Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Інна Щукіна — СТАТУС ПРИЧИНОВИХ ПРИЙМЕННИКІВ У КОМУНІКАТИВНІЙ СТРУКТУРІ ВИСЛОВЛЕННЯ

Стаття присвячена з’ясуванню характерних особливостей функціонування причинових прийменників у
комунікативній структурі висловлення. Особлива увага приділена питанню взаємодії одиниць різних мовних
рівнів (морфологічного, синтаксичного, комунікативного).
Ключові слова: тема, рема, актуальне членування висловлення, причиновий прийменник, детермінант.

Сучасний етап розвитку лінгвістики характеризується зростанням інтересу до проблеми послідовного
розмежування речення як одиниці мови (інваріанта) і висловлення як одиниці мовлення, одного з можливих
варіантів речення, вибір якого обумовлений конкретними завданнями комунікації.
Речення виступає об’єктом формального аналізу, що може здійснюватися поза контекстом (традиційний
аналіз за членами речення). Висловлення – об’єкт комунікативного аналізу, що проводиться лише у зв’язку з
контекстом, комунікативною ситуацією. Відповідно до цих двох об’єктів дослідження виділяють два рівні
мовної системи: конструктивно-синтаксичний і комунікативно-синтаксичний (І.П.Распопов); два яруси
синтаксису: синтаксичний і супрасинтаксичний (актуально-синтаксичний) (І.Ф.Вардуль), “статичний” і
“динамічний” (В.А.Бєлошапкова). Комунікативний підхід до аналізу речення, дослідження комунікативної
організації висловлення, його актуального членування (АЧ) здійснюється на другому у цих парах рівні (ярусі).
Незважаючи на те, що розробка вчення про АЧ нараховує вже майже три століття, цей аспект аналізу
синтаксичних одиниць досі залишається недостатньо дослідженим. На сучасному етапі розробки теорії АЧ
особливу увагу дослідників привертають питання про визначення диференційних ознак теми (Т) і реми (Р) як
основних одиниць комунікативно-синтаксичної структури речення, про співвідношення граматичного та
актуального членування, зв’язок АЧ з категорією предикативності, а також питання про засоби оформлення АЧ,
специфічні засоби вираження й маркування Т і Р тощо.
Значно менше уваги приділяється дослідженню статусу відмінкових та прийменниково-відмінкових
словоформ з обставинним значенням у комунікативній структурі висловлення. Особливий інтерес, на нашу
думку, становлять прийменниково-відмінкові комплекси в детермінантній позиції, що поширюють
предикативний комплекс у цілому, не мають чітко закріпленої за ними позиції в реченнєвій структурі, а тому
беруть активну участь у реалізації різноманітних актуалізаційних механізмів.
Розглянемо особливості функціонування прийменниково-відмінкового комплексу з причиновою
семантикою, до складу якого входять причинові прийменники, в комунікативній структурі висловлення.
АЧ висловлення має дихотомічний характер, тобто передбачає наявність двох членів – Т і Р.
Детермінанти з причиновим значенням можуть виступати самостійною, цілісною Т (І на ґрунті роздвоєння
національної душі української інтелігенції (Т) / згодом починають виростати серйозні прояви національного
почуття (Р) (День. — 2002. — №128). В результаті таких припрошень (Т) / у всіх хатах і дворах аж варилося
(Гнат Хоткевич). Завдяки заходам отця Альойзія (Т) / вибрали виборцем Миколу Підпашного (Р) (Лесь
© Шукіна І.А., 2006 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

122
Мартович)), входити до складу комплексної Т (За таку велику послугу (Т1/1) / Кряжов (Т1/2) / прохав випити за
адміністрацію… (Р) (Панас Мирний). Через отой неспокiй уночi (Т1/1) / я (Т1/2) / прокинувся ранiше звичайного i
став прислухатися до свiтанку (Р) (Михайло Стельмах). Під натиском повстанців (Т1/1) / князь (Т1/2) /
змушений був відступати до Чуднова, а потім до свого родового гнізда Вишневця (Р) (День. -2004. — №36)),
становити собою самостійну, цілісну Р (З багатством у нього не витанцювалось (Т) / через більшовиків… (Р)
(Михайло Стельмах). Пожежа і вибух в Артемівську сталися (Т) / з вини зварників (Р) (День. — 2000. — №230). І
клумба ця, і латка асфальту виникли (Т) / завдяки настійливості Лукії Назарівни (Р) (Олесь Гончар)), бути
однією зі складових комплексної Р (Андрій (Т) / уперто позирав скоса на боки і вгору (Р1/2) /, в надії щось
побачити… (Р1/2) (Іван Багряний). Фальсифікатори спадщини Толстого (Т) / здавна вже намагалися
спотворити справжнє обличчя письменника (Р1/1) / на догоду правлячим класам (Р1/2) (Радянське
літературознавство, 1, 1961, 51 (За СУМ)). Це були гамазеї (Т) /, де переховувався недоторканий запас зерна
(Р1/1) / на випадок неврожаю чи якогось стихійного лиха (Р1/2) (Олесь Донченко)).
Отже, загальною ознакою всіх детермінантних прийменниково-відмінкових форм із значенням причини
виступає їхня самостійна роль як окремих компонентів АЧ речення. При чому причинові детермінанти, на
відміну, наприклад, від фонових, не можуть входити до складу нерозчленованих висловлень, що не мають
вираженої мовними засобами Т, констатують існування, виникнення чи зникнення якихось фактів, предметів,
явищ дійсності (Був спекотний серпневий вечір. Ставало прохолодно). Речення, до складу яких входять
причинові детермінанти, не можуть відповідати на повне диктальне питання, характерне для нерозчленованих
висловлень. У поєднанні з нерозчленованою предикативною групою прийменниково-відмінкові комплекси з
причиновим значенням зазвичай вказують на вихідний пункт повідомлення, виступають Т (напр.: Через
надмірну вологість (Т) / стоїть туман (Р). Стало соромно (Р) / за таку його поведінку (Т)).
Слід також зазначити, що бінарність АЧ висловлення простежується і при багатоярусній комунікативній
організації. Можливість виділення кількох ярусів АЧ обґрунтовується та досліджується у працях О.О.Крилової,
І.І.Ковтунової, В.В.Орєхова та ін. Речення з причиновими детермінантами, представленими прийменниково-
відмінкові комплексами зі значенням причини, часто виступають однією зі складових таких поліярусних
конструкцій. Розглянемо особливості виділення кількох ярусів АЧ на прикладі речення: Він (Т) / переконаний,
що конфлікт у театрі спровокували кілька акторів, які не могли реалізуватися в колективі через відсутність
таланту і здібностей (Р) (День. — 2002. — №112). Р цього речення є складеною і на другому ярусі АЧ
розпадається на два рематичні елементи, один із яких виражений опорним словом “переконаний”, а інший –
підрядною частиною. На третьому ярусі Р, представлена підрядною частиною, членується на Т «конфлікт у
театрі” і складну Р, у складі якої на четвертому ярусі виділяються два рематичні елементи: «спровокували
кілька акторів” і “які не могли реалізуватися в колективі через відсутність таланту і здібностей”. На п’ятому
ярусі другий рематичний компонент (підрядне означальне речення) членується на Т “які” та Р «не могли
реалізуватися в колективі через відсутність таланту і здібностей”. Виділення шостого рівня АЧ цієї
конструкції зумовлене розгалуженням складеної Р попереднього рівня на два рематичні елементи, другим з
яких виступає причиновий детермінант “через відсутність таланту і здібностей”.
Надалі, використовуючи складні, багатоярусні конструкції в прикладах, ми будемо виокремлювати й
описувати лише один-два яруси їхнього АЧ, ті, на яких простежуватимуться процеси, що нас цікавлять.
Окресливши загальні особливості функціонування прийменниково-відмінкових комплексів із
причиновою семантикою в комунікативній структурі висловлення, перейдемо до розгляду специфічних
особливостей комунікативної парадигми речень, до складу яких входять ці детермінантні компоненти.
Комунікативна парадигма – це об’єднання речень у класи, елементи яких розрізняються комунікативною
структурою [6, с.108]. Члени парадигми можуть відрізнятися порядком слів, інтонацією і комунікативною
метою, яку вони реалізують. Серед комунікативних структур, що утворюють комунікативну парадигму,
виділяють первинну (нейтральну, неактуалізовану) і вторинні (актуалізовані) структури.
Вихідним членом парадигми виступає синтагматично незалежне висловлення, АЧ якого відповідає
синтаксичному (Т виражена підметом або групою підмета, а Р – присудком або групою присудка) [4, с.37].
Прямий порядок розташування одиниць АЧ, тобто Т-Р, називають прогресивним (Ш. Баллі), об’єктивним
(В. Матезіус), або неемфатичним (В. Шевякова). Висловлення з об’єктивним порядком розташування Т і Р
виступають неактуалізованими, нейтральними. Нормальною, неактуалізованою позицією детермінанта є його
початкова позиція в реченні. Н.Ю.Шведова вважає цю ознаку одним із визначальних критеріїв розмежування
детермінантів і прислівних форм [7, с.67].
У неактуалізованій позиції прийменниково-відмінковий комплекс із значенням причини виступає в ролі
самостійної Т або одного з елементів складеної Т (За ці очі (Т) / звали її “руською мадонною” (Р) (Ольга
Кобилянська). З огляду на брак власних бюджетних коштів (Т1/1) /, Україна (Т1/2) / багато надій покладає на
співробітництво із зовнішніми партнерами (Р) (День. — 2001. — №33)). У неактулізованій конструкції обидва
компоненти комплексної Т (причиновий детермінант та підмет) зазвичай позначають дане. При чому
детермінантний компонент стає першою Т (Т1/1 – Т1/2 – Р), оскільки йому надається більша комунікативна
значимість (Од хвилювання (Т1/1) / Тетяна (Т1/2) / не могла спокійно говорити (Р) (Степан Васильченко). [Маємо
чимало вже матеріалу для збірника.] З огляду на це останнє (Т1/1) / я (Т1/2) / прохав би Вашого дозволу
друкувати не всі ваші вірші, а частину (Р) (Михайло Коцюбинський)). Зміна місць цих двох компонентів Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

123
комплексної Т здійснюється з метою підкреслення підмета у складі Т (Т1/1 – Т1/2 – Р) (Він (Т1/1) / в боротьбі за
своє існування (Т1/2) / викував свою думку, як лезо бритви… (Р) (Іван Багряний)). Проте така інверсія займає
периферійну позицію в системі актуалізаційних механізмів перетворення комунікативної структури
висловлення.
У системі причинових прийменників української мови є одиниці, які можуть входити тільки до складу Т,
оскільки у своїй семантиці вони орієнтовані лише на вираження тих обставин, умов, які виступають вихідним
пунктом для самого повідомлення. До таких спеціалізованих на оформленні тематичного компонента одиниць,
на нашу думку, належать прийменники: оглядаючись на, слідом за, спираючись на, у світлі (Оглядаючись на
отриманий досвід (Т) /, можна з усією впевненістю казати, що нас чекає краще майбутнє (Р) (День.-2001.-
№116). Слідом за столичними колегами (Т1/1) / почали сушити книги (Т1/2) / бібліотекарі міста Вінниці (Р)
(День. — 2002. — №213). Спираючись на перелічені критерії (Т) /, наважуся стверджувати, що я — на шляху до
успіху (Р) (День. — 2002. — №124). У світлі останніх подій в світі (Т) / можемо констатувати тотальну зміну
цінностей людської спільноти (Р) (День. — 2004. — №236)).
О.О.Крилова зазначає, що в експресивно не забарвленому мовленні, тобто в нейтральному,
неактуалізованому висловленні, детермінант може виступати і Р, займаючи позицію в кінці речення. При цьому
дієслово-присудок має обов’язково входити до складу Т [5, с.51-52]. На нашу думку, функціонування
прийменниково-відмінкових комплексів з обставинним значенням у складі Р, незалежно від їхньої позиції в
реченні, завжди супроводжується акцентним виділенням, спрямоване на реалізацію певної комунікативної
настанови мовця і виступає результатом дії певних актуалізаційних механізмів (пор.: Ці акції протесту
планується провести (Т) / у відповідь на запровадження заходів суворої еконо́мії (Р) (День. — 2003. — №11). Всі
рейси були скасовані (Т) / з міркувань безпе́ки (Р) (День. — 2000. — №98)).
У результаті проведених підрахунків на матеріалі 800 реченнєвих одиниць (не враховуючи контексту) із
текстів переважно художнього та публіцистичного стилів нам удалося встановити, що прийменниково-
відмінкові комплекси зі значенням причини, до складу яких входять причинові прийменники, у більшості
випадків виступають самостійною Р або входять до складу комплексної Р (Р – 514 речень, ≈ 65%, Т– 286
речень, ≈ 35%).
Оскільки функціонування причинових прийменників у складі Р завжди пов’язане з актуалізацією
висловлення, розглянемо докладніше особливості побудови вторинної, актуалізаційної комунікативної
структури.
Формування вторинної комунікативної структури пов’язане із пристосуванням речення до вимог
конкретної конситуації, з актуалізацією. В актуалізованих висловленнях АЧ зазвичай не збігається із
синтаксичним, вони виступають контекстуально, синтагматично залежними [4, с.38].
Засоби, за допомогою яких мовець реалізує комунікативний намір і виділяє ту інформацію у своєму
повідомленні, що і є метою його висловлення, називаються актуалізаторами, ремоіндикаторами, засобами
вираження АЧ, сигналізаторами Р.
Традиційно до актуалізаторів відносять порядок слів, інтонацію та частки (І.І.Ковтунова, О.В.Падучева,
О.О.Крилова та ін.). І.Р.Вихованець серед засобів вираження АЧ виділяє:
1) фонетичні засоби виділення Р (логічний наголос, паузи);
2) синтаксичні засоби (порядок слів, частки, специфічні синтаксичні конструкції: неповні речення,
відокремлені звороти, парцеляція);
3) лексико-граматичні засоби (повтор тощо) [1, с.152-154].
Автори “Комунікативної граматики російської мови” за редакцією Г.О.Золотової [3] до актуалізаторів
відносять фразовий і рематичний наголос, порядок слів, частки, інтонування, паузацію.
Своєрідний підхід до класифікації актуалізаторів пропонує М.В.Всеволодова, яка поділяє актуалізаційні
комунікативні механізми на 2 групи:
1) перестановка словоформ і зміна інтонаційного малюнку в повному складі імен компонентів
вихідного речення (тематизація, рематизація тощо);
2) позначення висхідним чи низхідним фразовим наголосом найважливіших у комунікативному
відношенні для адресанта словоформ, наведення фокусу актуалізації [2, с.403-404].
Компоненти комунікативної парадигми висловлення зазвичай розрізняються порядком слів. Як ми вже
зазначали, у синтагматично незалежних висловленнях детермінанти з причиновим значенням займають
позицію на початку речення перед предикативною групою, виступаючи Т. У результаті актуалізації
висловлення позиція детермінанта може змінюватися.
При намаганні підкреслити суб’єкт дії (підмет) у реченні причиновий детермінант може займати позицію
між підметом і присудком (пор.: За прикладом своєї померлої матері (Т1/1) /, імператор Павло (Т1/2) / щедро
обдаровував Дмитра Прокоповича Трощинського матеріальними благами (Р) (День. — 2002. — №118). – Друга
бригада (Р1/1) /, за прикладом першої (Т) /, вирішила ночувати в полі, аж доки не скінчать сівби (Р1/2) (Петро
Панч)). В усіх інших випадках зміна нейтральної початкової позиції прийменниково-відмінкового комплексу з
причиновим значенням здійснюється з метою актуалізаційного підкреслення саме цього компонента (Всім
студбатівцям (Т1/1) /, зважаючи на їхнє звання курсантів (Т1/2) / видали обмундирування командирське… (Р)
(Олесь Гончар) (Т1/1 – Т1/2 – Р). Він (Т1/1) / випросив у командування відпуску на кілька день (Р) /, в зв’язку з ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

124
(Т1 – Р1

Р1/1 Р1/2 – Т2)).
родинними обставинами (Т1/2) (Василь Кучер) (Т1/1 – Р – Т1/2). Вони (Т1) / несли з собою шматки страждання,
шматки невиплаканої журби (Р1/1) / й були сміливі і горді (Р1/2) / через те (Т2) (Володимир Винниченко)

У переважній більшості з проаналізованих нами реченнєвих одиниць причинові прийменники, що
входять до складу Т, стоять в абсолютному початку речення.
Порядок слів як один із формальних засобів вираження АЧ тісно пов’язаний з іншим засобом –
інтонацією. Їх не можна розглядати окремо. При об’єктивному порядку слів, коли детермінант-Т займає
початкову позицію, речення оформлюється нейтральною інтонацією, фразовий та логічний наголоси збігаються
і закріплюються за останнім наголошеним складом постпозитивної Р (З подачі Пелеха (Т1/1) / Кузьма (Т1/2) /
відвідав Єги́пет (Р) (Тернопільська Газета. — 2002. — №19)). Якщо прийменниково-відмінковий комплекс із
значенням причини згідно зі зміною комунікативної настанови мовця змінює свою позицію, то одним із
показників темо-рематичних функцій компонентів речення стає особлива інтонація. Зазвичай саме на
тематичний компонент, який змінив своє місце в реченні, і падає логічний наголос (Росія (Т1) / має здати (Р1/1)
/, за прикладом Украї́ни (Т2) /, свою ядерну зброю на утилізацію (Р1/2) (День.-2002.- №192)).
Причиновий детермінант може бути інтонаційно виділений і тоді, коли він займає типову для нього
початкову позицію (фокус теми – М.В.Всеволодова) (напр.: Силою обста́вин (Т1) / Мазепа (Т2) / стає
центральною постаттю історичних подій в Україні того часу (Р) (День. — 2004. №254)). При чому найчастіше
інтонаційне виділення фокусу Т відбувається в тому випадку, коли причиновий прийменник сполучається із
займенником, що вказує на причину дії, стану, яка була названа в попередньому реченні (За те́ (Т1/1) / його
(Т1/2) / в дивізії штабісти вперто називали комісаром (Р) (Олесь Гончар). У відповідь на те́ (Т) / в кімнаті
розлігся регіт на всі чотири здоровенні горлянки (Р) (Іван Багряний). В нагороду за це́ (Т) / дістав концесію на
«продаж вуткі і лікеруф» (Р) (Улас Самчук)).
Якщо прийменниково-відмінковий комплекс із причиновим значенням виступає самостійною Р або
входить до складу комплексної Р, то, за твердженням багатьох дослідників, найбільш нейтральною для нього є
позиція в абсолютному кінці речення. Проте і в цій позиції часто спостерігається інтонаційне виділення фокусу
Р (В перському поході (Т) / втратив половину мусульманського війська (Р1/1) / через свою незда́рність (Р1/2)
(Павло Загребельний). [В дійсности правда лежала по середині: Свитригайло став великим князем зовсім
леґально, за згодою Ягайла], але згода ся (Т) / не була вповні добровільна (Р1/1) /, а дана під натиском обста́вин
(Р1/2) (День.-2002.-№192)). Цікавим є те, що в багатьох випадках інтонаційне виділення Р-детермінанта в кінці
речення є навіть набагато сильнішим, ніж його акцентне виділення в іншій частині речення (пор.: Козацький
табір (Т) / був мобілізований (Р1/1) / за наказом Скоропа́дського (Р1/2) (День. — 2002. — №190). – Фазлулаха (Т) /
за наказом Міранша́ха, Тімурового си́на (Р1/1) /, було страчено… (Р1/2) (Павло Загребельний)).
Додатковим засобом акцентного виділення Р в кінці речення часто виступає паузація (розділові знаки – у
писемному мовленні) ([Десь проквакаєшся з назвами], тата (Т) / замучать по арештах (Р1/1) /: через на́с (Р1/2)
(Василь Барка). [Дарія Олександрівна ніби спокутується в празник, відболіваючи провину: з непотрібної
гостроти до Оленки], що (Т) / недавно мала в школі декілька низьких оцінок (Р1/1) /; не з-за своєї незді́бності
(Р1/2) /, а з-за пу́стощів і недба́льства (Р1/3) (Василь Барка)).
Зміна місця причинового детермінанта у функції Р є не менш важливим і значно частотнішим засобом
актуалізації висловлення.
Р-детермінант може розривати предикативну групу ([Говорили також], що ніби якийсь парубок (Р1/1) / із-
за ревнощів (Р1/2) / утопив / там [у вирі] (Т) / свою кохану (Р1/3) (Григір Тютюнник)), передувати їй або стояти
на абсолютному початку речення (На жаль, з міркувань конфіденційності (Р1/1) / я (Т) / не можу це сказати
(Р1/2) (День. — 1998. — №17). На подяку за активну участь у змаганнях (Р1/1) / учасники (Т) / отримали символічні
призи (Р1/2) (День. — 2000. — №78)). Перенесення Р в абсолютний початок речення, згідно з нашими
спостереженнями, є найчастотнішим способом її актуалізації.
Проте у більшості з розглянутих нами речень прийменниково-відмінкові комплекси, до складу яких
входять причинові прийменники, стоять в абсолютному кінці речення.
Значно менш частотними синтаксичними засобами актуалізації висловлення у досліджуваних нами
текстах виступають парцеляція (напр.: [У мене, товариші, є пропозиція зробити перерву]. Зважаючи на деякі
обставини (Р) (Андрій Головко). [Воскресну я! – той пан вам скаже, — Воскресну нині!] Ради їх, Людей
закованих моїх, убогих, нищих… (Р) (Тарас Шевченко)) та вживання еліпсованих конструкцій (напр.: [Заіснував
якийсь новий порядок]. Чи не в зв’язку зі «зняттям» Єжова??! (Р) (Іван Багряний). [Хтось конче потребує, щоб
люди різали й убивали один одного]. В ім’я чого? (Р) В ім’я «свого», привласненого собі й задобрюваного Бога (Р)
(Іван Багряний)).
М.В.Всеволодова заміну одного з компонентів висловлення 0-формою імені визначає як “наведення
фокусу актуалізації”. У розглянутих нами реченнях прийменниково-відмінкові форми, до складу яких входять
причинові прийменники, найчастіше потрапляють у фокус актуалізації при заміні 0-формою імені суб’єкта, при
пропуску єдиного тематичного компонента (напр.: [Вдивляється мовчки до серця свого, – Дивиться вглиб — і Розділ ІІ. Актуальні проблеми морфології

125
не бачить його], – В муках (Р1/1) /, в вогні (Р1/2) / обернулось в такий Камінь Обсмалений і тяжкий (Р1/3) (Іван
Багряний). Чи з жалощів до нашої убогості (Р1/1) /, чи з нудьги (Р1/2) / для розваги (Р1/3) / господиня (Т) / іноді
присилає по мене (Р1/4) (Павло Загребельний). І посадила сад (Р1/1) / на пам’ять про себе (Р1/2) (День. -2003. —
№157)).
Порядок слів та інтонація – це основні, проте не єдині виразники АЧ. Додатковим засобом реалізації
комунікативної настанови мовця є специфічні лексико-морфологічні засоби, які ідентифікують Т чи Р
висловлення. Такими спеціалізованими словами-маркерами найчастіше виступають частки (же, лише, навіть,
не, ось, оце, саме, справді, тільки, якраз), займенники (інший, такий, хтось, щось, цілий), прислівники
(абсолютно, біля, близько, завжди, зовсім, коло, ніколи, ніяк, цілком).
У результаті проведених підрахунків нам удалося встановити, що частотність вживання лексико-
морфологічних сигналізаторів Т і Р у складі прийменниково-іменникових комплексів із значенням причини є
дуже низькою. Найчастіше у цій функції виступають частки, що ідентифікують Р (лише, навіть, тільки, не)
(напр.: Лишень через мою дурну і вперту вдачу, мене зачепили за живе… (Улас Самчук). Поміж закоханих в
літературу юних ентузіастів точились дискусії навіть з приводу цих блакитних веж: чи існують вони
насправді? (Олесь Гончар). Наташа, як ніхто, вміла його підбадьорити у найтяжчу хвилину, і, мабуть, тільки
завдяки їй він не занепав духом остаточно (Олесь Гончар). Стаю українцем не за паспортом, а за покликом
пращурів (День. — 1998. — №14)), рідше – Т (напр.: Підборіддя дівчини так непомітно і красиво переходило у
шию і не дуже довгу, і не коротку, що вже із-за цього можна було б зацікавитись нею скульпторові (Михайло
Томчаній)).
Мова як багаторівнева й органічна система характеризується взаємопроникненням і взаємовпливом
різних рівнів. Саме системність мови дозволила нам здійснити спробу аналізу взаємозв’язку одиниць
морфологічного (причинові прийменники), синтаксичного (детермінанти, представлені прийменниково-
відмінковими комплексами з причиновою семантикою) та комунікативного (Т, Р висловлення) рівнів, а саме
простежити особливості функціонування одиниць перших двох рівнів у комунікативній організації
висловлення.
У результаті аналізу фактичного матеріалу (текстів художнього та публіцистичного стилів) ми дійшли
таких висновків:
1. Прийменниково-відмінковий комплекс із причиновою семантикою завжди виступає окремим
компонентом АЧ висловлення (цілісна Т, Р, компонент комплексної Т, Р). У переважній більшості випадків він
виступає самостійною Р або входить до складу комплексної Р.
2. У синтагматично незалежному висловленні найбільш нейтральною, неактуалізованою для
детермінанта-Т з причиновим значенням є позиція на абсолютному початку речення, для детермінанта-Р – в
кінці речення, хоча ця позиція не виключає його акцентного виділення.
3. Найбільш уживаними засобами вираження АЧ досліджуваних нами конструкцій виступають
синтаксичні (зміна порядку слів, специфічні синтаксичні конструкції: еліпсовані речення, парцеляція) та
фонетичні (логічний наголос, паузація).
4. Лексико-морфологічна група порівняно із синтаксичною та фонетичною займає периферійну
позицію в ієрархії можливих індикаторів Т і Р, представлених прийменниково-відмінковими комплексами з
причиновим значенням.

Література
1. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.
2. Всеволодова М.В. Теория функционально-коммуникативного синтаксиса: Фрагмент прикладной
(педагогической) модели языка: Учебник. – М.: Изд-во МГУ, 2000. – 502 с.
3. Золотова Г.А., Онипенко Н.К., Сидорова М.Ю. Коммуникативная грамматика русского языка / Под
общей редакцией доктора филол. наук Г.А. Золотовой. – М., 1998. – 528 с.
4. Ковтунова И.И. Современный русский язык. Порядок слов и актуальное членение предложения. Учеб.
пособие для студентов пед. ин-тов по специальности «Русский язык и литература». – М.: Просвещение, 1976. –
240 с.
5. Крилова О.А. Коммуникативный синтаксис русского языка. Диссертация на соискание учёной степени
доктора филологических наук. – М., 1993. – 216 с.
6. Падучева Е.В. Высказывание и его соотнесённость с действительностью. – М.: Наука, 1985. – 272 с.
7. Шведова Н.Ю. К вопросам о детерминантах (обстоятельственная и необстоятельственная
детерминация простого предложения) // Филологические науки. – 1973. – № 5. – С. 60-75.

The proposed article is dedicated to the definition of specific features of functioning of the causal preposition in
communicative structure of expression. Special attention is paid to the the interrelation of units of different language
levels.
Keywords: theme, reme, communicative structure of expression, causal preposition, determinant.
Надійшла до редакції 19 вересня 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.