Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Оксана Путіліна — СКЛАДНІ ТА УСКЛАДНЕНІ КОНСТРУКЦІЇ ЯК РЕАЛІЗАТОРИ ГЛИБИННОГО ОБ’ЄКТНОГО ЗНАЧЕННЯ НА ПОВЕРХНЕВОМУ РІВНІ СУЧАСНОГО АНГЛІЙСЬКОГО РЕЧЕННЯ У ЗІСТАВЛЕННІ З УКРАЇНСЬКИМ

Стаття продовжує цикл публікацій, присвячених простеженню специфіки взаємодії глибинного і
поверхневого рівнів речення з позицій відмінкової граматики, зокрема становленню закономірностей
репрезентації глибинної об’єктної семантики на поверхневому рівні семантико-синтаксичної організації
© Путіліна О.Л., 2006 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

168
сучасного англійського речення у зіставленні з українським.
Ключові слова: граматична сполучуваність, комплементайзер, конектор, лексична сполучуваність,
транзитивні лексеми, фінітні дієслова.

В останні десятиліття набуває актуальності проблема співвідношення компонентів глибинної структури
речення із відповідним набором поверхневих відмінків, а також виявлення тенденцій реалізації елементів
глибинної організації на поверхневому рівні речення в сучасних українській та англійській мовах. Розв’язання
проблеми взаємозв’язків та взаємовідношення глибинно-семантичного і формально-поверхневого рівнів в обох
мовах неможливе без попереднього з’ясування особливостей реалізації відповідних компонентів окремо в
кожній з мов з урахуванням основних принципів зіставного аналізу вказаних явищ у цих мовах. Проте обсяг
статі не дозволяє належним чином розкрити основні закономірності реалізації на поверхневому рівні
відповідних компонентів в обох мовах водночас, тому мета статті обмежена простеженням специфіки
репрезентації об’єктних відмінків на глибинному і поверхневому рівнях в англійській та українській мовах.
Виходячи з позицій відмінкової граматики, слід говорити про глибинні компоненти речення, спільні для
глибинної структури української та англійської мов, але не забуваючи при цьому, що їхня репрезентація у
поверхневій структурі речення у кожній з мов буде підпорядкована власним правилам граматики, притаманним
кожній з мов, тобто певний набір глибинних відмінків, зокрема об’єктних відмінків, може бути однаковим для
англійської та української мов, але на формально-поверхневому рівні у кожній з цих мов їм відповідатимуть
різні системи засобів реалізації глибинних семантичних ролей, а саме: системи поверхневих відмінків,
категорія транзитивності дієслівних (і, певною мірою, похідних від перехідних дієслів іменникових (в
українській та англійській мовах), прикметникових і прислівникових (тільки в англійській мові)) лексем,
спеціалізовані синтаксичні комплекси з дієприкметниками теперішнього і минулого часу [Путіліна 2005а,
с. 213-217; Путіліна 2004, с. 82-83], інфінітивом [Путіліна 2005, с. 278], герундієм, набір відповідних
прийменників (в українській та англійській мовах) [Путіліна 2004, с.82], флексії, що сигналізують про ту чи
іншу поверхневу відмінкову форму (в українській мові), порядок слів, артиклі, неозначені займенники тощо.
З-поміж засобів, що представляють специфіку реалізації глибинної об’єктної семантики на поверхневому
рівні в певній мові, як в англійській, так і в українській, є формально і семантично ускладнені та складні
синтаксичні конструкції, що базуються на основі взаємодії лексичної і граматичної семантики, проблема
взаємодії яких останнім часом все більше привертає увагу лінгвістів [Андреев 1975; Шендельс 1982; Ярцева
1968].
Як справедливо зазначає В.М.Ярцева, врахування лексичних значень необхідне для певних граматичних
структур, оскільки в іншому разі “однозначного і деталізованого граматичного визначення цих структур не
буде досягнуто” [Ярцева 1968, с. 10]. Слід додати, що і вивчення лексичних правил, як правило, є більш
адекватним, якщо береться до уваги факт включення лексичної одиниці в структуру речення. Це видається
особливо актуальним у зв’язку з тим, що, розглядаючи з позицій відмінкової граматики глибинну структуру
англійського та українського речень, не варто забувати про те, що в межах породженої базовим компонентом
граматики пропозиції, навколо якої будується безпосередньо структура усього речення, важливим є не тільки
набір глибинних відмінків, а й той факт, що один з відмінків може бути реалізований за допомогою не лише
іменникової форми, а й структури, центром якої будуть дієслівні форми або загалом за допомогою підрядного
(the Subordinate Clause) речення, яке за семантикою може дорівнювати об’єктиву (O), тобто можливим є
заміщення синтаксичної позиції іменної групи як репрезентанта відмінкової семантики дієслівною групою або
структурою віддієслівного походження, наприклад: I believe them to be honest people (Я вважаю, що вони чесні
люди) (“Об’єктний відмінок з інфінітивом”); She began to translate the article (Вона почала перекладати
статтю) (конструкція з інфінітивом); I know that he has returned (Я знаю, що він повернувся) (підрядне
додаткове в межах складнопідрядного речення).
Оскільки глибинний і поверхневий рівні речення як в англійській, так і в українській мові (і, потенційно,
– у будь-якій мові світу [Хомський 2000; Burt 1971]) взаємодіють і взаємовизначають один одного, а
семантичний блок разом із синтаксичним і фонологічним формує структуру речення на обох рівнях (щодо
фонологічного блоку, то він лише оформлює конструкцію на рівні поверхневої реалізації в конкретній мові)
[Штерн 1998, с. 53, 304], постає проблема взаємодії лексичної та граматичної семантики, що позначається на
виборі певних лексем (або сполучень лексем) як реалізаторів певних глибинних відмінкових функцій, зокрема
об’єктних, тобто постає питання сполучуваності та її меж.
На нашу думку, слід погодитися з О.О.Худяковим у тому, що лексична семантика передбачає цілісне
сприйняття слова разом з тією екстралінгвістичною реальністю, в якій воно функціонує, що, в свою чергу,
“призводить до вивчення лексичного значення як відносно самостійного феномена” [Худяков 1990, с. 109-110].
На відміну від лексичної, семантика граматична є більш складним поняттям, оскільки сприймається як
значення речення, а саме – міститься в семантиці лексичних одиниць, що формують речення, а також враховує
закони семантичної комбінаторики імен та предикативний характер усієї структури, визначаючи, таким чином,
функціонування компонентів формально-поверхневого рівня речення (в українській та англійській мовах).
Вичленування граматичної семантики як відносно автономного рівня семантичної організації мови (разом із Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

169
власне лексичною семантикою) і визначає постановку питання про їх взаємодію.
На наш погляд, саме цим пояснюється те, що зумовленість граматичних характеристик слова в реченні
особливостями його семантики неодноразово підкреслювалася і в теоретичній постановці питання, і в
нормативних граматиках, що рекомендують вживати певні форми та уникати використання інших, враховуючи
інваріантне значення певних груп слів [Качалова, Израилевич 2000; Шубин, Сытель 1968; Крылова, Гордон
1999] (див. також [Палмер 1982; Вопросы 1986; Зернов, Варшавская и др. 1988; Телия 1976; Delahunty 1994]),
оскільки семи, що вичленовуються в результаті аналізу значення як цілісного комплексу, не є однородними і
мають різну вагу в змістовій структурі мовних одиниць, обумовлюючи той чи інший тип парадигматичного та
синтагматичного зв’язку слів. Тому варто погодитися з думкою В.М.Ярцевої, що певна лексико-семантична
група слів сприймає або не сприймає певну граматичну форму, внаслідок чого створюється “сприйняття” або,
відповідно, “протидія лексики граматиці” [Ярцева 1968, с. 18] (Пор. чіткі критерії формування спеціалізованих
синтаксичних комплексів (з інфінітивом, дієприкметником минулого і теперішнього часу, герундієм), що
репрезентують об’єктну семантику в сучасній англійській мові та приєднуються лише до груп дієслів з певним
значенням [Путіліна 2005а, с. 216-217]). При цьому показовим є те, що внаслідок певних типологічних
особливостей, зокрема, фактично, відсутності флексій (крім поодиноких випадків, як, наприклад, -ed у формах
правильних дієслів, або –es (s) на позначення множини іменника тощо), в англійській мові домінувальною є
тенденція до передачі функції репрезентації частини семантичного потенціалу певної лексеми граматичним
засобам, наприклад, значення глибинних об’єктних відмінків може бути реалізованим у поверхневій структурі
за допомогою не відмінкових (поверхневих) флексій, а через характеризувальні прийменники та прийменникові
комплекси (на відміну від української мови, в якій існує ціла система поверхневих відмінків із відповідним
набором закінчень для кожного з них): I haven’t heard of his arrival yet (Я ще не чув про його приїзд – знахідний
відмінок); At last they came in sight of land (Нарешті вони побачили землю – знахідний відмінок).
Таким чином, врахування взаємодії лексичної та граматичної семантики в системі англійської
(переважно), а також української (меншою мірою) мови видається актуальним, хоча донедавна вивчення
семантичної сполучуваності мало майже виключно описовий характер. Проте на сучасному етапі розвитку
лінгвістики простої констатації факту про можливість / неможливість поєднання тих чи інших слів не
достатньо. На нашу думку, слід виявити ті закономірності, на яких ґрунтується смислова сполучуваність слів,
з’ясувати глибинні механізми сполучування, що дозволяють реалізовувати глибинні відмінкові, зокрема
об’єктні, функції на поверхневому рівні речення як англійської, так і української мов.
Отже, говорячи про формально (і семантично) ускладнені синтаксичні конструкції, які репрезентують
глибинну об’єктну семантику у поверхневій структурі речення в сучасній англійській мові, а саме – конструкції
з інфінітивом (пор. з “Об’єктним відмінком з інфінітивом” [Путіліна 2005]), не можна уникнути питання, яке
стосується принципів поєднання компонентів поверхневої організації речення в англійській мові (порівняно з
українською).
Як зазначалося раніше [Путіліна 2005а], одним з вирішальних чинників тут виступає категорія
транзитивності, як правило, дієслівних лексем і девербативів, тобто віддієслівних іменників (в англійській та
українській мовах), хоча згадаймо, що англійська мова характеризується наявністю ознаки транзитивності й у
певних групах іменникових та прислівникових лексем (детальніше див. [Мухин 1987]). Оскільки ця категорія
розглядалася нами у попередніх публікаціях із цього циклу, відзначимо тільки одну особливість, що
позначається на здатності / нездатності передачі семантики об’єкта в англійській мові (у зіставленні з
українською), а саме: деяким англійським перехідним дієсловам відповідають неперехідні дієслова української
мови, наприклад: to follow (somebody, something) – іти (услід) (за ким-небудь, за чим-небудь), to approach
(somebody, something) – наближатися (до кого-небудь, до чого-небудь), to watch (somebody, something) –
стежити (за ким-небудь, за чим-небудь) і под., тому маємо: Please follow me (Будь-ласка, йдіть за мною); He
approached the house (Він наблизився до будинку). З іншого боку, деяким англійським нетранзитивним дієсловам
в українській мові відповідають транзитивні дієслівні лексеми, наприклад: to listen (to somebody, something) –
слухати (кого-небудь, що-небудь), to wait (to somebody, something) – чекати (на кого-небудь, на що-небудь)
тощо, звідси: Listen to me, please (Послухайте мене, будь-ласка); She is waiting for her brother (Вона чекає на
(свого) брата) [Качалова, Израилевич 2000, с. 163-164].
Таким чином, відкритим залишається питання щодо того, чи виключно транзитивні дієслова, зокрема в
англійській мові, можуть передбачати вияв об’єктної семантики (в українській мові, на наш погляд, доводиться
говорити тільки про перехідні лексеми у функції передачі об’єктного значення), чи можна до системи засобів
репрезентації глибинних об’єктних відмінків віднести і певні нетранзитивні лексеми, розглядаючи їх як
нерегулярні напівпериферійні засоби. Проте оскільки це питання може бути предметом розгляду окремої статті,
то у цій розвідці ми не зупинятимемося детальніше на ньому, тому що тут нас насамперед цікавлять принципи
сполучуваності компонентів у межах ускладнених і складних синтаксичних конструкцій, що представляють
семантику об’єкта на формальному рівні сучасного англійського речення (у зіставленні з українською).
Отже, крім ознаки перехідності, однією з головних умов нормативної сполучуваності є наявність
спільних сем в елементів, що утворюють певну конструкцію [Балли 1955; Кацнельсон 1972]. Крім того, на
здатність сполучатися впливають й екстралінгвістичні фактори, а саме: властивості описуваних предметів та ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

170
явищ і відношення між ними, а оскільки мова має відображати екстралінгвістичну реальність, то самого
вивчення формальних ознак лексем, зокрема дієслівних, які визначають подальшу структуру конструкцій, що
заміщують іменну групу в ролі об’єктного відмінка, недостатньо.
На нашу думку, крім формальних (власне граматичних) показників (видо-часове узгодження, сполучні
елементи, порядок слів тощо), при аналізі складних та ускладнених структур як в англійській, так і в
українській мові слід враховувати семний показник. Так, Г.О.Родіонова пропонує виділяти опозиційні пари сем
– категорійних ознак: “діяльність агенса-істоти” – “діяльність агенса-неістоти”; “діяльність особи” –
“діяльність неособи”; “довільність дії” – “мимовільність дії” і под. [Родионова 1978]. Пропоновані
дослідницею категорійні ознаки характеризують дію, виражену дієсловом, через агенс, що стоїть при ньому, а
це може означати, що сполучуваність дієслова визначається, крім його безпосередніх граматичних і
семантичних ознак, ще й характером агенса, з яким воно вживається. Отже, можна зробити висновок, що
сполучуваність у межах дієслівних та віддієслівних конструкцій з об’єктним значенням в англійській мові (як і
в українській) ґрунтується, крім показника перехідності, на наявності певної семи в лексемі, що керує, та в
керованому компоненті, і, насамперед, це справедливо щодо конструкції з інфінітивом в англійській мові, які
відіграють роль формальних і семантичних ускладнювачів речення.
На наш погляд, це твердження може проілюструвати той факт, що більшість семантичних груп фінітних
дієслів (тобто особових форм дієслів) як в англійській, так і в українській мові сполучаються з дієсловами
чуттєвого сприйняття, напр.: to feel (відчувати), to hear (слухати), to see (бачити) тощо. Якщо виходити з
набору сем, то інфінітив дієслів цієї семантичної групи позначає діяльність агенса-істоти, наприклад: I hope to
hear that you are going to be married soon (Я сподіваюся почути, що ви скоро одружитеся).
Але утворення певних конструкцій із збереженням глибинної об’єктної семантики може накладати певні
обмеження на сполучуваність дієслівних фінітних лексем у межах структур з інфінітивом в сучасному
англійському реченні, у зв’язку із чим можна виділити кілька характерних випадків:
1) більшість англійських дієслів, зокрема із значенням розумової діяльності (to contrive “вигадувати”, to
resolve “вирішувати”), цільові (to endeavour “намагатися”, to plan “планувати”, to seek “шукати”), мовлення
(to claim “претендувати”, амер. “заявляти (про що-небудь)”, to offer “пропонувати”, to promise “обіцяти”)
репрезентують семантику згоди, вміння, наміру, поради, пропозиції тощо виконати дію (довільну і
цілеспрямовану). З іншого боку, певні групи дієслівних лексем, наприклад, дієслова емоційного сприйняття (to
detest “ненавидіти”, to disfavour “не схвалювати”, to esteem “не схвалювати”, to hate “ненавидіти”, to loathe
“ненавидіти, не виносити”, to regret “жаліти”, to scorn “зневажати” і под.), вказують, як правило, на
мимовільну дію. Як зазначає Г.О.Родіонова, несумісність сем “довільність” – “мимовільність дії” обмежує
сполучуваність фінітних дієслів з дієсловом емоційного сприйняття [Родионова 1978, с. 56]. Проте
сполучуваність цих груп дієслів можлива, наприклад: He endeavoured very hard to esteem their customs (Він
намагався, над силу, поважати їхні звичаї), де агенс виявляє позитивні наміри всупереч своєму бажанню, а
також має місце певна запланованість почуттів та їх вияву (цікавим є той факт, що поєднання несумісних сем у
таких випадках вказує на штучність, “підробку” певних емоцій, почуттів).
Загалом обмежена сполучуваність лексем цих груп в межах однієї конструкції обумовлена тим, що
дієслова із значенням мети, мовлення, розумової діяльності вказують на дію, позначену інфінітивом, у
майбутньому, а дієслова емоційного сприйняття передають мимовільні дії, що не залежать від волі мовця, чим і
пояснюються поодинокі випадки об’єднання дієслівних лексем цих груп в одній інфінітивній структурі як в
англійській, так і в українській мові, оскільки більш природнім для обох мов є поєднання лексем з груп, що
подібні за своїми характеристиками, наприклад: He promised to seek that letter (Він обіцяв пошукати той лист);
2) можливі випадки, коли відсутність сполучуваності є наслідком несумісності позитивної і негативної
семантики дієслів, які формують конструкцію, наприклад, в англійській мові дієслово to hope (сподіватися)
сполучається з інфінітивом тільки тих дієслів, які мають позитивне значення: It was not by mere achievement that
he could hope to win her (J.London) (Це було непростим (серйозним, значним) досягненням, що він міг
сподіватися перемогти її) – лексична семантика цього слова не дозволяє йому сполучатися з дієсловами, що
передають негативне значення (пор. We hope to fail – Ми сподіваємося провалитися (зазнати невдачі, поразки)),
причому в українській мові спостерігається те саме, що й в англійській;
3) але деякі фінітні дієслова англійської мови, які можуть приєднувати інфінітив з об’єктним значенням,
на відміну від інфінітивних форм із семантикою суб’єкта, рідко вживаються з лексемами причиново-
наслідкової семантики, а саме: to advise “радити”, to allow ”дозволяти”, to make “робити”, to permit
”дозволяти”, to recommend “рекомендувати”, наприклад: I advised him to get her to come to our place (букв. “Я
порадив йому вирішити відправити її до нас”). Як в англійській, так і в українській мові речення такого типу
цілком відповідають чинним нормам граматики, проте, внаслідок утворення в них “паралельних структур”
[Родионова 1978], такі конструкції стають незграбними (в комунікативному плані), а отже, – й неприйнятними,
а їх вживання – небажаним, з чого можемо зробити висновок, що причиною обмеженої сполучуваності може
стати і структура речення (хоча такі випадки слід вважати не регулярними, а такими, що залежать від
особливостей сполучування лише певної групи дієслівних лексем).
Отже, значення дієслова безпосередньо прогнозує структуру, до якої воно входить, і навпаки – семантика Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

171
лексеми визначається в межах певної синтаксичної конструкції, залежно від її (лексеми) лексичної і
граматичної семантики, внаслідок чого у словникових дефініціях, як правило, вказується модель
сполучуваності, в якій реалізується певне значення на рівні класів слів – частин мови [Гинзбург и др. 1975, с.5],
або сполучуваності дієслова з певними класами слів і певними членами речення. На нашу думку, такі моделі
демонструють тільки взаємодію окремо взятих лексем, тобто поза структурою речення, що зводить значення
зроблених на основі аналізу відповідних даних висновків до формалізованих узагальнень, оскільки
найважливіша, на наш погляд, функція дієслова – визначення загальної структури усього речення – до уваги не
береться. Крім того, враховуючи той факт, що глибинний і поверхневий рівні речення взаємовизначаються, то
слід говорити не тільки про зміни на формальному рівні під впливом глибинної семантики, а й про вплив
семантичного наповнення синтаксичних позицій на (глибинну) семантику як одиничної лексеми (зокрема
дієслівної), так і на семантичну будову усього речення загалом і в англійській, і в українській мові.
В одній з попередніх публікацій ми вже робили спроби проаналізувати випадки реалізації глибинних
об’єктних відмінків у поверхневій структурі сучасного англійського речення у зіставленні з українським за
допомогою не іменної групи, а через уведення спеціалізованого комплексу з об’єктною семантикою в
англійській мові, якому в українській відповідала б підрядна частина в межах складнопідрядного речення (як
правило, підрядна додаткова), або безпосередньо підрядним реченням (підрядним додатковим – Object Clause)
англійської мови із збереженням об’єктного значення, яке також перекладалося українською мовою
складнопідрядним реченням з підрядним додатковим [Путіліна 2004, с. 83]. Враховуючи специфіку
сполучуваності дієслівних лексем, які виступають центром пропозиції речення і можуть допускати або не
допускати вияв глибинного об’єктного значення, видається доцільним повернутися до розгляду тих випадків,
коли об’єкт репрезентований підрядним реченням, причому на особливу увагу, на нашу думку, заслуговують
складнопідрядні речення, в яких головна частина в англійській мові представлена конструкцією I mean, якій в
українській мові може відповідати як просте двоскладне речення: Я думаю, Я вважаю, Я маю на увазі, так і
односкладне безособове речення: Вважається, Мається на увазі (мною), тобто в англійській мові в головній
часині обов’язково буде представлений суб’єкт, що репрезентуватиметься за допомогою дейктичних знаків I та
it, а в українській мові суб’єкт у таких реченнях може бути не тільки формально представленим, але й, на
відміну від англійської, може бути імпліцитним.
У сучасній англійській мові, крім вже вказаних вище значень, у моделі “Subject + V + Clause” (“суб’єкт
+ дієслово-предикат + підрядне речення”) дієслово mean може ще мати значення “signify” (“представляти”,
“виражати”), “be likely to produce a result” (букв. “бути можливим (вірогідним)”, “приводити (призводити)
до результату”) [Хорнби 1994], які ще більшою мірою наближають англійські складні речення з дієсловом
mean до українських відповідників із безособовою головною частиною, оскільки в таких реченнях суб’єкт є
суто формальним, перетворюючись на граматичний елемент без семантичного наповнення (маємо на увазі
лексичну семантику). Крім того, семантика і функції цього дієслова в конструкціях “I mean + Clause” та “It
mean + Clause” різні, що не може не позначатися на семантиці усього речення загалом та реалізації об’єктного
значення зокрема.
Якщо розглядати модель “I mean + Clause”, то структура I mean в сучасній англійській мові виступає
одним із засобів репрезентації еквівалентності попереднього і наступного висловлювань, тобто виконує роль
конектора (від англ. to connect — зв’язувати, з’єднувати) – засобу зв’язку в синтаксичних побудовах, що
ґрунтуються на відношеннях еквівалентності [Погосян 1990, с. 68]. Але нас цікавить, в першу чергу, не ступінь
вияву відношення еквівалентності у реченні, а те, яким чином структури типу I mean впливають на реалізацію
глибинного об’єктного значення в межах складного (зокрема складнопідрядного) речення і визначають
поверхневу організацію усього речення. На нашу думку, конструкції-конектори, наприклад, I think (Я думаю), I
consider (Я вважаю), I decide (Я вважаю / вирішую) тощо, за своїм значенням як в англійській, так і в
українській мові найчастіше наближаються до вставних конструкцій, передбачаючи при цьому безпосередню
реалізацію об’єктного значення у підрядній частині, наприклад: I began to relax, after all. I mean I finally quit
worrying about whether they’d catch me or not (J. Salinger) (Я, нарешті, розслабився. Я маю на увазі, що я кинув
хвилюватися через те, схоплять вони мене чи ні). У цій моделі включення елемента-конектора є суто
формальним, оскільки він виконує функцію „метатекстового оператора”, як зазначає А.Вежбицька, тобто це
компонент, який є „метаплеоназмом (до метаплеоназмів належать висловлення, що ґрунтуються на явному чи
прихованому „говорю” (цит. за [Погосян 1990, с.70]). Відповідно, можна зробити висновок, що такий конектор
може бути інтерпретований як I mean to say (букв. “Я маю сказати, що…”), а модель “I mean + Clause” містить
імпліцитний компонент to say (говорити), чим, на наш погляд, пояснюється той факт, що дієслову mean у цій
моделі притаманне значення, яке, за словниками А.Хорнбі [Хорнби 1994] та Р.Гінзбург [Гинзбург 1975], воно
реалізує у конструкції, що відповідає схемі „Subject + Verb + (not) to Infinitive” (“суб’єкт + дієслово-предикат
+ (не) + інфінітив”) (Пор. реалізацію цього ж дієслова у межах простого або складносурядного речення, де
воно є повноцінним (повнозначним), хоча такі речення у тій частині (якщо йдеться про складносурядне
речення), яка містить лексему mean, будуються за тією ж моделлю, що й головна частина складнопідрядного
речення, де I mean пропонується розглядати як конектор, напр.: I mean to call, but I forgot – Я збирався
зателефонувати, але забув). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

172
Аналогічною є ситуація щодо моделі “It mean + Clause”, в якій особовий займенник It (букв. Він, вона
(про неістоту), воно) виконує функцію субститута, тобто елемента, який не заповнює позицію суб’єкта, як того
можна було б чекати від особового займенника, а заміщує попереднє висловлення, що дозволяє говорити про
те, що в аналізованій структурі дієслівна лексема mean зберігає те саме значення, що і в моделі “I mean +
Clause”, проте конструкція із займенником має свою специфіку, оскільки, внаслідок максимального
наближення головної частини відповідної будови у межах складнопідрядного речення до безособового речення
(в англійській мові – семантично, в українській – і за семантикою, і за формою), в англійській мові дієслово
mean переосмислюється і набуває значення „be serious” („бути серйозним”, „серйозно”, „справді”), „be not
joking” (букв. „не жартувати”), надаючи реченню загалом характеру підтвердження щирості мовця, що
водночас не створює перешкод для реалізації значення глибинних об’єктних відмінків, наприклад: It mean the
more expensive the school is the more crooks it has – Справді, чим дорожчою є школа, тим гіршою
(зіпсованішою) вона є (J.Salinger).
Крім того, слід зазначити, що обов’язковим елементом в аналізованих моделях зокрема та в будь-якому
складнопідрядному реченні загалом як в англійській, так і в українській мові є комплементайзер
(complemetizer), тобто формальний компонент, за допомогою якого у поверхневій структурі оформлюється
глибинне підрядне речення, що виступає у реченні у функції “додатка” (“комплемента”) (згідно з теорією
трансформаційних граматик), причому в обох мовах він застосовується до дієслів, що керують підрядним
додатковим реченням, а також для подальших трансформацій за участю цих елементів [Филлмор 1981, с. 412;
Путіліна 2004, с.81]. У функції комплементайзера в сучасному англійському реченні, що репрезентує об’єктну
семантику, зокрема у складнопідрядному реченні з підрядним додатковим, у переважній більшості випадків
виступає сполучник that (“що”), який розпочинає підрядну частину і може бути експліцитно вираженим у
реченні, а може бути й імпліцитним, тобто формально відсутнім, але семантично прогнозованим структурою
речення, наприклад: I think (that) he has returned (Я подумав, що він повернувся); I mean that she is the best person
for this job (Я мав на увазі, що вона – найкраща кандидатура для цієї роботи).
На нашу думку, заслуговує на увагу і той факт, що глибинні об’єктні відмінки, зокрема об’єктив (О) як
найбільш нейтральний у семантичному відношенні відмінок чогось, що може позначатися іменником, роль
якого у дії або стані, позначених дієсловом, зумовлюється або визначається безпосередньо семантикою
дієслова, можуть бути представлені не тільки у складнопідрядному реченні з однією підрядною частиною, але й
у складнопідрядному реченні з кількома підрядними в обох мовах. Саме позицію об’єктива може заповнювати
підрядна частина у поверхневій структурі речення, наприклад: The newspaper report that the delegation has
arrived and that the negotiations will begin to-morrow (Газети повідомляють, що делегація прибула і що
переговори розпочнуться завтра), де обидва підрядні речення стосуються одного і того ж дієслова-предиката
головного речення (report – “повідомляють”), відповідають на питання what? що?, виступаючи додатковими
реченнями як в англійській, так і в українській мові (за логіко-граматичною класифікацією речення, яка, на наш
погляд, є зручнішою, враховуючи, що нашою метою є зіставний аналіз структури речень в українській та
англійській мовах, оскільки застосування, у даному випадку, семантико-синтаксичної класифікації створює
певні ускладнення щодо аналізу англійського речення, а формально-граматична класифікація не має
безпосереднього відношення до вивчення специфіки вияву глибинної об’єктної семантики), отже, значення
об’єкта поширюється на обидві підрядні частини. Але узагальнене об’єктне значення може бути представлене і
одним підрядним реченням у межах складнопідрядного з кількома підрядними, наприклад: He said that the
agents would send us a telegram as soon as the steamer arrived (Він сказав, що агенти надішлють нам телеграму,
як тільки прибуде пароплав), де перше підрядне речення є додатковим і стосується дієслова-предиката головної
частини (said – сказав), тобто є реалізатором об’єктного значення, а друге підрядне (підррядне часу) –
стосується дієслова-предиката першого підрядного (would send – надішлють).
Але реалізація глибинного об’єктного значення на поверхневому рівні речення в сучасній англійській
мові не завжди здійснюється через формально ускладнене речення зі спеціалізованим комплексом чи підрядну
(підрядні) частину в межах складнопідрядного речення, а й засобами простого речення, що міститиме
компонент, який, на нашу думку, виконує функцію, подібну до конектора у складнопідрядному реченні,
оскільки, власне, не є семантично повнозначним, а, насамперед, сприяє граматичному оформленню речення і
передає значення прагматичної настанови мовця (що, на наш погляд, дозволяє говорити вже не про семантично
і формально елементарне, а про семантичне ускладнене речення як в англійській, так і в українській мові), при
цьому в ролі такого компонента можуть виступати модальні дієслова (Modal Verbs): can, may, must, need (в
українській мові реченням з модальними лексемами відповідають такі саме конструкції із дієсловами з
модальним значенням, наприклад: “can ”– “можу”, “may”– “можу”, “must” – “мушу”, “маю (повинен) (щось
робити)”, “need” – “треба”: She can do it herself (Вона може зробити це сама); I must speak to him (Я маю
(повинна) поговорити з ним). Модальні дієслова не вживаються самостійно, а тільки у поєднанні з інфінітивом
смислового дієслова, позначаючи можливість, здатність, вірогідність, необхідність виконання дії, оскільки вони
є недостатніми дієсловами (Defective Verbs) [Качалова, Израилевич 2000, с. 220], що пояснюється відсутністю
повної парадигми форм, порівняно з іншими дієслівними лексемами в сучасній англійській мові (лексеми can і
may мають тільки форму теперішнього і минулого часу – could і might відповідно, а лексеми must, need – тільки Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

173
форму теперішнього часу), що і дає підстави для визначення модальних елементів у межах простого речення як
конекторів, що передбачають реалізацію об’єктного значення у подальшій частині речення, наприклад: He may
know her address (Він може знати її адресу – особливістю англійських речень з дієсловом may є й те, що вони
передбачають й інший варіант перекладу, де безпосередньо представлятиметься об’єктне значення, а модальне
дієслово втрачає прямий зв’язок з дієсловом-предикатом і перебирає на себе роль вставного компонента,
надаючи реченню нового відтінка значення – ймовірності, невизначеності дії, припущення щодо факту (або
обставин) її реалізації, тобто тому самому реченню He may know her address може відповідати речення з
вставним елементом в українській мові із значенням припущення – Можливо (ймовірно, вірогідно), він знає її
адресу); You need a long rest (Вам потрібен тривалий відпочинок / Ви потребуєте тривалого відпочинку)).
Говорячи про репрезентацію глибинної об’єктної семантики на формально-поверхневому рівні сучасного
англійського речення, зокрема у межах простого (формально або семантично) ускладненого речення, не можна
не згадати про ускладнення (фактично, перебудову) його структури внаслідок взаємозаміни формальних
позицій підмета і додатка на формальному рівні (суб’єкта і об’єкта на семантичному) як в англійській, так і в
українській мові за допомогою пасивного стану (the Passive Voice), що обумовлюється здатністю транзитивних
лексем, які залишаються одним з основних засобів репрезентації значення об’єктних відмінків в обох мовах,
набувати форм і активного стану, і пасивного. Таким чином, це дозволяє передавати значення одного і того
самого глибинного відмінка на рівні поверхневої реалізації речення під різним кутом зору, а саме: з позиції
суб’єкта-виконавця дії та з позиції об’єкта, що піддається впливу з боку суб’єкта, наприклад: The sun attracts the
planets (Сонце притягує планети) – дієслово-предикат вжито у формі активного стану, а елементи семантичної
структури прямо співвідносяться з елементами формальної будови речення як в англійській, так і в українській
мові, оскільки суб’єкт “sun” (“сонце”) заповнює позицію підмета, а об’єкт “planets” (“планети”) – додатка, а в
реченні The planets are attrected by the sun (Планети притягуються сонцем) об’єктна семантика зберігається в
обох мовах, але на формальному рівні речення суб’єкт переміщується у позицію додатка, а на його місці
з’являється об’єкт (тобто у цьому випадку ми маємо справу із заміщенням синтаксичної позиції підмета, або з
формальним підметом), що вмотивовує розгляд речень подібної структури не як простих, а як простих
(формально) ускладнених конструкцій.
Отже, глибинна структура як англійської, так і української мови характеризується певним набором
глибинних компонентів, зокрема глибинних об’єктних відмінків, спільних для обох мов, проте їх реалізація на
поверхневому рівні кожної з мов буде підпорядкована власним правилам граматики. Водночас можна говорити
про спільність основних принципів репрезентації семантики об’єкта на формальному рівні речення в
англійській та українській мовах, а саме: врахування граматичної і лексичної сполучуваності компонентів
речення, зокрема дієслова-предиката й керованого іменика, іменної групи, інфінітива або підрядної частини (в
межах складнопідрядного речення), при цьому межі сполучуваності дієслівних фінітних лексем з інфінітивом
можуть визначати такі чинники: 1) несумісність сем − категорійних ознак, наприклад,“діяльність агенса-
істоти” – “діяльність агенса-неістоти”, “довільність дії” – “мимовільність дії”, 2) несумісність позитивної
та негативної семантики, 3) певні структурні обмеження; чітке визначення ролі транзитивних і нетранзитивних
лексем у передачі значення об’єкта; прогнозування подальшої структури речення (простого формально і
семантично ускладненого та складнопідрядного) за допомогою конектора.
Отримані результати репрезентують особливості реалізації глибинних об’єктних відмінків на
поверхневому рівні, а також специфіку організації конструкцій поверхневого рівня сучасного англійського
речення у зіставлені з українським, зокрема складних (складнопідрядних) та ускладнених (формально і
граматично) структур як репрезентантів глибинної об’єктної семантики, і можуть бути використані для
подальшого зіставного аналізу взаємодії глибинних і поверхневих структур зі значенням об’єкта на матеріалі
української та англійської мов.

Література
Андреев 1975: Андреев Н.Д. Структурно-вероятностная типология отношений между семантикой слова
и его грамматическими категориями // Типология грамматических категорий: Мещаниновские чтения. – М.:
Наука, 1975. – С. 74-93.
Балли 1955: Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. – М.: Изд-во иностр. лит.,
1955. – 416 с.
Вежбицка 1978: Вежбицка А. Метатекст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. 8. – М.:
Прогресс, 1978. – С. 402-421.
Вопросы 1986: Вопросы романо-германского языкознания. Семантика и синтаксис. – Саратов: Изд-во
Саратовского ун-та, 1986. – 135 с.
Гак 1976: Гак В.Г. К диалектике семантических отношений в языке // Принципы и методы
семантических исследований. – М.: Наука, 1976. – С. 73-92.
Гинзбург и др. 1975: Гинзбург Р., Хидекель С., Медникова Э., Санкин А. Глагольные словосочетания в
современном английском языке (Verbal Collocations in Modern English). – М.: “Просвещение”, 1975. – 302 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

174
Зернов и др. 1988: Зернов Б.Е., Варшавская А.И., Чахоян Л.П. и др. Спорные вопросы английской
грамматики. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1988. – 208 с.
Кацнельсон 1972: Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. – Л.: Наука, 1972. – 216 с.
Качалова, Израилевич 2000: Качалова К.Н., Израилевич Е.Е. Практическая грамматика английского
языка с упражнениями и ключами. – М.: ЮНВЕС ЛИСТ, 2000. – 717 с.
Крылова, Гордон 1999: Крылова И.П., Гордон Е.М. Грамматика современного английского языка. – М.:
Книжный дом «Университет», 1999. – 448 с. – На англ. яз.
Мухин 1987: Мухин А.М. Системные отношения переходных глагольных лексем (на материале
английского и русского языков). – Л.: Наука, 1987. – 291 с.
Палмер 1982: Палмер Ф.Р. Семантика (очерк) = Palmer F.R. Semantics. A new outline. – М.: Высш. шк.,
1982. – 111 с.
Погосян 1990: Погосян В.А. Зависимость семантики и функций глагола mean от наполнения позиций
субъекта и объекта // Лексическая, категориальная и функциональная семантика: Межвузовский сборник
научных трудов / Под. ред. К.А. Гузеева. – Л.: ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1990. – С. 68-73.
Путіліна 2004: Путіліна О.Л. Об’єктні відмінки у глибинній структурі сучасного англійського речення у
зіставленні з українським // Функціонально-комунікативні аспекти граматики тексту / Зб. наук. праць. –
Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 76-85.
Путіліна 2005: Путіліна О.Л. Об’єктні відмінки у глибинній структурі сучасного англійського речення у
зіставленні з українським (комплекси з інфінітивом) // Функционализм как основа лингвистических
исследований: Сб. научн. докладов ХІІ международной конференции по функциональной лингвистике. – Ялта:
ТНУ им. В.И.Вернадского, 2005. – С.277-279.
Путіліна 2005а: Путіліна О.Л. Семантика об’єкта у поверхневій структурі сучасного англійського
речення у зіставленні з українським // Лінгвістичні студії. – Випуск 13. – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С. 213-218.
Родионова 1978: Родионова А.А. Причины ограничения сочетаемости финитных глаголов с
инфинитивом // Вопросы лингвистической семантики / Под ред. М.Ф.Чикурова. – Тула: Тульский госпедин-т
им. Л.Н.Толстого, 1978. – Вып. 2 . – С. 55-59.
Телия 1976: Телия В.Н. Семантический аспект сочетаемости слов и фразеологическая сочетаемость //
Принципы и методы семантических исследований. – М.: Наука, 1976. – С. 244-267.
Тетерина 1996: Тетерина И.Л. Механизм смысловой совместимости прилагательного и
существительного в атрибутивном словосочетании // Лексическая, категориальная и функциональная
семантика: Межвузовский сборник научных трудов / Под. ред. К.А. Гузеева. – Л.: ЛГПИ им. А.И. Герцена,
1990. – С. 78-85.
Филлмор 1981: Филлмор Ч. Дело о падеже // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. 10. – М.: Прогресс,
1981. – С. 369-495.
Хомський 2000: Хомський Н. Роздуми про мову. – Львів: Ініціатива, 2000.- 352с.
Хорнби 1994: Хорнби А.С. Oxford Progressive English for Learners. – М.: Буклет. – 1 Book. – 1994. – 195 с.;
2 Book. – 1994. – 238 с.; 3 Book. – 1994. – 277 с.
Худяков 1990: Худяков А.А. Взаимодействие лексической и грамматической семантики в собирательных
существительных // Лексическая, категориальная и функциональная семантика: Межвузовский сборник
научных трудов / Под. ред. К.А. Гузеева. – Л.: ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1990. – С. 108-113.
Шендельс 1982: Шендельс С.И. Совместимость / несовместимость грамматических и лексических
значений // Вопросы языкознания. – 1982. – № 4. – С. 78-82.
Штерн 1998: Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: Енциклопед сл. – К.: АрпЕк,
1998. – 336 с.
Шубин, Сытель 1968: Шубин Э.П., Сытель В.В. Грамматика английского языка. – М.: «Просвещение»,
1968. – 319 с.
Ярцева 1968: Ярцева В.Н. Взаимоотношение грамматики и лексики в системе языка // Исследования по
общей теориии грамматики. – М.: Наука, 1968. – С. 29-41.
Burt 1971: Burt M.K. From deep to surface structure. – New York, Evanston, San Francisco, London.: Harper &
Row, 1971. – 256 p.
Delahunty 1994: Delahunty G.P. Language, Grammar, and Communication. – New York ets.: MCGRAW-HILL,
1994. – 442 p.

The article continues the cycle of publications devoted to the observations of the specifies of interaction between
deep and surface levels of sentence in the opinion of the theory of case grammar, in particular regularities of
representation of deep Objective meanings on the level of surface structure of semantic and syntactic organization of
present-day English sentence in comparison with Ukrainian one are settled.
Keywords: grammatical combinating, complementizer, connector, lexical combinating, transitive words, finite
verbs.
Надійшла до редакції 25 серпня 2005 року

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.