В. Герасимчук); б) особу, частина тіла якої названа головним словом: Серце дитини чутливе, воно відкрите для добра (В. Сухомлинський); в) тваринні або рослинні організми, частина яких названа пояснюваним словом: Опадав черемхи цвіт (В. Сосюра); г) подію, якою знаменуеться певний проміжок часу, на­званий головним словом: Дарина часто згадувала день приїзду на шах­ту (Ю. Яновський); ґ) учасників певного колективу, названого пояс­нюваним словом: Учителі школи опрацювали модульну систему ви­кладання предметів шкільного циклу (3 газ.); д) означення до іменни­ка, який указує на форму відтворення образу людини або її зовніш­нього вигляду: Постаті партизан метушилися у рожевій млі (Гри­горій Тютюнник); є) ознаку за місцем перебування, проживання: На­роди світи все більшою мірою виявляють своє прагнення до контролю за правами людини у кожній країні світу (3 газ.); є) діяча, витворю- вача дії: Дихання холоду і ночі розлуки вітер нам приніс (В. Сосюра);

ж) ознаку за її носієм або джерелом: Дубів кошлатих набігає тінь (А. Малишко); з) якісну характеристику щодо сорту, розміру, віку (такі означення переважно двокомпонентні): Дівчатко років трьох вибігло на дорогу і дивилося захоплено на заграву вечірнього неба (Я. Мель­ник);

2) іменниками у непрямих відмінках з прийменниками: а) іменни­ком у родовому відмінку з прийменниками з (із), до, від, з-під, без, для, біля, проти: Шафа для одяги ховалася в кутку (В. Собко); Моя бабуся живе у невеличкому будиночку біля річки. На кормі людина без кашкета (Ю. Яновський); б) іменником у знахідному відмінку з прий­менниками на, у(в): Серед майдану стояла прездорова сахарня на чо­тири поверхи (І. Нечуй-Левицький); в) іменником в орудному відмінку з прийменниками з, під, що характеризує ознаку предмета за наявні­стю в ньому чогось: Вгорі висіла лампа під жовтогарячим абажиром (В. Собко); г) іменником у місцевому відмінку з прийменниками по, у (в), на: За кермом сидів маленький боєць и великих димчастих окуля­рах (О. Гончар);

3)присвійними займенниками його, її, їх (зв’язок прилягання): Його хата була праворуч; її серце тривожно забилося: невже щось трапи­лося з сином (О. Довженко);

4) неозначеною формою дієслова: Рідко в кого з’являлось бажання виходити опівдні без діла з затінку на сонце (Ю. Збанацький);

5) прислівником: Дорога ліворуч була небезпечною;

 

РОЗЛІЛ VII. Структура простого речення.


503


6) дієприслівником: Змагання із стрільби лежачи завжди збирало багатьох його прихильників;

1) синтаксично нерозкладним сполученням іменника у непрямому відмінку із залежними від нього словами: Науковець ботанічного сади показав на кущувату рослину, розкішно одягнену майже в суцільну білясту, з рожевим натяком збірну квітку, і професійно-байдуже на­звав її леспедицею (І. Ле).

З метою розмежування додатків та неузгоджених означень можна використовувати різноманітні синонімічні перетворення:

1) заміну неузгодженого означення узгодженим: сік яблині — >яблич- ний сік; шапка брата —> братова шапка;

2) перетворення словосполучення з неузгодженим означенням у спо­лучення підмета з присудком. При цьому слово, яке виступає означен­ням, стає підметом, а пояснюваний іменник трансфомується у дієсло- во-присудок (суб’єктні відношення у словосполученні): шепіт тра­ви — > трава шепотить, сум матері —>мати сумує;

3) перетворення словосполучення з неузгодженим означенням у ре­чення з присудком давати. При цьому слово-означення стає підметом, а підпорядковувальне слово — прямим додатком: вогонь багаття і багаття дає вогонь, світло від лампи і лампа дає світло, тінь від абажира і абажир дає тінь;

4) перетворення неузгодженого означення у поширене узгоджене означення чи у підрядне означальне речення: тепло багаття і тепло, що йде від багаття: плаття з шовки і плаття, шо пошите з шовки: кава з молоком і кава, шо приготовлена з молоком.

5.1.3. Прикладка. Прикладка як структурно-семантичний різновид означення характеризується такими ознаками: 1) не входить до струк­турної схеми речення; 2) виражається іменником; 3) може бути узго­джена з означуваним словом; 4) може бути у препозиції та постпозиції щодо головного слова; 5) пов’язана з іменником — головним словом формою кореляції; 6) означуючи предмет, дає йому іншу назву (водно­час характеризує його); 7) може входити до складу теми і реми при актуальному членуванні речення. Особливість прикладки щодо вира­ження та семантики дає підставу вичленувати її як окремий другоряд­ний член речення (див.: [Современный 1982; Основина 1984]).

Прикладка може означати: 1) характеристику особи за професією, родом занять: лікар-невропатолог. дідись-шахист: 2) характерис­тику особи за національною належністю: дівчина-тиркменка. хло- пеиь-гризин: 3) характеристику особи за соціальним походженням: юнак-робітник, дівчина-орендаторка: 4) характеристику особи за місцем проживання: жінкакиянка: 5) характеристику особи за віком: дитина-немовля. хлопеиь-підліток: 6) характеристику осо­би за родинними стосунками: дівчата-сестрички: 1) родову назву при видовій: Дніпро-річка., Київ-місто: 8) видову назву при родовій: трава звіробій, місто Ионеиьк. річка Сіверський Ионеиь: 9) якісну характеристику особи або предмета: юнак-богатир, диб-велетень. красиня-бевізка.

 

504


Синтаксис


Прикладка — це залежний від головного слова другорядний член, який виражається іменником або субстантивованим словом і при­єднується до головного слова паралельними з ним формами з метою його визначення, уточнення або пояснення. Відношення прикладки з означуваним словом є апозитивними, що походить від лат. аррозіііо — близький. Апозитивні відношення — це відношення смислової і грама­тичної рівноправності. Обидва ці слова позначають один об’єкт реаль­ної дійсності. Апозитивні відношення в історії лінгвістики співвідно­силися з різними формами зв’язку: синтаксичним паралелізмом (Д. М. Овсянико-Куликовський), кореляцією (Є. В. Кротевич), апліка­цією (І. П. Распопов).

5.1.3.1.    Паралелізм. При паралелізмі залежний іменник не повторює форм стрижневого слова, а вступає з ним у паралельний зв’язок, вжи­ваючись у певних формах.

Однаково відноситься такий іменник ідо тих слів, які залежать від нього, і до тих слів, від яких він сам залежить. Форми цього слова можуть збігатися з головним ґофіиер-парламентер) і не збігатися (дівчи- нафілолог). Це особливий вид синтаксичного зв’язку, який об’єднує ознаки сурядності і підрядності. Момент сурядності виявляється в їх формальній рівноправності. Це не однорідні члени речення, оскільки підпорядковане слово є семантично залежним.

При сурядності наявна перелічувальна інтонація і сполучники су­рядності, при цьому різні слова називають різні об’єкти реальної дійсності. У цьому ж випадку, крім відношень паралельності, вста­новлюються стосунки пояснення, а не перелічувальні, тому в такому словосполученні спостерігається відношення між предметом і ознакою. Між стрижневим і залежним словом можуть спостерігатися різні ви­падки кореляції: 1) не збігається відмінок, коли у ролі прикладки виступає прізвисько: У Всеволода Велике Гніздо: з Річардом Левин Серце: або назви творів, органів друку, устянов:романом «Тигролови» у повісті «Щедрий вечір», або прізвища і словосполуки зі словами н ім’я, на прізвище: братів за прізвищем Вовк: 2) не збігається число коли залежне слово є власного назвою: місто Черкаси, місто Чернівиі

Прикладка може виражатися: 1) іменником: професор Коваленко хлопиі-запорожиі. багач-дикач: 2) субстантивованим словом: а) прик метником: жінка-вчений. мама-вагоновожатий: б) дієприкметником Сидоренко-завідиючий. Головним словом найчастіше виступає: а) імен­ник: хлопеиь-молодець.дівчиїШ.-красуня; б) субстантивований прикмет ник: про найголовніше — життя; в) займенник: вони, поети, всі відомі. Прикладка може стосуватися й опущеного члена речення: Ч бач, де заховалася пустунка? Прикладка може відноситися до будь якого члена речення, вираженого іменником, займенником або інши субстантивованим словом: Земле, моя всеплодюшая мати. Здебільшо го прикладка постає постпозитивною: Вітаю тебе словом-привітом, сорока-злодійка. дуб-гігант тощо.

Прикладка репрезентується у непоширеній і поширеній формах: зу­пинка «ВилиияТПекспіра». станиія «Великі Лики», пароплав «Тарас

 

РОЗЛІЛ VII. Структура простого речення.


505


Шевченко», лозунг «Працюймо чесно!». За ступенем ускладнення поши­рена прикладка поділяється на невідокремлену і відокремлену: Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером (О. Довженко); Ми, студенти Понеиького державного иніверситети. пишаємося своїм вузом.

Критеріями розрізнення прикладки й означуваного слова у сучасній лінгвістиці виступають: 1) прикладка за змістом конкретніша від голов­ного слова, бо вона уточнює його, дає якісну характеристику: Шевченка глибоко радувала зустріч з простою людиною, з селянином-кріпаком (П. Жур) (селянин який? кріпак); 2) власні назви неістот (назви гір, рік, озер, морів, міст, сіл, планет, умовні назви установ, підприємств, організацій, закладів, газет, журналів, творів мистецтва, пароплавів, потягів, з’упинок тощо) є прикладками до загальних назв: Село Тро- янівка гніздиться в долині (Григорій Тютюнник); 3) у словосполучен­нях, які складаються із загальної назви і власного імені, по-батькові, прізвища людини, прикладкою є власна назва: Професор Бийко й собі завернув на шпиль Володимирської гірки (Я. Ваш) (професор який? Буйко).

5.1.3.2.     Написання прикладок. Непоширені прикладки з означува­ним словом пишуться окремо, через дефіс, у лапках: 1) у більшості випадків прикладки з означуваним словом пишуться через дефіс. Це прикладки на позначення якісної характеристики головного слова, визначення його вікової, національної, фахової та локативної власти­вості: калина-красиня. чоловік-харків’янин: 2) якщо родове поняття передує видовому, то прикладка пишеться окремо (прикладкою є видо­ве поняття): трава звіробій, квітка пролісок, дерево смерека. При зво­ротному порядку слів ставиться дефіс, і в цьому випадку прикладкою є родове поняття при видовому: звіробій-трава. пролісок-квітка. Складні терміни типу заєиь-русак. льон-довгунеиь пишуться через дефіс, хоча першою стоїть родова назва; 3) коли спочатку стоїть власна на­зва, а за нею загальна, то прикладка пишеться через дефіс (приклад­кою є загальна назва): Дніпро-ріка. Шевченко-художник, якщо зво­ротний порядок слів — то окремо: ріка Дніпро, художник Шевченко:

4) якщо прикладкою є загальноприйняті в побуті назви людей, то вона пишеться окремо: громадяни пасажири, панове учителі, товариші фіму, логи; 5) умовні власні назви підприємств, установ, закладів, органі­зацій, пароплавів, потягів, творів мистецтва, журналів, газет тощо пишуться в лапках: поема «Гайдамаки». кінотеатр «Зірочка», часо­пис «Слово».

Від сполучень прикладковото типу слід відрізняти неприкладкові сполучення, що також пишуться через дефіс, зокрема складні слова: рутам ‘ята, хліб-сіль.

Основною ознакою прикладкового словосполучення є його співвідне­сеність з одним поняттям: і прикладка, і пояснюваний іменник є різни­ми назвами того самого предмета: народ-борець, жінка-мати. лікар-те- рапевт. Одне зі слів при цьому є головним, пояснюваним, а друге — залежним. У сполученнях неприкладкового характеру компоненти оз­

 

506

 

Синтаксис

 

начають два різних предмети і виступають як рівноправні, тобто су­рядні, елементи певної єдності, і тому між ними можна поставити сполучник єднальності і.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.