Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Анастасія Білозуб — МЕТАФОРА У ХУДОЖНЬО-ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ АНАТОЛІЯ МОЙСІЄНКА

У статті розглянуто особливості поетичної метафори Анатолія Мойсієнка. Автор виявляє основні
семантичні типи метафор у поезії А. Мойсієнка, виділяючи метафору-оживлення і метафору-опредмечення.
Ключові слова: метафора-оживлення, антропоморфізація, зооморфізація, ботаноморфізація,
метафора-опредмечення.

Метафора є однією з першооснов художнього мислення, пов’язаного з умінням порівнювати, розрізняти,
у відмінності виявляти подібність. Немає такої сфери духовної діяльності людства, де б не „працювала”
метафора. Хосе-Ортего-і-Гассет так сказав про метафору: „Метафора – це, ймовірно, найбагатша з тих
потенційних можливостей, якими володіє людина. Її дієвість межує з дивом і є знаряддям творення, котре Бог
забув усередині одного зі своїх творінь, коли творив його” [Теория метафоры 1990, с. 71] .
Роль метафори чітко постає в загальноестетичному плані – поезії як чогось всеосяжного, як специфічної
дійсності світу. Тому метафора і як явище поетики універсальніша від інших, сфера її дії ширша.
Кожний художник слова має свій власний метафоричний світ, осмислений, освоєний свідомістю,
баченням, темпераментом художника, – улюблені барви і сфери асоціацій, свій спосіб мистецького синтезу.
Образно-метафоричний світ є одним з тих начал, що визначають творчу індивідуальність художника. У ньому
виявляється специфіка поетичних „органів чуття” художника, його емоційний тип. Письменник не
„соромиться” своєї суб’єктивності, ніби вводить нас у пізнавальний процес. Він не ховає свого бачення,
сприймання, оцінки, опосередковує через них об’єктивно пізнане [Коцюбинська 1967, с.31].
Вивчення метафори у функціональній ролі показника ідіостилю письменника, поетичного угрупування,
мистецького стилю чи літературного покоління належить до числа дискусійних питань сучасної лінгвістики.
Різні аспекти вказаної проблеми знайшли відображення у працях В. Вовк, Л. Дударенко, Т. Єщенко,
А. Загнітка, Б. Іванюка, М. Коцюбинської, Е. Соловей, Ю. Тимошенка.
Актуальність роботи полягає у тому, що поетична творчість Анатолія Мойсієнка ще не була об’єктом
дослідження в сучасній лінгвістиці, метафора як елемент художнього стилю поета ще не була вивчена.
Метою роботи є цілісне, системне дослідження метафори та її функціонування у художньо-поетичному
мовленні А. Мойсієнка.
Мета зумовила розв’язання таких завдань: 1) встановлення структурних типів метафори в художньому
мовленні Анатолія Мойсієнка; 2) виявлення основних семантичних типів метафори у його поезії.
Об’єктом дослідження стало поетичне мовлення Анатолія Мойсієнка.
Метафора зближує об’єкти, що належать до різних класів. Вона відкидає приналежність об’єкта до класу,
якому він належить, і включає його до категорії, в яку він не може входити на раціональній основі. Існує ряд
загальних закономірностей метафоризації значень: фізична ознака предмета переноситься на людину; ознаки і
дії людини чи тварини переносяться на явища природи та предмети. Процеси метафоризації, таким чином,
можуть проходити у двох зворотних напрямках: від людини до природи і від природи до людини; від неістоти
до істоти і навпаки. Спираючись на ці властивості метафори, виділяють метафору-оживлення та метафору-
опредмечення.
Однією з ознак людського мислення є одухотворення явищ природи та предметів, що і виступає
головним джерелом творення і виникнення метафор. Одухотворення предметів та явищ природи відбувається
через перенесення ознак та дій з істоти (людини, тварини, рослини) на неістоту. Виділяють такі різновиди
метафор-оживлень: антропо-, зоо-, ботаноморфні метафори.
Антропоморфізація (у поетичному мовленні А. Мойсієнка виявлено понад 150 метафор) кваліфікується
як оживлення предметів, понять і явищ, семема яких збагачується семою „людинототожність”.
Антропометафоричні контексти містять ключові слова, які постають як назви активних дій людського
індивіда: казати („І серпень нам про осінь каже” („Аж гнуться хмар важезні мажі…”), писати („Синьоперо у
небеснім лоні // Пише липень літечка ім’я”(„Синій вітер у моїм полоні”), сміятися („Сміється вітер
зазвичай”(„Осінні шелести в саду”), рвати („І грім на клапті днину рвав чарівну”(„Печальний спів веселого
дощу”), горнутися („До полину тут горнеться ожина” („До полину тут горнеться ожина”), спішити („Спішать
вітри ув осінь полудневі”(„Я полем йду. Торкаю сонця віть”), „Малий струмок спішить до рівчачка”
„Спішать події, літаки, проблеми” („До полину тут горнеться ожина…”), наздоганяти („Чийсь віддих вмить
наздоганя той сміх(„Сніги лежать…”), грати („Де грає вітер на дуду // В подертім від дощів картузику”(„Я
© Білозуб А.І., 2006 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

182
полем йду. Торкаю сонця віть”), нести („Ніс жовтень розмальовані валізи щедрот осінніх”(„Осіннім днем на
золотім узліссі”), ткати („Осінь витче срібний невід”(„Я полем йду. Торкаю сонця віть”) і т.п.
Анатолій Мойсієнко утворює персоніфіковані образи через національно-тотожні елементи поведінки
українців, внаслідок чого „оживлювані» поняття набувають певних етнічних рис. Так автор зображує
соняшники: „Стоять поштиві й ниви золотять…// Та не зцурались звичаїв козацьких — // Об землю шапкою
ударить хвацько! — // Аж пелюстки, чи то чуби, летять…” („Я полем йду. Торкаю сонця віть”).
Серед антропометафор даної підгрупи виділяємо й такі, в яких іменник на позначення людської дії
сполучається з іменником назвою неістоти: обійми долі, спів дощу, танок тополь, крони пірует, посмішка
сонця.
Метафори, у яких ключові слова позначають назву активних дій людського індивіда є найбільш
поширеними серед антропоморфів.
Другою за чисельністю є підгрупа антропометафор, в основі яких слова, що постають як назви
психофізичних процесів, станів особистості ( боліти, дихати, спати, сивіти тощо ): „ясна сонцезлоть і втіша, і
болить” („Силуети століть”), „мовчить заобрій, і мовчить зоря” („Ця рання паска – зовсім без тепла”), „душа
зболіла до знемоги” („Коли душа зболіла до знемоги”), „зітхає вітер полинами” („Зітхає вітер полинами”), „
хвиля шаленіла” „Об берег билась чайка біла, //І співчувало їй каміння” („Артек”), „І ця дорога поміж нами, //
Що знає стільки на віку…” („Зітхає вітер полинами”), „Душа живе одним-єдиним сплеском” („Коли душа
зболіла до знемоги”), „І небо скелям тим давно уже набридло, // їм так кортить побути між людьми” („І лють
свою не міг я вилить в небо”), „І мріється про світлу осінь літу”, „Вже й вогнище… теплом в обличчя диха” („Я
полем йду. Торкаю сонця віть”).
У ліриці Анатолія Мойсієнка часто зустрічаються метафори-оживлення зі стрижневим словом боліти,
що вживається автором для передачі тяжкого психологічного стану ліричного героя: „Болить крута нам доля
наша” („Аж гнуться хмар важезні мажі…”), „ясна сонцезлоть і втіша, і болить” („Силуети століть”), „І наші
думи нам болять” („Аж гнуться хмар важезні мажі…”). Найчастіше це дієслово сполучається з іменником душа:
„коли душа зболіла до знемоги”, „Душа іще жива – лиш до знемоги //Болить печаллю…(„Коли душа зболіла до
знемоги”).
Ключовими словами антропометафор у поетичному мовленні Анатолія Мойсієнка постають назви-
конкретизатори індивідуальних властивостей людини: сивий страх, німа зажура, юна втома, кволі болі, сумні
небосхили, вродливе дерево, думи нагії, молоді громи, горда небовись, люте сонце, шандра лагідна, злива
скажена.
Систему ключових слів антропометафоричних контекстів доповнюють назви частин тіла, внутрішніх
органів людини ( плече, язик, тіло, груди, руки, тім’я, вуста ): „І щиро в очі небу зазира…” („Ця рання паска –
зовсім без тепла”), „І лиже амфору слизьку // Язик дощу шорсткий, мов лезо” („Херсонес”), „І день волочить
тіло втоми” („Доречне все”), „Та все тіснішим – берегів корсет, // І грудь ріки аж рве під пеленою” („Тече
ріка…”), „І буде вись – від щастя чи розпуки – // Ламати блискавок тонюні-руки” („Трава траві легенько гладить
гриву”), „Каміння сонцелике в очі дневі // Звідсіль дивилось зверхньо так” („І лють свою не міг я вилить в
небо”), „І постріл грому прямо в тім’я дневі” („Я полем йду. Торкаю сонця віть”), „На вустах обрію посмішка
сонця”, „…поплескуючи обрій по плечу” („На вустах обрію посмішка сонця…”).
Другий різновид метафори-оживлення – зооморфізація. Зооморфізація (близько 20 метафор з
досліджуваних збірок) охоплює оживлення абстрактно-філософських категорій, предметів та явищ, семема
яких збагачується семою „тотожний тварині, птахові, рибі тощо”. Кількість таких метафор у ліриці Анатолія
Мойсієнка значно менша, ніж антропометафор. Це можна пояснити тим, що поетові легше переносити людські
дії у сферу неживого, ніж тваринні, далекі, іноді не зрозумілі митцю.
Зооморфи містять ключові слова-назви динамічної сфери життя тварин: „валують собаки і вітер”
(„Валують собаки і вітер”), „Ще лижі лижуть ложе кучугур” („Сніги лежать”), „І відсвіт вужиться межево”
(„Отак самую і сумую”), „Лиш вітер копитить в сто срібних підків” („Голосіївська осінь”), „безвихідь завиває
в вікні” („І кватирка не стишить уже ні жалів, ні плачу”), „громи крякали” („Я полем йду. Торкаю сонця віть”),
„І море вже ревло в лютінні” („Так грали чайки білопінно”).
Деякі слова містять у собі ключові слова-конкретизатори індивідуальних властивостей тварин: вітри
ікласті, дикий камінь, хижі очі, вітри волохаті.
Ключовими словами також можуть виступати назви частин тіла тварин: „Трава траві легенько гладить
гриву” („Я полем йду. Торкаю сонця віть”), „Губатий камінь, що замість порога…// Він місяцю іще поточить
рога („І камінь, що древніший зі знарядь”).
Абстрактні поняття душа, думка, пісня уподібнюються птахові: душа у вирій одлетить, крильми не злине
пісня, окриленість дум пророчих. Ліричний спосіб мовомислення відтворює норму асоціативної закріпленості у
свідомості мовців концепту душа через конкретно відчутну істоту птаха, віддзеркалюючи вірування українців.
Третій різновид метафори-оживлення ботаноморфізація. Ботаноморфізація (охоплює 18 метафор у
поетичному мовленні А. Мойсієнка) постає як оживлення предметів, понять і явищ, семема яких збагачується
семою „тотожний рослині”. До складу метафор з рослинною семантикою входять такі ключові слова: назви
сфери біологічного існування рослин („коли на грифах чорних розцвіло сто струн”, „вітер доростає до небес” Розділ IV. Функціональна семантика лексичних і фразеологічних одиниць

183
(„Перекладаючи Андреаса Окопенка”), „І ми в цім квітні. Вже й заквітнювали”, „І слово, нами мовлене колись,
// Мов ожило і знов забрунькувало// І жодної пелюстки на поталу” („І знову над Черніговом громи”), „Чи світло
то із-під твоїх повік // Прощально ластовинням так заквітло” („Ці сосна Києва нам пам’ятати разом”), назви
нерахованих сукупностей рослин ( вінок докорів і спокут, ліс словес), назви частин рослин ( пагілля сонця,
пелюсток слова, сонячне гілля, паросток місяця, віти вітру, пелюсток сподівань, стеблина путівця).
Метафора-оживлення у поезії Анатолія Мойсієнка широко представлена і вражає несподіваністю
авторських тлумачень буденних явищ.
Метафора-опредмечення виявляється шляхом надання абстрактним поняттям властивостей конкретних
предметів та речовин. Предметна концептуалізація світу у поетичному мовленні Анатолія Мойсієнка охоплює 6
тематичних груп ключових слів, що входять до метафоричних контекстів: назви речовин та матеріалів; споруд,
будівель та їх частин; їжі та посуду; предметів побуту; назви явищ природи, космічних тіл.
Найбільш поширеними є метафори-опредмечення, в яких абстрактним поняттям надаються властивості
речовин та матеріалів: „Мій давній вірш примерзлий до підмурку” („”Ця рання паска – зовсім без тепла), „І долю
на сходах крутих // Потоптано несамовито” („Валують собаки і вітер…”), „І перший сніг – ні радощів, ні втіхи
// На чорногруддя дум моїх і днів” („І перший сніг – ні радощів, ні втіхи…”), „Тягар сподумуваних дум // Несу ув
осінь” („Осінні шелести в саду”), „Фрагменти осені, фрагменти літа…”, „разки хмарин нанизує на нить”
(„Перекладаючи Андреаса Окопенка”), „Сміхом веселим склянки надколото” („На скатертині, на
самобранці…”), „ранетами набитий туго невід”, „Цей вересневий сад мені теплом світа // Де радощів по вінця і
тривог” („Цей вересневий сад – немов причал”), „І в опроміненім мажорі // Вже вибухала непокора” („Так
грали чайки білопінно…”), „…твоя любов, покладена десь в теку” („І в сутнє небо радість я поніс”), „Я й сам
вагою вхмарених небес // До болю стиснутий” („І лють свою не міг я вилить в небо”), „Мої сльози… люта ніч
перемеле” („І кватирка не стишить уже ні жалів, ні плачу”). Абстрактні поняття можуть уподібнюватися воді чи
вогню за своїми властивостями: „долі срібна течія” („Синій вітер у моїм полоні…”), „плющить чиясь самота й
безнадія” („Чорнобиль. Три роки опісля”), „Присядемо… де ще не всі пісні // Із повінню спливли за видноколо”
(„Присядемо на березі Десни”), „тече сонет неквапно під рукою” („Тече ріка…”), „Я стократ запалився цим
днем”, „ Маєм слово – не попіл від хмизу // І ніхто у шпигунську валізу // Не сховає – бо вразить вогнем” („Тим
словам, що на душу лягли…”), „І лють свою не міг я вилить в небо”(„І лють свою не міг я вилить в небо”),
„Мене любов’ю засвітили скрипки” („Мене любов’ю засвітили скрипки”).
До метафоричних контекстів поезії А. Мойсієнка входить група метафор, ключові слова яких – назви
споруд, будівель або їх частин. Наприклад: „Але присядем на порозі квітня” („Присядемо на березі Десни”),
„Допоки дах дощів’я нас розчавить…” („Допоки ми – пекельне це ускелля…”), „На стійбищі безслав’я і хули –//I
Марнота слів, а чи німе безслів’я” („Цей день мене до жалощів схилив…”).
Окрему групу становлять метафори, що містять у собі ключові слова-назви предметів побуту („Ніс
жовтень розмальовані валізи // Щедрот осінніх в ранки голубі” („Осіннім днем на золотім узліссі”). Багато
метафор цієї групи містять ключові слова-назви технічних виробів: життя — тролейбус, життя — трамвай,
життя — автобус, потяг весни, обрію екран.
Іноді метафоризація проходить через ототожнення абстрактних понять предметам одягу чи тканині.
Наприклад: „Спадає світло вниз тремким атласом” („Ці сосни Києва нам пам/ятати разом”), „стеле мороком”
(„І кватирка не стишить уже ні жалів, ні плачу”), „козацька відвага звиса” („Столице козацька…”), ,у місяця
золочена кокарда” („Я полем йду. Торкаю сонця віть”).
Ключовими словами можуть виступати назви посуду, страв: „на медах настояна любов” („Настояна на
бджолах материнка”), „Поволі даленіє небокрай // 3 окрайцем сонця на хмарині-таці („Я полем йду. Торкаю
сонця віть”).
Опредмечення абстрактних понять відбувається і через їх зіставлення з явищами природи, космічними
тілами: „цунамі духу” („Спливає берег наш”), „І завірюха падолисту, і дум осінніх завірюха” („І завірюха
падолисту”), „орбіти строф” („До полину тут горнеться ожина”).
Метафоричний світ Анатолія Мойсієнка особливо багатий, неповторний. Оживлення і опредмечення у
метафорах поета набуває особливих, іноді парадоксальних характеристик, які відбивають незвичайний погляд
поета на світ, визначають творчу індивідуальність художника. Але ця парадоксальність не руйнує дійсності, а
допомагає наново побачити її, відкрити читачу те, що могло відкритися тільки у зв’язку з поетом, з його
художнім баченням і сприйманням.
Спостереження та результати роботи можуть бути використані при подальшому вивченні особливостей
поетичного мовлення Анатолія Мойсієнка.

Література
Андрієнко Л. Генеза поетичної метафори бароко // Мовознавство.– 1996.– №2-3. – С. 42-48
Арутюнова Н.Д. Метафора // Русский язык: Энциклопедия.– М.,1979. – 420 с.
Ахмадеева С.А. Аппликативная метафора: структурные, морфолого-синтаксичесие особенности:
Автореф. дисс. … канд. филол. наук. – Краснодар, 1999.– 26 с.
Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи: Природа вторичной номинации. – К, 1986. – 126 с.
Горнфельд А. Троп // Вопросы теории и психологии творчества. – 2-изд., перераб. и доп. – Харьков, ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

184
1911.– С.321- 354.
Григорьев В.П. Поэтика слова. – М., 1976.– 189 с.
Дударенко Л. Синкретизм у метафорі М.Григоріва // Січ.– 2003.– № 12.– С.70-74.
Єщенко Т.А. Метафора в українській поезії 90-х р. XX ст.: Автореф. дис. … канд. філолог. наук. –
Запоріжжя, 2002. – 24 с.
Загнітко А.П. Поетична метафора Тодося Осьмачки // Лінгвістичні студії: 36. наук. праць. Вип. 2 / Укл.:
Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 1996. – С. 165-175.
Загнітко А.П., Білла Т. Функціональні особливості метафори в художньому мовленні (на матеріалі поезії
О. Олеся ) // Лінгвістичні студії: 36. наук, праць. Вип. 2 / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк:
ДонНУ, 1996.– С.179-193.
Иванюк Б. Метафора и литературное произведение. – Черновцы, 1998.– 140 с.
Коцюбинська М.Х. Відтворення чи перетворення (До генезис метафоричного образу) // Радянське
літературознавство. – 1967. – № 1. – С.25-33.
Культура української мови: Довідник / С.Я.Єрмоленко, Н.Я. Дзюбишина-Мельник, К.В. Ленець та ін.; За
ред. В.М. Русанівського.– К., 1990.– 302 с.
Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. – К., 1997.-752 с.
Литвиненко А.С. Термин и метафора // Ученые записки Первого Московского Государственного
педагогического института иностранных языков. – Т. VIII. – М., 1954. – С. 253-277
Лотман Ю.М. Риторика // Лотман Ю.М. Избр. статьи: В 3 т.– Таллин,1992.– Т. 2.– 423 с.
Метафора в языке и тексте: Отв. ред. Телия А. М.; АН СССР, Ин-т языкознания. – М, 1988. – 174 с.
Потебня А.А. Теоретическая поэтика. – М., 1990. – 320 с.
Рыньков Л.Н. Именные метафорические словосочетания в языке художественной литературы XIX в. –
Челябинск, 1975.– 200 с.
Соловей Е.С. „Метафора – прийом” і „метафора – відкриття” // Радянське літературознавство. – 1970. –
№ 1. – С.14-24.
Теория метафоры. – М.,1990. – 512 с.
Тимошенко Ю.В. Метафора в структурі художньої свідомості: Автореф. дис. … канд. філолог. наук. – К.,
2001.– 30 с.
Тимошенко Ю.В. Феномен метафори: проблема давня й сьогочасна // СіЧ.– 2001.– № 5.– С.29-36.
Топоров В.Н. Тропы // Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990.– 780 с.

The article deals with peculiarities of poetic metaphor of Anatoliya Moysiyenka. The author reveals the main
semantic types of metaphors in the poetry of this writer, singling out a metaphor-personification and an objective
metaphor.
Keywords: metaphor-personification, antropomortization, zoomortization, botanomortization, objective
metaphor.
Надійшла до редакції 26 вересня 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.