Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Тетяна Коник — УПОДІБНЕННЯ СЛОВОФОРМ ІЗ РІЗНИХ ПРЕДИКАТИВНИХ ОСНОВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Стаття присвячена проблемі уподібнення словоформ сучасної української мови, яке посідає особливе
місце в системі різних засобів вираження синтаксичної зв’язності окремих компонентів певного мовленнєвого
ланцюга. Поданий матеріал являє собою спробу дати систематичний опис конструктивно значущих випадків
уподібнення словоформ із різних предикативних основ у сучасній українській мові. У статті простежується
уподібнення форми одного формі іншого, яке здійснюється в межах складного речення, у межах зв’язного
тексту, у тому числі й складного синтаксичного цілого.
Ключові слова: уподібнення, синтаксичний зв’язок, словоформи, узгодження.

У системі різних засобів і способів вираження синтаксичної зв’язаності окремих компонентів певного
мовленнєвого ланцюга уподібнення форми одного слова формі іншого посідає особливе місце. Справа в тому,
що відповідний маркер не тільки є диференційною ознакою власне узгодження як одного з типів підрядного
зв’язку, але і виступає, причому досить часто, як така ознака інших синтаксичних відношень, таких, наприклад,
як координація [10, с. 253], кореляція [2, с. 26], розчленування [6, с. 58] та ін. Більше того, уподібнення
© Коник Т.В., 2006 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

142
словоформ може здійснюватися за межами однієї синтагми, коли вони синтаксично між собою не пов’язані, і
навіть за межами одного речення, коли те або інше слово однієї предикативної основи, у тому числі й такої, яка
не складає з першою одну комунікативну одиницю, тобто складне речення, як це має місце, наприклад, у
надфразній єдності [10, с. 359]. І якщо уподібненню словоформ у межах одного речення, зокрема узгодженню,
лінгвісти приділяють достатньо уваги, то більш або менш повного й систематизованого опису уподібнення
словоформ із різних предикативних основ, наскільки нам відомо, в україністиці поки що немає. Факт такого
уподібнення, як правило, відзначається при аналізі якихось конкретних синтаксичних утворень, скажімо
складних речень, але до необхідних тут узагальнень справа не доходить. Не знайшли ми таких узагальнень і у
відомих нам роботах, спеціально присвячених вивченню й опису синтаксичних зв’язків слів.
Запропоноване нижче дослідження являє собою спробу дати систематичний опис конструктивно
значущих випадків уподібнення словоформ із різних предикативних основ у сучасній українській мові. Таких
випадків, коли за допомогою саме цього маркера та або інша синтаксична одиниця або формується, або
протиставляється якійсь іншій, сходній з нею конструкції. При цьому, зрозуміло, основну увагу ми звернемо на
ті факти й обставини, відносно тлумачення яких до цього часу ще немає спільної думки.
Більш або менш послідовно уподібнення словоформ із різних предикативних основ відзначається при
описі складного речення [2, 7] і його структурної схеми [8, с. 139]. У словниках лінгвістичних термінів [1, 5]
вміщені статті “Узгодження часу” та “Послідовність часу”, у деяких ідеться про співвідносність дієслівних
форм у головному й підрядному реченнях як одному з типів синтаксичного уподібнення, про залежність часу
дієслова в підрядному реченні від дієслівного часу головного речення. Відзначається “співвідносність видо-
часових форм дієслів-присудків” і у складних реченнях [2, с. 338]. І справді, у багатьох типах як
складнопідрядного, так і складносурядного речення взаємне уподібнення форм часу присудка є обов’язковою
конструктивно значущою умовою їх функціонування як нормативних, осмислених і стилістично прийнятних
комунікативних одиниць. Наприклад:
Я не виспався, тому що встав дуже рано.
Коли йде дощ, ми, як правило, залишаємося у своїх палатках.
Якщо ти запізнишся, я поїду на дачу без тебе.
Зійшло сонце, і температура повітря різко підвищилася.
Варіанти з не співвідносними часовими формами присудка такого, скажімо, типу, як
Я не висплюсь, тому що встану дуже рано;
Я не виспався, тому що встану дуже рано;
Коли йде дощ, ми, як правило, залишимося у своїх палатках;
Якщо ти запізнишся, я поїхав на дачу без тебе;
Зійде сонце, і температура повітря різко підвищилася,
норми української мови не допускають.
Уподібнення часових форм присудка різних частин складного речення не є, зрозуміло, абсолютно
категоричною вимогою до існування відповідних конструкцій. З нашими прикладами, зокрема, цілком, мабуть,
можливі такі трансформації:
Я не висплюсь, тому що встаю дуже рано.
Зійшло сонце, і температура повітря буде різко підвищуватися.
Окремі ж типи складних речень (з підрядними мети, з’ясувальними, означальними та ін.) взагалі не
потребують співвідносності форм присудків:
Він співає (співав, буде співати) голосніше ніж звичайно, щоб заглушити сміх, який доноситься з
сусідньої кімнати.
Він не знає (не знав, не буде знати), коли прилітає (прилетіла,
прилетить) наш директор.
Він шукає (шукав, буде шукати) книгу, яку всі читають (читали, будуть читати).
Справа, однак, не в тому, які саме форми часу присудка і у яких конкретно типах складного речення
уподібнюються або не уподібнюються один одному (тут проблем практично немає), а в тому, що вказівка на
співвідносність форм присудка, як правило, обмежується тільки категорією часу, а наші нормативні граматики
й навчальні посібники з української мови не фіксують чи принаймні спеціально не описують факти
уподібнення форм присудка різних частин складного речення в інших граматичних категоріях, таких,
наприклад, як особа, спосіб, стан та ін., хоча без уподібнення і в цих категоріях складне речення в певних
випадках побудоване бути не може. І ось декілька прикладів уподібнення предикатів в інших, ніж категорія
часу, а також у супровідних їй граматичних категоріях дієслова.
Іменна форма дієслова (інфінітив):
Якщо робити справу, то робити добре;
Вовків боятися – до лісу не ходити.
Категорія особи:
Любиш кататися – люби й саночки возити;
Що посієш, те й збереш. Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

143
Категорія способу:
Він відповів би на це питання, якби прочитав би “Заповіт” Т. Г. Шевченка;
Ти говори, а ти сиди тихо.
Категорія стану:
Сказано – зроблено;
З ким поведешся, від того й наберешся.
Категорія числа:
Не вір словам – вір справам;
Не вірте словам – вірте справам і под.
При цьому уподібнення форм предикатів (присудків) різних частин складного речення може, як це видно
з наведених прикладів, здійснюватися одночасно в різних категоріях: особи й числа, способу й числа, способу,
особи й числа, часу, способу, особи й числа.
Зрозуміло, таке уподібнення, як і співвідносність часових форм присудка, – не загальне й незаперечне
правило, і певною мірою воно факультативне, але сам його факт очевидний, що й повинно з відповідними
застереженнями відображатися в описі граматичної природи
складного речення.
Менш, треба думати, значуще у складному реченні уподібнення не дієслівних форм різних його частин, а
форм якихось інших структурних компонентів головного й підрядного речень, частин складносурядного або
безсполучникового речення. Однак таке уподібнення словоформ має місце, і зв’язане воно найчастіше з
використанням анафори (такого типу конструкції детально досліджував Л. Теньєр [9, с. 104-106, 555] або з
вибором тієї чи іншої скріпи [4, с. 59, 75]. Наприклад:
Я підходжу до хлопчика – той відвертається.
Я підходжу до дівчинки – та відвертається.
Чоловік, з яким я познайомився, поїхав.
Жінка, з якою я познайомилася, поїхала.
Сусіди, з якими я познайомилася, поїхали.
Ситуація з уподібненням словоформ із різних частин складного речення не унікальна. Аналогічну
картину ми можемо спостерігати в конструкціях із вставним реченням, а також у надфразних єдностях
(складних синтаксичних цілих).
В українській граматиці як своєрідні внесення у структуру комунікативної одиниці кваліфікуються дві
основні конструкції, які відповідають статусу самостійного речення: вставні речення і вставлені речення, – що є
окремим випадком більш загальних категорій: вставних і вставлених компонентів речення [2, с. 245; 3, с. 35].
Аналогічні терміни: вставне речення [1, с. 72] і вставлене речення [1, с. 89] – використовуються також у
загальному їх тлумаченні й стосовно російської мови. Протиставлені ж ці дві конструкції, на наш погляд,
недостатньо чітко, переважно вказівкою на особливий інтонаційний малюнок вставлених речень, які
визначаються як “мовні одиниці, що містять додаткові, побіжні повідомлення, зауваження, які переривають
основне висловлення за допомогою інтонації вставленості” [1, с. 89]. Аналогічне тлумачення вставленого
речення і в деяких лексикографічних довідниках [4, с. 32]. Вставні же речення визначаються без вказівки на
способи їх введення в мовленнєвий ланцюг і тільки як “одиниці, що виявляють ставлення мовця до
висловлюваної ним думки і передають різні модальні значення (можливості, впевненості, вірогідності, сумніву
тощо)” [10, с. 84]. Відзначається також і синтаксична ізольованість, граматична непов’язаність вставленого
речення з основним реченням [3, с. 35] з акцентуацією його функціональної ролі як конструкції, яка
використовується “для уточнення, доповнення, роз’яснення предметного змісту речення або введення
додаткового змісту та інформації до його структури” [2, с. 250].
Указані параметри можна співвіднести, як нам здається, і з вставними реченнями, а модальна орієнтація
вставного речення, мабуть, характерна й для речення вставленого. Що ж стосується особливої інтонації чи
характеру знаків пунктуації, то інтонація вставленості не буде диференційною ознакою вставленого речення в
письмовому мовленні, а знаки пунктуації не можуть супроводжувати мовлення усне. І якщо все ж розрізняти
вставні і вставлені речення, відносити їх до різних синтаксичних одиниць, різних граматичних явищ, необхідно
чітко визначитися з їх перш за все структурним, а не функціональним, матеріальним, а не семантичним
статусом, визначитися з їх субстанцією. І тут, як нам видається, загальномовний аспект вставних і вставлених
речень, відповідно до якого вставлене речення відрізняється від вставного наявністю синтаксичного зв’язку
якихось його компонентів з основним реченням у цілому або з окремими його членами, тобто таким
синтаксичним зв’язком, якого немає у вставному реченні [1, с. 89-90], може бути необхідною й достатньою
підставою для формального розмежування двох цих функціонально дуже схожих синтаксичних конструкцій, а
також для побудови їх дефініцій, які могли б, зокрема, мати такий характер:
Вставне речення – це граматично не зв’язане з основним висловленням речення, яке вставляється в це
висловлення й містить у собі якусь додаткову інформацію відносно його змісту або вказує на відношення цього
змісту до дійсності чи на суб’єктивну оцінку висловлюваного.
Приклади: ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

144
Рівно опівночі – мені хотілося б звернути на це особливу увагу – дощ раптом припинився.
Повернувшись із відрядження, наш декан – мені хотілося б звернути на це особливу увагу – перш за все
пішов на факультет.
Вставлене речення – це граматично зв’язане з усім основним висловленням або якимись окремими його
компонентами речення, яке вставляється в це висловлення й містить у собі додаткову інформацію відносно
його змісту або вказує на відношення цього змісту до дійсності або на суб’єктивну оцінку висловлюваного.
Приклади:
Рівно опівночі дощ – а він безперервно йшов протягом доби – раптом припинився.
Повернувшись із відрядження, наш декан – ніхто цього від нього не чекав – перш за все пішов на
факультет.
І слід відзначити, що граматична зв’язаність вставленого речення з реченням основним здійснюється
переважно за допомогою уподібнення словоформ. Уподібнення ж при цьому може мати місце в різних
категоріях і на рівні різних парадигматичних чи синтагматичних класів слів. Структурні параметри вставленого
речення практично нічим не регламентуються. Воно може бути простим і складним, поширеним і
непоширеним, односкладним і двоскладним, повним і неповним і под.
Вставляються такі речення, як правило, у середину основного висловлення. Ось декілька ілюстрацій:
1. Наша сусідка по купе (обличчя її здавалося мені знайомим, і це створювало певну ніяковість) весь час
дивилася тільки у вікно.
2. Пасажири – на них ніхто не звертав уваги – все ще штовхалися біля вагону, який був відчеплений від
поїзда.
3. Він був дуже стомлений (навіть знесилений, як це часто буває після тривалої й непосильної роботи),
але й чути не хотів ні про який відпочинок.
4. Лектор нарешті цілком захопив зал (голос молодого вченого був проникливим і навіть украдливим,
слова переконливими), і вже ніхто з присутніх не вимагав музики.
У першому з наведених речень субстантивний займенник її (неузгоджене означення вставленого
речення) уподібнює свою форму іменнику сусідка (підмет основного речення) у роді й числі (неможливо його
або їх). У другому реченні субстантивний займенник них (додаток вставленого речення) уподібнює свою форму
іменнику пасажири (підмет основного речення) у числі (неможливо нього). У третьому реченні дієприкметник
знесилений (присудок вставленого речення, який у цьому випадку еліптований, тобто неповний) уподібнюється
дієприкметнику стомлений (смислова частина дієслівного складеного присудка основного речення) у роді,
числі, відмінку (неможливо стомленою, стомленими або, скажімо, стомленого). І в четвертому реченні
дієслово був (зв’язка складеного іменного присудка вставленого речення) уподібнює свою форму дієслову
захопив (присудок сновного речення) у часі (неможливо буде), хоча й можлива за певних обставин така фраза:
Лектор нарешті цілком захопив зал (голос молодого вченого проникливий і навіть украдливий, слова
переконливі), і вже ніхто з присутніх не вимагав музики.
Конструкції із вставленими реченнями багато в чому аналогічні складному реченню, на що вчені вже
звертали свою увагу [2, с. 252-253], і характер уподібнення словоформ у таких конструкціях може, мабуть, бути
додатковим аргументом наявності вказаної аналогії, яка, як нам здається, має місце (принаймні тоді, коли
йдеться саме про уподібнення) і в надфразній єдності, або у складному синтаксичному цілому.
Надфразна єдність визначається як “відрізок мовлення, що складається з двох і більше речень,
об’єднаних спільністю теми в композиційно-синтаксичну конструкцію” [10, с. 359]. Однак окремі речення
утворюють складне синтаксичне ціле як самостійну синтаксичну одиницю не тільки через спільність їх змісту й
спільність теми, не тільки завдяки послідовності їх лексичного складу: прямого, синонімічного або
займенникового, – але й через те, що між реченнями надфразної єдності і їх компонентами наявні й певні
граматичні відношення, аналогічні тим, які є між частинами складного речення або між вставленим і основним
реченнями в розглянутих тільки що конструкціях із внесеннями. І уподібнення словоформ із різних
предикативних основ може відігравати при цьому досить суттєву роль, хоча, можливо, і не стільки послідовну,
як це має місце у складному реченні.
Найбільш типовий і найбільш, мабуть, поширений випадок уподібнення словоформ різних речень
надфразної єдності фіксується у випадку ланцюгового займенникового зв’язку, коли деякому слову із
попереднього речення підбирається його займенниковий еквівалент у наступному. При цьому синтаксичні
функції уподібнених словоформ можуть бути різними, уподібнення може здійснюватися прямо й
опосередковано, а уподібнених словоформ у межах одного речення може бути декілька. Наприклад:
Моя сестра вирощувала на своїй дачній ділянці якісь екзотичні квіти. Досить часто до неї зверталися
за консультацією навіть співробітники місцевого ботанічного саду. Їх питання, однак, здавалися їй чомусь
наївними. І не дивно, що вона з невеликим бажанням відповідала на них.
Перше речення визначило тему наведеної надфразної єдності. У другому реченні додаток до неї
уподібнює свою форму підмету першого речення в категоріях роду й числа (неможливо ні до нього, ні до них).
У третьому реченні нашої синтаксичної конструкції ми маємо вже два уподібнення: Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

145
1) неузгоджене означення їх уподібнюється в числі слову співробітники, яке виконує в другому реченні
функцію підмета;
2) додаток їй уподібнює свою форму жіночого роду однини безпосередньо додатку до неї з другого
речення, а опосередковано, через цей додаток, підмету сестра з першого.
У четвертому реченні теж два уподібнення: опосередковане й безпосереднє. Підмет вона є останньою
ланкою ланцюга сестра – до неї – їй – вона (уподібнення в роді й числі). Додаток на них уподібнює форму
числа безпосередньо підмету питання з третього речення.
Дуже цікавий у досліджуваному плані приклад наводить Л. Теньєр: “Корнель подчиняет нас мыслям и
характерам своих героев. Расин приноравливается к ним. Один рисует людей, какими они должны были бы
быть, другой – такими, как они есть” [9, с. 105]. Уподібнення форм здійснюється тут дистактно, через речення.
Досить часто уподібнюються в надфразній єдності, особливо при паралельному зв’язку, і форми
присудків речення, які утворюють цю єдність. І якщо в першій конструкції допускаються різні форми часу
присудків (Сестра вирощує… До неї зверталися… або Сестра вирощувала… До неї звертаються…), то таке
варіювання, на наш погляд, є проблематичним, скажімо, у такому складному синтаксичному цілому:
Рух на проспекті Свободи не припиняється вдень ні на хвилинку. Шурхотять шинами автомобілі.
Гудуть тролейбусні дроти. Стукають на стиках рейок колеса трамвайних вагонів. Ревуть моторами
вантажівки. І все це зливається в безперервний монотонний шум.
Навряд чи у якомусь з речень цієї надфразної єдності буде доречним минулий час (хіба що, можливо, в
останньому), і вже явно недоречним буде (знову ж якщо не говорити про останнє речення) ні в одному з речень
майбутній час.
Інші випадки уподібнення словоформ із різних речень складного синтаксичного цілого аналогічні до тих,
з якими ми зустрічаємося у складних реченнях. І це природно, оскільки сама надфразна єдність і структурно, і
функціонально дуже близька до складного речення, і зокрема до того, яке прийнято називати періодом [10,
с. 435-437], у чому неважко переконатися, здійснивши з однією з наведених надфразних єдностей таку,
наприклад, трансформацію:
Моя сестра вирощувала на своїй дачній ділянці якісь екзотичні квіти, тому досить часто до неї
зверталися за консультацією навіть співробітники місцевого ботанічного саду, однак їх питання здавалися їй
чомусь наївними, і не дивно, що вона з невеликим бажанням відповідала на них.
Таким чином, уподібнення форми одного слова формі іншого, уподібнення як одне із засобів вираження
синтаксичної зв’язаності слів або якихось інших компонентів мовленнєвого ланцюга не є прерогативою
визначуваного і визначального у словосполученні, не є, як ми показали вище, і прерогативою якихось
структурних ланок предикативної основи, одного речення, а здійснюється, причому достатньо регулярно, і між
складниками, які входять не тільки до різних предикативних основ однієї комунікативної одиниці, тобто
складного речення, але й до різних комунікативних одиниць у межах якогось зв’язного тексту, у тому числі й
складного синтаксичного цілого. При цьому межі граматичних категорій, у яких реалізується власне
узгодження як один із типів підрядного зв’язку (як правило, це рід, число і відмінок), тут суттєво
розширюються і включають разом з категоріями імені практично всі категорії дієслова.

Література
Ахманова 1966: Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Сов. Энциклопедия, 1966. –
608 с.
Загнітко 2001: Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. – Донецьк: ДонНУ,
2001. – 664 с.
Загнітко 1996: Загнітко А. П. Український синтаксис: науково-теоретичний і навчально-практичний
комплекс: У 2ч. – К.: ІЗМН, 1996. – Ч. 2. – 240 с.
Кротевич, Родзевич: Кротевич Є. В., Родзевич Н. С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: АН УРСР,
1958. – 236с.
Марузо 1960: Марузо Ш. Словарь лингвистических терминов. – М.: Изд-во иностр. лит., 1960. – 436 с.
Меншиков, Попова 2001: Меншиков І. І., Попова І. С. Синтаксичні зв’язки слів у сучасній українській
літературній мові. – Д.: ДНУ, 2001. – 90 с.
Слинько, Гуйванюк 1994: Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної
української мови. Проблемні питання. – К.: Вища шк., 1994. – 670 с.
Столярова, Пристайко, Попко 2003: Столярова Л. П., Пристайко Т. С., Попко Л. П. Базовый словарь
лингвистических терминов. – К.: Изд-во Гос. академии руководящих кадров культуры и искусства, 2003. –
192 с.
Теньер 1998: Теньер Л. Основы структурного синтаксиса. – М.: Прогресс, 1998. – 656 с.
Українська мова 2000. Енциклопедія. – К.: Укр. енцикл., 2000. – 752 с.

The article is dedicated to the problem of assimilation of forms of words in modern Ukrainian, which takes
very important place in system of different manner of expressing syntactical connectedness of separate components of ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

146
the speech line. The given information is a try to give systematic description of important of cases of assimilation of
form of words from different predicative stems in modern Ukrainian. The assimilation of form of one word to form of
another one, which takes place in the complex one compound sentences, in the text, in the syntactical whole is watched
in the article.
The key words: assimilation, form of word, syntactical tie, and concord.
Надійшла до редакції 1 жовтня 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.