Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Олена Таукчі — УЧЕННЯ ПРО ЛЕКСИЧНУ СПОЛУЧУВАНІСТЬ У СВІТЛІ КАРДИНАЛЬНОГО ПОВОРОТУ В СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ

У статті подається спроба пояснити, яким чином заглиблення в проблему лексичної сполучуваності
зумовило відмову від традиційного уявлення про мову як про абстрактну систему. З погляду ситуації, що
склалася в сучасній лінгвістиці, мова – це гігантський мнемонічний конгломерат без єдиної будови, що
знаходиться в стані постійного руху і зміни.
Ключові слова: лексична сполучуваність, абстрактна система, мнемонічний конгломерат.

Проблема сполучуваності мовних одиниць являє собою особливий ракурс розгляду лінгвістичних явищ,
пов’язаних з різними рівнями мови. При першому спогляданні сполучуваність (у широкому значенні) можна
визначити як властивість елементів мови поєднуватися один з одним, утворюючи при цьому номінативні
лінгвістичні знаки більш високого порядку. Це основна риса мовних одиниць, що відображає синтагматичні
відношення між ними.
Не буде перебільшенням сказати, що лексична сполучуваність є одним із ключових понять у вченні про
лексико-семантичну систему мови. Увага до вивчення даного феномена, мабуть, пояснюється тим, що в
лінгвістиці відбувся кардинальний поворот до досліджень в галузі синтезуючих моделей мови. “Діючі моделі
“зміст – текст”, винайдення семантичної мови – спеціальної мови, семантичних множників, а також лексичних
функцій – усе це значною мірою допомогло упорядкувати опис лексичної сполучуваності слів, створити
своєрідну метамову опису семантики слів у словниках” [Архипова 2001, c. 42].
© Таукчі О.Ф., 2006 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

54
Традиційне уявлення про мову як про органічну єдність, що існує в колективній свідомості у вигляді
абстрактної системи, пов’язано з ім’ям Ф. де Соссюра. Саме він писав про повну взаємозалежність всіх
елементів у мові і стверджував, що кожен елемент визначається своїми відношеннями зі всіма іншими мовними
одиницями. Структуралістська парадигма, що панувала впродовж довгого часу, безсумнівно, вплинула на
розвиток методики викладання мови і на дидактику. Структурний підхід дозволяв відокремити системні
аспекти мовної діяльності і вивчати відповідні їм предмети як самостійне ціле. Хоча рівневий розподіл мови є
штучним і, отже, його не можна вважати вичерпним, такий підхід, на думку О.С. Мельничука, дозволяв
процесові викладання рідної або іноземної мови протікати більш-менш ефективно. “Розуміння мови як
абстрактної системи компонентів мовної структури лежало в основі шкільного викладання мови в європейських
країнах протягом двох тисячоліть. Таке розуміння мови підтримувалось послідовним схоластичним
пов’язуванням структури мови з формально-логічним розумінням мислення як сукупності смислових категорій
понять, що виділялись з логічної структури судження в його статичному аспекті” [Мельничук 1997, c. 5].
Однак з погляду ситуації, що склалася в сучасній лінгвістиці, рівнева концепція мови грішить
очевидними протиріччями. Ці протиріччя виникають як результат невиправданої гносеологізації наших
міркувань про мову. “Залишається незрозумілим, навіщо один рівноважний стан (еквілібріум) постійно
перетворюється в інший рівноважний стан. Або ми сповідуємо цілком скомпрометовану ідею прогресу в мові,
або приписуємо мові позбавлену явного змісту глобальну ідеологію, відповідно до якої вона увесь час прагне
до якогось ідеально упорядкованого стану, але ніколи цього стану не досягає, а, навпаки, наближаючись до
нього за одними параметрами, у той же самий час віддаляється від нього за іншими” [Живов, Тимберлейк 1997,
с. 3].
Заглиблення в проблему лексичної сполучуваності зумовило відмову від системного погляду на мову.
При такому підході мова не розглядається як “раціонально побудований концептуальний об’єкт або
злагоджений механізм” [Гаспаров 1996, с. 11]. З погляду Б.М. Гаспарова, це гігантський мнемонічний
конгломерат без єдиної будови, невизначений за своїми обрисами, що знаходяться в стані постійного руху і
зміни. Мова містить у собі нескінченну безліч різнорідних “шматків” попереднього досвіду, що мають
найрізноманітнішу форму й обсяг [Гаспаров 1996, с. 13]. Але при цьому не слід забувати про те, що “як і
повсякденне існування в цілому, мовне існування містить у собі структуровані вкраплення, у яких мовний
матеріал навмисно вибудовується певним чином” [Гаспаров, 1996, с. 12]. Отже, щоб досягти комунікації,
необхідна наявність “наперед установлених правил і відомостей, що всіма учасниками спілкування повинні
бути засвоєні як даність” [Гаспаров, 1996, с. 15]. В іншому разі мова представляла б собою хаотичне
накопичення ніяк не керованих випадкових фактів. Прагнучи знайти і виділити в мові спільне, певним чином
організоване, повторюване і стійке, дослідник зіштовхується з необхідністю розробки проблеми комбінаторики
в цілому і лексичної сполучуваності зокрема.
Подібні пошуки значимі для вирішення фундаментальних і прикладних питань лексикології, а також для
розробки лінгвістичних основ методики викладання іноземних мов, що, як відомо, передбачає формування
мовної компетенції мовця. До того ж, дослідження й опис комбінаторних потенцій окремих слів, виявлення
сутності їхньої сполучуваності допомагає знайти розв’язання низки загальносемасіологічних питань. З’ясування
таких покликане задовольнити потреби лексикографічного опису словника тієї чи іншої мови, а також
стимулювати розробку проблеми мовного статусу лексичного значення, а саме: витлумачити його в залежності
від особливостей слів, що сполучаються. На цій основі, ймовірно, удасться розмежувати лексико-семантичні
варіанти багатозначних слів, досягти системності в описі значення [Архипова 2001, с. 41], розмежувати
лексичні антоніми [Архипова 2001, с. 64], вивчити умови становлення значень слів [Зарайский 2000, с. 104] і
т.д. Іншими словами, сполучуваність можна розглядати як найважливіший засіб визначення семантики слова.
У 30-і роки минулого століття радянський лінгвіст І.Є. Анічков вперше у вітчизняному мовознавстві
звернувся до проблеми сполучуваності слів. І.Є. Анічков побудував класифікацію словосполучень на основі
структурних ознак частин мови і характерних для них синтаксичних функцій. Його класифікація розгорталась в
напрямку від найбільш простих до все складніших конструкцій. Головним своїм досягненням учений вважав
створення ідіоматики – науки про сполучення слів, на відміну від синтаксису – науки про сполучення форм слів
[Аничков 1958, c. 5].
За оцінкою Ю.Д. Апресяна, “І.Є. Анічков мислив мову як багаторівневу ієрархічну структуру, хоча
самого терміна «рівень» або якого-небудь іншого терміна він не вживав” [Апресян 1989, с. 105]. На наш погляд,
Ю.Д. Апресян допускає явне протиріччя, тому що саме дослідження лексичної сполучуваності стимулювало
поворот лінгвістичної думки від поглядів на мову як на “багаторівневу споруду” до ідеї про “відкритий
врізнобіч направлений і плинно-хитливий характер мовного існування” [Гаспаров, 1996, с. 12].
Проблема сполучуваності, знаходячись у сфері інтересів ідіоматики, не може бути вирішена у відриві від
суміжних з нею наук: синтаксису і семантики. Розвиваючи думку про взаємне проникнення дисциплін одна в
одну, І.Є. Анічков писав: “ідіоматика багато в чому належить до семантики, як морфологія до синтаксису;
ідіоматика може бути визнана другою морфологією, але морфологією, що не передує синтаксисові, а прямує за
ним, а семантика – другим синтаксисом, але синтаксисом, що не передує ідіоматиці, а прямує за нею. Краще
сказати, синтаксис може бути визнаний першою семантикою” [Аничков 1997, с. 117]. Але якщо ідіоматика
прямує за синтаксисом, а семантика – за ідіоматикою, то з цього випливає, що формальні (синтаксичні) аспекти Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

55
сполучуваності первинні і що так звана лексична сполучуваність являє собою семантизацію формальних
сполучень слів. Тим самим І.Є. Анічков вступає в протиріччя зі своєю ж ідеєю всезагальності лексичної
сполучуваності.
Під об’єктом ідіоматики І.Є. Анічков розуміє ідіому, і цей термін отримує у нього нове, нетрадиційне для
лінгвістики трактування. Ідіома в широкому значенні – це будь-яке словосполучення, починаючи з тих, котрі
раніше було прийнято вважати вільними, і закінчуючи зрощеннями, кліше, прислів’ями і приказками [Аничков
1997, с. 158]. Але найбільш важливим для нас видається твердження Анічкова про те, що саме ідіоми є
будівельним матеріалом для мови: “ідіоми не трапляються тільки в мові спорадично, а заповнюють мову
суцільною масою, краще сказати, складають мову. Будь-який відрізок будь-якого тексту або живого мовлення
складається суцільно з ідіом, має свою ідіоматику, як і свою фонетику або свій синтаксис, і підлягає розглядові
з погляду ідіоматики, як і з погляду фонетики або синтаксису” [Аничков 1997, с. 108].
І.Є. Анічков відкинув загальноприйняте трактування вільних словосполучень як сполучень слів, що
організуються у мовленні, не підлягаючи жодним обмеженням. Він також виразив незгоду з інтерпретацією
фразеологічних еквівалентів слів, відтворених у мовленні в готовому вигляді (В.В. Виноградов).
“В ідіоматиці мають розглядатися не тільки так звані «невільні» або «зв’язані», але і всякі
словосполучення, іншими словами, повинна розглядатися взагалі сполучуваність слів” [Аничков 1997, с. 108].
Беручи до уваги висловлене, основним завданням дослідника, що розробляє проблему лексичної
сполучуваності, слід вважати виявлення комбінаторних потенцій лексичних одиниць і опис процесу
виникнення синтагми.
“Жодне слово не може вступати в сполучення з будь-яким іншим словом; кожне слово сполучається з
обмеженою кількістю інших слів, і в кожнім випадку межі можуть і повинні бути намацані і встановлені”
[Аничков 1997, с. 108]. Це значить, що в мові не існує абсолютно вільних словосполучень, є тільки більш-менш
зв’язані. Лексичні значення при цьому зумовлені семантичним, лексичним або іншим контекстом.
Подібне твердження видається гідним уваги. Але, на жаль, окресливши загалом проблему
сполучуваності слів, І.Є. Анічков не зміг виявити справжню сутність цього лінгвістичного явища. У його
роботах також відсутнє роз’яснення причин, з яких сполучні потенції окремих лексем у більшості випадків не
збігаються.
Автори академічної граматики російської мови підкреслювали необхідність усебічного вивчення й опису
комбінаторних відношень. “Тільки на широкій базі – граматичній, словотворчій і семантичній – можуть бути
визначені загальні правила утворення словосполучень і встановлені їхні основні типи” [Грамматика русского
языка… 1960, c. 18-19]. Крім того, уточнювалося, що “здатність слова сполучатися з іншими словами і форми
прояву цієї здатності залежать не тільки від приналежності слова до тієї або іншої частини мови, але і від його
лексичного значення” [Грамматика русского языка… 1960, c. 17]. Надзвичайно важливим вважався факт
уніфікації синтаксичних зв’язків слів, що відносяться до різних частин мови, але приналежних до того самого
лексичного, словотворчого гнізда або до однорідної семантичної групи. “<…> Правила утворення різних типів
словосполучень почасти спираються на закони спільності або відповідності синтаксичних зв’язків в однорідних
словотворчих ланцюгах слів” [Грамматика русского языка… 1960, c. 18]. Закономірності сполучуваності
кожного окремо узятого слова визначалися також розходженнями в його значеннях: “<…> те саме слово в
різних значеннях може вступати в різні зв’язки з іншими словами або – у деяких значеннях – навіть зовсім
утрачати здатність сполучатися з залежними від нього словами, що мають предметне значення <…>”
[Грамматика русского языка… 1960, c. 18].
Таким чином, проблема лексичної сполучуваності багатовекторна і багатоаспектна. Як свідчить
накопичений лінгвістичний досвід, шляхи її вирішення варто шукати на перетинанні лексикології, синтаксису,
семасіології і у певній мірі – методики викладання рідної та іноземної мов. Наша стаття становить спробу
розв’язати зазначену проблему.
Формуючи систему понять, що відносяться до онтологічної характеристики сполучуваності, ми
пропонуємо власне вирішення зазначеної проблеми, що базується на теоретичних положеннях
М.О. Луценка про предикативну природу слова. На нашу думку, вихідна лексично зумовлена синтагма
являє собою суму рівних доданків: а + а, де а = а, тобто знову утворене сполучення за своєю природою
тавтологічне: гора круча [Потебня 1968, с. 125]. Потім у діахронії мав місце процес розмежування значень
елементів конструкції: а + а → а + b: гора крутая. Іншими словами, на першому етапі компоненти
синтагми, що з’єднуються, були рівні один одному як на формальному, так і на змістовному рівнях. Надалі
набирає сили механізм семантичного і граматичного розподібнення елементів конструкції. Відомим
наслідком зазначених процесів виступають істотні розходження у механізмі з’єднання англійських,
українських і російських лексем у синтагму. Іменні частини мови в англійській мові практично позбавлені
флексій; сполучення слів-компонентів відбувається на значеннєвому рівні, тобто англійські структури
являють собою вихідну, найдавнішу модель лексичної комбінаторики: pitch darkness [букв. смола, дьоготь
+ пітьма] – пітьма кромішна.
У цілому ж розвиток синтагматики мови являє собою рух від лексично зумовлених сполучень до
перехідних типів – конструкцій, що поєднують у собі лексичні і синтаксичні характеристики, і, нарешті, до
мовних одиниць, утворених відповідно до синтаксичних норм. Однак на абстрактно-понятійному рівні подібні ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

56
сполучення усе ще відповідають формулі а + а і тільки на поверхневому, конкретно-семантичному рівні в їхніх
значеннях виявляється формула a + b. Таким чином, вихідна модель лексичної комбінаторики реалізується на
всіх рівнях розподібнення елементів синтагми, змінюються лише особливості її змістовного наповнення
[Луценко 2003, с. 63-69].
Наприклад, в англійській мові:
Bits and pieces [букв. шматочки і шматочки] – різний дріб’язок. Субстантиви a bit і a piece з’єдналися в
синтагму через збіг їхніх вихідних змістів a bit ≈ a piece → bits + pieces. Зрушення убік розподібнення являють
собою синтагми bits and ends [букв. шматочки й уламки], bits and bobs [букв. шматочки і різні кулясті
предмети], adds and sods [букв. непарні розрізнені предмети і бульки, що утворюються на воді при кипінні].
При цьому Оксфордский ідіоматичний словник кваліфікує перелічені словосполучення як синоніми [Cowie,
Mockin, McCaig 2000, p. 67].
Ми розглядаємо дані структури як номінативні одиниці, що стали результатом знятої предикації і
близьких за своїми характеристиками і властивостям до роздільнооформленого слова. Підтвердженням цьому
припущенню можуть служити факти функціонування перелічених сполучень у реченні. Справа в тім, що вони
використовуються не як фрази, які розпадаються на окремі синтаксичні елементи, а як єдині і нечленовані
суб’єкти, об’єкти або предикати, найчастіше означені одним атрибутом або такі, що мають один артикль. Більше
того, в окремих випадках структури зазначеного типу пишуться через дефіс, і, хоча подібні приклади
нечисленні, вони також свідчать на користь трактування одиниць, що відповідають формулі а + а, як утворень,
близьких за своїми якостями до слова.
Well, anyway, there is a table there where your mother keeps odd little decorative bits and pieces – the woman’s
touch, you know, that she’s so good at (АРФС).
I started to collect wood, for my shed and all those bits and pieces that I thought might come in handy for the flat
(ODEI).
It is one of those thoughts which make you realize how long it is since rearranged the lumber in the attic of your
brain, and threw out all the odds and ends you’ve been saving (ODEI).
In the body of its text a magazine in the newer style is superficially like the old; it is made up of bits-and-bobs of
information; short articles on figures in history, Teddy Boys, curiosities from many lands (ODEI).
The paper-shop window is a litter of odds-and-bobs; if the light is kept on at night the children make it a meeting
place (ODEI).
В українській мові сполучення честь і шана може розглядатися як результат заснованої на предикації
комбінаторики однозначних слів-компонентів. У наступному процесі “зняття” предикації дана структура, що
відповідає формулі а + а, була перетворена в номінативну одиницю, близьку за своїми властивостях до
роздільнооформленого слова. Аналогічним чином створювалися сполучення честь і хвала, честь і слава,
честь і місце, що відрізняються більшим ступенем розподібнення компонентів. До цього ж типу відносяться
і наступні мовні одиниці: пранці та болячки; натяки й манівці; стид і сором; щастя та/й доля; шум і гамір;
цар і бог; впевненість та переконання; гори та кручі; пухнув та пір’я; ум та розум; горе й біда.
Святий Юрію, Святий Георгію на білому коні, на білому сідлі, покарайте його своєю десницею, щоб не їв
він тієї морковочки, та бодай його пранці та болячки з’їли (О.П. Довженко).
Вам стид і сором: ви пани, ви письменні, ви читаєте в книжках, як бідному треба помагати, а ви,
замість того, не розпитавши, чого я і за чим, та стали з мене сміятись (Г.Ф. Квітка-Основ’яненко).
– Мамо! – заговорив тоді старший брат, – ідемо ми шукати щастя та долі (Марко Вовчок).
Володар тієї місцевості – самець, котрий виборов свої права у вояків з конкурентами. Він – цар і бог для
трьох, чотирьох, а часом і шести самок, що проживають у його володіннях, а також для 20-30 малюків
“повзункового” віку (ФСУМ).
Ми спробували простежити багатоступеневий процес “послаблення” лексичного фактора, що визначає
поєднання тих або інших слів у синтагму, аж до повного його “витиснення” нормами синтаксичної
комбінаторики. Висловлене означає, що ідіоми, які виникли як результат лексичної сполучуваності, варто
вважати первинними стосовно словосполучень, в основі яких лежать суто синтаксичні правила і
закономірності.
Метою наших майбутніх досліджень є простеження ретроспективи лінгвістичних концепцій
комбінаторики мовних одиниць.

Література
Аничков 1997: Аничков И.Е. Идиоматика в ряду лингвистических наук // Труды по языкознанию. – СПб.:
Наука, 1997. – 511 с.
Аничков 1958: Аничков И.Е. О классификации, определениях и названиях частных языковедческих наук
// Ученые записки ЛГПИ им. А.И. Герцена. – Т. 181. Кафедра английского языка. Вып. 3. – Л., 1958. – С. 3-44.
Апресян 1989: Апресян Ю.Д. О работах И.Е. Аничкова по идиоматике // Вопросы языкознания. – 1989. –
№ 6. – С. 104-118.
Архипова 2001: Архипова Н.Г. Аспективное изучение сочетаемости слова в лексикографических
целях // Вестник Амурского государственного университета. Гуманитарные науки. – Благовещенск, 2001. – Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

57
Вып. 14. – С. 41-44.
Архипова 2001: Архипова Н.Г. О роли сочетаемости в разграничении лексических антонимов // Вестник
Амурского государственного университета. Гуманитарные науки. – Благовещенск, 2001. – Вып. 12. – С. 64-66.
Гаспаров 1996: Гаспаров Б.М. Язык, память, образ: лингвистика языкового существования. – М.: Новое
литературное обозрение, 1996. – 352 с.
Грамматика русского языка… 1960: Грамматика русского языка. Т. II. Синтаксис, Ч. I / Под ред.
В.В. Виноградова и др. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1960. – 702 с.
Живов, Тимберлейк 1997: Живов В.М., Тимберлейк А. Расставаясь со структурализмом (тезисы для
дискуссии) // Вопросы языкознания. – М., 1997. – № 3. – С. 3-15.
Зарайский 2000: Зарайский А.А. Семантический аспект лексической сочетаемости в английском языке //
Единицы языка и их функционирование: Межвузовский сборник научных трудов. – Саратов, 2000. – Вып. 6. –
С. 104-111.
Луценко 2003: Луценко Н.А. Введение в лингвистику слова. – Горловка: Издательство ГГПИИЯ, 2003. –
144 c.
Мельничук 1997: Мельничук О.С. Мова як суспільне явище і як предмет сучасного мовознавства //
Мовознавство. – 1997. – № 2-3. – С. 3-19.
Потебня 1968: Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. Об изменении значения и заменах
существительного. – М.: Просвещение, 1968. – Т. 3. – 550 c.
Cowie, Mockin, McCaig 2000: Cowie A.P., Mockin R., McCaig I.R. Oxford Dictionary of English Idioms,
2000. – 685 р.

Умовні скорочення

АРФС – Кунин А.В. Англо-русский фразеологический словарь. – 3-е изд., стереотип. – М.: Рус. яз., 2001.
– 512 с.
ФСУМ – Олійник І.С., Сидоренко М.М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний
словник. – К.: Радянська школа, 1971. – 348 с.
ODEI – Cowie A.P., Mockin R., McCaig I.R. Oxford Dictionary of Inglish Idioms. – Oxford, 2000. – 685 p.

The author of the article presents an attempt to explain how the lexical combinability doctrine caused certain
changes in general comprehension of language. Nowadays it is not considered to be an abstract system but a gigantic
mnemonic conglomeration without any definite structure and it is said to be constantly changing and developing.
The key words: word-combinations are lexical combinability, cardinal change in linguistics, abstract system,
mnemonic conglomeration, without any definite structure.
Надійшла до редакції 1 жовтня 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.