Божко С. 3. В степах: Роман

Розділ сорок шостий НЕСПОДІВАНІ СОЮЗНИКИ

Отець Калістрат ще зранку був у доброму гуморі. Він сьогодні на церковну службу не пішов. З ростом Рогачівки єпархія врахувала потребу в допомозі ста¬рому Смердинському і прислала другого попа. Молодий отець Антоній сьогодні править службу божу, а Смер- динський походжає безпечно по двору. Заглянув до свиней, погладив по баских шиях коней на подвір’ї і сі з у палісаднику. Сонце привітно посміхається, щойно під¬нявшись над коморою, і отець Калістрат, одірвавшись од «Родной речи», відповідає йому лагідною посмішкою. Потім читає і задоволено похитує головою за кожним прочитаним реченням.
— Прекрасна стаття, дуже змістовна,— стверджує отець Калістрат статтю Юзефовича з журналу. А як же вона отцеві Калістратові прислужилася учора, коли він у «Доме трезвости» провадив бесіду! Він просто ци¬тував окремі місця з неї, підпираючи свої твердження перед аудиторією. Вірить народ друкованому слову. Скажи отець Калістрат від себе, може б, дехто й слу¬хати не схотів. Тепер же такі повелись люди, сказали б: «Бреше піп, за те йому гроші платять, щоб брехав». А коли отець Калістрат зачитував цитати з «Родной речи», всі слухали, як в рот води набрали.
Тут міркування отця Калістрата перервалися. Хвірт¬ка заскрипіла, одчинилася, і на подвір’я зайшов… Зіль- беровський.
Отець Калістрат отетерів.
«Що це: сон чи омана?..»
Але ні. Ось уже Зільберовський одчинив хвірточку в палісадник; ось уже він коло самого отця Калістрата, навіть тисне йому руку і обдає пахощами доброго оде¬колону. Смердинський незчувся, як «Родная речь» опи¬нилася під пахвою.
519

— Ви, певно, здивовані,— промовив Зільберовський, сідаючи поруч Смердинського на лавочці,— але в мене до вас пекуча справа. Я довідався, що ви сьогодні служ¬би божої не правите, і надійшов.
«Служби божої… Гарно сказано»,— полоскотало щось тепло коло серця отця Калістрата. Але поруч з цим те ж серце стиснулося від низки запитань, що засну¬вали одне поперед другого.
Невже ж це він довідався про вчорашню бесіду і при¬йшов поквитатися за борги?
Невже ж надалі увірветься широкий кредит отця Калістрата в крамниці Зільберовського? А ще ж учора він набрав на гарного, нового, бурякового кольору під¬рясника. Чим же він йому сьогодні за все заплатить?
Смердинський так розгубився, що «Родная речь» ви¬пала з-під пахви і розпласталася просто у Зільберов¬ського в ногах.
— Новинки переглядаєте?
— Та є деякі. Ось тут…— І отець Калістрат швидко став гортати журнал.— Прекрасний епізод наведено з «Нового времени»: два солдати-євреї на руках ви¬несли з бою православного священика отця Щербаков- ського. Батюшка під Тюренченом зовсім залишився б тяжко пораненим, коли б не ці два євреї.
— А вони врятували? Прекрасний вчинок. Благород¬ний вчинок…— Зільберовський за цими словами так і хотів випалити Смердинському: — «А за це винесіть ви мене, отче Калістрате».
Але тонкий дипломат, Яків Борисович стримався. Натомість він поважно погладив рижу надушену бороду, звів очі на небо і, ніби зітхаючи, промовив:
— Лихо споріднює людей. Та ще в наш час…
— Так, так, часи непевні,— зітхнув і отець Калі¬страт.— Певно у бога вірують солдатики…
— А це в нас зараз не часто трапляється. На копаль¬ні— ой, які безвірники! Чи вони хоч до церкви хо¬дять? — І, не дочекавшись відповіді, Зільберовський випалив: — А що, отче Калістрате, якби оце взяти й збу — дувати церкву коло копальні? Вона ж цими днями пе¬реходить до французів, і люду тепер буде сила-силенна. Новий би священик там правив, а ви вже з старістю тут би віку доживали. Я б уже сам якусь сотнягу по-жертвував на побудову храму божого.

Отець Калістрат здивовано, але побожно дивиться на Зільберовського.
Коли б зараз перед ним стояв світозарний архангел і возвістив, що його вводять в чин архієрея, Смердин- ський не так би радо здивувався, як доброму наміру Зільберовського. Ця ідея могла виникнути лише в його, Зільберовського, мудрій рахубистій голові. Бо допомо¬га допомогою, а молодий отець Антоній недарма ж дру¬гого дня зацікавився землею та маєтковим станом рога- чівської парафії. От би позбутися молодого попика!..
— Так, яка ж у вас справа, Якове Борисовичу? — улесливо спитав отець Калістрат, все ще не забуваючи про свої давні борги Зільберовському.
— Я б хотів, щоб ви мені в одній дуже важливій справі допомогли…
«Аби не в грошовій»,— зітхнув у думці отець Калі¬страт.
— …Власне, це справа не моя, вона стосується біль¬ше акційного товариства, що до його одходить зараз копальня, і воно доручило мені звернутися до вас (тут Зільберовський свідомо брехав) як до старого мешканця Рогачівки. Директор акційного товариства — пан Ді- берс — дуже зважає на вашу популярність серед місце¬вого населення і сподівається, що ви з свого боку підете назустріч їхнім інтересам…
Ще б пак, отець Калістрат з великою охотою піде назустріч товариству, яке не встигло ще прибрати до рук копальні, а вже пропонує (тут отець Калістрат впев¬нився, що ідея будови церкви належить не Зільберов¬ському) збудувати церкву для робітників.
— Коли що буде залежати від мене, то запевніть пана директора, що я з великою охотою,— промовив він уго¬лос і з зацікавленням насторожився далі слухати Зіль¬беровського. А цей, вдоволений з ловкого заїзду, «брав бика за роги». Він тепер без ніяких хитрощів виклав Діберсові плани.
Отець Калістрат мовчки вислухував, лагідно киваючи головою і за кожним реченням повторюючи:
— Так, так…
— Ви їх мусите запевнити,— закінчував Зільберов¬ський,— те, що вони програли на підвозі вугілля до Геренаша, тепер компенсують. Вони можуть скласти угоду, за якою їхній хліб щоосені буде грузитися не в Геренаші, а отут, на копальні, і разом з вугіллям
521

провозитиметься пільговим тарифом,— затямте собі,— до Геренаша. Хай тоді їхні конкуренти — Пигуля та його побратим — спробують поткнутися, щоб провезти свій хліб! Дирекція з них таку ціну загне, що вони не раді будуть тим коням, що посправляли тепер для поставки найманівського вугілля на Геренаш…
«Та й падлюка ж ти,— думав собі отець Калістрат,— ти ж сам для Пигулі та його товариства підкупляв Су- качова; за твої ж гроші й коні Пигулина партія поку¬пила, а тепер таке говориш?..»
Та не такий отець Калістрат, щоб промовити це не в слушний час. Натомість він, як і до цього, кивав го¬ловою і промовляв:
— Так, так… Прекрасна думка! Я це сьогодні ж спро¬можуся зробити. Після обіду зразу ж піду до Данила Ивановича, пошлемо за Димаренком та іншими. Та воно й їм самим зручніше. Самі подумайте: то таки земелька кожному при купі, біля свого двору. А тепер що з того, що вони наскупляли наділів, а ниви: одна в одному кінці, а друга — в другому. Та замість того щоб робити, люди тільки тягають вози верстов за десять-п’ятнадцять. Так ви перекажіть панові директору, що я це зроблю з великою охотою,— ще раз підкреслив отець Калі¬страт, прощаючися з Зільберовським. А під кінець таки не витримав і додав:— А ви, Якове Борисовичу, там їм нагадайте про церковку…

Категорія: Божко С. 3. В степах: Роман

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.