Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Тамара Голі-Оглу — ТЕМА-РЕМАТИЧНІ ВІДНОШЕННЯ В РИТУАЛЬНОМУ ДИСКУРСІ

У статті розглядаються тема-рематичні відношення в текстах українських купальських пісень, що є
елементами ритуального дискурсу. Виділяються комунікативні моделі тема-рематичних відношень,
найпродуктивнішими з яких у ритуальному дискурсі є тематична прогресія з наскрізною темою і проста
лінійна прогресія.
Ключові слова: тема, рема, текст, дискурс, ритуал.

Вивчення комунікативної структури висловлювання і зрештою тексту в цілому не є чимось новим у
лінгвістиці, так само, як і не можна вважати новим комунікативний напрямок, який сформувався в другій
половині ХХ ст. під істотним впливом наукових ідей представників Празького лінгвістичного гуртка
В.Матезіуса і Ф.Данеша. Значний внесок у розробку проблем і положень комунікативної лінгвістики свого часу
зробили А.Вейль, Г.Пауль, Л.Виготський, О.Лурія, Н.Слюсарева, Ф.Бацевич та інші. Проте спробуємо поєднати
поняття “комунікативна будова висловлювання” та “дискурсивність висловлювання” і розглянути
комунікативну структуру, що виявляється в тема-рематичних відношеннях, ритуального дискурсу. З огляду на
це метою представленого дослідження є з’ясування найактивніших моделей комунікативної структури
ритуального дискурсу на матеріалі українських купальських пісень. Поставлена мета вимагає вирішення таких
завдань: 1) вивчення тема-рематичних відношень у ритуальних купальських текстах; 2) аналіз частотності тієї
чи іншої моделі актуального членування ритуальних текстів; 3) виділення базових моделей, за якими
відбувається побудова тема-рематичних відношень в українських купальських текстах, що, як і будь-які тексти,
розгортаються в часі й просторі, адже репродуцент не може повідомити всю інформацію одночасно, а
реципієнт – одночасно її сприйняти й проаналізувати.
Важливим для реалізації поставленої мети й завдань є, з нашого погляду, уточнення поняття “дискурс” і
питання типології дискурсу. Ще в 70-ті роки ХХ ст. у наукових колах точилися дискусії щодо доречності
термінів “надфразова єдність”, “текст”, “дискурс” (З.Харріс, Т. ван Дейк, Е.Бенвеніст та ін.), а це може свідчити
про відсутність у ті часи чіткої диференціації цих лінгвістичних понять. Проявляється недиференційність
означених понять і в наш час: термін “дискурс” є багатозначним і вживається сучасними дискурсологами
(Н.Арутюновою, М.Бахтіним, Ф.Бацевичем, А.Вежбицькою, М.Карпенко, Т.Радзієвською, К.Серажим та ін.) у
декількох значеннях. Т. ван Дейк дав таке визначення дискурсу: “… дискурс не є лише ізольованою текстовою
чи діалогічною структурою. Швидше за все, це складне комунікативне явище, що включає і соціальний
контекст, який дає уяву як про учасників комунікації (та їх характеристики), так і про процеси творення і
сприйняття повідомлення” [Дейк 1989: 112-113].
К.Серажим, синтезуючи різні тлумачення терміна “дискурс”, виділила такі основні визначення:
1) “звґязний текст у сукупності з екстралінгвістичними чинниками” (Т. ван Дейк, В.Караулов, В.Петров,
І.Штерн та ін.); 2) “текст, узятий у подієвому аспекті” (Н.Арутюнова, Г.Кук, К.Пайк та ін.); 3) “текст, що
утворився в процесі дискурсії, коли значення “на виході” стає адекватним авторському задуму” (В.Костомаров,
Н.Бурвикова та ін.); 4) “сукупність тематично, культурно або інакше пов’язаних текстів, що допускає розвиток
доповнення іншими текстами” (А.Баранов, Д.Добровольський та ін.); 5) “спілкування, що розглядається як
реалізація певних дискурсивних практик” (М.Фуко, А.-Ж.Греймас, Ж.Курте та ін.) [Серажим 2002: 12]. Проте
незважаючи на таку різноаспектність і “розмитість” (за Ф.Бацевичем) цього поняття і самого терміна, під
дискурсом ми розуміємо текст(и) у нерозривному зв’язку із ситуативним контекстом: у сукупності із
соціальними, культурно-історичними, ідеологічними, психологічними факторами, із системою комунікативно-
прагматичних та когнітивних цілеустановок учасників акту комунікації, які обумовлюють особливу
впорядкованість мовних різнорівневих одиниць у тексті [Чернявская 2001: 20].
Вищеозначені різнобічні визначення поняття “дискурс” та його сутності дозволили Ю.Степанову
висловити припущення про специфіку цього лінгвістичного явища, яка виділяє його з ряду начебто
синонімічних понять: чи не є дискурс завжди, в тому числі й у наш час, вираженням якоїсь міфології [Степанов
1995]. Отже міфологічність – одна з основних диференційних рис дискурсу.
Ритуальний дискурс є комунікаційним дискурсом, оскільки в ньому беруть участь репродуцент і
реципієнт, а також є посередник (або посередники), у чиї вуста вкладається ця інформація. Спинимося на
проблемі особливої організації інформації в ритуальному дискурсі. Творення та функціонування ритуального
дискурсу передбачає наявність колективної пам’яті ритуального типу, яка виступає зберігачем культурно
значущої інформації. Обґєктивно-субґєктивна інформація в ритуальному дискурсі представлена в особливій
формі: впродовж століть культурною свідомістю даного суспільства виділялися “ядерні фрагменти пам’яті
© Голі-Оглу Т.В., 2006 Розділ VI. Лінгвістика тексту

207
(найбільш цінний, з погляду суспільства, досвід)” [Байбурин 1993: 11], ці фрагменти закріплювалися,
фіксувалися в ритуальному дискурсі, який, по суті, здійснює контроль за цілісністю і фактичною правдивістю
цієї культурної інформації. Форми вираження такої культурно значущої, дієвої інформації варіюються залежно
від її просторової та етнічної належності, проте її зміст залишається незмінним. Варіативність формального
вираження елементів ритуального дискурсу виявляється у множинності, навіть деякій надмірності форм
ритуальних текстів, що оповідають про один і той самий факт.
У представленій статті терміни “ритуальний” і “обрядовий” вживаються як синоніми, адже синонімами
є їхні твірні основи “ритуал” й “обряд”. Дослідники архаїчних стандартизованих форм поведінки людини
(В.М.Топоров, А.К.Байбурін та ін.) неодноразово наголошували на цьому. Вважаємо таке семантичне
зближення цілком коректним, оскільки і ритуал, і обряд виступають основними засобами контролю та регуляції
внутрішніх і зовнішніх зв’язків колективу.
Дискурсивність, а отже й включення в етнокультурний контекст (екстралінгвальний за своєю сутністю)
окремого ритуального тексту як елемента ритуального (релігійного, фідеїстичного – за термінологією
Г.Почепцова) дискурсу не підлягає сумніву, адже всі вони зароджувалися як вербальна складова ритуалу
(=обряду), зокрема народного календарного, і не можуть розглядатися окремо від нього, а у свою чергу, ритуал
як комплекс вербально-невербальних дій (до невербальних відносимо поклони, маніпуляції з атрибутами
ритуалу, хороводи, танці тощо) є невід’ємною часткою народного досвіду, а отже, культури. Цей коловорот,
взаємопов’язаність усього з усім (ритуальний дискурс – ритуальний текст – ритуал – народна культура –
ритуальний дискурс …) проте не заперечує можливості актуального членування ритуального тексту, тема і рема
якого обумовлюють послідовність розгортання сакральної інформації та перспективи її засвоєння реципієнтом.
Не зайвим буде нагадати, що тема – це “… початковий пункт повідомлення; те, стосовно чого щось
стверджується у висловлюванні”, а рема – це “… те, що стверджується або про що запитується в темі; елемент
формування предикативності” [Бацевич 2004: 336, 340].
З огляду на вищесказане, можемо стверджувати, що з погляду інформативної цінності рема є більш
важливим елементом висловлювання, ніж тема; однак іноді й тема виступає наскрізним елементом усіх
висловлювань, що розгортаються в текст (особливо ритуальний). Спробуємо довести це.
Проаналізувавши комунікативну структуру 23 українських купальських пісень [Купальські пісні 2004],
ми звернули увагу, що більшість з них, використовуючи термінологію Ф.Данеша, мають структуру тематичної
прогресії із наскрізною темою:
Т1 — R1 (= Т2) або “дзеркальний варіант” R1 (= Т2) — Т1
| |
Т2 — R2 R2 — Т2
| |
Т2 — R3 R3 — Т2
| |
Т2 — R4 … … R4 — Т2
У текстовому варіанті модель з наскрізною темою представлена в українських купальських піснях:
“Купала на Івана, Ішли дівки по ягідки. Купала на Івана, Ішов Іван та в воду впав. Купала на Івана, За ним
Марена скочила. Купала на Івана, Дівка Марена втонула. Купала на Івана, Ішли дівки по ягідки” [Купальські
пісні 2004: 37], а також “дзеркальна модель з наскрізною темою: “Чий же то віночок Плине по воді? Ой дана-
дана, поміж берегами. То моєї Яринки Віночок пливе, Ой дана-дана, у бистрій водиці. Пливе по долині У траві
зеленій, Ой дана-дана, у траві зеленій. Не потопай, вінку, Зелений барвінку, Ой дана-дана, Купайла-дана”
[Купальські пісні 2004:. 41].
Окрім того, що така модель тематичної прогресії з наскрізною темою зустрічається в чистому вигляді,
– традиційний і “дзеркальний” варіанти, коли рема (нова, невідома інформація) передує темі (початковому
етапу), – досить часто серед українських купальських текстів, зібраних на Волині, Полтавщині, Харківщині,
Чернігівщині та інших регіонах України, зустрічаються такі, в яких цей вид тематичної прогресії сполучається з
іншими видами, зокрема з простою лінійною; це, як правило, супроводжується повторами реми (можливо,
характерними лише для ритуальних народних текстів):
Т1 — R1 — R1
|
Т1 — R2 — R2
|
R3 — R3
|
Т2 — R4
|
Т2 — R5 …. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

208
Така послідовність інформації представлена в такому купальському тексті: “Ой летіло помело, через
наше село, Дощ буде, дощ буде. Ой летіло помело, через наше село, Стовпом дим, стовпом дим. Сіло
спочивати на Кирила хаті – Та й димить, та й димить. Кирилова хата та й запалилася, Та й димить, та й
димить …” [Купальські пісні 2004: 44].
Така висока частотність висловлювань із наскрізною темою, хоча й у різних варіаціях, – 6 текстів з 23,
що становить 26 %, – може пояснюватися прагматичною спрямованістю ритуального дискурсу взагалі, його
протиставленістю звичним, несакральним типам дискурсу. Тому ритуальні тексти народної календарної
обрядовості, зокрема українські купальські пісні мають більш виважену, обов’язкову формально-смислову
структуру, що обумовлює наявність у таких текстах “магічних” повторів різних типів (рима, анаграма,
алітерації, звуконаслідування, повтори звертань до одного суб’єкта тощо). До того ж, у ритуальних текстах
важливу роль відіграє імпліцитна інформація, те, що не можна висловити вголос, бо тоді висловлювання
втратить сакральність і магічність.
Однак модель з наскрізною темою є не єдиною в ритуальному дискурсі. Так само часто (5 текстів з 23,
а отже, – 21,7 %) серед ритуальних текстів, зокрема українських купальських пісень, зустрічається проста
лінійна модель тема-рематичних відношень:
Т1 — R1
|
Т2 — R2
|
Т3 — R3
|
Т4 — R4 … .
За таким лінійним принципом розгортання інформації побудовані деякі українські купальські пісні:
“Ой на Івана, ой на Купала, Гарна дівчина долі шукала (2 рази). Долі шукала, віночок вила, Долі водою його
пустила (2 рази). Поплинь віночку по бистрій хвилі, Поплинь під хату, де живе милий (2 рази). Поплив віночок
долі водою, Серце дівчини забрав з собою (2 рази)” [Купальські пісні 2004: 21], а також: “А де наше Купайло
стояло, То там місяць і сонейко сіяло. То там яснеє сонейко сіяє, Там Микола кониченька сідлає. Там Микола
кониченька сідлає, До дівчини поїхати думає. Ой приїхав він під нові ворота, – Вийди, вийди, дівчино молода…”
[Купальські пісні 2004: 46].
Як бачимо, у комунікативному плані кожне наступне повідомлення в розглянутій моделі спирається на
попереднє, інформація в просторі й часі розгортається послідовно, повільно, без всіляких розривів та
тематичних стрибків.
Проте зазначена лінійність розгортання відомої і нової інформації досить часто в купальських текстах,
зібраних на теренах України, порушується. Проаналізувавши такі порушення лінійного принципу повідомлення
інформації реципієнту, ми можемо їх класифікувати. Найчастіше зустрічається своєрідний розрив тематичних
відношень у тексті: на місці наступної теми (Т4, наприклад) маємо зовсім нову (Т1/1). Схематично таку складну
модель тема-рематичних відношень можна зобразити в такий спосіб:
Т1 ― R1 (= Т2)
|
Т2 ― R2 (= Т3)
|
Т3 ― R3
… (розрив)
Т4 (Т1/1) ― R4 (= Т5)
|
Т5 ― R5 (= Т6)
|
Т6 ― R6 …
Таку формально-семантичну організацію фіксуємо в купальській пісні: “Розкопаю я гору Да посію я
рожу (2 рази). Да й посію я рожу Да й поставлю сторожу (2 рази). Ой не вірна сторожа, Да й пощипана рожа
(2 рази). Ой мати дочку лає, В сад гулять не пускає (2 рази). “Ой пусти мене мати, В вишнів сад погуляти (2
рази). Ой да в сад, у садочок Да й нарвать ягудочок (2 рази) Да й нарвать ягудочок, Завернуть й у платочок (2
рази). Завернуть й у платочок Да милому на подарочок (2 рази)” [Купальські пісні 2004: 22]. Свого часу
Ф.Данеш звернув увагу на такий вид тематичної прогресії, який передбачає розрив у тема-рематичному
ланцюжку, який, однак, легко реконструювати з контексту; цей лінгвіст назвав її прогресією з тематичним
стрибком. За такою ж моделлю побудована ще одна купальська пісня: “Ой на Івана та й на Купала, Там
дівчинонька квіти збирала…” [Купальські пісні 2004: 32].
Дуже часто тема-рематичні відношення в ритуальних народних текстах не можуть бути з’ясовані й
проаналізовані через складність формально-семантичної організації цих текстів; вони просто не піддаються
абстрагуванню, оскільки в них досить значну роль відіграє прихована, таємна інформація, інформація не для
всіх комунікантів. Як правило, її не можна реконструювати ані за лінгвістичним, ані за ситуативним Розділ VI. Лінгвістика тексту

209
(екстралінгвальним) контекстами. Причину неможливості такої контекстуальної реконструкції можна вбачати
в надархаїчності саме купальських текстів, які подекуди збереглися лише як старожитності, а подекуди не
збереглися навіть згадки про них.
Свято Івана Купала – це язичницьке свято літнього рівнодення (сонцестояння), яке за своїми
хронологічними межами злилося з християнським святом – Народженням Івана Хрестителя (Предтечі). Без
сумніву, це одне з найархаїчніших календарних народних свят; факт цей засвідчували всі дослідники
слов’янських, зокрема українських старожитностей (М.Максимович, М.Костомаров, О.Веселовський,
Ф.Буслаєв, С.Килимник, М.Толстой, С.Толстая та інші). С.Килимник писав: “Купальська обрядовість та пісні
належать, як і гаївки та колядки, до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь
життєподателя-сонця. Ці зразки народної творчості є рештки-уламки колишнього одноцільного анімістичного
світогляду наших пращурів…” [Килимник 1994: 431]. Напевно, саме це є причиною часткової неможливості
з’ясування комунікативної структури деяких купальських текстів, тема-рематичних відношень у них.
Ще однією причиною невизначеності тема-рематичних відношень у деяких ритуальних купальських
текстах вважаємо комунікативну спрямованість ритуального дискурсу, який є монологічним за своєю сутністю,
адже не передбачає вербального зворотного зв’язку-відповіді.
Отже, розглянувши актуальне членування купальських українських пісень як елементів ритуального
дискурсу, можемо зробити такі висновки.
1. Ритуальний дискурс є одним з видів дискурсу, йому притаманні такі риси, як сакральність, що
виражається в клішованості текстів й імпліцитній інформації, монологічність, замкнутість, тісний зв’язок з
невербальними елементами ритуалу.
2. Купальські пісні є невід’ємною складовою ритуального народного дискурсу. Тема-рематичні
відношення в купальських текстах мають власну структуру, яка виражається в тому, що найактивнішими
моделями їх комунікативної структури виступають тематична прогресія з наскрізною темою і проста лінійна
прогресія, іноді з тематичними розривами (стрибками – за термінологією Ф.Данеша); пропущена інформація у
таких випадках легко реконструюється із загального лінгвістичного й ситуативного контекстів.
3. Частотність зазначених найпродуктивніших моделей тема-рематичних відношень в українських
купальських текстах представлена в таблиці:


п/п
Модель тематичної прогресії У чистому вигляді, % Варіації, %
1 Прогресія з наскрізною темою 26 13
2 Проста лінійна прогресія 21,7 8,69

4. Значна частка (біля 30 %) українських купальських текстів не піддається актуальному членуванню;
основні причини – таємничість і сакральність інформації, а також їх надархаїчний характер і монологічна
комунікативна спрямованість.
Обсяг статті не дозволив залучити більшу кількість фактичного матеріалу, і тому зроблені висновки
потребують уточнення, яке може супроводжуватися зіставленням і порівняльною характеристикою українських
купальських текстів з російськими й білоруськими жанровими аналогами, а в подальшому – і з елементами
західно- та південнослов’янського ритуальних (обрядових) народних просторів. Це перспективні обрії
комунікативних досліджень ритуального дискурсу в цілому й окремих його елементів зокрема.

Література
Байбурин 1993: Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. Структурно-семантический анализ
восточнославянских обрядов. – СПб.: Наука, 1992. – 240 с.
Бацевич 2004: Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. – К.: ВЦ Академія, 2004. – 344 с.
Дейк 1989: Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. – М.: Наука, 1989. – 248 с.
Килимник 1994: Килимник С. Український рік в народних звичаях в історичному освітленні: Кн. 2. – К.:
Обереги, 1994. – 522 с.
Купальські пісні 2004: Купальські пісні / Упор. Ю Антків. – Львів: БаК, 2004. – 60 с.
Филиппов 2003: Филиппов К.А. Лингвистика текста: Курс лекций. – СПб.: Изд. С.-Петербургского
университета, 2003. – 336 с.
Серажим 2002: Серажим К. Дискурс як соціолінгвістичне явище: методологія, архітектоніка,
варіативність. – К.: КНУ ім. Т.Г.Шевченка, 2002. – 392 с.
Степанов 1995: Степанов Ю.С. Альтернативный мир, дискурс, факт и принцип причинности // Язык и
наука конца ХХ века: Сб. научн. ст / Под ред.Ю.С.Степанова. – М.: Ин-т языкознания РАН, 1995. – С.35-73.
Чернявская 2001: Чернявская В.Е. Дискурс как объект лингвистических исследований // Текст и
дискурс. Проблемы экономического дискурса: Сб. научн. ст. – СПб.: Изд. СПбГУЭФ, 2001. – С. 11-22.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

210
The article is dedicated to the communicative aspect of ritual discourse making. Different opinions upon the
notion of discourse were analyzed. The specific features of ritual discourse and its theoretical models were also
considered.
Keywords: theme, comment, text, discourse, ritual.
Надійшла до редакції 24 вересня 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.