Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Ольга Сальникова — ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ ЯК СПОСІБ ДЕСКРИПЦІЇ МОВИ

Стаття присвячена теоретичному дослідженню польової моделі системи мови, зокрема розглядаються
та аналізуються основні положення функціонально-семантичного поля як одного з основних способів вивчення
та опису лексико-граматичного матеріалу на основі спільності семантичних та функціональних ознак.
Висвітлюється питання щодо можливостей дослідження певних мовних явищ у функціонально-семантичному
аспекті при контрастивному дослідженні одно- і різноструктурних мов.
Ключові слова: поле, функціонально-семантичне поле, функціонально-інваріантна група, домінантний
(ядерний) елемент, периферія, конфігурація поля.

Мова презентує собою живий багатогранний об’єкт, що має властивість постійно змінюватись,
удосконалюватись, який можна вивчати з різних поглядів, у різних функціональних, темпоральних напрямах.
Найбільш інтенсивно останнім часом розглядається мова у функціональному напрямі. Функціональний підхід у
мові ґрунтується на понятті мовної системи „як інструмента думки та комунікації”, „як системі засобів, що
служить будь-якій певній меті” [Вахек 1967, с. 100].
© Сальникова О.О., 2006 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

50
В сучасній теорії та методології мовознавства функціональний підхід до дослідження мовних фактів
набуває особливої актуальності у зв’язку зі зверненням лінгвістики до вивчення мови в її реальному
функціонуванні (пор. такі напрями, як теорія мовного спілкування, когнітивна лінгвістика, лінгвістична
типологія, прагматика, лінгвістика тексту, соціолінгвістика, психолінгвістика). До цього кола ідей належить і
функціональна граматика.
Функціональний напрям у граматиці існує в багатстві та розмаїтті течій та шкіл. Можна назвати, зокрема,
концепції, що продовжують та розвивають ідеї Празького лінгвістичного гуртка: французький функціоналізм,
англійський напрям функціональної граматики, функціонально зорієнтовані теорії генеративної семантики,
голландська школа. Різні напрями функціональної граматики опрацьовувались і вітчизняними лінгвістами
(пор., зокрема, праці В.Г. Гака, Ю.С. Степанова, Н.Ю. Шведової, Д.М. Шмельова та ін.)
Останнім часом активно розвивається один з напрямів функціональної граматики, який базується на
понятті поля, зокрема, функціонально-семантичного поля (надалі будемо дотримуватись терміна
„функціонально-семантичне поле” (ФСП) тому, що він відображає і сутність визначеної підсистеми мови, і її
власну структуру). Даний аспект функціональної граматики спрямований на дескрипцію функцій будови мови
(граматичних форм, синтаксичних конструкцій, лексики) в їхній взаємодії з відповідним середовищем,
парадигматичним або мовленнєвим. Незважаючи на велику кількість публікацій, присвячених дослідженню
мовних явищ на основі польового принципу, лишається багато суперечок тому, що поняття „поле”
використовується стосовно різних за своєю сутністю явищ, природа яких вочевидь різниться або які ще
нещодавно взагалі трактувалися як категорія або система. До того ж сам термін „поле” має багато визначень. У
силу цього надзвичайно важливим є узагальнити різні концепції поля та вивести єдину загальну теорію поля в
лінгвістиці. У зв’язку з цим завдання даної публікації передбачають: 1) розглянути науковий апарат польової
моделі мови, який використовується в лінгвістичних описах; 2) сформулювати основні характеристики мовного
поля; 3) описати системно-структурний аспект дослідження ФСП; 4) розробити програму контрастивного
аналізу мовних явищ в одно- та різноструктурних мовах у функціонально-семантичному вимірі.
У мовознавстві поняття „поле” опрацьовувалось такими відомими мовознавцями, як О.В. Бондарко,
Ю.С. Маслов, В.М. Павлов, Л. Деже, В.Г. Адмоні, О.В. Гулига, К.Й. Шендельс, М.М. Гухман, Г.С. Щур,
І.І. Мєщанінов та ін.
В лінгвістичних енциклопедичних виданнях поле дефінують як „сукупність мовних (в основному
лексичних) одиниць, об’єднаних спільністю змісту (іноді також спільністю формальних показників) та
відображають поняттєву предметну та функціональну подібність позначуваних явищ” [Ярцева 1990, с. 380-
381].
Подібне трактування поняття „поле” дає Г.С. Щур, один із сучасних дослідників теорії поля в
мовознавстві. Він кваліфікує поле як певну функціонально-інваріантну групу, якій властива наявність
узагальнювальної (інваріантної) ознаки та певної комунікативної або структурної функції [Щур 1974, с. 97].
Поля або угрупування, які виділяються на ґрунті цих ознак, презентують собою системні фомування з
характерними для будь-якої системи зв’язками та відношеннями, та водночас притаманними лише їм власними
специфічними рисами. Поле може поєднувати у своєму складі різнорідні мовні засоби, які належать до різних
граматичних класів або рівнів мови.
Як будь-яке системно-структурне об’єднання поле має певну конфігурацію – ядро / периферія, для якої
характерна максимальна концентрація полеформувальних ознак у центрі та неповний набір цих ознак при
можливім послабленні їх інтенсивності на периферії [Адмони 1964, с. 42]. Перехід від ядра до периферії
здійснюється поступово, виділяється ряд периферійних зон, різною мірою дистанційованих від ядра. Поняття
конфігурації також імплікує існування певних угрупувань елементів всередині певної чисельності, перетин
відношень у структурі, накладання зв’язків. Поле може мати кілька мікрополів у своєму складі, яким
притаманна відносна самостійність.
На підставі трактувань загальних принципів поля його основні сигніфікативні характеристики можна
звести до таких:
1) поле презентує інвентар елементів, пов’язаних між собою структурними відношеннями;
2) елементи, які формують поле, мають семантичну спільність та виконують у мові спільну функцію;
3) поле може поєднувати однорядні та різнорядні елементи;
4) у структурі поля диференціюються мікрополя;
5) у складі поля чітко розмежовуються ядерні та периферійні конституенти. Ядро консолідується
навкруги компонента-домінанти. Периферія має зонну організацію;
6) ядерні конституенти найбільш спеціалізовані на виконанні функції поля, систематично
використовуються та реалізують семантику поля переважно одноманітно. Ядерні елементи найбільш
фриквентативні та облігаторні порівняно з іншими конституентами поля.
7) між ядром та периферією існує перерозподіл функцій, які виконує поле; частина функцій припадає на
ядро, частина – на периферію.
8) межа між ядром та периферією, а також окремими зонами периферії не є чіткою;
9) конституенти поля можуть належати ядру одного поля та периферії іншого поля і навпаки. Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

51
10) різні поля можуть певною мірою накладатись одне на одне, формуючи відповідно зону поступових
переходів;
11) типологія полів дуже різноманітна, а їхні квантативно-квалітативні показникі різняться.
Останніми роками простежується тенденція розглядати поле як міжярусне явище. Такі дослідження
спрямовані на вивчення взаємодії різних рівнів мови (граматики, лексики, синтаксису, фонетики). Саме цей
принцип закладений в основу ФСП. Він дозволяє сконцентрувати увагу на взаємних зв’язках між граматичними
явищами, які здебільшого розглядаються в різних граматиках. Однак, треба пам’ятати, що мета дослідження
ФСП – це не просто елементарний опис інвентаря засобів вираження певного інваріантного змісту та його
відтінків; спеціальна увага повинна приділятись окресленню структури поля, ієрархії його компонентів, їхнім
взаємозв’язкам з прямою проекцією на мовлення. Таким чином, головне питання, яке ставиться при
дослідженні ФСП, ми бачимо таким – як різнорівневі мовні засоби функціонують у мовленні, як вони
реалізуються, взаємодіючи один з одним та з елементами інших полів в умовах певного функціонально-
семантичного навантаження, тобто в центрі уваги при такому аналізі опиняється співвідношення граматичної
одиниці і контексту. Подібне розуміння ФСП ми знаходимо в працях багатьох лінгвістів, дослідження яких
спрямовані на вивчення польової моделі опису мови: О.В. Бондарко, О.І. Бєляєва, А.А. Хадеева-Бикова та ін.
О.В. Бондарко виділяє ФСП, що являє собою двобічну „змістовно-формальну” єдність, що створюється
граматичними одиницями і категоріями разом з різнорівневими засобами, взаємопов’язаними з ними і
поєднаними на семантико-функціональній основі [Бондарко 1983, с. 40]. При цьому А.В. Бондарко виділяє
ФСП двох структурних типів:1) моноцентричні (сильно центровані), що мають чітко виражену домінанту;
2) поліцентричні (слабко центровані), що базуються на сукупності мовних засобів: морфологічних,
синтаксичних, лексико-граматичних, лексичних.
Н.В. Ярцева трактує ФСП як „систему різнорівневих засобів певної мови (морфологічних,
синтаксичних, словотвірних, лексичних, а також комбінованих – лексико-синтаксичних і т.п.), що взаємодіють
на основі спільності їхніх функцій, які базуються на тій чи іншій семантичній категорії” [Ярцева 1990, с. 566-
567].
Системно-структурному аспекту опису ФСП властива чітка функціональна орієнтація на аналіз
угрупувань різноярусних мовних засобів за тим принципом, який детермінується закономірностями
функціонування мовних одиниць у мові, де основоположним началом є потреба передачі змісту, а задля цього
використовуються засоби різних рівнів, організованих на семантичній основі. Семантична субкатегорізація у
межах поля може бути виявлена та описана лише на основі аналізу функціонування відповідних мовних
засобів. Треба зазначити, що суттєвим недоліком багатьох дефініцій ФСП є індиферентне ставлення до таких
аспектів мовлення як фонетичного та текстового, адже основна цінність такого поняття як ФСП полягає в його
інтегрувальному характері. Фонетичні та контекстуальні взаємозв’язки уявляються нам сигніфікативні,
оскільки вже в „мінімальному контексті спостерігається ряд важливих і цікавих моментів найповнішої
реалізації образного потенціалу, яка виникає у поєднанні слів певного семантичного наповнення” [Кардащук
1999, с. 149-152].
Отже, мовним угрупуванням, які конституюють ФСП, притаманні такі риси:
1) наявність у мовних засобів, які входять до певного угрупування, спільних інваріантних семантичних
функцій;
2) взаємодія не тільки однорядних, а й нерівнорядних елементів (граматичних, лексичних,
синтаксичних, фонетичних);
3) структура, в якій визначальну функцію мають такі ознаки: а) членування „центр (ядро) – периферія”,
б) поступові переходи між компонентами відповідної групи та іншими угрупуваннями, в) часткові перетини та
„спільні сегменти”.
Не усі семантичні ознаки ФСП рівноправні. В плані вираження будь-якого поля, зокрема ФСП,
виокремлюється домінантний елемент, який певною мірою та з найбільшою регулярністю і фриквентативністю
передає всі відтінки значення певного поля. На периферії розташовуються одиниці, які певною мірою
співвідносяться з домінувальним значенням поля. Усі, будь-то граматичні або лексичні засоби, які формують
ФСП, мають бути співзвучними семантичному інваріанту відповідного поля. Відношення між домінантою та
периферією усталюються за принципом звуження значення, зменшення спеціалізованності та
фриквентативності вживання. План змісту ФСП розчленовується на семантичні зони на основі диференційних
ознак, які виділяються в процесі аналізу компонентів, що формують загальний семантичний простір поля.
Семантична функція – це інтегрувальна база, на ґрунті якої концентруються в систему різноярусні мовні
елементи – морфологічні, лексичні, синтаксичні, фонетичні та ін. Функціональний принцип у граматиці
імплікує особливу увагу до розподілу мовних засобів при вираженні плану змісту відповідного ФСП, до ролі
кожного елемента у загальному комплексі у парадигматичному та у синтагматичному аспектах. При розгляді
парадигматичного взаємозв’язку конституентів ФСП увага концентрується на диференційних ознаках
характеру вираження того ж самого значення різними одиницями. Синтагматична взаємодія одиниць одного
ФСП (на рівні висловлення) детермінується такими типами відношень: а) синтагматична несумісність
(наявність одної одиниці ФСП у висловленні виключає появу іншої); б) синтагматична детермінованість (одна
одиниця ФСП детермінує вибір інших одиниць, що формують висловлення); в) синтагматична конкретизація ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

52
(один елемент ФСП уточнює, конкретизує значення іншого елемента того самого ФСП); г) синтагматична
констеляція (той самий елемент може вживатися з різними конституентами ФСП). Отже, у центрі уваги при
дослідженні будь-якого ФСП опиняється співвідношення граматичної одиниці та контексту.
Функціонально-семантичний підхід до вивчення мови може широко використовуватись при зіставному
дослідженні. Однак, слід зауважити, що ФСП належить до опису одної конкретної мови. Угрупування
формальних одиниць: морфологічних засобів, синтаксичних конструкцій, лексичних одиниць притаманні лише
одній конкретній мові, але саме ці засоби і піддаються типологічному, метамовному аналізу. Контрастивний
підхід, метою якого є дослідження певних мовних явищ у функціонально-семантичному аспекті, має велике
значення особливо при порівнянні неспоріднених мов, при зіставленні яких необхідно враховувати розбіжності
структурних способів та прийомів передачі подібних граматичних та семантичних значень, що в свою чергу
може взагалі поставити під сумнів можливість їх зіставного опису. Контрастивне дослідження має бути
спрямованим на системне порівняння форм та значень одиниць структури порівнюваних мов, „виходячи з
припущення про існування якоїсь базової подібності між мовами за наявності розбіжностей, які диференціюють
дану мови” [Ярцева 1981, с. 29]. Міжмовне вивчення мовних полів сприяє вирішенню проблеми
співвідношення універсального та ідіоетнічного у мові, що дозволяє акцентувати увагу на специфіці
відображення у певній мові об’єктивної дійсності. Важливу роль при зіставленні мов відіграє і квантитативно-
квалітативна ознака, що виявляє одиниці, близькі за значенням, які обирає кожна мова для позначення тієї
самої ситуації.
ФСП, на нашу думку, може стати основою зіставних досліджень, тією „точкою відліку”, на основі якої
можна явно дефінувати своєрідність засобів вираження певного загального значення в зіставлюваних як
споріднених, так і неспоріднених мовах та зробити певні висновки про характер їхніх спільних та
диференційних ознак. Причому, як справедливо зауважує В.М. Ярцева, порівняння повинно проводитися в
напрямі поетапного опису матеріалу, що передбачає три послідовні ступені попереднього аналізу. Перший
ступінь спрямований на сепаративний опис відповідних явищ кожної мови, другий ступінь встановлює явища,
які мають порівнюватись, а третій ступінь презентує сам процес порівняння [Ярцева 1981, с. 39-41].
Отже, одним з можливих шляхів порівняльного аналізу ФСП є самостійний та незалежний аналіз певного
поля в кожній із зіставлюваних мов, але за єдиною схемою, з наступним порівнянням результатів аналізу. На
нашу думку, приблизна програма подібних досліджень повинна передбачати наступні дії: окреслити загальну
структуру поля, виділити його компоненти в кожній мові, визначити лінгвістичний статус кожного з них,
виявити семантичні ознаки, які детермінують структуру плану змісту, або основні семантичні зони поля. На
другому етапі слід описати компоненти поля, які виражають подібні значення, лінгвістичні та
екстралінгвістичні умови їхнього використання у мовленні. Заключна фаза спрямована на проведення аналізу
відношень між елементами поля або мікрополя з окресленням ядерних та периферійних компонентів, а також
саме на цій фазі конституюються та аналізуються спільні та диференційні риси зіставлюваних мікросистем мов.
Таким чином, зіставна граматика, яка базується на типологічній характеристиці порівнюваних мов, вимагає
незалежного аналізу мов з урахуванням загальної типології.
Базу для виділення певного ФСП у будь-якій мові можуть становити граматичні категорії, синтаксичні
конструкції або комплекс таких конструкцій та інші граматичні засоби з взаємодіючими з ними на семантичній
основі елементами різних рівнів системи мови. Вказані засоби розглядаються як в системно-парадигматичному
аспекті, так і в їхньому функціонуванні, в їхній проекції на мовлення. Це є конкретно-мовний фундамент, на
який спирається дослідження ФСП. Але по відношенню до мов різних структур подібне дослідження базується
на універсально-поняттєвій основі ФСП, бо при усіх розбіжностях в значеннях, структурі та засобах вираження
будь-яких граматичних категорій можна конституювати певний поняттєвий інваріант, на основі якого і
здійснюються подібні дослідження.
Польова модель затверджує уявлення про мову як систему підсистем, між якими відбувається взаємодія і
взаємопроникнення. За цією моделлю мова предстає як функціонуюча система, в якій відбуваються постійні
перебудови елементів і відносин між ними. В процесі польової структуризації розкриваються діалогічні зв’язки
між мовними явищами та позамовною дійсністю, механізм цих зв’язків і його закономірності, виявляються
особливості мовної свідомості, розкриваються її національно-специфічні риси.
Застосування польового підходу дозволило значно поглибити вивчення мовного матеріалу, зняти
протиставлення морфології, синтаксису, лексики, якщо одиниці цих категорій взаємодіють при денотації
подібного значення.
Польовий підхід до смислової структури слова і його значення дозволяє значно розширити уявлення про
об’єм семантики слова і процеси, що відбуваються в ній.
Виділення ядра і периферії в процесі польового аналізу того або іншого явища мови вельми ефективне в
практичному відношенні, оскільки дає надійний матеріал у практиці викладання мови.
Дослідження функціонально-семантичних та структурних особливостей будь-яких мовних явищ у
польовому вимірі є актуальною, багатоаспектною та перспективною проблемою. Результати нашої роботи
дають нам можливість подальших досліджень, які будуть спрямовані на аналіз демінутивних одиниць у
системно-структурному вимірі функціонально-семантичного поля на матеріалі одно- та різноструктурних мов.
Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

53
Література
1. Адмони 1988: Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория
грамматики. – Л., 1988.
2. Адмони 1964: Адмони В.Г. Основы теории грамматики. – М. – Л., 1964.
3. Аспекты 1980: Аспекты семантических исследований. / Под ред. Арутюновой Н.Д. – М., 1980.
4. Беляева 1985: Беляева Е.И. Функционально-семантические поля модальности в английском и русском
языках. – Воронеж, 1985.
5. Бондарко 1971: Бондарко А.В. Грамматическая категория и контекст. – Л., 1971.
6. Бондарко 1983: Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. – Л.,
1983.
7. Вахек 1967: Вахек И. Пражские лингвистические исследования сегодня. – М., 1967.
8. Гулыга, Шендельс 1969: Гулыга Е.В., Шендельс Е.И. Грамматико-лексические поля в современном
немецком языке. – М., 1969.
9. Гухман 1985: Гухман М.М. Функциональная стратификация языка. – М.,1985.
10. Дэже 1990: Дэже Л. Функциональная грамматика и типологическая характеристика русского языка //
Вопросы языкознания. – 1990. – №2. – С.42-57.
11. Кардащук 1999: Кардащук О. Слово в контексті // Українська мова і література. Наук. щорічник / За
заг. ред. доц.. Пацьо С. – Тернопіль, 1999. – С. 149-152.
12. Мещанинов 1960: Мещанинов И.И. Вопросы грамматики. – М. – Л., 1960.
13. Попова 1989: Попова З.Д. Полевые структуры в системе языка. – Воронеж, 1989.
14. Ткачук 2003: Ткачук В. Категорія суб’єктивної модальності. – Тернопіль, 2003.
15. Функционально-семантический аспект языковых единиц разных уровней. Романо-германская
филология. Межвуз. сб. / Под ред. Чинчлей Г.С. – Кишинев, 1986.
16. Щур 1974: Щур Г.С. Теория поля в лингвистике. – М., 1974.
17. Ярцева 1981: Ярцева В.Н. Контрастивная грамматика. – М., 1981.
18. Ярцева 1990: Ярцева В.Н. Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: «Советская
энциклопедия», 1990.

The aspects of functional and semantic approach to studying definite linguistic phenomena in terms and
concepts of field researches are founded in the present article theoretically. The version of contrastive analysis of
different by its structure but semantically similar units which is based on concepts of functional-semantic field is
suggested.
Keywords: field, functional-semantic field, dominant (core) element, periphery, field configuration.
Надійшла до редакції 5 жовтня 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.