Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Наталія Павликівська — ДО ПИТАННЯ ВІДАНТРОПОНІМНОЇ НОМІНАЦІЇ У ПСЕВДОНІМІЇ

Стаття продовжує цикл публікацій автора з української псевдонімії ХХ століття. У ній розглянуто
відантропонімний принцип номінації у псевдонімії учасників національно-визвольних змагань 20-50 років.
Ключові слова: псевдонім, номінація, антропонім.

Псевдонім – це “прибране ім’я, прізвище або авторський знак, яким користується письменник,
журналіст, актор і т. ін. замість власного прізвища [ВТССУМ 2001: 1001]. Подібну дефініцію лексеми
псевдонім знаходимо і в інших лінгвістичних та літературознавчих джерелах.
Псевдоніми мають достатню кількість інтегральних ознак, аби вважати їх онімами окремого класу в
рамках національної антропосистеми. Таких ознак П. Чучка нараховує шість: 1) псевдонім є самоназвою, яку
обирає собі сам іменований; 2) псевдоніми були й лишаються факультативними знаками; вони не
регламентуються законодавством; 3) майже всі псевдоніми є неофіційними назвами; 4) псевдоніми не належать
до спадкових іменувань; 5) псевдонімів у тої самої особи може бути безліч; 6) майже кожен псевдонім є
мотивованою, промовистою назвою, якою денотат не просто називає, але й характеризує себе. За П. Чучкою
“псевдоніми – це самоназви, які факультативно використовує творча особа поряд із її справжнім прізвищем чи
іменем з метою приховати своє авторське “я” або для маніфестації свого ідеологічного кредо” [Чучка 2001: 82].
Псевдоніми багато в чому схожі на інший вид неофіційних назв людей – прізвиська, які вживаються з
метою охарактеризувати особу або ж утворюються шляхом перенесення за аналогією назви тварини, рослини,
предмета і т. ін. на особу. Псевдоназви, як і прізвиська, створюються штучно окремою людиною або
колективом людей. Формування псевдонімів можливе лише за умови “чіткої цільової установки… врахування
якостей” особи та “індивідуальності автора” [Беспалова 1991: 158]. Тому псевдоніми наділені інформаційним
потенціалом і апелюють до асоціацій, які неодмінно виникають у зв’язку з тією чи іншою назвою.
Псевдоніми є особливим сектором ономастичного простору української мови. Вони займають чільне
місце в антропонімній системі і заслуговують на увагу як мовознавців, так і літературознавців. Для лінгвістів
важливо досліджувати закономірності формування і функціонування псевдонімів, принципи національного
назвотворення та ін.
Спеціальних праць, присвячених дослідженню псевдонімів, в українському мовознавстві немає, за
винятком хіба що словника українських псевдонімів та криптонімів (ХVI-ХХ ст.) О. Дея (1969). Книга
розкриває понад 10 000 псевдонімів, криптонімів та різних умовних знаків, якими підписувалися письменники,
критики, художники, громадські діячі України дожовтневого і радянського періодів. Вона стала вагомим
підсумком усіх дотогочасних спроб збирання та розшифрування псевдонімів українських авторів. У 1999 році
Веніамін Еппель підготував “Нові матеріали до словника українських псевдонімів”. За словами автора,
пропонована праця є лише невеликим кроком на шляху до створення нового Словника українських
псевдонімів. Вона містить розкриття близько 1400 псевдонімів та криптонімів (до цього належать і деякі
виправлення та уточнення до Словника – 1969). [Еппель 1999: 4].
Питання псевдонімії увійшли у коло наукових інтересів П. Чучки (“Українські псевдоніми: статус,
структура і функції”, 2001), В. Німчука (“Про українську псевдонімію та криптонімію”, 2002), М. Лесюка
(“Псевда вояків Української Повстанської Армії”, 1999). Однак українська псевдонімія досліджена недостатньо
і заслуговує глибокого наукового осмислення.
Українська псевдонімія репрезентована двома основними розрядами – псевдоніми літературно-
мистецькі (іменування письменників, журналістів, художників, музикантів, співаків, акторів) та псевдоніми
громадсько-політичні (іменування партійних, військових, молодіжних діячів і т. ін.). Основними принципами
номінації українських псевдонімів є відантропонімний, відтопонімний та відапелятивний. Однак псевдоніми
різних розрядів мають свої особливості.
Метою нашої статті є висвітлення одного із принципів творення повстанських псевдоназв –
відантропонімного. Матеріалом дослідження послужили документи і матеріали “Літописів УПА” (основної і
нової серій), монографії П. Мірчука “Українська Повстанська Армія 1942-1952”, В. Сергійчука “ОУН-УПА” в
роки війни”, довідник П. Содоля “Українська Повстанська Армія”, інші літературні джерела та усні опитування
учасників ОУН-УПА.
Псевдонімія учасників національно-визвольних змагань 20-50 років становить великий інтерес для
дослідників, адже в лавах ОУН (Організація Українських Націоналістів) упродовж її підпільної діяльності
© Павликівська Н.М., 2006 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

244
перебували сотні тисяч українців, і кожен підпільник мав принаймні один псевдонім. Повстанська псевдонімія
– це цілий пласт української антропонімії, який став предметом нашого зацікавлення.
Псевдоніми, що їх носили члени ОУН та воїни УПА (Українська Повстанська Армія) сягають як
відонімного, так і відапелятивного походження. Серед відонімних похідних найчисельніший розряд складають
псевдоніми-імена та псевдоніми-прізвища. Основна ж маса повстанських іменувань – це псевдоніми, утворені
шляхом онімізації апелятивної лексики. Вихідною основою для таких псевдонімів слугували назви осіб за їх
інтелектуальними та соціальними ознаками, фауноніми, орнітономени, ботанономени, іхтіономени,
топографічні номени тощо. Про це зазначають дослідники української повстанської псевдонімії В. Німчук
[Німчук 2002: 40-57], М. Лесюк [Лесюк 1999: 182], а також S. Warchol – дослідник польської партизанської
псевдонімії [Warchol 1987: 47].
Репрезентативною групою у повстанському псевдоніміконі є псевдоніми-прізвища, розгляду яких
присвячується пропонована стаття. Псевдоніми, що являють собою прізвища людей можна поділити на дві
групи – псевдоназви у вигляді звичайних прізвищ і прізвищ видатних історичних осіб, українських
письменників, вчених, літературних героїв тощо.
Особливо популярними у повстанців були псевдоніми-прізвища (прізвиська) діячів української історії
доби Козаччини, Гетьманщини, ватажків народних повстань. Окреслену групу складають псевдоніми, які
походять від прізвищ визначних українських державних, політичних та військових діячів, зокрема гетьманів.
Чисельними у повстанському псевдоніміконі є найменування Богун (87), Орлик (98), Голуб (110) [пор. Голуб
Олифер — гетьман реєстрового козацтва (1622-23) [Укр. козацтво 2002: 109] і голуб – Птах ряду голубоподібних
із різнобарвним пір’ям та великим волом. 2. розм. Пестливе називання чоловіка [ВТССУМ 2001: 190];
псевдонім міг походити і від орнітономена голуб], Дорошенко (26), Сагайдачний (21) [повстанці могли
отримати патріотичний псевдонім не тільки за бойові якості, заслуги, а й в силу різних обставин, напр. “Дали
йому псевдонім Сагайдачний, бо прийшов він на вишкіл у великій баранковій шапці, що часто зсувалася йому
аж на ніс” [Літопис УПА 1999: 128], Могила (16), Мазепа (16), Павлюк (2), Ханенко (1), Сомко (1), Опара (1),
Сулима (3), Трясило (1).
Популярними у повстанців були псевдоніми, взяті на честь відомих отаманів Запорізької та
Задунайської Січі: Сірко (58), Підкова (53), Гордієнко (17), Барабаш (3), Гладкий (4) [пор. Гладкий Йосип
Михайлович – останній кошовий отаман Задунайської Січі; Гладкий Іван – знатний запорізький козак [Укр.
козацтво 2002: 102, 103] і глбдкий – Без загинів, виступів, западин; рівний; гладкий – який має повне тіло;
вгодований, ситий [ВТССУМ 2001: 184]; псевдонім може походити від прізвища або ж від апелятива –
субстантивованого прикметника].
Виокремлюється група псевдонімів-прізвищ, взятих на честь українських полковників: Палій (27),
Морозенко (64) [пор. Морозенко — Олійник (стр.; т. 32. 236; “Високий, стрункий, з білявим кучерявим чубом,
чомусь завжди зажурений, сумний, він просив заграти йому пісню “Ой морозе, Морозенку”], Нечай (72),
Голота (3), [пор. Голота Ілля – наказний полковник Канівський[ДІУ 2001: 169]; голота – збірн. до голяк. Голяк
– 1. Людина без одягу. 2. заст. Убога людина, злидар [ВТССУМ 2001: 189, 190]; вихідною основою псевдоніма
може бути прізвище або апелятив], Кривоніс (28), Перебийніс (4) [пор. Кривоніс (Перебийніс, Вільшанський) –
герой Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хм-го 1648-57, черкаський
полковник [ДІУ 2001: 367]].
Деякі члени ОУН та учасники УПА мали псевдоніми, які асоціювали з прізвищем полковника
польського Козацтва Чалого Сави: Чалий – Глушко Дмитро (В рядах УПА. т. 2. 490, 491, 496, 497), Чалий (пвх.
сотні; Содоль, 182), Чалий – Радейко Микола (пров.; т. 33. 100, 102, 128. Можливо, псевдоназва походить від
апелятива чалий – 1. Сірий, сіро-коричневий (про масть коней). 2. Кінь такої масті [ВТССУМ 2001: 1370].
Вихідною основою окремих повстанських псевдонімів стало прізвище гадяцького полковника (1648-
55), одного з найближчих сподвижників Б. Хм-го Бурляя [Укр. козацтво 2002: 53]. Такі псевдоніми засвідчено у
7 осіб: Бурляй (т. 36. 37), Бурляй (кул.; т. 9. 450), Бурлай (реф. рай..; т. 40. 498), Бурлай (віст., рай.; т. 40. 318, 330,
349, 412), Бурлай (т. 40. 174), Бурляй (чл. ОУН; т. 4. 210), Бурлай – Король Іван Іванович (т. 36. 428).
Неоднозначним є псевдонім Іскра, засвідчений у 46 осіб. Можливо, він відантропонімний за
походженням; пор. Іскра Захар Юрійович – український військовий діяч, полковник корсунський, брав участь у
боях польсько-українських військ [ДІУ 2001: 271] або ж походить від апелятива іскра – Найдрібніша світна
частинка тіла, що горить, жевріє; перен. Найменший, але яскравий вияв якого-небудь почуття, здібності тощо
[ВТССУМ 2001: 404].
Прізвище Ґалаґана Гната Гнатовича, який на Запорізькій Січі був обраний полковником [Укр. козацтво
2002: 122], походять найменування повстанців: Ґалаґан (к-р; т. 19. 255), Ґалаґан (коз.; т. 2. 561).
За повстанські псевдоніми правили прізвища керівників коліївщини, гайдамацького повстання.
Популярними у псевдоніміконі ОУН-УПА були найменування Ґонта (87), Залізняк (79) [залізняк – розм. заст.
Торговець залізними виробами. Заст. Ливарник [ВТССУМ 2001: 308]; окремі носії цього псевдоніма в
минулому могли займатися торгівлею або розуміються у ливарній справі], Шелест (12), [Шелест Йосип –
запорізький козак, керівник гайдамацького загону під час національно-визвольного повстання Коліївщини [ДІУ
2001: 1082]], Голий (8) [Голий Гнат – один із керівників гайдамацького руху на Правобережній Україні, зокрема Розділ VIII. Проблеми ономастики

245
в районі Чорного лісу [ДІУ 2001: 165]], Богуш (1) [Богуш Яким – один із керівників оборони Січі [Укр. козацтво
2002: 43]].
Як псевдоніми для багатьох повстанців правили прізвища відомих українських військових діячів:
Гамалія (43), Байда (88), Войнаровський (3), Шинкар (1) [пор. Шинкар Микола Ларіонович – укр. військовий
діяч; шинкар – Власник шинку або продавець в ньому [ВТССУМ 2001: 1396]], Грушка (8) [Грушка Іван –
державний діяч середини 17 ст.; військовий, дипломат, ген. писар [ДІУ 2001: 138]; грушка — фітонім].
На честь козацького ватажка кінця 17 ст., керівника козацького повстання 1594-96 в Україні і в
Білорусії Наливайка Северина прибрано повстанцями найменування Наливайко (14).
Багато учасників національно-визвольного змагання за псевдонім мали прізвища карпатських
опришків: Довбуш (11), Шугай (58).
Популярним у повстанців був псевдонім Кармелюк (81), взятий на честь Кармелюка (Кармалюка)
Устима Якимовича – українського національного героя, видатного керівника повстанського руху на Поділлі
проти національного і соціального гніту у 1-й пол. 19 ст.
На честь керівника народного повстання в Галичині та Буковині проти польської влади (1490-1492)
взято членами ОУН та учасниками УПА псевдонім Муха (39).
Як псевдоніми використано прізвище (прізвисько) козака Мамая – Мамай (6), атамана донських козаків
і завойовника Сибіру Єрмака – Єрмак (1), Ярмак (2).
Від прізвищ князів походять псевдоніми Мономах (3); пор. Володимир Мономах – великий князь
київський (1113-1125), воєначальник і письменник; Арпад (9); пор. Арпади (Арпадовичі) – династія угорських
князів. Заснована князем Арпадом [ДІУ 2001: 35]; Аскольд (5); пор. Аскольм (Оскольд) і Дір – київські князі 2-ї
пол. 19 ст. [ДІУ 2001: 41]; Довгорукий (1); пор. Довгорукий Юрій — ростово-суздальський та великий київський
князь [ДІУ 2001: 217]; Ярополк (2); пор. Ярополк Володимир – вел. князь київський, син Володимира
Всеволодовича Мономаха [ДІУ 2001: 1126].
За псевдоніми повстанцям слугували прізвища багатьох інших відомих історичних постатей,
політичних діячів різних країн, військових, революціонерів, учасників громадянської війни і т. ін.: Пугачов (1),
Распутін (1), Петлюра (1), Ленін (1), Ульянов (1), Суворов (1), Корнілов (1), Котовський (1), Колчак (1), Гітлер
(2), Гебельс (1), Берія (1), Буш (1).
Як псевдоніми використано прізвища героїв літературних творів – героніми: Еней (10) (з “Енеїди”
І. Котляревського), Швейко (22) (“Пригоди бравого вояка Швейка Я. Гаш(е)ка ), Цяпка (13) (Веселий поручник
Цяпка (з пісні); пор. “Веселої вдачі, з тонким гумором, Цяпка вносив радість усюди, де появлявся” – Цяпка –
Станько Омелян (вих. УПА; т. 28. 87)), Бульба (28) (“Тарас Бульба” М. Гоголя), Кайдаш (7) (“Кайдашева сім’я”
Ів. Нечуя-Левицького), Джеря (2) (“Микола Джеря” Ів. Нечуя-Левицького), Черниш (1) (“Прапороносці”
О. Гончара), Коцький (1) (З української народної казки “Пан Коцький”), Боруля (2) (“Мартин Боруля” Карпенка-
Карого), Люшня (1) (“Хіба ревуть воли… “ Панаса Мирного).
За псевдонім використано повстанцями онім Кий (8); пор. Кий, Щек, Хорив і Либідь – три брати і
сестра, які за переказами, вміщеними у “Повісті минулих літ”, були засновниками Києва.
Із пісенного фольклору про отамана розбійників взято псевдонім Кудияр (насправді Кудеяр). Такий
псевдонім засвідчено у 6 осіб.
Повстанськими псевдонімами використано образи з біблійних легенд, міфологічні персонажі і под.:
Каїн (1); пор. Каїн – “за біблійною легендою – син Адама і Єви, який підступно вбив свого брата Авеля; “про
братовбивця, зрадника, злочинця тощо” [ВТССУМ 2001: 410]; Вій (24); пор. Вій – у східнослов. міфології
персонаж, який під величезними віями мав смертоносний погляд; легенда про Вія відома з повісті М.В. Гоголя;
Прометей (4); пор. Міфічний титан Прометей, символічний образ якого виявляє віру в безсмертя та
непереможність народу, що бореться за свободу й незалежність; Одісей (1); пор. Одісей в грец. міфології цар
острова Ітака, вождь Троянської війни, наділений гострим розумом і невтомною енергією.
Прізвища українських письменників ужито для псевдонімів: Шевченко (1), Куліш (4), Франко (4),
Сковорода (1), Винниченко (2), Самчук (2), Гребінка (1), Грінченко (3), Тютюнник (1), Довженко (1), Корнійчук
(3), Маланчук (1), Тичина (2), Вишинський (1).
Кілька повстанців мали за псевдоніми прізвища російських письменників: Пушкін (1), [можливо,
псевдонім має іншу мотивацію – характеризує носія за зовнішністю чи ін. ознаками], Гайдар (1).
Псевдонімами вжито прізвища українських композиторів, фольклористів, мистецтвознавців,
культурно-освітніх діячів, вчених:
Лисенко (13), Глінка (1), Бах (1), Чайківський (1), Макаренко (9), Аркас (12).
Таким чином, псевдоніми-прізвища видатних історичних постатей, діячів культури і мистецтва,
літературних героїв були популярними у псевдоніміконі учасників національно-визвольних змагань 20-50
років. Героїка історичного минулого, особливо доби Козаччини, Гетьманщини, надихала їх у боротьбі за
незалежність України, гартувала силу волі і спонукала до свободи і самостійності.
Такі псевдоніми повстанці називали патріотичними. Патріотичні або історичні псевдоніми підпільники
отримували переважно за бойові заслуги, бойові якості: “Наш командир не бажав, щоб вояки добирали собі
історичні псевда: Мазепа, Сірко, Кривоніс і т. ін. Давав кожному якесь влучне псевдо. Він завжди казав: “От ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

246
буде виглядати, як Мазепа, втече з поля бою, Сірко здезертує. Яким покажеш себе в бою, таке і псевдо
дістанеш” [Літопис УПА 2000: 263].
Зіставлення повстанських псевдонімів-прізвищ різних регіонів України виявляє багато спільного.
Найпопулярнішими псевдонімами були: Богун, Орлик, Підкова, Морозенко, Кривоніс, Ґонта, Залізняк, Гамалія,
Байда, Довбуш, Шугай, Муха. Репертуар патріотичних псевдонімів на різних теренах України має свої
особливості. Так, наприклад, у повстанському псевдоніміконі Сколівщини, крім названих, використано ще й
такі найменування, як Липей, Брюховецький [Німчук 2002: 39].
Прізвища історичних осіб, видатних діячів культури, літературних героїв засвідчено у польській
партизанській псевдонімії періоду Другої світової війни на теренах, прилеглих до українських етнічних
територій [Warchol 1987: 24, 25].
Таким чином, великий вплив на формування псевдоназв учасників національно-визвольних змагань 20-
50 років мало героїчне минуле українського народу, його духовна культура.

Література
Беспалова 1991: Беспалова А.В. Принципы и способы номинации в английской эргонимии // Номинация
в ономастике. – Свердловск, 1991. – С. 158.
Warchoł 1986: Warchoł S. Nazewnictwo partyzanckie okregu Białf Podlaska w latach 1939-1944. – Lublin,
1986. – 102 S.
ВТССУМ 2001: Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел.
– К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”. – 2—1. – 1426 с.
ДІУ 2001: Довідник з історії України (А-Я) // За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і
доповн. – К.: Генеза, 2001. – 1136 с.
Еппель 1999: Еппель Веніамін. Нові матеріали до словника українських псевдонімів. – Київ, 1999. –
116 с.
Лесюк 1999: Лесюк Микола. Псевда вояків Української Повстанської Армії // Studia Sławistyczne 1:
Nazewnictwo na podraniczach etniczno-jezykowych. – Białystok, 1999. – С. 177-184.
Літопис УПА 1999: Літопис УПА. З юнацьких мрій – у ряди УПА (Спогади райового УПА). – Торонто,
1999. – Т. 29. – 330 с.
Літопис УПА 2000: Літопис УПА // Крізь сміх заліза (Хроніки). – Торонто, 2000. Т. 30. – 550 с.
Німчук 2002: Німчук Василь. Про українську псевдонімію та криптонімію // Українська мова. – 2002. —
№ 2. – С. 30 – 58.
Укр. козацтво 2002: Українське козацтво: Мала Енциклопедія. – Київ-Запоріжжя. – 2002. – 586 с.
Чучка 2001: Чучка Павло. Українські псевдоніми: статус, структура і функції // Наукові записки
Кіровоградського державного педагогічного університету ім. Володимира Винниченка. Серія: Філологічні
науки (мовознавство). – 2001. – Вип. 37. – С. 81-82.

The article continues the course of the author’s publications in the Ukrainian pseudonymy of the 20th century.
It deals with the antroponymic concept of nomination in pseudonymy of participants of national-liberation contests in
the 1920s-1950s.
Keywords: pseudonym, nomination, anthroponym.
Над ійшла до редакції 15 лютого 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.