Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Олена Поперечна — ПРОБЛЕМА ТЕКСТУ І ТЕКСТОВИХ КАТЕГОРІЙ У СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ

Розглянута проблема визначення тексту, типології текстів, текстові категорії, лінгвістична
специфіка художнього тексту, встановлена ієрархія текстових категорій.
Ключові слова: текст, категорії тексту, ієрархія категорій, категорія зв’язності.

Різноманітність сучасних досліджень тексту зумовлюється його різноплановим вираженням. Текст має
нетривалу історію вивчення і є об’єктом дослідження літературознавців, психологів, соціологів, лінгвістів, що
зумовлює існування різних поглядів щодо його дефініції, кількості та ієрархії категорій, їх функцій. Тому
розгляд особливостей тексту, зокрема художнього тексту, постає досить актуальним.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні дефініції, категорій тексту, його характерних особливостей.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання: 1) з’ясувати причини відсутності
єдиного визначення тексту; 2) виявити специфіку художнього тексту; 3) простежити ієрархію текстових
категорій.
У статті здійснено комплексний аналіз специфіки, типології художніх текстів, наявна спроба встановити
ієрархію текстових категорій.
Лінгвістична специфіка художнього тексту зумовлена його приналежністю як до сфери мови, так і до
сфери мовлення. Тому намагання схарактеризувати цю специфіку робляться в різних напрямках.
Як відзначає Т.В.Радзієвська [Радзієвська 1998], в лінгвістиці 60-х – початку 70-х рр. провідним був
підхід від речення до тексту. В рамках цього підходу вивчення тексту інтерпретувалось як аналіз його
компонентів. Завдяки розвитку прагматики, соціолінгвістики, когнітивної психології текст почав аналізуватись
як засіб спілкування, комунікативний твір. Об’єктом вивчення стала комунікативність тексту та засоби її
досягнення. Цей підхід було позначено як соціокомунікативний.
Інший тип досліджень – це праці, в яких проводиться аналогія між текстом і мовленнєвим актом, що дає
змогу розглядати текст через категорії адресанта, адресата, комунікативної інтенції, що тлумачаться як основні
чинники, від яких залежать структурно-семантичні, стилістичні характеристики тексту.
Загалом сучасний стан лінгвістики тексту, як зазначає Т.В.Радзієвська, слід схарактеризувати як
продовження етапу становлення, на якому поступово здійснюється вдосконалення концептуального апарату і
техніки аналізу, розширення емпіричної бази досліджень.
У 90-і роки ХХ ст. у лінгвістиці тексту утверджується підхід до тексту в процесуальному,
функціональному та інтеракційному аспектах, завдяки чому вводиться поняття клас (тип, вид) тексту, яке
ґрунтується на тлумаченні тексту як певної комунікативної дії.
Класифікацій текстів, до числа яких включаються й художні твори, в сучасному мовознавстві досить
багато [Богданов 1993, Мурзин 1991, Попов 1984]. Проте, жодна з таких класифікацій не відображає
особливості, характерні властивості літературних текстів достатньо повно. У зв’язку з існуванням великої
кількості типів текстів їх не можна систематизувати на основі лише одного критерію, саме тому
класифікаційних основ для них існує декілька.
Майже всі дослідники розрізняють діалогічні, монологічні та змішані тексти (класифікаційною
підставою є той мовленнєвий матеріал, що наявний у творі).
Іншим ґрунтом для класифікації текстів є характер вираженої інформації:
— трансльований текст – це такий твір, в якому репрезентовано перенесену інформацію з тексту,
переважно міфічного, біблійного та іншого характеру;
— нетрансльований твір – це оригінальний текст, створений певним автором.
© Поперечна О.А., 2006 Розділ VI. Лінгвістика тексту

227
Ще одним критерієм класифікації текстів є характер зображуваних ситуацій:
— наративні;
— дескриптивні;
— аргументовані.
Тут береться до уваги можливість опису в тексті особи, події або інтелектуальної діяльності для
обґрунтування якогось положення, гіпотези, припущення і под. Тексти художньої літератури з цього погляду
поєднують у собі елементи наративності, дескриптивності, аргументованості залежно від мети оповіді, ідейно-
художнього навантаження, філософського змісту.
Згідно з прагматичним аспектом, кожний текст розглядається як своєрідний текстовий акт. Тип
останнього з’ясовується за його загальною комунікативною функцією в процесі спілкування. Літературний
текст у зв’язку з цим може розглядатися як своєрідний тип, що синтезує всі прагматичні настанови.
Літературний твір може також розглядатися як синтез модельованого та немодельованого текстів.
Модельований твір – це текст, побудований за стандартною формою.
Немодельований – це твір, який щоразу може набувати іншої форми.
До відносного чітко модельованих текстів можна віднести обмежену кількість літературних типів: байку,
епітафію, епіграму тощо.
У сучасному мовознавстві тексти поділяються також на:
— знаково-однорідні – ті, в яких наявні компоненти однієї знакової системи;
— знаково-неоднорідні – такі, що об’єднують одиниці різних знакових систем;
— автореферентні – в них автор є об’єктом опису;
— неавтореферентні – ті, в яких об’єктом опису може бути вигаданий герой чи будь-яка ситуація.
Виділяються й інші підстави для класифікації, розрізняються тексти:
— рукописні та друковані;
— завершені й незавершені;
— анонімні / неанонімні тощо.
Серед усього загалу виділених ознак художнього твору найбільше значення, на нашу думку, мають такі
особливості, які складають сутність тексту, відміченого ознакою художності:
— високий ступінь організованості;
— образність літературного мовлення;
— наявність додаткових прирощень смислу;
— індивідуальність стилю письменника;
— наявність естетичної функції.
М.Ю.Сидорова [Сидорова 2000, с. 18] зазначає, що вербальний текст для того, щоб бути кваліфікованим
як художній, повинен мати:
а) відповідну жанрову “етикетку” і сферу функціонування – конвенційний критерій;
б) фікційний (видуманий) зміст;
в) певні мовні ознаки, характерні для художніх текстів.
Лінгвістична характеристика тексту складається з ряду специфічних особливостей його будови, яка
підпорядковується своїм особливим законам і правилам. Основним принципом формування будь-якого відрізку
тексту є виконання ним комунікативної функції, що відображає рух думки автора, з урахуванням системних
значень мовних одиниць – лексичних, що називають поняття і явища реального світу, і граматичних, що
виражають відношення між ними.
Творча позиція автора, прагнення до найбільш повного і точного вираження думки в усіх її відтінках,
прагнення до створення тексту, який відповідає художньо-естетичному уявленню автора, визначають вибір
форм оповіді, вживання лексичних і граматичних одиниць.
В сучасній лінгвістиці немає однозначного погляду на таку динамічну величну як текст. О.О.Селіванова
[Селиванова 2002, с. 26-29] виділяє ряд причин, що зумовлюють відсутність єдиної дефініції тексту:
1) формально-структурна різноплановість текстів;
2) функціонально-жанрова, стилістична різноманітність текстів;
3) різниця у підходах до вивчення тексту;
4) абсолютизація його формально-структурного аспекту, орієнтація визначення тексту на одну або
кілька категорій.
Існує кілька визначень тексту, зіставлення яких дає підстави для викінченої дефініції тексту.
Здебільшого текст тлумачать як писемний або усний мовленнєвий масив, що є лінійною послідовністю
висловлень, об’єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв’язками, а в
загальнопозиційному, дистантному плані – спільною тематичною і сюжетною заданістю [Українська мова.
2000, с. 627].
З.Я.Тураєва [Тураева 1986, с. 11] розуміє текст як упорядковану множинність речень, що поєднані
різними типами лексичного, логічного і граматичного зв’язку, яка здатна передавати певним чином
організовану і спрямовану інформацію. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

228
М.В.Всеволодова [Всеволодова 2000, с. 337] визначає текст як мовленнєве комунікативне утворення,
функціонально спрямоване на реалізацію позамовної мети.
І.Р.Гальперін [Гальперин 1981, с. 18] подає таке тлумачення: текст – це витвір мовленнєвого процесу,
що відзначається завершеністю, об’єктивований у вигляді писемного документа витвір, який складається з
заголовка і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об’єднаних різними типами лексичного,
граматичного, логічного, стилістичного зв’язку і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність.
Кожне з цих тлумачень суті тексту має свої недоліки, але є і загальновизнані ознаки тексту. До них
відносять: 1) цілісність, 2) зв’язність, 3) структурну організацію.
Для художнього тексту найбільш оптимальним ми вважаємо визначення І.Р.Гальперіна, тому й
приймаємо його за найбільш доцільне в подальших дослідженнях.
У переліку категорій тексту, що наводяться різними вченими і школами, наявні розбіжності. Залежно
від критеріїв, що покладені в основу виявлення текстових категорій, варіюється як їх кількісний склад, так і
змістове наповнення.
Відправним пунктом у нашому дослідженні будемо вважати філософське визначення категорії.
Категорія визначається як загальне фундаментальне поняття, яке відображає найбільш суттєві зв’язки і
відношення реальної дійсності і пізнання [Ивин 1997, с. 142].
Термін і поняття категорії увів старогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н.е.), який
нараховував їх десять: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, властивість, дія,
залежність від дії.
Значна увага проблемі з’ясування комплексу загальнотекстових категорій приділена в дослідженнях
В.В.Виноградова, І.Р.Гальперіна, М.А.Пльонкіна, В.В.Одинцова, М.М.Кожиної, Л.М.Лосєвої, М.Б.Храпченка,
І.К.Кухаренка та ін.
На сьогодні поняття “категорія тексту” не має однозначного термінологічного визначення. Більша
частина дослідників підкреслює, що категорії тексту не збігаються з категоріями речення і постають разом із
текстом як системою вищого порядку, що характеризує відрізки більші, ніж речення.
О.П.Воробйова [Воробьева 1993, с. 22-23] розглядає два підходи до виявлення текстових категорій:
один передбачає, що текст, формуючись, набуває певних властивостей – категорій, інший ґрунтується на тому,
що самі категорії формують або складають текст. Абсолютизація останнього призводить до того, що категорії
тексту починають вивчатися як окремі сутності, а їх опис, ніби у відриві від тексту, стає самоціллю. Дослідниця
справедливо називає текстові категорії концептуальними ознаками, які відображають “найбільш суттєві
властивості, прототипні характеристики тексту, взаємодія яких забезпечує його специфіку й усталеність як
якісно визначеного лінгвосеміотичною, комунікативного і мовленнєвого утворення” [Там само, с. 24].
“Категорії тексту, – у визначенні З.Я.Тураєвої [Тураева 1986, с. 80], – відображають його найбільш
загальні і суттєві ознаки в пізнані його онтологічних, гносеологічних і структурних ознак”.
І.Р.Гальперін вирізняє таки текстотвірні категорії: інформативність, членованість, континуум, когезія,
проспекція, модальність, інтеграція, завершеність.
З.Я.Тураєва пропонує розподіл текстових категорій на структурні (зв’язність, інтеграція, прогресія,
стагнація) та змістові (образ автора, художній простір і час, інформативність, причиново-наслідкові зв’язки і
підтекст).
М.М.Кожина ставить питання про необхідність виділення текстових категорій функціонально-
стилістичного плану: категорія функціонально-семантичної акцентності, оцінки, гіпотетичності, логічності,
авторизації [Кожина 1987, с. 36].
Наше бачення складу та ієрархії текстових категорій відображено на мал. 1.
Модальність – обов’язкова категорія художнього тексту. Модальність тексту починається з вибору
теми і проблеми твору автором. За І.К.Кухаренком, модальність – поняття дуже широке, що охоплює:
1) авторську оцінку з позицій реальності / ірреальності; 2) оцінку відображеної ситуації з позицій її можливості,
необхідності або бажаності; 3) оцінку ступеня впевненості у достовірності повідомлення 4) цільову настанову
мовця; 5) значення ствердження / заперечення, що відображають наявність/відсутність об’єктивних зв’язків між
предметами, ознаками, подіями: 6) емоційну і якісну оцінку змісту висловлення.
Нерозривна єдність доцентрових і відцентрових сил у тексті найяскравіше виявляється в текстових
категоріях проспекції (знання подальшого перебігу подій, передбачення) і ретроспекції (повернення в минуле).
Переважно художній текст спрямований на розвиток подій у перспективу. Без ретроспекції не обходиться
практично жодний художній текст. Ретроспекція, за І.Р.Гальперіним [Гальперин 1981, с. 106], диференціюється
на авторську, що визначена автором і вербалізована у тексті, читацьку, зумовлену утримуванням і
актуалізацією в пам’яті адресата фрагментів уже прочитаного.
Континуум І.Р.Гальперін [Гальперин 1981, с. 87] визначає як певну послідовність фактів, подій, що
розгортаються у просторі і часі. В художньому тексті існує фабульний континуум (логічний розвиток
топікальних зв’язків) і сюжетний континуум (показником слугує наявність текстової стагнації – уповільнення
розгортання подій у тексті). Розділ VI. Лінгвістика тексту

229

Малюнок 1
Склад та ієрархія текстових категорій

У лінгвістиці тексту категорія інформативності розглядалася з погляду інформації, що закладена у
повідомленні. І.Р.Гальперін виділяє ще й змістово-фактуальну інформацію. Така інформація дозволяє читачеві
отримати основні фактичні знання про конкретний суб’єкт чи об’єкт, їхні дії, реальне відношення до інших
об’єктів і т.ін. Цей тип інформації не вимагає пояснення. Змістово-фактуальна інформація експліцитна за своєю
природою, тобто завжди виражена вербально. Вона формує тему тексту.
І.Р.Гальперін виділяє також змістово-концептуальну інформацію як складник категорії інформативності:
“Ця інформація повідомляє читачеві індивідуально-авторське відношення між явищами, що описані засобами
змістово-фактуальної інформації. Така інформація видобувається з усього твору і являє собою творче
переосмислення цих відношень, фактів, подій, процесів, що відбуваються у суспільстві і представлені
письменником у створеному ним уявному світі” [Гальперин 1981, с. 28].
Змістово-концептуальна інформація являє собою комплексний естетико-пізнавальний концепт тексту і
формує ідею твору.
Зв’язність завжди розглядалася лінгвістами як найважливіша текстова категорія, що забезпечує
цілісність тексту.
Залежно від типу інформації, що актуалізується при породженні і сприйнятті тексту, О.О.Селіванова
[Селиванова 2002, с. 217-222] розрізняє такі типи зв’язності: 1) граматична; 2) семантична; 3) смислова;
4) асоціативна; 5) образна; 6) конотативна; 7) композиційна; 8) референційна; 9) топікальна. Категорія
зв’язності виявляється і на формальному, і на смисловому рівнях.
Кожен компонент тексту характеризується відносною смисловою завершеністю, в чому й виявляється
членованість тексту на окремі складники. Засобами членованості тексту на формальному рівні є абзац,
параграф, частина, розділ і та ін. На смисловому рівні текст членується на надфразні єдності, періоди.
Ознак реальної одиниці тексту може набувати й окреме (не періодичної структури) речення – якщо на
ньому концентрується особлива увага, винесене воно в позицію абзацу і має звичайну для надфразної єдності
смислову і структурну автономність. У структурі тексту повністю реалізується структура абзацу з усіма
властивими йому смисловими і формально – граматичними засобами зв’язку висловлень. Абзаци входять у
більші за обсягом мовленнєві масиви, формуючи макроструктури тексту і забезпечуючи його цілісність за
допомогою дистантно реалізованих смислових і міжфразових зв’язків.
З семантичною і структурною організацією тексту органічно пов’язана його стильова визначеність.
Відрізок тексту, більший чи менший за обсягом, структурно і за змістом замкнений, має певну свою стильову
маркованість, характеризується набором стильових ознак, які, крім усього, відіграють ще суттєво роль у
забезпеченні цілісності тексту.
Членування тексту співвідноситься з функцією загального композиційного плану тексту, характер цього
членування залежить від багатьох чинників, з-поміж яких не останню роль відіграє розмір частин і змістово-
фактуальна інформація, а також прагматична настанова автора тексту.
цілісність
членованість
зв’язність
інформативність
континуум
проспекція
ретроспекція
модальність ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

230
Компоненти тексту виконують описову, розповідну, аргументативну функцію. Вони характеризують
1) мету і призначення тексту; 2) відступ від теми, що відображає тактичну мету автора; 3) засоби, що
створюють текстове очікування, емоційний резонанс; 4) фонд для створення пресупозиції; 5) вектори, що
переносять увагу читача від однієї теми до іншої.
У сучасні лінгвістиці надфразна єдність тлумачиться як складна структурна єдність, що складається
більше, ніж з одного самостійного речення, і якій притаманна цілісність у контексті зв’язного мовлення і яка
виступає як завершена частина комунікації. За специфікою організації надфразні єдності поділяються на
статичні, переважно описового характеру, динамічні, переважно розповідного характеру, змішані, широко
вживані і при описі, і при розповіді, і при роздумі.
На наш погляд, період – це категорія стилістичного синтаксису, що формується як стилістично
актуалізований варіант простого речення або складного речення, і може розростатися до розміру окремого
художнього твору, характеризуючись визначеною темою, вичерпною повнотою і динамізмом змісту,
ритмічністю, складається з двох частин: 1) протазис (основні положення вислову); 2) аподозис (висновок або
узагальнення). Перша частина структурно є рядом розміщених у певній логічно вмотивованій послідовності
однотипних синтаксичних складників, друга – менш розгалужений, структурно компактний фрагмент
розгорнутої синтаксичної одиниці. Перша частина характеризується поступовим інтонаційним підвищенням,
яке досягає максимуму в кінці її, а друга – значним пониженням після паузи (пауза між підвищенням і
зниженням на письмі, як правило, передається комою або комою і тире). На відміну від інших синтаксичних
конструкцій період є тематично, структурно та інтонаційно відносно замкненою побудовою, своєрідним
мікротвором. Формально виражені зв’язки його з суміжними контекстними одиницями, як правило є
мінімальними. Відповідно до структурного типу синтаксичної одиниці, яка лежить в основі періоду, він може
бути простим, складносурядним, складнопідрядним (найчастіше) та безсполучниковим складним реченням.
Синтез усіх можливих категорій тексту приводить до сприйняття художнього твору як цілісного.
Цілісність виступає конституюючою ознакою будь-якого тексту, що відрізняє текст від не-тексту.
Отже, відштовхуючись від тексту як витвору мовленнєвого процесу, що визначається завершеністю,
об’єктивованого у вигляді писемного документа, витвору, який складається з заголовка і ряду особливих
одиниць (надфразних єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного,
стилістичного зв’язку і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність, слід визнати ієрархічно
вершинною категорію цілісності, до якої прилягають категорії членованості, зв’язності, інформативності,
континууму, проспекції, ретроспекції, модальності. Вивчення текстових категорій та форм їх вияву дозволяє
встановити особливості жанрової, стильової й індивідуально-авторської специфіки тексту.

Література
Богданов 1993: Богданов В.В. Текст и текстовое общение. – СПб, 1993.
Воробьева 1993: Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата. – К.: Высшая школа, 1993. –
С. 22-24.
Всеволодова 2000: Всеволодова М.В. Теория функционально-коммуникативного синтаксиса. – Изд-во
Моск. ун-та, 2000. – С. 337-344.
Гальперин 1981: Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования – М.: Наука, 1981. –
140 с.
Ивин 1997: Ивин А.А., Никифоров А.Л. Словарь по логике. – М.: Гуманит. Изд. центр ВЛАДОС, 1997. –
384 с.
Кожина 1987: Кожина М.Н. О функциональных семантико-стилистических категориях текста //
Филологические науки. – 1987. — №2. – С. 35-41.
Мурзин 1991: Мурзин Л.Н., Штерн А.С. Текст и его восприятие. – Свердловск, 1991.
Попов 1984: Попов Ю.И. и др. Текст: структура и семантика. – Минск, 1984.
Радзієвська 1998: Радзієвська Т.В. Текст як засіб комунікації. – К., 1998. – 191 с.
Селиванова 2002: Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. – Киев:
Фитосоциоцентр, 2002. – 336 с.
Сидорова 2000: Сидорова М.Ю. Грамматика художественного текста. – М., 2000. – 416 с.
Тураева 1986: Тураева З.Я. Лингвистика текста. – М.: Просвещение, 1986. – 126 с.
Українська мова 2000: Українська мова. Енциклопедія. – К.: «Укр. енцикл», 2000. – 752 с.

L’article scientifique dйtermine la dйfinition du texte, les types des textes, les catйgories du texte, les
particularitйs linguistiques du texte d’art, installe l’hiйrarchie des catйgories du texte.
Les mots clefs: le texte, les catйgories du texte, l’hiйrarchie des catйgories, la catйgories de la cohйrence.
Надійшла до редакції 27 вересня 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.