Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Анатолій Загнітко – МОРФОЛОГІЧНА І СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА КАТЕГОРІЇ СТАНУ І ПОЛЯ СТАНОВОСТІ

Розглянуто статус категорії стану дієслова, проаналізовано особливості співвідношення /
неспіввідношення категорійних форм стану з формами рефлексивності, реципрокальності, прокоментовано
специфіку внутрішньої парадигми категорійних форм стану дієслова й визначено параметри функціонально-
семантичного поля стану і місце в ньому категорійних форм стану дієслова.
Ключові слова: морфологічна категорія, стан дієслова, актив, пасив, рефлексив, реципрок,
функціонально-семантичне поле стану.

Дієслово – це одна з центральних частин мови, що позначає дію (процес), має граматичні категорії виду,
стану, часу, способу, особи (і підпорядковані особі категорії числа і роду) та виконує в реченні спеціалізовану
синтаксичну функцію присудка. З-поміж дієслівних граматичних категорій, що тісно пов’язані із семантикою
дієслова, формуються в ньому і за умови транспозиції виявляються так: дієслово → інші частини мови, з одного
боку, і невласне-дієслівні граматичні категорії, що морфологічно відображаються в дієслові, але формуються в
інших частинах мови і виявляються під час можливих транспозицій: інші частини мови → дієслово, з іншого
боку. Перші категорії є визначальними для дієслова, інші – спільними для інших частин мови і дієслова. До
перших належать категорії часу, виду, способу і стану, до інших – категорії особи, числа і роду.
Дієслово виконує роль організаційного центру речення, вершини, до якої зводиться врешті-решт вся
мережа послідовно розгалужених синтаксичних зв’язків (за вербоцентричною теорією). Саме в цьому сенсі
дієслово визначає, передбачає синтаксис фрази. Але існує і зворотна залежність: суб’єктно-об’єктні відношення
постають дуже важливими для власної лексичної семантики дієслова. Основний обсяг суб’єктно-об’єктних
відношень покривається такими поняттями, як перехідність, зворотність, стан, що пов’язані між собою
настільки тісно, що граматична наука найчастіше не розмежовує їх. Вирішення теоретичних проблем
перехідності, зворотності, стану є важливим не тільки для всебічного з’ясування характеристики дієслова, але і
для опису загальної структури мови. “Попередні монографічні дослідження окремих боків граматичного ладу, –
підкреслював С.Б. Берштейн, – є необхідною умовою для створення зведених капітальних граматик” [1: 4]. Ця
проблема зберігає свою актуальність і на сьогодні.
Висвітленню проблеми категорії стану присвячені праці цілого ряду мовознавців, таких як
П.Ф.Фортунатов, О.О.Потебня, О.О.Шахматов, В.В.Виноградов, М.П.Некрасов, О.М.Пєшковський,
А.Б.Шапіро, О.В.Ісаченко, О.В.Бондарко, Л.Л.Буланін, І.Р.Вихованець, Б.Ю.Норман, Л.Теньєр та ін.
Слов’янська граматична традиція, що нараховує вже не одне століття, і сьогодні не має єдиного
визначення стану. У нечисленних станових концепціях ХІХ–ХХІ століть у поняття стану вкладався
найрізноманітніший зміст, а класифікації нараховували від двох до п’ятнадцяти і більше протипоставлених
один одному станів. Але найголовніше – суперечливим залишався і залишається обсяг цієї категорії. Одні вчені
розуміють під станом відношення дієслівної дії до граматичного суб’єкта, інші іменують так об’єктні
відношення дієслова, треті поширюють цю назву на всю сукупність суб’єктно-об’єктних відношень щодо
будови слов’янського речення.
Розбіжності в поглядах на категорію стану пояснюються насамперед її складністю в слов’янських мовах.
“У категорії стану перетнулися шляхи розвитку різних граматичних і лексичних явищ у сфері дієслова”, –
констатує В.В.Виноградов [3: 501].
Метою дослідження виступає визначення структури дієслівної категорії стану, а завданням – розгляд і
простеження співвідношення / неспіввідношення категорійних форм стану з перехідністю / неперехідністю,
рефлексивністю, вияв взаємодії категорії стану з категорійними значеннями виду, часу, способу. Не з’ясувавши
структури дієслівної категорії стану, неможливо зрозуміти категорійні значення стану і зв’язки цієї категорії з
іншими дієслівними категоріями.
Виокремлюючи стан як дієслівну категорію, одні вчені стверджують, що це граматична категорія
(синтаксична, морфологічна, морфолого-синтаксична), інші констатують, що коло питань щодо семантико-
граматичного статусу дієслівних форм стану виходить за межі морфології і зосереджується в лексичній сфері.
Так, за О.О.Потебнею, жодне дієслово не може одразу наділятися кількома становими значеннями.
“Вислів: дієслово таке-то переходить в такий-то стан – ми повинні розуміти так, що перед нами два різних, але
однозвучних дієслова, які належать до двох різних станів, і що ці дієслова одного “походження” (цит. за: [3:
501]). Значення стану, на думку О.О.Потебні, виникає і реалізується в реченні, у складі якого слово тільки і
живе справжнім, індивідуальним життям. Стан (за визначенням О.О.Потебні) – це відношення суб’єкта до
об’єкта, точніше: відношення присудка до підмета і додатка. У це поняття входить відсутність / наявність
суб’єкта і відсутність / наявність об’єкта.
© Загнітко А.П., 2006 Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

65
Отже, стан – синтаксична категорія, тісно пов’язана зі структурою речення. Вона ґрунтується на поняттях
перехідності і неперехідності дієслова. За необхідністю наявності і відсутності об’єкта дієслова поділяються на
об’єктні (перехідні) і суб’єктні (неперехідні). Ті, з об’єктних дієслів, що вимагають прямого додатка у
знахідному відмінку, О.О.Потебня називає дійсними, інші дієслова, що вимагають додатка в інших непрямих
відмінках, разом із суб’єктними, належать до розряду середніх.
І.Р.Вихованець аргументує інший погляд на визначення категорії стану. Він заперечує наявність
дієслівної граматичної категорії стану. Заперечення ґрунтується на врахуванні системи взаємин двох
семантичних класів дієслів із семантикою дії і семантикою стану. На його думку, так звані активні і пасивні
форми дієслова не можна вважати з лексичного погляду тотожними. Хоча обидві форми стосуються
позначення, здавалося б, однієї і тієї ж ситуації, але істотно відрізняються. Лінгвіст відстоює тезу, що питання
про правила трансформації речень з дієсловами активного стану в реченні з дієсловами пасивного стану і,
навпаки, тісно пов’язані з питанням функціонування відмінків. Тому всі питання, що стосуються дієслівних
форм стану, зосереджуються в лексичній сфері і синтаксисі. Трансформація актив → пасив стосується
семантичної основи речень і полягає в семантичному перетворенні дієслівних предикатів. Заміна активної
конструкції пасивною зумовлена перетворенням предиката дії в предикат стану. Отже, такі перетворення
відбуваються не в межах того ж слова, а стосуються різних слів. Такі станові форми дієслів є різновидом
лексичної деривації слів. Тому, вважає І.Р.Вихованець, перетворення актив → пасив не мають відношення до
граматичних категорій.
М.А.Жовтобрюх наголошує на морфологічному статусі граматичної категорії стану дієслова. “В
українській мові, як і в російській, – констатує автор, – категорія стану є така граматична категорія в системі
дієслова, що виявляється у формах слова й у способах дієслівного керування” [5: 331]. Граматична категорія
стану дієслова виражає відношення дії до суб’єкта і його об’єкта. Морфологічним засобом вираження, різних
відношень дії до його суб’єкта й об’єкта в сучасній українській мові виступає елемент -ся. М.А.Жовтобрюх
наводить такий приклад: “У реченні “Ми будуємо тракторний завод” дієслово будуємо без елемента -ся
вказує, що дія від діючого предмета (ми), назва якого виконує синтаксичну роль підмета, прямо переходить на
об’єкт (завод), назва якого вживається у функції прямого додатка. У реченні “Тракторний завод будується
нами” це дієслово з елементом -ся, не змінивши свого лексичного значення, виражає вже інше відношення дії
до суб’єкта й об’єкта: воно вказує, що об’єкт, виконуючи в реченні функцію підмета, потрапляє під вплив дії
суб’єкта, що в реченні є непрямим додатком [5: 331]. Отже, М.А.Жовтобрюх робить висновок, елемент -ся
виступає засобом вираження граматичної категорії стану дієслова. Далі лінгвіст стверджує, що вживання
дієслова з елементом -ся і без нього змінило також і характер дієслівного керування. Дієслово будуємо –
перехідне, а співвідносне з ним будується, утворене за допомогою елемента –ся, – неперехідне.
Отже, різні відношення дії до його суб’єкта й об’єкта тісно пов’язані з перехідністю / неперехідністю
дієслова. Граматична категорія стану властива всім перехідним дієсловам і так само неперехідним, які утворені
від перехідних за допомогою елемента –ся, тому що лише вони виражають відношення дії до суб’єкта й об’єкта.
М.А.Жовтобрюх виділяє і такі дієслова, яким граматична категорія стану не властива. Це такі неперехідні
дієслова, що не співвідносяться з перехідними: йти, спати, сміятися. Ці дієслова не виражають будь-яких
відношень до об’єкта. Так само неперехідні дієслова, які не утворені від перехідних елементом –ся, категорії
стану зовсім не мають. М.А.Жовтобрюх розрізняє в сучасній українській мові в межах перехідних дієслів і
співвідносних з ними неперехідних з елементом –ся три стани: активний (або дійсний), зворотно-середній і
пасивний.
О.В.Бондарко вважає, що стан дієслова – це морфолого-синтаксична категорія. На його погляд, категорія
стану може розглядатися як граматичне ядро функціонально-семантичної категорії становості. Введення
поняття становості може сприяти опрацюванню такої теорії стану, у якій спроба виділити граматичні елементи
стану буде поєднуватися з аналізом їхнього зв’язку зі словотворчими, лексико-семантичними і лексико-
синтаксичними явищами, що належать до однієї семантичної сфери. Труднощі вирішення проблеми стану
полягають у тому, що в цьому разі чітко не визначилося граматичне ядро функціонально-семантичної категорії.
Не склалася однорідна система граматичних форм із прозорими формальними показниками. Граматичні
елементи цієї категорії (активні і пасивні дієприкметники, пасивні й активні конструкції), тісно переплелись з
певними сферами словотвірної й лексико-синтаксичної периферії становості – зворотні дієслова, перехідність /
неперехідність.
О.В.Бондаренко розглядає категорію стану як систему граматичних форм дієслова, що встановлює
відношення дієслівної дії до підмета. Це відношення може виявлятися подвійно, відповідно, розрізняють два
стани – активний і пасивний. По-перше, дієслівна форма характеризує підмет як суб’єкт дії: Листи розносяться
листоношею. Форми активного стану виступають в активних зворотах, форми пасивного стану – в пасивних
зворотах. О.В.Бондарко вказує, що за синтаксичною ознакою – здатності сполучитися з прямим додатком –
дієслова поділяються на перехідні: розносити (листи), перемогти (супротивника) і неперехідні: кричить,
лежить.
За морфологічною ознакою – наявності або відсутності елемента -ся – дієслова поділяються на зворотні
(хитається) і незворотні (лежить). Зворотні дієслова є неперехідними, незворотні дієслова можуть бути як
неперехідними так і перехідними. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

66
Щодо категорії стану слід розрізняти дієслова двох типів. Дієслова першого типу мають співвідносні
форми обох станів, активного і пасивного (розносять – розносяться, переміг – був переможений). Дієсловам
іншого типу притаманні лише форми дійсного стану (лежить, хитається). Дієслів, що мали б форми тільки
пасивного стану, немає.
І.Г.Милославський підходить до категорії стану, як до словозмінної морфологічної категорії із
синтаксичним елементом значення. Як морфологічна категорія стан відбиває здатність дієслова сполучитися з
підметом як з об’єктом дії. Ця категорія може набувати двох значень: активного і пасивного. Дієслова у формі
пасивного стану можуть сполучитися з підметом як з об’єктом дії. Дієсловам у формі дійсного стану така
властивість не притаманна.
Синтаксичні елементи значення у протиставленні дієслівних форм із -ся формам без –ся актуалізуються у
висловленні. Як такий синтаксичний елемент значення виступає здатність деяких форм із -ся сполучитися з
підметом (формою називного безприйменникового) у значенні об’єкта дії. Форми без –ся, навпаки, ніколи не
можуть сполучитися з підметом у значенні об’єкта дії: Робітники будують будинок → Будинок будується
робітниками. Легко простежити, що дієслово із –ся в другому реченні (будується) сполучається з підметом у
значенні об’єкта дії. Дієслово без –ся в першому реченні (будують) не має такої здатності. Підмет при ньому
(робітники) не має і не може мати значення об’єкта дії.
Очевидно, певною мірою можна розглядати стан дієслова як категорію з морфологічним опертям. Вона
являє собою систему граматичних форм дієслова, що вказують на спрямованість або неспрямованість дієслівної
дії на предмет, позначений підметом. Категорія стану містить у собі дві грамеми – активний і пасивний стан.
Активний стан (актив) являє собою систему форм, що вказують на неспрямованість дієслівної дії на
предмет, позначений підметом: Вітер, неначе хлопець у танку, в усі боки повертав білу метелицю
(М.Стельмах); Хто ж: метелиця, або вітер найняли музикантів на свої заручини? (М.Стельмах).
Пасивний стан виступає системою форм, що вказують на спрямованість дієслівної дії на предмет,
позначений підметом: Питання, що розглядаються менеджерами на своїх зборах, не відбивають конкретного
стану речей (Україна молода. – 2004. – 19 вересня); Роботи виконуються упорядниками підрядної організації
(Сільські вісті. – 2005. – 15 липня).
Підмет в активних конструкціях (вітер, метелиця, заметіль) позначає суб’єкт (продуцента) дії, у
пасивних конструкціях (зміщений акцент повідомлення) – об’єкт дії. Спрямованість або неспрямованість дії на
предмет, позначений підметом, дає об’єктивну або суб’єктивну характеристику цього предмета.
Найбільш принциповим моментом у структуруванні теорії стану є встановлення станової парадигми. Так,
при розгляді дієслова доставляти легко виявити набір співвідносних форм актива і пасива: доставляє –
доставлятися, доставляв – доставлявся, буде доставляти – буде доставлятися, доставляв би – доставлявся
б; доставити – доставитися, доставити – бути доставленим, може бути доставлений, доставляючи –
(підрядним реченням), що доставляється – (дієприслівник). Цей перелік форм несе інформацію про те, що стан
у цьому разі розглядається як граматична (морфологічна) категорія, що містить у собі дві грамеми – активний і
пасивний стан. Згідно з аналізом, стан властивий усім основним формам дієслова – особовим формам,
інфінітиву, дієприкметнику і дієприслівнику. Будь-яка форма дієслова характеризується за станом як форма
актива або форма пасива. З притаманною системою форм стан постає як словозмінна категорія. Форми актива
не мають морфемного показника стану, а формам пасива притаманні такі показники: елемент -ся – для форм
недоконаного виду, суфікси -ан, -н – для дієприкметників доконаного виду. Пасивні форми доконаного виду,
крім дієприкметників, є аналітичними: вони складаються з пасивного дієприкметника, утвореного від
основного дієслова, що виражає значення стану і виду і передає лексичне значення, і відповідної форми
допоміжного дієслова бути, що виражає значення інфінітивності, способу, особи і часу (ця форма може бути
нульовою, пор.: доставлений і був доставлений).
Показники пасивного стану не слід абсолютизувати, оскільки вони можуть бути граматично
багатозначними або навіть мати граматичні омоніми: Дивізія розгорталася для атаки (актив) / Принесені
пакети розгорталися і розсипалися (пасив) / Двері і рами в кімнаті до свята були пофарбовані (пасив).
Л.Л.Буланін звертає увагу на той факт, що категорії стану властива польова структура, тобто
розгалуження явищ, що належать до центра і до периферії. По-перше, до центру належить співвіднесеність
активного і пасивного стану, властива перехідним дієсловам. Периферію складають співвідносні за станом
неперехідні і деякі перехідні дієслова, яким властиві тільки форми активного стану (стояти, викупатися,
мчатися, дякувати, змішувати). Найбільш крайню периферію складають безособові дієслова (вечоріє), які не
сполучаються з підметом. По-друге, до явищ центру належить послідовне станове протиставлення в особових
формах дієслова, де можна спостерігати регулярне співвідношення форм і предикативних синтаксичних
конструкцій: Директор підписав наказ → Наказ був підписаний директором; Новини передають по телевізору
→ Новини передаються по телевізору. Всі інші основні форми репрезентують периферію станового
протиставлення. У них чіткість морфологічної відповідності контрастує з цілком можливою відсутністю
співвідносності на синтаксичному рівні: тобто активним інфінітивним, прислівниковим і дієприслівниковим
конструкціям можуть не відповідати пасивні інфінітивні, прислівникові і дієприслівникові конструкції, і,
навпаки, пор.: Необхідно купити цю книгу. → Можна сказати лише: Необхідно, щоб ця книга була куплена.
Дієприслівники репрезентують граничний ступінь периферійності станового протиставлення. Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

67
Аналіз дієслівної категорії стану переплітається з опозиціями перехідності / неперехідності,
рефлексивності / нерефлексивностів. Перехідність / неперехідність, рефлексивність і стан дуже тісно пов’язані.
Відношення дієслівної дії до граматичного об’єкта і граматичного суб’єкта утворюють систему суб’єктно-
об’єктних відношень. Особливої уваги вимагають об’єктні відношення дієслова, зокрема перехідність, оскільки
об’єктні відношення значною мірою визначають відношення дієслівної дії до граматичного суб’єкта. Під
перехідністю варто мати на увазі здатність дієслова керувати прямим об’єктом. Прямий об’єкт насамперед
пов’язаний з формою знахідного відмінка без прийменника:

Таблиця 1

Перехідне дієслово Прямий об’єкт
активізувати
амністувати
ампутувати
абстрагувати
афішувати
атестувати
атакувати
асфальтувати
асигнувати
студентів
ув’язненого
руку
істотні риси
від’їзд
людину
охорону
майдан
будівництво

Однак саме це зв’язок, а не рівність, оскільки не будь-який знахідний безприйменниковий кваліфікується
як прямий об’єкт: їхати кілометр, читати цілий день (знахідний обставинний); з іншого боку, прямий об’єкт
може виражатися різними формальними засобами. Так, до прямого об’єкта належать на базі функціональної
спільності також деякі випадки вживання родового відмінка без прийменника, наприклад, у випадках, коли
дієслово, що керує, має заперечення: Мати і сьогодні не білила кімнати [15: 184]; у випадках, коли дія
поширюється не на весь прямий об’єкт, а на його частину: купити хліба, випити молока.
Функціонально-синтаксичне значення – це тільки один рівень перехідності, а, з іншого боку, перехідність
ще пов’язана із семантикою дієслова. Усі дієслова за сполучуваністю з прямим об’єктом поділяються на
перехідні і неперехідні. У лексичній семантиці неперехідних дієслів значення перехідності принципово
відсутнє: лежати, спати, йти, ходити, бігти та ін. Ці дієслова взагалі не сполучаються з прямим об’єктом.
Перехідні дієслова – це ті, які завжди пов’язані з прямим об’єктом: піднімати, брати та ін. Значення
перехідності, закладене в кореневій морфемі цих дієслів, завжди реалізоване синтаксично: дієслово не
зустрічається без форми прямого об’єкта. Наявні також перехідні дієслова, у лексичній семантиці яких
міститься значення спрямованості дії на об’єкт, однак воно тільки потенційне і вимагає для свого формального
вираження відповідних синтаксичних умов: наявності будь-якої форми прямого об’єкта (пити воду, шити
костюм). За відсутності цих умов значення перехідності залишається невираженим (пити великими ковтками,
шити швидко і красиво).
Отже, перехідність, що поєднує лексичні і синтаксичні ознаки дієслів, необхідно охарактеризувати як
лексико-синтаксичну категорію, що виявляється в двох протиставлених варіантах: транзитив (дія спрямована на
об’єкт) й інтразитив (заперечення цієї ознаки). Транзитив завжди виражається синтаксично (прямий об’єкт), а
інтразитив на практиці може бути репрезентований або морфологічно (зворотним елементом -ся), або – нулем
прямого об’єкта в таких випадках, що співвідносяться з наявністю прямого об’єкта.
Співвідношення стану і перехідності можна розглядати у двох аспектах: по-перше, це відмінність стану
від перехідності, по-друге, це зв’язок стану і перехідності. Ніхто ніколи не стверджував, що стан і перехідність
це те саме. Однак на практиці таке сплутування зустрічається. Ототожнення класу перехідних дієслів з
дієслівними формами активного стану, що зустрічається вперше у М.В.Ломоносова, повторювалося потім
багатьма авторами. О.О.Потебня, наприклад, вважав, що стан – це відношення дієслова до об’єкта. Ґрунтуючись
на цьому, він виділяв два стани – активний, до якого належали перехідні дієслова, і середній, до якого належали
неперехідні дієслова. Отже, О.О.Потебня ототожнює диференціацію активного і пасивного стану з
розмежуванням перехідності і неперехідності дієслів. Очевидно під станом необхідно розуміти щось відмінне
від перехідності, а не тісно пов’язане з нею. По суті це два важливих граматичних відношення дієслова – до
граматичного суб’єкта (стан) і прямого об’єкта (перехідність). Зв’язок стану і перехідності полягає в тому, що
тільки перехідні дієслова можуть бути двостановими, і саме вони (перехідні дієслова) утворюють пасивні
форми. Проте необхідно пам’ятати про внутрішню диференціацію самих перехідних дієслів, серед яких
виділяються: 1) дієслова, що утворюють форми пасива: читати – читається, відправляти – відправляється,
висушувати – висушується, добувати – добувається та ін. Ці дієслова можна назвати співвідносними за
станом; 2) дієслова, що не утворюють форм пасива. Це неспіввідносні за станом дієслова. Їх можна об’єднати з
неперехідними, що не утворюють форм пасива – ні зворотних форм, ні дієприслівникових форм. Так, не
властиві пасивні форми на –ся: а) дієсловам розмовно-просторічного забарвлення: сьорбати, цмокнути,
гальмувати та ін.; б) окремим дієсловам мовлення, мислення, почуття: думати, шкодувати, шепотіти, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

68
почувати, знати і под.; в) каузативним дієсловам: морозити, смішити, хвилювати, радувати тощо;
г) дієсловам руху: мчати, переходити, перебігати, перестрибувати та ін.; ґ) дієсловам доконаного виду,
переважно одноразового способу дії, що має у своєму складі суфікс –ну-, наприклад: жбурнув, лизнув і под.
Аналіз різних поглядів учених на проблему співвідношення стану і перехідності свідчить, що її
тлумачення має кілька напрямів у сучасній лінгвістиці: по-перше, протиставлення активного і середнього стану
спирається на розбіжності перехідних і неперехідних дієслів; по-друге, семантико-синтаксичні властивості
перехідних дієслів виявляються в паралелізмі активних і пасивних зворотів. Система стану в цьому разі
будується на протиставленні активного і пасивного стану. Нарешті, у співвідношенні стану і перехідності на
першому плані постає майже не обмежена здатність перехідних дієслів мати співвідносні утворення на –ся. При
цьому змістом станового протиставлення стає перехідність / неперехідність, а його формальним вираженням
виступає співвідносність перехідних і відповідних зворотних конструкцій.
Перш ніж розглядати зворотні конструкції та їхній зв’язок із станом, необхідно з’ясувати саме поняття
рефлексивності (зворотності). Зворотність, тобто поєднання дієслів із зворотним елементом, М.П.Некрасов
назвав “найбільш яскравою особливістю російського дієслова”. Цю оцінку, мабуть, можна було б поширити на
все слов’янське дієслово. При цьому сама назва “зворотність” умовна, оскільки в сучасних слов’янських мовах
зворотний елемент у більшості випадків взагалі не співвідноситься з буквальним значенням “звернення дії”,
термін же “зворотність” спирається на етимологічну вмотивованість і мовознавчу традицію.
У давньокиївський період перехідні дієслова керували зворотним займенником у формі знахідного
відмінка, який виконував у реченні функцію самостійного члена. Однак, поступово відбувається
делексикалізація і деоб’єктивізація зворотного займенника. Він цілком втрачає свою лексичну й об’єктно-
синтаксичну функцію і зливається з дієсловом: битися, боротися, бадьоритися [15: 86-100]. В українській мові
після голосного звука зворотний елемент став скорочуватися у –сь, після приголосних зберігається без змін.
Процес зрощення дієслова і зворотного елемента –ся призвів до того, що під тією самою морфологічною
оболонкою стали приховуватися не одне-два, а цілий ряд різнопланових лексичних і граматичних значень.
З допомогою зворотного елемента –ся можуть утворюватися різні типи зворотних конструкцій, з-поміж
яких наявні і форми незворотних дієслів, що утворюються досить регулярно. Елемент –ся в них формотворчий,
він має лише граматичне значення стану. Зворотні форми мають те ж лексичне значення, що і форми активного
стану, граматичний формант –ся не вносить змін у лексичне значення дієслова: будівельники будують будинок –
будинок будується, учень читає книгу – книга читається. Семантика в цих парах не змінюється, а
модифікується структура фрази. Зворотна форма – не просто перевернений актив, а своєрідне явище, коли на
перший план виступає об’єкт дії і сама дія, а виконавець цієї дії витісняється.
За допомогою приєднання –ся до перехідних дієслів може утворюватися й окремий розряд неперехідних
дієслів. Утворювані похідні мають нові лексичні значення і кваліфікуються як зворотні дієслова: показувати –
показується, слухати – слухатися. Отже, елемент –ся в цьому випадку словотворчий і в сучасній українській
мові має багато значень.
Зворотні дієслова становлять підклас, який виділяється за формально-морфологічною ознакою. Зворотні
дієслова лише етимологічно пов’язані зі своїми незворотними паралелями, заміна зворотного елемента
зворотним займенником і навпаки в практичному контексті не має місця. Семантичний синтез зворотного
дієслова супроводжується семантичною еволюцією зворотного елемента – від споконвічного значення
“звернення дії” до сигналізації неперехідності. Отже, у зворотних дієсловах дія не виходить від граматичного
суб’єкта як від агенса, щоб знову повернутися на нього ж, не виходить “назовні”, вона замкнена в сфері
суб’єкта. Зворотність необхідно охарактеризувати як лексико-граматичну категорію, тому що в ролі первинної
функції може виступати не тільки граматична (словозмінна) функція, але і лексична (словотворча). Усім
зворотним конструкціям притаманна функція інтранзитивації. Лексикалізація граматичних типів зворотних
конструкцій одночасно зміцнює загальну, глибинну граматичну функцію зворотності – функцію
інтранзитивації.
Об’єктні відношення дієслова слід аналізувати з урахуванням двох різновидів опозицій: а) перехідність
(наявність прямого об’єкта, спрямованість дії на об’єкт) – неперехідність (відсутність прямого об’єкта,
заперечення ознаки спрямованості); б) зворотність (наявність зворотного елемента, неспрямованість дії на
об’єкт) – незворотність (відсутність зворотного елемента, заперечення спрямованості). Обидві ці опозиції
бінарні й асиметричні. Між їхніми сильними членами спостерігається регулярний взаємозаперечувальний
зв’язок: якщо опозиція “а” репрезентована сильним членом, то “б” обов’язково постає як слабкий член. Якщо,
навпаки, опозиція “б” виражена сильним членом, то “а” – слабким. Крім цих двох варіантів, може бути ще і
третій, коли ні та, ні інша опозиція не репрезентована сильним членом, внаслідок чого постає слабкий член
одночасно двох позицій. Отже, зв’язок між перехідністю і зворотністю зорієнтований не тільки шляхом
взаємного заперечення сильних членів, але і шляхом збігу слабких. Це дозволяє звести дві двучленні опозиції в
одну тричленну кореляцію, що постає єдиною системою об’єктивних відношень дієслова:

Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

69
Схема 1.

1) наявність лівобічної спільної ознаки (перехідності): мити голову; 2) наявність правобічної спільної
ознаки (зворотності): митися; 3) одночасна відсутність обох ознак (слабкий член): мити.
Перехідне дієслово може позначати своє ставлення до прямого об’єкта або за допомогою лівобічного
компонента кореляції (перехідності), або за допомогою правобічного (зворотності). Для кожного дієслова
кореляція репрезентована на практиці будь-яким одним варіантом.
Відповідно, перехідність та зворотність щільно пов’язані. Слід також звернути увагу на співвідношення
зворотності і стану. У лінгвістичній літературі побутує думка, що зворотні дієслова безпосередньо стосуються
стану і що співвідношення зворотних і незворотних форм дієслова виступає основним засобом вираження
категорії стану. Ця концепція поширилася з 1899 року (після статті П.Ф.Фортунатова).
П.Ф.Фортунатов виходить з двох важливих методологічних принципів, які істотно доповнюють один
одного: принципу співвідносності форм і принципу спільного значення граматичної форми. Лінгвіст
встановлює дві форми стану за ознакою наявності або відсутності –ся – зворотний і незворотний стан.
Диференціація станових значень спирається на перехідність. Спільне значення форми на –ся, утвореної від
перехідних дієслів, полягає в тому, що вона змінює значення перехідної ознаки у значення ознаки неперехідної.
Відповідно, форма на –ся від перехідних дієслів виражає за її значенням неперехідну форму дієслова і може
бути визначена саме як форма перехідного стану. Лінгвіст вважав, що дієслова, які не співвідносяться за
станом, не входять у систему станів.
Стаття П.Ф.Фортунатова значно вплинула на подальший розвиток вчення про стан. На наш погляд, для
теорії стану велике значення має співвідношення зворотних дієслів і зворотних форм перехідних дієслів.
Зворотні дієслова належать до актива, а зворотні форми – це форми пасивного стану. Між ними існують
розбіжності. Варто констатувати, що багато перехідних дієслів не мають співвідносних утворень на –ся. Це
різні за семантикою дієслова доконаного виду: перебільшити, приберегти, підговорити, згубити, перемогти
тощо. Зовнішня морфологічна співвіднесеність перехідного дієслова та зворотного не завжди пов’язана зі
смисловою співвіднесеністю: нести і нестись (швидко рухатися), покласти і покластися (сподіватися).
Отже, відношення дієслівної дії до граматичного об’єкта утворює єдину систему суб’єктно-об’єктних
відношень (граматичний суб’єкт – дієслівна дія – граматичний об’єкт). Врівноважені кінці цього тричлена тісно
пов’язані та взаємозумовлені. Надзвичайно важливу роль у суб’єктно-об’єктних відношеннях відіграє
зворотний елемент. Відповідно, маємо складну та динамічну картину: перехідність + стан + зворотність.
Серед станових концепцій дієслова цікавим виявляється погляд на цю категорію французького вченого
Л.Теньєра, який розглядає валентність дієслова і простежує її статус у реченні. Дієслово можна уявити у
вигляді словотвірного атома з гачками, який здатний притягувати до себе певне число іменників або їхніх
еквівалентів (актантів) залежно від кількості гачків, якими воно наділене, щоб утримувати ці актанти при собі.
Кількість таких гачків, наявних у дієслова, та кількість актантів, якими воно здатне керувати, і виявляються
сутністю валентності. Спосіб репрезентації мовцям дієслівної валентності щодо можливих актантів є тим, що в
граматиці називається станом. Відповідно, станові властивості дієслова залежать від кількості актантів, які воно
може мати.
Існують дієслова, що не можуть мати актантів, – безвалентні (за Л.Теньєром, але практично вони нуль-
валентні), у традиційній граматиці їх називають безособовими. Відсутність актантів у цих дієслів легко
пояснюється, якщо врахувати, що вони позначають події, які відбуваються без участі актантів. Безвалентні
дієслова називають дію, що мислиться як процес, який відбувається сам собою, без особи-продуцента. Не
можна уявити собі існування актанта, який був би першопричиною цього процесу.
За значенням безвалентні дієслова поділяються на кілька груп. Найбільш важливі з них містять дієслова,
що позначають: 1) явища природи; 2) стихійні явища; 3) фізичні стани людини та її почуття; 4) психічні стани
людини; 5) випадковість явищ та ін.
Дієслова з одним актантом – одновалентні, відомі під назвою неперехідних. Це такі дієслова, як йти,
спати, сміятися, стояти тощо. Справді, можна сказати: “Хлопчик йде” (у сенсі “вміє ходити”), але не можна
сказати або уявити, що цього процесу стосується ще будь-який актант, крім хлопчика. Не можна йти, спати
кого-небудь або щось.
Двоактантні дієслова у традиційній граматиці називають перехідними дієсловами, оскільки в такому
реченні, як “Фахівці переглядають плани”, дія від фахівців переходить на плани.
У перехідному стані можна виділити чотири підстани (діатези): активна діатеза, пасивна, зворотна,
взаємна.
Наявність прямого
об’єкта;
спрямованість на
об’єкт

Заперечення лівої і
правої ознаки
Наявність зворотного
елемента,
неспрямованість на
об’єкт ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

70
Справді, якщо дія передбачає наявність двох актантів, можна розглядати її по-різному, залежно від
напрямку, в якому вона реалізується, або залежно від напрямку, в якому вона переходить від одного актанта до
іншого. Так, якщо, наприклад, взяти перехідне дієслово “добувати” і два актанти: А (шахтарі), які добувають, і
В (вугілля), на яке спрямована дія, й утворити речення: “Шахтарі добувають вугілля”. У цьому випадку слід
сказати, що дієслово “добувати” вживається в активній діатезі. Оскільки дія “добування вугілля” реалізується
першим актантом “шахтарі”, який постає активним учасником дії. Цю ж думку можна висловити реченням
“Вугілля добувається шахтарями”. У цьому разі дієслово “добувати” перебуває у пасивній діатезі, оскільки
перший актант “вугілля” лише випробовує дію, його участь у дії виявляється абсолютно пасивною.
Актив і пасив є основними діатезами перехідного стану, проте це не єдині діатези, оскільки їх можна
комбінувати. Наприклад, може трапитися, що та сама особа (річ) виконує дію й отримує її результат, тобто є
прямим об’єктом власної дії. Ця особа одночасно є активною і пасивною, тобто і першим, і другим актантом:
Вранці він умивається, одягається. Елемент –ся у дієсловах такого типу за своїм значенням відповідає
займеннику себе у формі знахідного відмінка без прийменника. Можна сказати: “Вранці він умиває себе, одягає
себе”. У цьому випадку дієслову притаманна зворотна діатеза, оскільки дія від особи і до неї ж і повертається.
Врешті-решт трапляються випадки, коли дві дії виявляються паралельними, але протилежно спрямованими.
Кожен з двох актантів відіграє активну роль в одній дії і одночасно пасивну роль – в іншій: Полтавські школярі
листуються з учнями Словаччини. Дієслово у таких випадках перебуває у взаємній діатезі, оскільки дія є
взаємною.
Чотири діатези перехідного стану можна узагальнити з допомогою такої схеми:

Схема 2.

Активна діатеза (актив)
Пасивна діатеза (пасив)
Зворотня діатеза (рефлексив)

Взаємна діатеза (реципрок)

Л.Теньєр звертає увагу на те, що однієї наявності другого актанта достатньо для того, щоб пізнати
активну діатезу. Дієслово може навіть бути відсутнім, однак активна діатеза виявиться чітко вираженою. Вона
зумовлюється автоматично, за наявністю другого актанта. Наприклад, звичайний розмовний вислів: “Що ви?”.
Наявні два актанти, а дієслово відсутнє. Залежно від умов цей вислів можне означати “Що робите?” або “Що
ви говорите?”. Точніше характер дії першого актанта з’ясувати не можна, оскільки дієслово відсутнє, проте
зрозуміло, що це дієслово може бути тільки активним, оскільки має два актанти, один з яких, без сумніву, є
другим актантом.
Пасивна діатеза зворотна до активної, оскільки перехід дії у пасивній діатезі уявляється як такий, що
відбувається у зворотному напрямку: перший актант, від якого виходить дія в актантній діатезі, у пасивній
виявляється, навпаки, його кінцевою точкою. Інверсія напрямку переходу дії вимагає наявності спеціального
показника, який чітко протиставляв би пасивну діатезу активній. Цей показник може виражатися двома
звичайними для морфології способами: аналітично та синтетично. Аналітичним показником пасива або
допоміжним дієсловом пасива є дієслово бути в особових формах, а смислове дієслово вживається у формі
пасивного дієприслівника: Новий метод був описаний учнем.
Синтетичний спосіб вираження пасива, зазначає Л.Теньєр, полягає в системі морфологічних форм, кожна
з яких утворює одне слово, що містить у собі смисл пасиву. В українській мові – це додавання до дієслів
активного стану елемента –ся: Роман пишеться письменником; План виконується робітниками. Л.Теньєр
говорить про те, що неперехідні дієслова не можуть вживатися у пасивній діатезі. Це легко можна зрозуміти,
оскільки ці дієслова одновалентні, то можуть мати лише один актант, і дія розуміється як така, перебіг якої
реалізується в одному напрямку.
Зворотна діатеза отримує одночасно вираження за допомогою особового субстантива (себе), зворотного
дієслова, яке включає особовий субстант (-ся) і за допомогою зворотного прикметника, похідного від
субстантива (свій, своя, своє, свої).
Показник зворотності (особовий субстантив) завжди відсилає до першого актанта. Відповідно, сам
особовий субстантив ніколи не виступає першим актантом, він завжди – другий або третій актант: кіт
умивається (себе – другий актант). Особовий показник зворотності ніколи не буває в номінативі.
Значення зворотності не залежить від значення особи. Відповідно, може бути так, що зворотність
розуміється абсолютно в іншому плані у порівнянні з незворотністю і на відміну від звичайного особового
субстантива, який може виступати у трьох особах, зворотний особовий субстантив може не мати жодних
розбіжностей в особі: Я його прийняв у себе. Зворотний субстантив залишається незмінним, якими б не були
особа й число першого актанта.

А В
А В
А В

А В Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

71

Таблиця 2.

Я
Ти Його прийняв у себе
Він
Вони Його прийняли у себе

Присвійний прикметник також може мати однакову форму незалежно від особи, до якої він відсилає:
Таблиця 3.

Я люблю
Ти любиш
Він любить
Вони люблять
Ви любите
Ми любимо

свій будинок

Зворотний присвійний прикметник виступає зворотним у тому розумінні, що він відсилає до першого
актанта, тобто показує, що власником другого актанта, якому підпорядковується прикметник, є перший актант:
Учитель любить свого учня. “Свого” показує, що “учня”, якому воно підпорядковується, позначає “учня
учителя”, який виступає першим актантом у цьому реченні. А якщо необхідно відіслати до слова, відмінного
від першого актанта, то для цього необхідно вжити не зворотний присвійний прикметник, а родовий відмінок
незворотного особового субстантива в третій особі. Тому необхідно сказати: “Учитель любить його учня”, –
якщо йдеться про учня іншого учителя, а не того, який виступає в цьому реченні першим актантом.
Між зворотною і взаємною діатезами спостерігається схожість у тому, що для тієї та іншої властива
комбінація активного процесу і пасивного. Проте у випадку рефлексива активний процес передує пасивному.
Л.Теньєр наводить такий приклад: “Альфред вдарив себе. Цілком зрозуміло, що не можна отримати удар перед
тим, як він буде нанесений собі” [14: 266]. У випадку взаємної діатези активний і пасивний процеси одночасні.
Цю розбіжність можна передати наступними формулами:
Таблиця 4.

Зворотність = актив + пасив (останній)

Взаємність = актив + пасив (одночасно)

Отже, взаємна діатеза завжди може бути репрезентована тільки у формі множини, оскільки йдеться про
два паралельних процеси, в той час, як рефлексив може репрезентуватися і у формі однини, і у формі множини
залежно від того, йдеться про один чи кілька актантів, які спрямовують дію на себе.
Необхідно завжди чітко розмежовувати рефлексив у формі множини та реципрок. Спеціальним
показником реципрока є словосполучення “один одного”: реципрок – Вони поважають один одного; рефлексив
у формі множини – Вони поважають себе.
Л.Теньєр розглядає тривалентні дієслова, тобто такі дієслова, які мають три актанти. Лінгвіст звертає
увагу на те, що в традиційній граматиці ці дієслова не відрізняються від дієслів з двома актантами і не
змішуються з ними під спільною назвою перехідних. Дієслова з трьома актантами виявляють ряд особливостей,
які зумовлені саме їхнім тривалентним характером. Тривалентні дієслова виступають, як правило, дієсловами
мовлення та давання. У реченні “Вчитель дає книгу учню” – перший актант – учитель, другий – книгу, третій –
учню; “Учень говорить “Добрий день!” учителю” – учень – перший актант, “добрий день” – другий, учителю –
третій.
До основних дієслів тривалентного потенціалу належать: а) слова зі значенням мовлення: говорити,
висловлювати, виражати, розповідати, доповідати, пояснювати, доказувати, уточнювати, вказувати,
заявляти, проголошувати, підтверджувати, заперечувати, запевняти, гарантувати, оголошувати,
наказувати, призначати, рекомендувати, погоджуватися, довіряти, дозволяти, відповідати тощо; б) дієслова
із семантикою давання: давати, поставляти, доставляти, присвоювати, розподіляти, видаляти, придавати,
поручати, присуджувати, витрачати, обіцяти, поступатися, жертвувати, залишати, позичати, доручати,
платити, повертати тощо.
Тривалентні дієслова можуть вживатися у пасиві. Перший актант може відповідати у пасиві другому чи
третьому актанту в активі. При переході з актива у пасив змінюється другий актант, який стає першим, і ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

72
перший актант, який виступає додатком у пасиві; водночас третій актант залишається без змін: Учитель дає
учню книгу → Книга дається учителем учню. Третій актант “учню” зберігає своє значення.
Сучасне розуміння граматичних категорій виходить з визнання їхнього постійного взаємозв’язку. У
кожній дієслівній словоформі наявні значення усіх властивих їй граматичних категорій, тобто категорійні
граматичні значення реально існують у комплексах. Станові значення перебувають у тісному взаємозв’язку з
видовими і водночас зі значеннями способу, часу, особи. Провідне місце, безперечно, посідає взаємодія стану
та виду. Зворотні та дієприкметникові форми пасивного стану диференціюються саме за видом. Форми пасиву
недоконаного виду утворюються за допомогою станового елемента –ся від відповідних форм актива:

Таблиця 5.
Недоконаний вид
Активні форми Пасивні форми
виливати виливається
вилікувати виліковується
вимовляти вимовляється
виплачувати виплачується
вести ведеться
[15: 71-89].
Форми пасива доконаного виду виступають аналітичними (поєднання пасивного дієприкметника й
особової форми допоміжного дієслова бути):

Таблиця 6.
Доконаний вид
Дієслово Пасивна форма
вивести був виведений
вивчити був вивчений
виграти був виграний
вигадати був вигаданий
прив’язати був прив’язаний

Врахування видових форм дієслова дозволяє у ряді випадків розмежовувати активний і пасивний стан.
Так, одним з доказів того, що дієслівна форма “виготовлялась” є зворотною пасивною формою дієслова
виготовляється, постає її видова відповідність пасивній прислівниковій формі доконаного виду за відсутності
паралелізму з формою виду зворотного дієслова: деталь виготовлялась робітником (недоконаний вид) –
деталь була виготовлена робітником (доконаний вид), але не можна сказати: “деталь виготовилась
робітником”.
В особових дієслівних формах пасива недоконаного виду розрізняються форми теперішнього, минулого
та майбутнього часу, а також умовного способу. Для них невластиве використання форм 1-ої і 2-ої особи.
Наприклад, теперішній час: “Будівельниками завершуються роботи з монтажу ліфтів, оскільки вони
доставлені зі значним запізненням” (Сільські вісті. – 1990. – 19 січня); минулий час: “Будівельниками
завершились роботи з монтажу ліфтів, хоча вони були доставлені зі значним запізненням”; майбутній час:
“Будівельниками будуть завершуватися роботи з монтажу ліфтів, хоча вони доставлені із значним
запізненням”; умовний спосіб: “Будівельниками завершились би роботи з монтажу ліфтів, якби вони були
доставлені своєчасно”.
В особових пасивних формах доконаного виду розрізняється минулий час, майбутній, перфект та
умовний спосіб, пор., наприклад, минулий час: “Роботи були виконані працівниками підрядної організації”
(Україна молода. – 2000. – 19 вересня); майбутній час; “Роботи будуть виконані упорядниками підрядної
організації”; перфект: “Роботи виконані упорядниками підрядної організації”; умовний спосіб: “Роботи були б
виконані упорядниками підрядної організації”. Форми пасива доконаного виду однаково вживані для всіх трьох
осіб.
Характерним для взаємодії стану та способу є те, що форми пасива, як доконаного, так і недоконаного
виду, вживаються в дійсному та умовному способах, наказовий спосіб не може бути репрезентований формами
пасивного стану.
Співвідношення стану з іншими дієслівними категоріями можна розглядати і у плані специфічних ознак
стану. З погляду граматичного значення специфіка стану полягає у тому, що стан характеризує не саму дію, а
відношення дії дієслівного присудка до підмета. Стан належить до таких граматичних категорій, які не
спираються безпосередньо на зв’язки та відношення позамовної дійсності. Відношення, що передаються
дієслівними категоріями виду, часу, способу, характеризують саму дію і пов’язані з позамовною дійсністю. Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

73
У плані формального вираження стан характеризується неважливістю морфологічних засобів
репрезентації станових розбіжностей. Інші дієслівні категорії наділені достатньою морфологічною виразністю
та розрізняються або характером основи, або флексіями.
Стан разом з категоріями виду, часу та способу є власне дієслівною категорією і належить до
загальнодієслівних, словозмінних категорій, знаходить своє вираження у протиставленні форм активного і
пасивного станів. Співвідносні форми стану розрізнюються лише граматичним (становим) значенням, лексичне
значення у них не змінюється. Активний стан формальних показників не має. Пасивний стан репрезентований
двома конструкціями: зворотні пасивні форми (показник – зворотний елемент -ся) й аналітичні форми, які
складаються з дієприкметника й особової форми допоміжного дієслова бути. Дієслівна категорія стану міцно
пов’язана з перехідністю / неперехідністю та зворотністю. Лише перехідні дієслова (хоча і не всі) можуть бути
двостановими. А диференціація зворотних форм та зворотних дієслів виявляється у співвідношенні зворотності
та стану. Відповідно, відношення дієслівної дії до граматичного суб’єкта та граматичного об’єкта утворює
єдину систему суб’єктно-об’єктних відношень.
Стан активно взаємодіє з категорійними значеннями виду, часу та способу. Особливо яскраво це
виявляється при використанні пасивних форм. Зворотні та дієприкметникові форми пасива диференціюються
саме за видом. А наказовий спосіб не може репрезентуватися пасивним станом. Відповідно, зрозуміти сутність
граматичних категорій можна тільки за умови аналізу їхніх взаємозв’язків.

Література
1. Бондарко А.В., Буланин Л.Л. Русский глагол. – М.: Просвещение, 1964. – 201 с.
2. Буланин Л.Л. Категория залога в современном русском языке. – Л.: Изд-во Лен. ун-та. – 1986. – 86 с.
3. Виноградов В.В. Русский язык / Грамматическое учение о слове. – М.: Уч. пед. изд., 1972. – 614 с.
4. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка, 1988. – 255 с.
5. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К.: Вища школа, 1972. –
402 с.
6. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія. – Ч. І. – К.:
Держуніверситет, 1961. – 344 с.
7. Милославский И.Г. Морфологические категории русского языка. – М.: Просвещение, 1982. – 205 с.
8. Мучник И.П. Грамматические категории глагола и имени в современном русском литературном языке.
– М.: Наука, 1971. – 297 с.
9. Норман Б.Ю. Переходность, залог, возвратность. – Минск, 1972. – 131 с.
10. Пархоменко О.М. Українська мова. – Ч.І. – К.: Рад. шк., 1961. – 315 с.
11. Русанівський В.М. Структура українського дієслова. – К.: Наукова думка, 1971. – 313 с.
12. Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики. – К.: Наукова думка, 1981. – 152 с.
13. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. – К.: Наукова думка, 1969. – 583 с.
14. Теньер Л. Основы структурного синтаксиса. – М.: Прогресс, 1988. – 654 с.
15. Словник української мови: В 11-ти томах. – Т.1. – К.: Наукова думка, 1971. – 799 с.

Status of category of the voice of verb is considered, the features of correlation / no correlation of categorical
forms of the voice with the forms of reflection, reciproction are analyzed, the specific of internal paradigm of
categorical forms of the voice of verb is commented on and the parameters of the functional-semantic field of the voice
and place in it are certain categorical forms of the voice of verb.
Keywords: morphological category, voice of verb, asset, passive voice, reflecsive, reciproc, functional-semantic
field of the voice.
Надійшла до редакції 10 липня 2005 року.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.