Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

5.2. Додаток

загрузка...
Як структурно-семантичний компонент речення типовий додато характеризується такими ознаками: 1) переважно не входить до струк турної схеми речення (є другорядним членом речення); 2) виражаєтьс іменником або займенником; 3) пов’язаний із підпорядковувальни’ словом синтаксичними формами керування або прилягання; 4) стоїт після пояснюваного слова; 5) головне слово має дієслівний характер йому притаманна активна валентність; 6) позначає предмет (об’єкт)

7)  може входити до складу теми і реми, може самостійно виражат компоненти актуального членування; 8) корелює з об’єктною синтак семою у семантико-синтаксичній структурі речення.

З формального боку у сучасній українській літературній мові роз різняється два різновиди додатка — прямий і непрямий. Показнико їх вияву є насамперед специфіка керування у підрядному словосполу ченні з об’єктними відношеннями. Загальносемантичним відповідни ком цього поділу є уявлення про різні ступені охоплення об’єкта діє чи станом.

Додаток — це другорядний член речення, що означає предмет, н який переходить дія або який доповнює уявлення про предмет. Дода ток може позначати: 1) об’єкт, на який переходить дія: Дівчина вчиш вірш; 2) об’єкт чуття, думки, мовлення, мислення, бажання, прагнен ня доповнити дію: відчувати сором, сподіватися испіхи: 3) доповнен ня уявлення про якості чи властивості: повне зоряних багатств

4)  суб’єкт стану: Софійки аж тіпало від образи та злості (А. Діма ров); 5) об’єкт володіння, передачі і присвоєння: Мати продавала ква (П. Панч); 6) адресат дії: подарувати матері, віддати товаришеві повернути сисідові.

За характером залежності від лівобічно розташованого компонент із сильним виявом валентності додаток може стосуватись: а) дієслова зустріти колеги, звернутися до дівчини: б) іменника: страх за бат ка. читання книжки: в) прикметника: уважний до матері, чуйний д колег: г) прислівника: зрозуміло для всіх: ґ) слова категорії стану (пре дикативного прислівника): мені сумно, мені зрозуміло.

5.2.1. Прямий додаток. Прямим називається додаток, що означа предмет, на який безпосередньо переходить дія: Важко їй слухати ц суворі слова.

Прямий додаток є конструктивно необхідним і завжди реалізуєтьс тільки при перехідному дієслові. Семантично прямий додаток мож означати: 1) об’єкт фізичної дії: перекопати город, обстригивати доу ки. зрізати дерево: 2) об’єкт сприйняття: пдбачити дівчини: 3) об’єк почуття: відчути тепло: 4) об’єкт мислення: уявляти перспектив продумати розвиток.

 

РОЗДІЛ VII. Структура простого речення.


507


При дієсловах руху прямий додаток може означати просторовий об’єкт: проїхати степ, пролетіти море, пропливти океан. Залежно від семантичної диференціації перехідних дієслів і значеннєвого відно­шення, властивого підрядному словосполученню, що відображає зв’я­зок між дією та її об’єктом, у межах прямого додатка виділяється кілька різновидів:

1. Додаток означає наявний до початку дії предмет, на який дія переходить повністю, охоплюючи, змінюючи, переводячи його до іншого стану: бити скло, гризти дерево, ламати палиию. прати білизни.

загрузка...

2. Додаток означає предмет, поняття, явище, що виникає як на­слідок відповідної дії: будувати завод, конструювати літак, розпа­лювати вогнище, писати роман, скликати збори, витісувати кілок.

3. Додаток конкретизує, доповнює значення відповідного дієслова, виступаючи у з’ясувальній функції: відчувати біль, чути пісню, слу­хати доповідь, бачити долини. трактувати результати, визнавати уряд.

Додаток сполучається з кількісно обмеженою групою безособових дієслів фізичного стану: морозити, лихоманити, тіпати, трусити, трясти, нудити.

Прямий додаток виражається: 1) іменником, займенником, слова­ми інших частин мови, вжитими у ролі іменників, у знахідному відмінку без прийменника, а також сполученням кількісного числів­ника чи іменника з кількісним значенням у знахідному відмінку з іменником у родовому або називному відмінку: Мохнатий джміль із будяків червоних спиває мед (М. Рильський); Дівчина підійшла до кіоску і купила два часописи: 2) іменником, займенником, субстантивованим словом у родовому відмінку без прийменника: а) якщо при дієслові- присудку є заперечна частка не: Соняшники зовсім не ворушаться й нікуди не повертають голів (Ю. Яновський); б) коли дія переходить не на весь предмет, а лише на якусь його частину: Мама попросила сина купити хліба; в) якщо паралельна форма знахідного відмінка можлива (інколи у лінгвістиці таку форму безпідставно вважають формою родового писати лист/писати листа, але в такому разі па­ралелізм відмінкових форм повинен поширюватися на іменники всіх трьох граматичних родів, але пор. тільки писати повість, тому в цьо­му разі форми чоловічого роду пишу вірш/вірша, лист/листа засвід­чують внутрішньовідмінковий паралелізм із різними сферами актив­ності відповідних словоформ): Оля купила олівия і Оля купила олі- веиь: г) якщо іменник позначає живий предмет і залежить від преди­кативного слова у безособовому реченні: Чомусь аж шкода мені зроби­лося иієї рослини (А. Яна).

5.2.2.               Непрямий додаток. Залежачи від неперехідного дієслова, не­прямий додаток може означати в окремих випадках предмет, на який безпосередньо спрямовується дія: диригувати оркестром, командува­ти взводом, керувати хором. Отже, основна відмінність між прямим і непрямим додатком міститься не в характері спрямованості дії на предмет. Визначальним для непрямого додатка є, насамперед, вира­

 

508


Синтаксис


ження його формами непрямих відмінків, крім знахідного. Розрізняєть­ся два різновиди непрямого додатка: прийменниковий та безприймен­никовий.

5.2.2.1.   Безприйменниковий непрямий додаток. Безприйменниковий непрямий додаток може виражатися: 1) родовим відмінком: домогти­ся испіхи: 2) давальним відмінком: вторити товаришеві, кланятися матері: 3) орудним відмінком: оволодіти наикою. керувати школою.

Семантично безприйменниковий непрямий додаток може виража­ти: 1) знаряддя дії: рубати сокирою, різати пилкою, стругати стру­ганком. розрізати ножем, розтинати ножииями: 2) міру місткості: діжка меди, ложка иикру: 3) об’єкт зіставлення: вищий батька, стар­ший сестри: 4) діючий предмет: небо вкрилося хмарами: 5) об’єкт на­вчання: навчатися співи, навчатися танцю,; 6) суб’єкт дії, стану: не віриться мені: 7) особу чи предмет, на яких спрямоване почуття: зрадів дригові: 8) уникнення певного об’єкта: Вона боялась Підпари (М. Ко­цюбинський); 9) міру наявності об’єкта: бракувати часу, вистачати волі: 10) адресата дії: Організація доручила Валентинові скласти ра­діоприймач (О. Гончар); 11) об’єкт руху: замахнутися рикою. жести­кулювати руками, ворушити ногами, хитати головою. Наприклад: Проценко був як стіна білий і божевільно розводив по боках очима (Панас Мирний); 12) наділення певним об’єктом: нагородити медал­лю. озброїтиришнииею. оснащувати озброєнням: 13) вживання відпо­відного об’єкта: харчуватися продиктами: 14) об’єкт обміну: обміню­ватися телеграмами, перекидатися міячем.

5.2.2.2.   Прийменниковий непрямий додаток. За допомогою прий менників при додатках у сучасній українській літературній мові ви ражається широке коло об’єктних відношень. До найважливіши ознак, на основі яких установлюється функція прийменникової кон струкції в реченні, належить здатність додатка відповідати на питан ня непрямих відмінків, а обставин — на питання обставин, а такс можливість заміни іменникових додатків із прийменниками відповід ними особовими займенниками при тих самих прийменниках (з ним над ним тощо), а іменникових обставин — займенниковими обстави нами без прийменників (там, тоді, так, так довго та ін.). До головног слова підрядного словосполучення інколи приєднується не самостійн відмінкова форма іменника з об’єктним значенням, а прийменниково іменникова конструкція.

Непрямий додаток за своїм семантичним спрямуванням може по значати: 1) об’єкт (позитивного чи негативного) ставлення, піклуван ня: 3 якою пристрастю він сперечався про діло кровне — про літера туруї (М. Рильський); 2) об’єкт розумової діяльності: Ніби несе вели ка вода до водоспаду, мені годі думати про врятування (Ю. Яновсь кий); 3) об’єкт чуттєвого сприйняття: Микола поступово заглиблюєть ся в далекий і недосяжний світ спогадів (А. Яна); Правда, смішн вірити й любить, Правда смішно з квітів милуватись (М. Рильсь кий); Не дивись на берези плакучу (Леся Українка); 4) об’єкт дотику Спираюсь на плече товариша, і поволі стає краще (А. Яна); 5) об’єк

 

РОЗЛІЛ VII. Структура простого речення.

 

509

 

досягнення, наближення до нього в результаті дії: Ми йдем, ми дійдем до мети (В. Сосюра); 6) доповнення одного об’єкта іншим: Я приєдну­юсь до них і додаю голоса до. їхньої пісні (Ю. Яновський); 7) спряму­вання дії, виконуваної суб’єктом, на об’єкт: По неї засміялася русява голівка з мигдалевими очима і кучерями, розсипаними по округлих плечах (П. Панч); 8) об’єкт висміювання: Хвиля вже далеко ллється і над лозами глизиє (О. Олесь); 9) об’єкт праці, мислення, спрямування зусиль на оволодіння ним: Ох, мав він над чим думати: його справи грошові з якого часу були не в найліпшому стані (Леся Українка); 10) соціативність: 3 ними, з иими людьми, простими, чесними й від­даними, він уже пройшов сотні кілометрів і мріяв пройти ще сотні (О. Гончар).

5.2.3.Інфінітивний додаток. Додаток, виражений неозначеною фор­мою дієслова, може залежати від перехідних і неперехідних дієслів і співвідноситься з функціонального погляду з додатком простого ре­чення або підрядною з’ясувальною (за структурно-семантичною кла­сифікацією) чи підрядною додатковою (за логіко-граматичною класи­фікацією) частиною складнопідрядного речення.

У сучасній українській літературній мові виділяється кілька груп дієслів, з якими поєднується додаток у формі інфінітива. Це дієслова, що означають: 1) бажання, прагнення суб’єкта виконати дію: хотіти, прагнути, братися, збиратися, готуватися, силкуватися, відважити­ся: Полк саме готувався форсувати річку (О. Гончар); 2) домовленість, зобов’язання, намір виконати дію: погодитися, домовитися, обіцяти, поклястися, загрожувати, думати, сподіватися, мріяти: Він мріяв здо- бити собі у горах орла, вимиштривати його для полювання і протягом зими здобути багато лисиць (3. Тулуб); 3) сприяння або перешкоду у виконанні дії: дозволити, допомогти, дати, заборонити, навчити: Зброя дзвенить, не дає на край суходолу ступити (О. Гончар); 4) неба­жання виконати дію або уникнення дії: відмовлятися, боятися, соро­митися, ухилятися, уникати, лінуватися: Збирайте, як розумний са­дівник, Достиглий овоч у Грінченка й Даля, Не майте гніву до моїх порад і не лінуйтесь доглядать свій сад (М. Рильський).

У внутрішньосинтаксичній структурі речення інфінітивний дода­ток співвідноситься з прямим додатком, вираженим формою знахідно­го відмінка іменника, формами непрямих безприйменникових та прий­менникових додатків (див.: [Сучасна 1972; с. 187-199]).

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.