Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Вікторія Ригованова — АВТОРИЗОВАНЕ СПРИЙНЯТТЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ

У статті аналізується функціонально-семантичне навантаження авторизованих конструкцій із
семантикою сприйняття у світі сучасних синтаксичних концепцій. Зокрема, зроблено спробу визначити
особливості ускладнення семантики речення через наявність у ньому авторизованих пропозицій сприйняття.
Ключові слова: категорія авторизації, суб’єкт сприйняття, пропозиція, семантично ускладнене речення.

Взаємовідношення мови і автора лежить в основі антропоцентричного підходу до аналізу мовленнєвої
діяльності. У центрі комунікативної мовної концепції завжди була і залишається людина, що сприймає і
осмислює світ, формує і структурує своє повідомлення про нього. Вияв позиції мовця – автора, творця
конкретного висловлення – одне з пріоритетних завдань сучасної лінгвістики. З поняттям „автора” пов’язане
питання про відбір мовних засобів та способи структурування речення у процесі синтаксичної номінації та
номінативної деривації. У безперервному зв’язку з найновішими аспектами вивчення синтаксичних одиниць на
сучасному етапі (праці Н.Д.Арутюнової, І.Р.Вихованця, М.В.Всеволодової, В.Г.Гака, К.Г.Городенської,
Н.В.Гуйванюк, А.П.Загнітка, Г.О.Золотової, В.Д.Шинкарука та ін.) перебуває і поняття авторизації і
авторизованого ускладнення речення, що стали предметом нашого дослідження.
Актуальність статті полягає в вирішенні проблеми, пов’язаної з семантичною комплікативністю
речення, сприяє створенню комплексного адекватного опису механізмів ускладнення граматичної та
семантичної структури речення.
Метою роботи є визначення особливостей збільшення семантичного об’єму речення через наявність у
ньому авторизованих пропозицій сприйняття.
Семантико-синтаксичний рівень реченнєвої структури повною мірою корелює з певною ситуацією, що
відображається тією чи іншою структурою. В організації реченнєвої структури для передачі інформації про
ситуацію чи подію суттєвим для мовця виступає встановлення опорних точок творення комунікативної одиниці
– вичленування зв’язків між реаліями дійсності. Їх виразником постає предикат, застосування якого зумовлює
заповнення внутрішньосемантичних пустот предиката, тому що реченнєва структура постає відтворюваною, а
саме вона є основним засобом творення комунікативних одиниць. Тому для мовця базовим виступає предикат
як центр пропозиції [Загнітко 2001, с.126].
Розгляд семантичної структури слід здійснювати з обов’язковим урахуванням типу предиката, його
лексико-семантичної природи, від якої безпосередньо залежить кількість учасників дії та їх рольовий статус.
Доречним видається у цьому випадку зауваження В.Г.Адмоні, який досліджуючи суб’єктивну модальність
говорив, що не дивлячись на розмаїття засобів вираження модальності, „центр тяжесті… лежить саме у системі
дієслова” [Адмони 1955, с.178].
З іншого боку важливість акценту на предикаті вмотивована положенням про двоїсту природу людини у
процесі пізнання. Мається на увазі можливість людини бути суб’єктом і об’єктом цього процесу. Так
суб’єктивний простір постає інертною величиною без енергії впливу об’єктивної дійсності, а така енергія,
дієвість світу закладена в предикаті.
З огляду на вищезазначені аргументи, у вираженні потенційної семантики сприйняття категорії
авторизації домінувальною вважаємо семантику дієслова авторизувальної частини і першочергово значення
лексико-семантичних груп дієслів сприйняття, які відповідають основній функції авторизації – виявляти
суб’єкта, джерело, автора сприйняття, констатації чи оцінки, а подекуди й вказувати на характер сприйняття
[Золотова 1973, с. 263].
Сприйняття – універсальна категорія людської свідомості, і тому, лексика, що змальовує процес
сприйняття, може претендувати на статус універсальної. В лінгвістиці добре відомі дослідження А.Вежбицької,
присвячені семантичним універсаліям [Вежбицька 1996]. Менш відомим у нашій державі є підхід до цієї
проблеми, вперше чітко викладений у монографії Б. Берліна та П. Кея [Berlin, Kаy 1969] „Базові
кольоропозначення”, що стала орієнтиром для типологічних досліджень, присвячених темі сприйняття.
Слід зазначити, що дієслова сприйняття в англійській мові в 70-ті роки були предметом дискусій [Caplan
1973; Cooper 1974a, b; Gruber 1967; Thompson 1976; Rogers, 1971; 1972; 1974]. Попри різні підходи до
визначеної проблеми, можна виділити основні положення, що об’єднують майже всі теорії учасників цієї
дискусії:
1. Дієслова сприйняття поділяються на три групи. Е.Роджерс пропонує називати їх когнітивні, активні
та дескриптивні дієслова [Rogers 1971, p. 206], наприклад (для модальності слуху): когнітивне дієслово – to
hear ‘чути’, активне дієслово – to listen ‘слухати’, дескриптивне дієслово – to sound ‘звучати’.
2. Дескриптивні дієслова за своїми семантико-синтаксичними ознаками більше тяжіють до когнітивних
дієслів, ніж до активних [Rogers 1972].
© Ригованова В.А., 2006 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

176
3. Якщо певний синтаксичний процес відбувається з дієсловами слуху, дотику, смаку та нюху (хоча б
однієї з цих модальностей), то він відбувається і з дієсловами зору [Cooper 1974a].
4. „Периферійних”, або метафоричних значень у дієслів зору виявляється набагато більше, ніж у дієслів
слуху, нюху та смаку.
5. Слова на позначення зорового сприйняття, більшою мірою підлягають афіксації (наводиться 17
афіксальних слів для модальності зору, 10 – для слуху, 8 – для дотику, 9 – для смаку та 6 – для нюху) [Cooper
1974b].
6. Тільки дієслова зору, слуху та дотику (бачити, чути, відчувати, to see, to hear, to feel) можуть мати так
зване „абстрактне” значення [Caplan 1973].
Останнє зауваження дає можливість стверджувати, що дієслова сприйняття об’єднують значення власне
фізичного та розумового сприйняття. При цьому “дієслова сприйняття” мають однаковий денотат – одну і ту
саму частину об’єктивної дійсності – сприйняття світу органами почуттів… Одні вказують на сприйняття
загалом – сприйняття когось або чогось у той чи інший спосіб – інтуїтивно, розумово, за допомогою органів
почуттів; інші вказують лише на сприйняття, здійснене за допомогою певних органів” [Лядова 1978, с.36].
Найбільш ґрунтовне дослідження дієслів сприйняття в типологічному аспекті проведене О. Виборгом
[Viberg 1983a]. Автор зібрав та проаналізував дані 53 мов, що належать до 14 мовних груп. Незважаючи на те,
що палітра можливих реалізацій семантичного поля сприйняття дуже різноманітна, О. Вибергу вдалося зробити
декілька важливих узагальнень.
Перше з них стосується модальностей зору та слуху (які вже розглядалися Т.Скоувелом [Scovel 1983]).
Існують мови (наприклад, хінді), в яких є тільки одне дієслово для вираження значень ‘бачити’ та ’дивитися’. В
окремих мовах (наприклад, у сучасній грецькій) є різні дієслова для вираження значень ‘бачити’ та ’дивитися’,
але тільки одне для ‘чути’ та ’слухати’. Нарешті, є мови, в яких, як в українській і англійській, наявні всі
чотири дієслова (бачити – дивитися, чути – слухати, to see – to look, to hear – to listen), а немає такої мови, в якій
би було одне дієслово для ‘бачити’ і ’дивитися’ та два різних дієслова для ‘слухати’ та ’чути’.
Наступний важливий результат дослідження О.Віберга – це ієрархія сенсорних модальностей: зір > слух
>дотик > нюх та смак. Зміст цієї ієрархії такий: дієслово, що знаходиться ліворуч цієї шкали, може мати
додаткове значення, що покриває одну або декілька модальностей, які знаходяться праворуч.
Особливо слід відмітити співвідношення аналізованої ієрархії зі схемою, запропонованою С.Ульманном
[Ullmann 1963] для прикметників на позначення відчуття. С.Ульманн досліджував синестезію (на матеріалі
англійської поезії ХІХ в.). Статистичний аналіз переходу значення прикметника з однієї модальності
сприйняття в іншу показав, що основним джерелом метафоричних запозичень є модальність дотику, потім
модальності температури, смаку, нюху, слуху і, нарешті, зору: дотик > температура > смак > нюх > слух > зір.
Аналіз дієслів сприйняття показав, що у деяких мовах дієслова сприйняття взагалі можуть бути
відсутніми як лексичні одиниці, в інших, як в українській та англійській, є окремі слова для всіх п’яти
модальностей сприйняття. З огляду на це можливою, на думку О.Віберга, постає класифікація мов залежно від
кількості базових дієслів сприйняття. [Viberg 1983b]
У межах нашого дослідження суттєвим є висновок про те, що українська й англійська мови у мовній
реалізації універсальної категорії пізнавального процесу – категорії сприйняття – мають дієслова для всіх
модальностей, як-от: зору, слуху, дотику, смаку, нюху. Наступним важливим етапом є визначення можливостей
цих дієслів вводити авторизувальне значення.
Конструкції із семантикою слухового і зорового сприйняття є найуживанішими і відрізняються не тільки
розмаїттям граматичних структур, але є найбільш вивченими з погляду їхніх структурно-семантичних
особливостей [Золотова 1982, Вежбицька 1986, Башкова 1995]. Дослідники розглядають авторизовані
висловлення зорового і слухового сприйняття як „структури, організовані визначеним комплексом семантико-
значеннєвих компонентів”: 1) суб’єкт сприйняття, 2) об’єкт сприйняття і 3) процес сприйняття [Золотова 1982,
с.222]. Ситуація зорового чи слухового сприйняття реалізується у таких варіантах:
1. Суб’єкт сприйняття → процес сприйняття → об’єкт сприйняття.
2. Об’єкт сприйняття → його вплив на суб’єкт сприйняття → суб’єкт сприйняття.
Перцептивні дієслова залежно від ситуації сприйняття формують відповідно прямі та конверсивні
конструкції: Аж ось чую тихий глас матушки моєї (Я.Баш) – Мені їх любі слова чуються, я їх кохання
спочуваю, в мене серце схне (Марко Вовчок). Десь після ранку бачили сліди його куль (Ю. Яновський) – Він
бачиться Вершником у нашій літературі (М.Острик). Особливість конверсивної конструкції визначається
незалежністю предикативної ознаки від волі суб’єкта, невимушеністю, інволюнтинівстю сприйняття. Автори
„Коммуникативной грамматики русского языка” вважають недоречним відносити такі конструкції до
безособових, а пропонують називати їх деміпасивними [КГРЯ, с.126].
Часто значення інволюнтивності сприйняття набуває відтінків уявлення, напр.: мариться, ввижається,
видається тощо.
Система англійської мови не передбачає певної структурної організації для вираження безособових,
неозначено-особових, узагальнено-особових значень (пор.: відповідні типи односкладних речень в українській
мові). Вважається, що для виділення односкладних речень (one-member sentences) не існує синтаксичних Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

177
підстав. Безособові, неозначено-особові чи узагальнено-особові значення диференціюються лише з огляду на
семантику суб’єкта, а не речення [Khaimivich 1967, с.253].
Вибір моделі багато в чому визначається а) характером сприйняття (активне/цілеспрямоване,
пасивне/мимовільне) і б) регістром мови: репродуктивним чи інформативним.
Активне сприйняття виражають предикати зі значенням ставлення авторизатора до дійсності, тобто такі,
що передають позицію суб’єкта сприйняття. Інша категорія перцептивної лексики – предикати пасивного
сприйняття – формують у висловленні „модальну рамку спостереження” [Вольф 1989,с.68]. Часто суб’єкт-
спостерігач не виражає власних емоцій чи почуттів, а лише констатує про почуття інших. У наведених
прикладах суб’єкт активного сприйняття підкреслений прямою лінією, а суб’єкт-спостерігач приривчастою:
Дивлюсь – і Хмарами півнеба замостило, На Сонечко мов ніччю налягло (П.Гулак-Артемовський). На її виду
виявлялась клопітливість та задуманість (І.Нечуй-Левицький). I watched her closely (Greene). And nobody else
was seen to enter No. 14 (Christie).
Найуживанішим серед дієслів пасивної перцепції, які вводять „модальну рамку спостереження”, є
дієслова здаватися, to seem. Наприклад: Йому все яблуня здавалась, Покою не було очам (І.Котляревський).In a
moment she thought she heard the step of some person. Yet the sound seemed not to come from behind… (Walpole). La
Motte called to Peter, and ordered him to drive to a thickly embowered spot that appeared on the left (Radcliffe).
„Пасивність” аналізованої лексики полягає в тому, що вона здатна виражати дійсність як факт
сприйняття без обов’язкової експлікації власне суб’єкта сприйняття. У цьому розумінні використання певних
лексем у активних конструкціях стає функціонально рівнозначним вживанню інших предикатів в пасивних
структурах. Різниця полягає в тому, що в пасивних конструкціях часто репрезентована не позиція окремого
суб’єкта-спостерігача, а колективний погляд: It affected all present; but none as much as Lady Booby, who left the
room in an agony, which was but too much perceived and not very charitably accounted by some of the company
(Fielding)
До ряду мовних засобів подібних за значенням з дієсловами здаватися, to seem, належать слова, які
репрезентують авторизоване сприйняття шляхом зіставлення типу виглядати як, бути схожим на, мати вигляд
наче; look, look as if| as though, look like. На здатність формантів порівняння виражати погляди персонажів
твору в межах авторської оповіді звернула увагу Н.П.Віт. Дослідниця зауважує, що саме цією функцією
пояснюється „їх нечастотність використання контактно з такими лексичними засобами суб’єктивації як
неозначені та вказівні займенники, прислівники часу, місця, модальні дієслова зі значенням припущення” [Вит
1984, с.55].
Семантикою пасивного сприйняття часто передається імплікація суб’єкта авторизації: І раптом крик:
чиїсь діти кричать (Є.Кротевич); Заходила ніч. Десь неподалеку чувся грізний гуркіт (І.Цюпа). Missis looks stout
and well enough in the face (Bronte). His voice was deep and resonant (Maugham). Поява такого типу структур у
художньому творі характеризує не стільки образотворчу манеру конкретно узятого письменника, скільки
неагентивність сприйняття.
Семантика авторизувальних дієслів й регістрова характеристика висловлення перебувають у
діалектичній залежності: семантика дієслова впливає на регістрове забарвлення, а регістр визначає роль
дієслова. При визначеності регістрової приналежності висловлення визначальним постає значення
спостережувальності / неспостережувальності явища. Так, у репродуктивному регістрі явища дійсності
представлені як безпосередньо сприйняті мовцем чи спостерігачем: Ось чую…Що то ляскотить, В яснім
повітрі аж дзвенить? То соловейків спів (М.Вороний). I saw Brown enter the room (Braine).
Яскравим виявом репродуктивного регістру є форма японського хайку, де інформація подається
спостерігачем, яким часто є мовець (Я-МР), але суб’єкт-авторизатор не експлікований на формально-
граматичному рівні. Пор.:
Холод, ніч, нудьга…
Чути плюскоти весла
десь од берега (М.Лукаш);
Needing above all
silence and warmth, we produce
brutal cold and noise (У.Оден)
Слід зазначити, що авторизувальні висловлення зі значенням сприйняття є обов’язковими компонентами
епічного художнього тексту, мають потенційну здатність формувати репродуктивно-описові фрагменти,
перебуваючи в ініціальній позиції і володіючи особливим „семантичним радіусом дії” [Ільєнко 1981 ]. Так, у
прикладах „Воронова Шура побачила його відразу. Ті ж сірі, завжди насторожені очі під рудими, кошлатими
бровами. Спокійні врівноважені рухи” (О.Гончар). When I saw you this morning, Bateman, I seemed to see myself as
I was two years ago. The same collar, and the same shoes, the same blue suit, the same energy (Maugham)
авторизувальним із суб’єктом сприйняття (в цьому випадку зорового) є тільки перше речення, а всі інші
знаходяться в „семантичному радіусі дії” і містять імпліцитну авторизувальну сему дивитися / побачити. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

178
В інформативному регістрі повідомляється про явища дійсності без зв’язку із їхньою конкретно-часовою
і просторовою віднесеністю до суб’єкта мови [КГРЯ, с.393-394]: Наша українська культура – вияв і витвір
генія українського народу (М.Рильський).
В обох випадках засобами авторизації можуть виступати дієслова з семантикою зорового, слухового
сприйняття, що вказують на спосіб одержання інформації про навколишній світ суб’єктом сприйняття і
„обумовлюють ситуаційну інтерпретацію об’єкта” [Арутюнова 1976, с.129].
Дієслово відчувати/відчуватися є найменш обумовлене семантично, тому що здатне передати широкий
спектр відчуттів суб’єкта: а) нюхового: Приємно було мені відчувати запах прілого листя і соснової смоли
(С.Чорнобривець), б) болісного: Кайдашиха почутила, що в неї на тім’ї вискочила гуля (І.Нечуй-Левицький),
в) дотикового: Раптом він відчув, як його рука потрапила в дірку на трубі (Ю.Яновський) тощо.
Проаналізовані лексеми зі значенням сприйняття здатні експлікувати структурно-семантичні
компоненти авторизації (пор.: Анрі-Жак чув, як їх називали (Ю.Яновський).He looked round to see if any
acquaintance had yet come in (J/Lindsay) – повна експлікація. Дорога проглядалась в бінокль верстов на п’ять
(П.Панч). His footsteps were heard descending the stairs. – неповна експлікація).
Здатність імплікувати суб’єкта сприйняття мають лексеми просторової та часової фіксації
спостережуваної події. Мова постає виразником того, що процес сприйняття світу тісно пов’язаний із
суб’єктивно визначеною щодо просторових та часових відношень точкою відліку, якою є суб’єкт-авторизатор.
Часто перцептивна лексика і слова просторово-часової локалізації вживаються в межах одного висловлення.
Помітною є регулярна сполучуваність покажчиків просторової локалізації з лексикою зорового сприйняття. На
квартирі він зостав схвильовану Ма, заплакану Анну Симонівну й слідчого (Ю.Яновський). The lookouts were
immediately above him and he could see the end of a spear projecting over the rook (Golging). Очевидно така
тенденція пояснюється тим, що „коли б ми не спостерігали об’єкт, ми бачимо його десь… Але коли ми чуємо чи
сприймаємо нюхом щось, ми чуємо звук і відчуваємо запах будь-де: звук і запах, першочергово, мають
доходити до місця, де власне і відбувається сприйняття” [Вежбицька 1986, с.368]. На єдності перцепції й
локалізації неодноразово наголошували психологи і лінгвісти. „Жоден предмет не сприймається ізольовано.
Сприйняти щось – значить присвоїти цьому „чомусь” певне місце в системі, розташувати у просторі,
визначити розмір дистанції” [Орленко1995]. А.Вежбицька зауважує про неможливість сприйняття ситуації чи
події глобально, якщо не сприйняті всі учасники ситуації, „якщо не видно хоча б місця, де відбувається подія”
[Вежбицька 1986, с.352].
Дискретне вживання лексики просторової чи часової локалізації також зорієнтоване на вияв суб’єкта-
спостерігача. З-поміж засобів просторової індексальності самостійне авторизувальне значення мають:
1) дейктичні прийменники перед, поза, над, через, під, beyond, across, past, over,behind, які пов’язані з
авторизатором на основі семантичної ознаки „наближення до/віддалення від спостерігача”; 2) прикметники та
прислівники просторової локалізації; 3) дієслова руху.
Маркери часової віднесеності сприйнятої події здатні також самостійно авторизувати висловлення чи
розповідь за допомогою лексичних засобів – прислівників часу та граматичних засобів – видо-часових форм
дієслова.
Визначені висловлення, в яких наявні показники просторової та часової віднесеності спостережуваної
події, логічно віднести до периферійних виявів авторизувальної семантики сприйняття в силу
опосередкованості, імплікованості вираження компонентів авторизації.
До групи авторизувальних висловлень із значенням сприйняття Г.О.Золотова відносить і речення з
семантикою вияву, тобто сприйняття не тільки конкретних явищ дійсності, але й абстрактних, вважаючи
одним з лексико-граматичних критеріїв виділення цього підтипу наявність в авторизувальній моделі дієслів
доконаного виду зі значенням результативності, часто ускладненим семантикою несподіваного результату й
іноді усуненням суб’єкта авторизації. Однак таке твердження виглядає не цілком правомірним у реченнях, де
можна простежити семантичне розходження між авторизованими висловленнями: Побачила Юнона з неба, що
пан Еней на поромах (І.Котляревський) – З твої листів я побачила, що ти тепло до мене ставишся
(Ю.Яновський); I saw the two sisters together by themselves (Austen) – Edmund saw weariness and distress in her
face (Austen). Очевидно, речення із семантикою вияву, сформовані перцептивними дієсловами, складають
площину синкретичних виявів категорії авторизації (пор.: подивилась – прочитала – побачила → виявила –
зрозуміла – усвідомила; looked – saw – found out – understood), де наявне поєднання авторизувальної рамки з
семантикою сприйняття та ментальної діяльності.
Отже, одним із засобів створення поліпропозитивності речення, яка характеризує модально-
комунікативний аспект змістового рівня речення, що визначає мовець, є авторизовані конструкції. Типовим
засобом ускладнення семантики речення є введення авторизувального дієслова. У мовній реалізації
універсальної категорії пізнавального процесу – категорії сприйняття – українська та англійська мови мають
дієслова для всіх модальностей, як-от: зору, слуху, дотику, смаку, нюху. Авторизовані висловлення із
семантикою сприйняття організовані визначеним комплексом семантико-значеннєвих компонентів: 1) суб’єкт
сприйняття, 2) об’єкт сприйняття і 3) процес сприйняття, які здатні формувати прямі та конверсивні структури.
Вибір моделі багато в чому визначається а) характером сприйняття а(ктивне/цілеспрямоване, Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

179
пасивне/мимовільне) і б) регістром мови: репродуктивним чи інформативним. Здатність перцептивних дієслів
виражати сприйняття як конкретних, так і абстрактних явищ, спричиняє наявність синкретичних типів категорії
авторизації. Периферійні вияви категорії авторизації із семантикою сприйняття формують засоби часової та
просторової локалізації у їх дискретному вживанні.

Література
1. Адмони 1955: Адрони В.Г. Введение в синтаксис современного немецкого языка. – М., 1955. – С.178
2. Арутюнова 1976: Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. – М.:
Наука,1976. – 384 с.
3. Башкова 1995: Башкова И.В. Грамматика восприятия в современном русском языке: Автореф. дис. …
канд.филол.наук. – Екатеринбург, 1995. — 24с.
4. Вежбицька 1986: Вежбицкая А. Восприятие: семантика абстрактного словаря // Новое в зарубежной
лингвистике: Вып.18. Логический анализ естественного языка: Сб. – М.: Прогресс, 1986. – С.336 -339.
5. Вит 1984: Вит Н.П. Языковые средства реализации точки зрения автора и персонажа в несобственно-
авторском повествовании. – Дис. канд. филол. наук. – Одесса, 1984. – 234с.
6. Вольф 1989: Вольф Е.М. Эмоциональные состояния и их представления в языке // Лингвистический
анализ языка. – М.: Наука, 1989. – С.55-73.
7. Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. –
Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.
8. Золотова 1973: Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. – М.: Наука, 1973. –
351 с.
9. Золотова 1982: Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. – М.: Наука, 1982. –
368 с.
10. Ильенко 1981: Ильенко С.Г. О «семантическом радиусе действия» предложения в тексте // Теория
языка. Методы его исследования и преподавания. К 100-летию со дня рождения Л.В.Щербы. – Л.:
Наука, 1981. – С. 154-159.
11. КГРЯ: Коммуникативная грамматика русского синтаксиса / Золотова Г.А., Онипенко Н.К., Сидорова
М.Ю.- М.,1998. — 524с.
12. Лядова 1978: Лядова Н. Конструкции с глаголами восприятия в современном анлийском языке. – Дис.
канд филол наук. – Иркутск, 1978. – 187с.
13. Орленко 1995: Орленко О.В. Авторизація художнього тексту (на матеріалі британської прози ХVIII-XX
ст.): Автореф… канд. філол. наук. – Одеса, 1995. – 17с.
14. Berlin, Kay 1969: Berlin B., Kay P. Basic color terms: Their universality and evolution. – Berkeley: University
of California Press, 1969.
15. Caplan 1973: Caplan D. A Note on abstract reading of verbs of perception // Cognition. – 1973. – N 2. –
P. 269-277.
16. Cooper 1974a: Cooper W.E. Primasy relation among English sensation referents // Linguistics. – 1974a. –
N 133. – P. 33-38.
17. Cooper 1974b: Cooper W.E. Primasy relation among English sensation referents // Linguistics. – 1974b. –
N 137. – P. 5-12.
18. Gruber 1967: Gruber J. Look and see // Language. – 1967. – Vol. 43. – N 4. – P.937-947.
19. Khaimivich 1967: Khaimivich B.S., Rogovskaya B.I. A Course in English Grammar. – M: Высшая школа,
1967. – 298с.
20. Rogers 1971: Rogers C.A. Three kinds of physical perception verbs // Papers from the 7th Regional Meeting of
the Chicago Linguistic Society. – 1971. – P. 206-222.
21. Rogers 1972: Rogers C.A. Another look at flip perception verbs // Papers from the 8th Regional Meeting of the
Chicago Linguistic Society. – 1972. – P.303-315.
22. Rogers 1974: Rogers C.A. Physical perception verbs in English: A study in lexical relatedness. – London:
University Microfilms International, 1974.
23. Scovel 1972: Scovel T.S. A look-see at some verbs of perception // Language Learning. – 1972. – Vol. 21. – P.
75-84.
24. Thompson 1976: Thompson A.S. The role of pragmatic inference in semantics: A study of sensory verb
complements in English // Glossa. – 1976. – Vol. 10. – P. 200-240.
25. Viberg 1983a: Viberg A. The verbs of perception: A typological study // explanations for language universals /
Eds. B. Buttervorth, B. Comrie, O. Dahl. – Berlin: Mouton, 1983a. – P. 123-162.
26. Viberg 1983b: Viberg A. A universal lexicalization hierarchy for the verbs of perception // Papers from the 7th
Scandinavian Conference of Linguistics / Ed. F. Karlsson. – Helsinki: Department of General Linguistics,
University of Helsinki, 1983b.
27. Ullmann 1963: Ullmann S. The principles of semantics. – Oxford, Glasgow, 1963.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

180
The author of the article analyses the functional semantic value of authorized phrases of perception in the
Ukrainian and English considering the achievements of modern syntactical theory. The peculiarities of semantically
complicated sentence, taking in consideration the influence of perceptional authorized propositions, are under
discussion.
Keywords: the category of authorization, subject of authorization, proposition, semantically complicated
sentence.
Надійшла до редакції 29 серпня 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.