Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Юлія Зеленська — ФОЛЬКЛОРНІ ЕЛЕМЕНТИ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПРИРОДНИХ ЯВИЩ І СТИХІЙ В ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ ВАСИЛЯ ГЕРАСИМ’ЮКА

У статті здійснено аналіз функціонування фольклорем на позначення природних явищ і стихій у мовній
тканині Василя Герасим’юка, впорядковано статистичні дані на основі дослідження творів поета. Таблиці
фіксують синтагматику фольклорем з атрибутами й дієсловами-присудками.
Ключові слова: фольклорема, слова-символи, семантико-стилістичні фольклореми.

Вивчення мови фольклору та взаємодії її з літературно-писемною традицією ставить перед
мовознавцями нові завдання. Окреслюється широке коло проблем, якими займається лінгвофольклористика.
Вихід у загальну теорію культури, в історію літератури призвів до поширення терміна “фольклорема”. Існує
традиція застосовувати це визначення до різних форм засвоєння й переробки елементів фольклорної традиції у
творах письменників. Фольклореми об’єднують відповідні слова – народнопоетичні символи, слова-номінації
народних обрядів, етнографізми, топоніми, історизми, які виконують вторинну функцію в мові художньої
літератури .
Літературна мова постійно перебуває в русі, це відбивається в словнику, стилістиці мови. Новаторство в
мові художньої літератури існує в діалектичній єдності з традицією, з тією художньою пам’яттю, яку зберігає
мова традиційного фольклору. Новаторство сучасного українського поета Василя Герасим’юка виявилося в
звертанні до витоків народної мови, до тих скарбів, які нагромадив український фольклор. По-новому
осмислюються народнопоетичні символи як цінності національної культури. Актуальність нашої роботи
полягає в тому, що творчість Василя Герасим’юка недостатньо досліджена в сучасній мовознавчій літературі,
його поетичний доробок не розглядався у спектрі виявлення й освоєння фольклорних елементів.
Мета роботи полягає в дослідженні фольклорем на позначення природних явищ і стихій, особливостей їх
сполучуваності; встановленні частотності вживання фольклорних елементів в ідіостилі Василя Герасим’юка.
Мета роботи зумовлює вирішення завдань:
1) зібрати фактичний матеріал;
2) висвітлити особливості сполучуваності фольклорем на позначення природних явищ і стихій у
поетичному мовленні Василя Герасим’юка;
3) виявити характер впливу творчої манери поета на семантико-стилістичне оновлення фольклорем у
сучасній українській літературній мові;
4) зробити висновки теоретичного й практичного характеру.
Наукова новизна роботи мотивується тим, що в ній уперше здійснено аналіз функціонування фольклорем
у мовній тканині Василя Герасим’юка, впорядковано статистичні дані на основі дослідження творів поета.
Відомо, яку роль у поетиці народної пісні, у фольклорі взагалі, в поетичній літературній традиції
відіграють слова-символи “сонце”, “вітер”, “роса”, “хмара”, “земля”, “зоря”, “вода”, “небо”, “мороз” тощо. Це
не тільки назви явищ природи, стихій, а й поетичні образи, що уособлюють найрізноманітніші психічні стани,
переживання, емоції людини. Поняття добра й зла, радості й суму, щастя й горя нерідко конкретизуються через
ці образи. Тому, наприклад, різні порухи ліричної душі, тонкі нюанси бачення світу втілюються в
індивідуальних метафорах Василя Герасим’юка, побудованих на переосмисленні названих понять.
В усній народній творчості сонце – це символ тепла, добра, пробудження. Найчастіше цей образ
змальовується в пишній, залитій золотом картині. У поезіях Василя Герасим’юка час, як і в народній пісні,
представлений у зв’язку з рухом сонця на небі: Коли сонце зайшло, і Чорногора спохмурніла, тоді самими
верхами біжить, верхами біжить (“Верхами біжить…”). З одного боку, час передається конкретно-чуттєвим
образом – положенням сонця, а з другого – час цей дуже узагальнений, неконкретний, на нього вказує пейзажна
картина, яка налаштовує на вияв психічного стану людини, тобто природні зовнішні обставини тільки вводять у
внутрішній світ, світ людських емоцій: І тоді сходить сонце, і всі на полонині Кознєсці стають смерековим
пралісом з високим бучком посередині (“Василеві Портяку на 50-ліття”). Захід сонця у Василя Герасим’юка
асоціюється із тугою, смутком, приреченням: І в неживому повітрі він остро чує, як оглушливо біжить він у
© Зеленська Ю.Ю., 2006 Розділ VI. Лінгвістика тексту

211
снігах, як паморочливо задихається з усіма, бо треба поховати доки зайде сонце (мовби сонце цього віку ще не
зайшло…) (“Поет у повітрі”).
Найактивніший процес трансформації фольклорем – оновлення їхньої семантики в результаті
розширення асоціативних зв’язків у мові. Досліджуючи творчість Василя Герасим’юка, помічаємо, що шляхи
ускладнення семантики традиційних народних образів-символів поповнюються через зміну лексичної
сполучуваності: Вже заховали від сонця, від всіх (“Була така земля”). Усна народна творчість активізує слова,
незвична форма яких пояснюється прагненням до новизни, поетичності вислову. Наприклад, за подібністю до
наявних у загальновживаній мові форм множини від іменників “дощ-дощі”, “зоря-зорі” в народній пісні
з’являється множинна форма від іменників, які мають тільки форму однини “лід-льоди”, “крига-криги”. Подібні
утворення зустрічаємо й у поезіях Василя Герасим’юка: На голих переблисне в кілька сонць і місяців, а в
верхів’ях найвищих лісів то цимбалами перестрибує, то скрипкою задихається… (“Верхами біжить…”).
Серед традиційних народнопоетичних образів, стилістично навантажених у поезії Василя Герасим’юка,
звернемо увагу на зображення хмар. Розгортаючись у метафоричних картинах, вони зберігають притаманну
українському фольклору психологічну константу, пов’язану з інтимізацією світу природи, з перенесенням у цей
світ інтимно-родинних відносин. Особлива роль у поетиці народної пісні належить постійним епітетам. Вони
виконують і орнаментальну, і характеристичну функцію. Постійні епітети, усталені метафоричні вислови, що
входять у загальновживану мову, несучи на собі фольклорне забарвлення, зустрічаємо і в поетичному мовленні
Василя Герасим’юка. Автор використовує постійні епітети “важкі”, “темні”, “густі” хмари: …Ми наближалися,
підходили впритул до хмар важких і темних, які, може, і врятували нас, але вкоротили нам Великдень… (“Пси
Юрія Змієборця”). Новаторство Василя Герасим’юка полягає в наповненні традиційних народних образів новим
філософським змістом, новими асоціаціями. Поет відчуває у лядах хмар подих моря: А коли я сідаю на коня, я
скачу верхами Чорногори у хмарах, що пахнуть морем – дужче, ніж море… (“Поет у повітрі”).
Узагальненого символічного значення в народній пісні набувають багато атрибутів буденного життя
людини, між якими виникають постійні асоціації. Наприклад, у наймитських і заробітчанських піснях
неодмінно пов’язуються між собою поняття “доля наймита” і “роса”. Наймитові доводилося рано вставати,
гнати худобу в росу (пасти), тому такий контекст набуває негативного змісту. Контекстуальне поєднання
образу “долі” й “роси” спостерігаємо й у Василя Герасим’юка: Я кажу тобі: доля сліпа. Ти кажеш мені: іду.
Ще трава легка, ще роса важка, ще сліпа біля скроні свище, а вона сама, ніколи сама не спиниться на льоту.
(“Ти кажеш: нині день наш такий. Нехай буде як буде…”). Семантика фольклорного слова “роса” буде розкрита
неповністю, якщо не згадати усталених у народнопісенних текстах висловів типу “роса на очі карі”, тобто
сльози, “роса на косу”, тобто сивина. В ідіостилі Василя Герасим’юка закріпилися фольклорні асоціативні
зв’язки між поняттями “роса” і “сльози”: Це досвіток такої тишини, коли на віях тріскає роса, й любити буде
той, хто більше втратить. (“Елегія до Ольги”).
Поета приваблює динамічна сила буйного вітру, тому в його творах така багата дієслівна синоніміка на
означення стихії вітру: вітер “заграв”, “пронизує”, “кошлатить”, “прошиває”. Проте в змалюванні цього
фольклорного образу помічаємо і спокійну, тиху інтонацію: вітер “ повіяв”, “дріма”, “спить”.
Слова-символи як стилістична категорія не залишаються незмінними в системі стилістичних засобів
літературної мови. Василь Герасим’юк розрізняє художньо доцільне звертання до образів усної народної
творчості, майстерно освоює мовно-національні джерела, підпорядковує новому типові літературної культури.
Автор вводить традиційний фольклорний образ вітру в новий контекст, розширюючи семантику цього
природного явища: Це все вітри осінні. Це вітрів органний почерк. Вони в печери кам’яних верхів заграли з ночі.
(“Гудуть печери із осінніх гір…”). Василь Герасим’юк звертається до стихії вітру, як до злої, нещадної,
страшної сили, яка розпалює вогонь, “кошлатить” його полум’яні язики: Це вітер – демон мій – вогонь
кошлатить . В імлі палає ліс в подобі пса. (“Елегія до Ольги”). Загалом контекстуальне поєднання таких
природних стихій як “вогонь” і “вітер” властиве для поетичних творів Василя Герасим’юка, у яких
підсилюється емоційний вплив на читача, створюється атмосфера напруги, таємничості.
У сучасному мовознавстві дедалі більшого поширення набуває думка про фольклор як окремий різновид
художнього стилю або ширше – окремий функціональний стиль літературної мови. Цьому сприяють, по-перше,
дослідження наддіалектної природи фольклорної мови; по-друге, динаміка розвитку стилістичних норм
літературної мови, конкретно-історичний зміст яких розширюється завдяки взаємодії літературної мови із
зафіксованим фольклором, з його поетикою; по-третє, глибше вивчення ролі фольклору в художній творчості,
дослідження традицій і новаторства в національно-мовній творчості поета. Саме до такого новаторства
звертається Василь Герасим’юк, витворюючи образ вітру, що “протягами душу прошиває”, “під ребрами
дріма”.
Дощ – одне із природних явищ, яке часто оспівується у фольклорному доробку українського народу,
рідко зустрічається в поезіях Василя Герасим’юка: “пізній дощ”, “стороною йшов дощик”. Проте поет вводить
цей образ у контекст інших природних явищ, найчастіше – “снігу” й “грози”: Сніг перейшов у дощ, в
грозу…Вночі заметушились ті, що йшли зі свята. (“Серпень за старим стилем”). Сніг – багатогранний
фольклорний образ, який може бути символом холоду, перешкоди або символом краси, замилування, чистоти.
У творах поета сніг асоціюється із благою вістю, оновленням. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

212
Великою кількістю авторських епітетів наділене таке природне явище як імла: “передсвітня”, “вечірня”,
“серпнева”, “досвітня”, “судна”. У поезіях Василя Герасим’юка протяг асоціюється із силою, що здатна
пронизувати душу, входити в людські почуття, порушувати спокій: Змінились розклад і ціна квитків на кожен
потяг. І душу, як сорочку, прохопив з тунелю протяг. (“Колія Шакули”). Тьма як символ невідомого,
жахаючого в народній пісні зустрічається для підсилення емоційно-експресивного забарвлення. У Василя
Герасим’юка цей образ зустрічаємо в асоціативному зв’язку із символами “сонця” й “крові”. Грім і блискавка
більш од усіх небесних явищ звернули на себе увагу народу в давні часи. Страшна, грізна картина неба, і, разом
з тим, така пишна, така благотворна для землі, зачепила фантазію народу і дала багатий матеріал для художньої
інтерпретації письменникам. Більше всього грім і блискавка здавалися народові війною, котру веде на небі
якийсь бог в образі воїна.
У поетичній збірці “Поет у повітрі” Василь Герасим’юк віддає данину природним стихіям. Він ніби
переймається ними: літає у повітрі, згорає у вогні, вмивається водою. Автор близький до кожної із стихій. Саме
цим зумовлюється багата метафоричність образів. Повітря – це стихія поета, воно на рівні із трьома іншими
стихіями – землею, водою і вогнем, має глибоке смислове забарвлення. Це не тільки та стихія, в якій можна
літати, а й особливий стан, який переживає кожен, хто дихає ним. Під “повітрям” можна розуміти і ситуацію в
суспільстві, забруднену фальшю й лицемірством. Невизначеність, в якій ми живемо, іде, насамперед, від того,
що запропонована модель не влаштовує суспільство. Змінити її не вистачає внутрішньої енергії. Та
Герасим’юкове “повітря” – це ще й цілий всесвіт зі своїми законами й протиріччями. Коли ж поет починає
вільно рухатися у часі й просторі, коли зникають будь-які умовності, а існує тільки ним створений часопростір
– “повітря”, тоді він стає й поводирем, і порадником. Він – творець і володар нового світу, котрий існує тільки в
його акваторії, де попри всю нереальність, міфологічність все ж існують прості земні орієнтири: Я час його
застав. Його сліди побачив на траві і на камінні, в повітрі божества, у тій пір’їні, що долетіла до Караганди…
(“Леонардо: сонет”).
Вода, як символ очищення, життєдайної сили й чистоти – наскрізний образ усної народної творчості –
дотепно вплітається в поетичне мовлення Василя Герасим’юка: Відкуплення – скрипка волоська – як Молода,
прибуде на конику – як прибуваєх вода. (“Київська повість”). Фольклорема “земля” для поета – це місце, де має
бути благодать: Ви ще на землі, де іще не пройшла Благодать Господня… І доки несете дзвінки Благодаті, вам
треба іти. (“Ідуть прокажені. Леправі не можуть не йти…”). Традиційне фольклорне значення зберігає і стихія
“вогню” – символ нищівної сили, тепла, світла. Часто цей образ асоціюється зі святом Івана Купала: Може, в
снах твоїх предків палають купальські ватри, і купальським вогнем листопадова глина зігріта. (“Старовинні
світанки осінні успадковуєш ти…”). Звертається Василь Герасим’юк і до неосяжног неба. Іноді поет проводить
паралелі між цим образом і позатойбічним життям: … Коли сімдесятилітня мати мертвого Святослава впала
на замінованого сина, і разом вони піднялися в небеса. (“Верхами біжить”). Цікавий ряд означень вибудовує
поет до образу неба: “зайве”, “крепдешинне”, “криваве”, “неблаге”.
Отже, дослідивши вияв фольклорем на позначення природних явищ і стихій в ідіостилі Василя
Герасим’юка, ми дійшли таких висновків: найширшою синтагматикою з атрибутами характеризуються
фольклореми “повітря”(7), “хмари”(5), “вода”(5), “імла”(5), найвужчою – фолькореми “дощ”(1), “протяг”(1),
“тьма”(1). Поет наділяє найбільшою кількістю дієслів-присудків такі природні явища і стихії: “хмари”(9),
“повітря”(8), “вітер”(7). Фольклорне підґрунтя в поезіях є моделюючою основою, яка у багатьох місцях не
лише рухає сюжет, обґрунтовує вчинки персонажів, а й становить собою морально-філософське осердя
письменницького задуму. Василь Герасим’юк не тільки вдало використовує надбання усної народної творчості,
а й оновлює семантику традиційних фольклорем. Це відбувається за рахунок того, що поет, по-перше,
структурно трансформує народнопоетичні образи, по-друге, встановлює нові творчі асоціації, які виникають у
Василя Герасим’юка від сприйняття етимології, внутрішньої форми слова, по-третє, розширює семантичні
контури фольклорем.
Опрацьований матеріал може бути використаний для ґрунтовного дослідження творчості Василя
Герасим’юка, при вивченні курсів із лексикології у вищій школі, може сприяти вивченню фольклорних
елементів у творах українських поетів. Розділ VI. Лінгвістика тексту

213
Синтагматика фольклорем з атрибутами

Повітря
горнє
неживе
прожнє
скляне
понуре
спорожніле
у якому зник дзвін
1
2
2
1
1
1
3
зайве
крепдешинне
криваве
неблаге
1
1
1
1

Небо
Вода
утробна
Дніпрова
весняна
вітцівського дому
бескида
1
1
1
1
1
Земля
підігріта пеклом
заклята
перекопана
де перехопить подих
1
1
1
1
Вогонь
купальський
в якому плавились діти
2
1
найтемніші
густі
важкі
темні
розпахані
1
1
1
1
1
Хмари
кривава
важка
2
асоР2
щоДпізній 1
азійський
осінній
1
ретіВ1
гінСверховий 1
гяторПзоряний 1 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

214
Синтагматика фольклорем з дієсловами-присудками

Повітря
мовчить
заліплює
видихає
піднімає
займає
стало водою
сходить з ума
стоїть
1
1
1
1
1
1
1
прибуває
не змила
несе
зимує
1
1
1
1

Вода
кружляла
зимувала
пливе
була
1
1
1
1

Земля
відходить
погас
палає
зимує
1
1
2
1

Вогонь
Хмари
давлять
пахнуть
оповивають
закрили
врятували
вкоротили
не дають зупинитися
притягують
затягують
1
2
2
1
1
1
1
1
1
асоРтріскає 1
йшов
іде
1
щоД1
випав
перейшов
1
гінС1 Розділ VI. Лінгвістика тексту

215

Література
Білоцерківець Н. Поет у повітрі. Розмова з Василем Герасим’юком // Українська культура. – 2003. – № 1.
– С. 32-37.
Дзюбишина-Мельник Н.Я. фольклор, поет і дитина //Культура слова. – 1992. – Вип. 43. – С. 80-85.
Довженко І. Поет тектонічних зрушень // Київ. – 2002. – № 11. – С. 156-158.
Єрмоленко С.Я. Скарбниця народного слова // Мовознавство. – 1982. – № 6. – С. 58-69.
Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. – К.: “Наук. думка”, 1987. – 247 с.
Лазарук М. Останній прихисток для суверенного поета // Дзвін. – 2003. – №1. – С. 148-151.
Москалець К. Навіщо поет у повітрі? // Березіль. – 2003. – № 3-4. – С. 163-181.

In the article we have made the functional analysis of folklorems denoting natural phenomena and elements in
the poetic writing of Vasyl Herasimuk, we also have regulated statistics on the basis of the investigation of the poet’s
works. The tables fix syntagmatics of folclorems with the attributes verb-predicates.
Keywords: folklorems, word-symbols, semantic-stylistic folklorems.
Надійшла до редакції 6 вересня 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.