Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Оксана Жижома — ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКІ НОВОТВОРИ ЯК ЗАСІБ ВТОРИННОЇ НОМІНАЦІЇ У СУЧАСНОМУ ПОЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

У поданій статті на прикладі індивідуально-авторських утворень, виявлених у сучасних поетичних
текстах, досліджується лінгвістична природа оказіональної номінації та її роль у формуванні поетичного
дискурсу.
Ключові слова: оказіоналізм, вторинна номінація,словотвірна модель, реципієнт, поетичний дискурс.

Усі форми відображення реалій у літературному творі пропущені через художній задум автора.
Суб’єктом конкретного дискурсу, як відомо, виступає конкретна особистість, яка проявляє себе як індивід, і
цьому допомагають нетривіальні одиниці. Використання у поетичному дискурсі різного роду інновацій з
метою художньої виразності та неординарного висвітлення авторської думки – досить розповсюджене явище у
сучасному поетичному мовленні. Результатом вмілого оперування словотворчими засобами сучасної
української мови є поява лексичної одиниці з оказіональним значенням, яке не фіксується словниками, а
виникає в ній у відповідному контексті в мовленні під впливом загальної цільової спрямованості та являє собою
стилістично вагомий засіб номінації.
В українському мовознавстві оказіональні слова досліджувались останнім часом на лексикологічному,
словотвірному та стилістичному рівнях (В.П.Ковальов, В.А.Чабаненко, Л.П.Павленко, В.В.Герман та інші).
Виконано роботи, в яких індивідуально-авторські новотвори розглядалися в мові поезій та художньої прози
© Жижома О.О., 2006 Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

201
(І.Т.Принцевський, Н.І.Вовчук, Г.Н.Вокальчук). З об’єктивних причин поза увагою дослідників залишилося
питання номінативних можливостей оказіональних слів, виявлених у сучасному віршованому мовленні, що
стало метою нашого дослідження. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: 1) за
допомогою словотвірного аналізу, виявити структурно-семантичні зв’язки й відношення між оказіональним
словом та його твірною базою; 2) з’ясувати лінгвістичну природу та різновиди оказіональної номінації;
3) визначити її роль у формуванні поетичного дискурсу.
Створення оказіональних одиниць – один із засобів передачі ставлення автора до зображуваного,
відтворення асоціативно-образного мислення, поглядів, задумів, оцінки, світогляду продуцента в контексті.
Тому, під час аналізу інновацій, досить важливим є осмислення їх функцій у поетичному дискурсі.
Використання у поетичному мовленнi оказiональних одиниць спричиняє зростання експресивностi
всього тексту. Свої експресивнi можливостi та незвичайне значення інновації можуть реалiзувати лише в
межах визначеного контексту. Такi мовленнєвi одиниці утворюються один раз, вони обслуговують лише одну
якусь мовленнєву ситуацiю. Однiєю з найсуттєвіших ознак оказiональних слiв є їх експресивнiсть,
нестандартнiсть, а iнодi й аномальнiсть. що сприяє пiдвищенню виразностi того, про що повiдомляє автор.
Подiбнi утворення характеризують і самого автора, вiдбивають його світосприйняття, iндивiдуальне бачення
свiту, за їх допомогою адресат переймається почуттями поета, бачить те чи iнше явище або предмет «очима
автора». Такi слова оживлюють оповiдь, вони надзвичайно образнi, iндивiдуалiзовані. Навмисно вводячи в текст
новоутворення, поет завжди намагається досягнути визначеної мети, домагається потрiбного стилiстичного
ефекту. Відповідно, функцiя поетичних iнновацiй завжди визначається задумом автора.
У межах художнiх текстiв оказiональнi слова здатні виконувати найрiзноманiтнiшi функцiї.
Незвичайність авторських новотворів зумовлює їх поліфункціональність, яка органiчно пов’язана з природою
оказiоналiзмiв як такою: «…присутнiсть ненормативних елементiв в лiтературному мовленнi пояснюється не
якимись їхнiми особливими внутрiшнiми якостями, а функцiєю, яку вони виконують у мовленнi» [Кубрякова
1981:18].
Питання функцiонування iндивiдуальних новоутворень порушувалось багатьма дослiдниками. Бiльшiсть
лiнгвiстiв вважають, що функцiї новотворiв перебувають у прямiй залежностi вiд причин появи лексичних
iнновацiй. Але, загалом, причини оказiональних утворень зумовлені їх призначенням у текстi: «Будь-яке
порушення норми, будь-яка помилка може стати частиною лiтературного тексту, якщо це порушення норми
функцiонально виправдане i достатньо виразне» [Кубрякова 1981:19]. Найбiльш повна типологiя функцiй
оказiональних слiв була представлена дослiдницею О.I.Александровою [Александрова 1972:9], яка закцентовує
увагу на поліфункціональності оказіоналізмів, їх здатності поєднувати декiлька функцiй. Дослiдник Ер.Ханпiра
[Ханпіра 1972:247] розглядає використання оказiональних слiв з позицiй основних функцiй слова. Розбiжностi,
якi виявляються в аналiзi пiдходу цих дослiдникiв до функцiонування оказiональних слiв, у цiлому незначнi. У
нашій статті ми зупинимося на аналізі однієї з найважливіших функцій авторських новотворів — номінативної,
розглянемо призначення індивідуально-авторських новотворів як засобів вторинної номінації у поетичному
дискурсі.
Усі елементи дійсності, які виділяє людська свідомість, — номінуються. Засоби, якості, відношення,
психічний стан, емоції, суб’єктивні переживання, різні процеси можуть опредмечуватись у свідомості людини й
отримувати свою назву. Велика кiлькiсть новотворiв використовується поетами з метою називання якогось
предмета, поняття чи намiру. Не завжди загальномовнi одиницi вiдповiдають прагненям авторів образно
висловити думку, тому вони i створюють еквiваленти до вже iснуючих узуальних слiв. Прагнення поетів дати
суб’єктивну оцінку зображуваному сприяє народженню нових ідей, а разом з ними і слів, бо лише за умови
оформлення думки засобами мови вона стає доступною для реципієнта. Тому опис чогось нового, що існує
лише у вигляді образу, перетворюється у процес позначення цього нового. Створення оказіональних слів
базується на образному сприйманні навколишнього середовища: “Як солодко виструнює вода” (С.Майданська);
“…останні долітовують прозорі дні вересня” (І.Драч);“Ззимували сніги ув обійми ріки…” (М.Вінграновський);
“Качки все до річки нижуться”, “Що завтра вибруниться віть” (П.Ребро); “Стежка вийшла з двору –
запромінила слід…” (М.Сингаївський). Поети у своїй свідомості виділяють суттєві риси об’єктів, групують їх,
класифікують і в результаті дають їм нове, індивідуальне позначення. Зустрічаються приклади використання
різними авторами інновацій для передачі одного процесу: “Старий вітряк своє віддідуганив” (В.Затуливітер) та
“І сірі вітряки докрилюють свій вік…” (М.Вінграновський), — одного боку, новотвори обов’язково
демонструють зв’язок із тим, що вже відоме носіям мови – за допомогою образів, які закріпилися у лексичних
значеннях твірних одиниць, а з другого — із твірними словами оказіоналізми пов’язані лише частиною своїх
значень, адже складові новотвору привносять у нове слово свої відтінки.
Авторські новотвори – це різновид вторинної лексичної номінації, за якою, існуючі в мові, номінативні
засоби використовуються в новій для них функції найменування. Формуючись, оказіоналізм, на відміну від
канонічного утворення, не проходить шлях від знаку повідомлення до знаку найменування. Оказіоналізм – це
синтез одночасно і повідомлення, і найменування, тому, на вiдмiну вiд канонiчних слiв, здатних постiйно
вiдтворюватись у мовi, оказiональнi слова кожного разу заново створюються у процесi мовленнєвої ситуацiї,
«народжуються» у процесi комунiкацiї носiїв сучасної української мови. Для творчої манери письменникiв ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

202
характерний iндивiдуальний пiдхiд до творення iнновацiй. Не знаходячи потрiбного слова в узуальнiй лексицi з
метою номiнацiї нових явищ, понять, поети створюють новi лексичнi одиницi за вiдомими словотвірними
моделями. Процес образного позначення завжди є вiдбиттям творчого характеру мовленнєвої дiяльностi
адресанта. Створюючи номінативну одиницю, яка на фоні контекстуального оточення виділяється
семантичною місткістю, автори відбирають і кладуть в основу найхарактерніші ознаки, що відповідають
зображуваним подіям: “І заорганилося серце…” (А.Григоренко); “Спрагніла віра губиться у мряці”
(О.Доріченко); “Я прокурорствовать віршем не хочу…”(В.Крищенко) тощо. Дослiдження оказiональних слiв
закономiрно порушує ряд питань, пов’язаних з їх номiнативною функцiєю, якою пояснюється необхiднiсть
назвати нове поняття, явище об’єктивної дiйсностi, вiдшукати експресивний вiдповiдник до вже iснуючого
канонiчного слова.
Бажання авторів дати суб’єктивну оцінку зображуваному є причиною народження слів, які є втіленням
якихось їхніх ідейних міркувань. Такий засіб оформлення думки не відповідає канонам сучасного словотвору,
але є досить цікавим в інформативному плані, оскільки дає нове, свіже уявлення про зображуване, і у
контекстуальному оточенні такі одиниці виступають доступними для комунікантів: “Лишив би своє
жайворінство – і знов до мужицьких наруг…” (І.Драч); “Не прошусь – доля гнобить мене чи тузить”
(М.Самійленко); “Не в позолоті палітурок, а в захалявності рядка” (Д.Кремінь) “Самодержавство сприяло
народницькому закобзаренню” (А.Григоренко). Функціонуючи у поетичному дискурсі, оказіоналізм
відрізняється від узуальних одиниць семантичною насиченістю, значно більшою інформативністю, бо, як
правило, містить більший об’єм значення. Творення нових слiв викликане прагненням адресанта лiквiдувати
синтаксичне розчленування, громiздкiсть розгорнутих описових формулювань з метою точного визначення
сутностi того чи iншого явища, а також намаганням чiтко висловити авторське ставлення до зображуваного.
Такі номінації дозволяють уявити те, що раніше не сприймалося або було відсутнім у реальному досвіді
реципієнта, вони змушують працювати і фантазію, яка розширює можливості пізнання і виступає одним із
механізмів творчого мислення: “…казковіють очі поволі” (В.Крищенко); “Чи не пора на Запоріжжя? Душа
наструнилась – пора” (П.Ребро); “Тож просторся, душе моя, на чотири татами…” (В.Стус).Творення
оказіоналізмів базується на образному сприйманні навколишнього середовища. Крім того, чим більше
інформації може містити слово, від якого утворений оказіоналізм, тим відсоток його номінативної функції є
більшим, при тому, що новотвір пов’язаний із твірним словом лише частиною своїх значень. Створення
неузуальних слів – інформативних одиниць, в яких містяться найсуттєвіші, на думку автора, ознаки предмета,
якась особлива інформація, є засобом вираження індивідуально-авторського ставлення до зображуваного.
Конструюючи оказіоналізм, суб’єкт відбирає в об’єкті ряд ознак, які кладуться в основу номінації, і у такий
спосіб привертає увагу читача новою інформацією про предмети, явища, події, зображені у творах.
Простежимо це на прикладах авторських композитів: “Росте рілля – і хвилі пружносонні течуть навально” (Яр
Славутич); “ …тож і терзайся мовчкома в моральному самогулазі”, “Столезогостре в нас життя (В.Коломієць);
“ І ось ти – все, що снилось як смертеіснування й життєсмерть” (В.Стус); “ Я ще піду в призначення
синьовинового ранку…” (Б.Рубчак); “ Чи просити спокійнокрилу тишу” (В.Бровченко); “Сивосниву сосну нюха
заєць” (М.Вінграновський). У наведених оказіональних номінаціях простежується досить тісний зв’язок змісту
(внутрішньої форми) з об’ємом (мається на увазі об’єм поняття, під яке підводиться об’єкт), що впливає на їх
інформативність. Ті ознаки, які кладуться в основу авторських новотворів, можуть бути різними.
Повідомлювана ними інформація про номінанта і про загальну ситуацію залежить від того, які ознаки твірного
слова відбирає автор, творячи оказіоналізм. Внутрішня природа таких слів досить складна і здатна повністю
виявити себе лише у контекстуальному оточенні. Інформативність авторських новотворів залежить від
функціонального призначення, від того, наскільки точно і влучно вони називають те чи інше явище дійсності і,
відповідно, наскільки правильно будуть зрозумілі адресатом. Поза мовленнєвою ситуацією вони не
вживаються, називають якесь конкретне явище, предмет, але в межах контексту: “І часом віриться – немає
ніяких окрутенств” (В.Стус); “Тож знову у заміс, в текучу погодинність”; “Жодне слово не хоче ословитись”
(І.Драч). У семантичному плані наведені інновації є досить складними одиницями, оскільки з одного боку своє
первинне твірне значення кореневі морфи таких слів, на перший погляд, віддають на користь оказіональної
номінації, а з іншого – зберігають зв’язок із мотивуючим словом, з одним із його значень, на вибір автора. Тому
повне розуміння семантики оказіоналізмів, як вторинних номінацій, можливе лише на рівні надфразової
єдності.
Номінація – процес і результат найменування, внаслідок чого мовні елементи співвідносяться з
позначуваними ними об’єктами. Якщо в узуальних словах граматичні засоби відіграють здебільшого
структурну функцію і не несуть номінативної функції, то оказіоналізми, яким властива нетривіальність у
структурному плані, володіють зв’язаною номінативною функцією, тобто такою номінативною функцією, яка
пов’язана із семантикою компонентів, що входять до їх складу: “…аби увійти в антисебе”, “Розрайники! І кари
нема на вас” (В.Стус); “Так мені смутно в цій засмуті”, “ І вітер – малий колиханець” (І.Драч); “Всі колишні
кравчукісти враз покучманіли” (В.Шукайло). На наведених прикладах можна простежити, як до засобів
номінації входять не лише готові лексичні одиниці, але й елементи мовної системи, що беруть участь у
позначенні об’єктів, якостей, стосунків. Велику роль у процесі творення інновацій як номінативних одиниць Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

203
відіграє аналогія, яка вступає у свої права лише за умов існування двох складових. Мова йде про твірну
одиницю, від якої автор утворює оказіоналізм, і про словотвірну модель. Дія аналогії полягає в тому, щоб
створити нову одиницю за існуючим в узусі зразком. Як правило, нове найменування поєднується із твірним
словом якоюсь ознакою, що в узусі має свою назву, але, безперечно, на загальний зміст новотвору впливає і
сама словотвірна модель, вона й задає семантичний фон таким утворенням. Тобто оказіоналізм мотивується не
стільки словом, від якого він утворений, скільки семантикою тієї конструкції, до якої воно входить, і такий
синтез є визначальним у з’ясуванні семантичної ролі оказіональної номінації. Але, з іншого боку, —
оказіоналізм, спираючись і нашаровуючись на значення словотвірної моделі, порушує її структурно-семантичну
цілісність, бо у випадках авторського словотворення аналогія виступає не як фактор регулярності, а як фактор
введення такої одиниці у мовлення. Наприклад, утворення дієслівних новотворів за загальною моделлю
“дієслівний префікс від- + відіменникова твірна основа” наче нашаровується на канонічну модель, в якій
твірною основою виступає дієслово: “Відпрапорів мій день, відмайорів…” (В.Стус); “Вже літа відлітували”,
“Відвеслували вдалеч батько й мати…” (В.Бровченко.); “Все перебудеш, серцем перемерзнеш,
відмислиш…”(В.Затуливітер); “У кутку відтихну, відлютую, намовчусь у темряві німій” (М.Вінграновський).
Утворені від різних частин мови, наведені оказіоналізми не формують єдине структурно-семантичне ядро і
тяжіють до експресивності, чого не можна сказати про узуальні одиниці типу: від’їхали, відлетіли, відспівали
тощо.
У випадках створення оказіональних номінативних одиниць, як слів з переносним значенням, велика
роль належить уявленням про самі предмети. Тобто семантичний зв’язок між твірним словом і від нього
утвореним авторським новотвором базується на асоціаціях, зумовлених уявленням про самі предмети.
Оказіональне слово, в складі якого наявна твірна основа із конкретним значенням, залежно від
контекстуального оточення, здатне викликати найрізноманітніші асоціації. Використання опорних слів,
семантика яких викликає різні асоціації, дозволяє створити оказіоналізми, загальне значення яких не має нічого
спільного зі значеннями твірних слів, але при цьому вони зберігають словотвірні зв’язки з членами даного ряду
(дія аналогії). Значення опорного компонента відходить на другий план, оскільки найменування побудоване на
асоціативних метафоричних стосунках, на порівнянні: “Голубіє, рябіє, хмурніє, розлистився спокій…”(В.Стус);
“Не хурделиця вихрує, чистим полем козакує…”; “Старий вітряк своє віддідуганив”; “Ми висонцили радістю
жалі”; “Так і люди ще словами вижонгльовують бува” (В.Бровченко). У виділених оказіональних словах немає
загальних семантичних ознак, які б пов’язували переносні значення з основними. Зв’язок між твірним та
похідним базується на порівняннях, що зумовлені уявленнями про самі предмети, явища тощо. В основу
оказіональних номінативних одиниць покладені асоціативні ознаки, які, виступаючи на першому плані,
зумовлюють їх семантичну багатогранність, бо пов’язані не з поняттями про конкретні явища, а викликані тими
чи іншими обставинами,про які йдеться у контексті.
На номінативну функцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, адже вони
характеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілим судженням. Щоб пояснити
семантику оказіонального слова, слід звернутися до джерела його виникнення, до того, яким судженням воно
мотивоване. Виступаючи одиницями номінацій, авторські новотвори зосереджують на собі значення
мотивуючих слів та їх оточення. Розглянемо це на деяких прикладах оказіональних дієслів, які, порівняно з
іншими новотворами, характеризуються більшим відсотком змістовності, здатністю передавати складну гаму
зображуваного: “І треба ж в прізвищі самому осолов’їтись так до дна” (І.Драч) – введення новотвору
осолов’їтись дає змогу автору охарактеризувати особу, що має солов’їний голос; “Твій мерзенний вид і хижий
звір за мною окулярив” (Яр Славутич) – оказіоналізм окулярив залучений для більш точної характеристики
зовнішності шпигуна; “Сосна сосну ошумлює до сну” (М.Сингаївський) – новотвір ошумлює використаний як
назва тихого, неначе оксамитового шуму, що ніби заколихує сосни. У цьому випадку на загальне значення
новотвору більший вплив має сама модель, за якою він утворений, ніж твірне слово шуміти. “Дощі збатожили
хату на ввесь розмах плеча”(І.Драч) – оказіональне слово виступає назвою результату сильного дощу, краплі
якого нагадують смуги від батога; “…Великий світ захуртовинивсь в яблуневий цвіт” – за допомогою
словоформи захуртовинивсь автор малює час суцільного цвітіння садів. Наведені приклади оказіональних
номінацій, на відміну від канонічних, виступають складними семантичними структурами, вони не просто
називають якийсь предмет, подію, а характеризують їх, викликають у реципієнта масу уявлень, що зумовлене
характерною рисою оказіоналізмів — їх належністю не до якогось одного слова, а до цілого словотвірного ряду,
який формується за допомогою даної моделі.
Усiм iндивiдуально-авторським новотворам властивий вiдтiнок експресiї, який набувається в результатi
нетрадицiйної номiнацiї об’єкта у комунiкативному актi. У поетичному мовленнi це зумовлюється прагненням
поета позначити якесь явище у створенiй ним художнiй дiйсностi, для якої в межах канонiчної лексики немає
позначень, якi б його влаштовували.
Номiнативна функцiя оказiоналiзмiв — це засiб висловлення того, що важко передати i визначити, для
чого у лiтературнiй мовi не існує прямого визначення. Залучення до контексту оказiональних слiв дає
можливiсть автору однiєю лексичною одиницею передати думки, при цьому не збiльшуючи словник одиниць
висловлення та їх синтаксичну складнiсть. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

204
Висловлення новотворами нових понять та явищ, у номiнацiї яких вiдчувається потреба, пояснюється
великими можливостями нетривiальних одиниць передавати значний об’єм iнформацiї семантичного змiсту.
Iндивiдуально-авторське найменування явищ об’єктивної дiйсностi мiстить велику кiлькiсть асоцiацiй,
пов’язаних з прямим значенням, залучає периферiйнi компоненти прямого значення до комунiкативного акту:
розверстована дорога (М.Вінграновський); школяріє душа (I.Жиленко); заентееренi слiпцi (В.Бровченко);
потюрмитися (М.Самійленко). В оказiональних словах вiдбивається фрагмент реальної дiйсностi, який впливає
на вибiр найважливiшої ознаки номiнацiї. Тому внутрiшня форма новотвору мiстить своєрiдний «семантичний
фон», який зумовлений особливостями суб’єктивного сприйняття дiйсностi.
Пiд час створення авторських новотворiв на процес номiнацiї впливають прагматичнi фактори, якi
вiдбивають ставлення мовця до того, що ним називається. Слiд зазначити, що в таких випадках оказiоналiзми
виконують номiнативно-оцiнну функцiю. В авторському новоутвореннi номiнацiя вiдбувається в результатi
оказiональної характеристики предметiв та явищ з точки зору властивих їм рис. У значення оказiонального
слова закладений не лише фрагмент дiйсностi, але й авторська оцiнка зображуваного: “Чи вже й твої
праукраїнські кості в московській ом’ясилися корості” (Яр Славутич); “Ніякій псоті і босоті не здасться птах
цей сизокрилий” (І.Драч); “Де вночі тебе носило, де, заблуко, пропадав (М.Братан); “Рази, душе моя, рази
тихеньку в’їдливість падлюцтва” (В.Бровченко). Новотвiр завжди несе в собi додатковий семантичний фон,
зумовлений суб’єктивнiстю авторського сприйняття свiту, в результатi чого внутрiшня форма оказiоналiзму
виявляє не тільки тотожнi, а й вiдмiннi ознаки предмета, який iменується.
Номiнативно-оцiнна функцiя слова — рiзновид номiнативної функцiї. Оцiннiсть — категорiя
функцiональна, пiд якою розумiється закладена у словi позитивна або негативна характеристика людини,
предмета, явища. Порiвняно з канонiчними, в оказiоналiзмах цей вид конотативної ознаки виражений
яскравiше. Виконуючи номiнативно-оцiнну функцiю, оказiоналiзми, в яких експресiя похiдних оцiночних
значень зумовлена тематичною невiдповiднiстю твiрного і похiдного слова, висловлюють авторське ставлення
до чогось. Бiльш нiж iншим утворенням, функцiя номiнативної оцiнностi притаманна композитам та
юкстапозитам. Складнi та складенi слова порiвняно з простими мають бiльшу пiзнавально-оцiнну силу. Часто
складнi слова у художньому текстi використовуються як засiб характеристики людей за вдачею, нахилами,
поведiнкою, вчинками: «У поколіннях гiдночеснолицих, у тому, що не хочу і не дам» (М.Вінграновський);
«Плив на вітрах гарячомудрий Пушкiн» (I.Драч); «Ми часто видумками тішим персонолюбiє своє»
(В.Крищенко); принцобомж (I.Жиленко) або надання вiдповiдної оцiнки предметам, явищам, подiям: держава-
пилорама (В.Базилевський); «Натреновані гуманісти прив’язали корову-помсту…» (I.Драч); «Світ мій ще не
згас у цей пекельний кінецьсвітний час» (Яр Славутич) i т.i. В результатi вiдбувається прирощення оцiнної
iнформацiї, збагачення змiсту, входження прагматичних елементiв у семантику значення.
Номiнативно-оцiнна функцiя тiсно пов’язана з функцiєю образностi, яка також є елементом семантики,
змiсту слова – з одного боку i своєрiдною формою висловлення авторських iдей — з другого. Одним iз засобiв
створення образностi творiв є метафори, якi виконують i функцiю номiнацiї, i функцiю характеризацiї. Але, на
вiдмiну вiд узуальних одиниць, у яких семантична двоплановiсть метафори заважає здiйснювати номiнативну
функцiю, в оказiональних словах номiнативна функцiя є первинною, а образна витiкає з неї: прикрилить лiтак
(М.Вінграновський); «…вiдвеслували вдалеч батько й мати» (В.Бровченко); школярiє душа (I.Жиленко).
Виконуючи номiнативно-образну функцiю, оказiоналiзми виступають засобом впливу на читача, викликають
масу уявлень, спiвставлень. Образнiсть так само, як i оцiннiсть в оказiональних словах, не стiльки
«спiвзначення» до первинного значення слова, скiльки засiб уявлення значення. Номiнативна функцiя
оказiональних слiв пов’язана не лише з категорiями образностi та оцiнностi, це не лише процес позначення, але
разом з цим i процес комунiкацiї. Вiд структури найменувань багато в чому залежить адекватнiсть передачi
iнформацiї, яка мiститься в оказiональному словi. Для творення нового слова можуть бути вибранi рiзнi мовнi
засоби. Вибiр оптимального засобу номiнацiї — складний процес, який визначається суб’єктивними та
об’єктивними моментами. На номiнативну дiяльнiсть людини впливає словотвiр. Здiйснивши пошук
необхiдного слова i не виявивши потрiбної назви, автор створює її сам, використовуючи при цьому вiдомi йому
словотвірнi моделi, за аналогiєю до яких створюється новотвiр. «Як не можна винайти матерiальний елемент
слова, так i не можна й придумати таку комбiнацiю цих елементiв, яка б не могла бути пояснена з точки зору
словотвірних зв’язкiв» [Хохлачова 1962:169]. «Кожний автор, кому не байдужа природа висловлення, повинен
створити свою власну мову як вираження свого особистого бачення життя, свого власного свiтосприйняття…»
[Ликов 1976:56]. Таку функцiю ми будемо називати номiнативно-словотвірною. Вибiр потрiбних словотвірних
засобiв тісно пов’язаний з метою номiнацiї. Оказiоналiзм повинен бути органiзований так, щоб адресат мiг
максимально зрозумiти iнформацiю, закладену автором. Створюючи новотвiр, автори повиннi прагнути до
загальнозрозумiлостi i водночас — до образностi i стислостi. Творення iнновацiйної одиницi супроводжується не
лише новою комбiнацiєю загальновiдомих засобiв словотвору, але й являє собою складний
мовленнєворозумовий процес. Без цiєї умови неможливе жодне iндивiдуально-авторське висловлення: “Якась
безпроблемність морозивно-карамельна” (І.Жиленко); “Скульптура в безнастанності нова..” (Б.Рубчак);”О
степе, батьку мій! Верни мені велику без’язикість…” (В.Бровченко). Функцiонування словотвірної системи Розділ V. Словотвір: напрями, аспекти дослідження

205
тiсно пов’язане iз задумом мовця i з тим, як він втiлюється в одиницях номiнацiї, адже “словотвiр є складною
системою, яка об’єднана складною мережею формально-семантичних i асоцiативних зв’язкiв» [Ликов 1976:21].
Таким чином, проведений аналіз номінативної функції оказіональних одиниць у поетичному дискурсі
дає підстави зробити наступні висновки: 1) індивідуально-авторські новотвори – це слова з семантично
ускладненим значенням, більш ємним порівняно із узуальним значенням його контекстуальних синонімів, яке
точніше відповідає зображуваній атвором дійсності; 2) авторські новотвори – це різновид вторинної лексичної
номінації, в них містяться найсуттєвіші, на думку автора, ознаки зображуваного, якийсь особливий зміст, що є
засобом вираження індивідуально-авторського ставлення; в основу таких номінацій кладуться ознаки, що
привертають увагу реципієнта новою інформацією; 3) оказіоналізми беруть участь у створенні оцінної
перспективи тексту, допомагають висловити авторську інтенцію або коректують вже наявну номінацію, що
дозволяє використовувати їх в номінативно-оцінній функції.
Доречність вживання у поетичному дискурсі подібних утворень підтверджується тенденцією до
збільшення випадків використання слів із оказіональним значенням у сучасних митців слова, оскільки вдало
створені інновації є продуктивним засобом відтворення найтонших відтінків зображуваної дійсності, що, в
свою чергу, в майбутньому дозволить продовжити різноаспектне студіювання питання функціонування
оказіоналізмів у поетичному дискурсі.

Література
Александрова 1972: Александрова О.И. Окказионализмы в эпистолярном жанре разговорной речи (Опыт
функционального анализа). – В кн.: Вопросы стилистики. – Саратов, 1972, вып.5. – С.17-32.
Кубрякова 1981: Кубрякова Е.С. Семантика производного слова. – М., 1981.- 199 с.
Лыков 1976: Лыков А.Г. Современная русская лексикология. Русское окказиональное слово. – М., 1976.
Ханпира 1972: Ханпира Эр. Окказиональные элементы в современой речи. – В кн.: Стилистические
исследования. – М., 1972.
Хохлачова 1962: Хохлачева В.Н. Индивидуальное словообразование в русском литературном языке ХІХ
века (имена существительные). – В кн.: Материалы и исследования по истории русского литературного языка. –
М., 1962. – Т.5.

In this article the author pays attention to the question of functioning of author’s neologisms, especially their
role in creating poetic context. The influence of individual word-formation on the development of figurative system of
poetry is analyzed, the perspectives of the new nominative unit formation on definite word-forming types are
considered .The features of functioning occasional words in poetic discourse are defined.
Key words: poetic discourse, occasional words, nominative unit, individual word -formation.
Надійшла до редакції 30 вересня 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.