Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Аспекти аналізу синтаксичних категорій

Мірченко М.В. Структура синтаксичних категорій. – Вид. 2-ге, перероб. –
Луцьк: РВВ „Вежа,” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.

Рецензована монографія “Структура синтаксичних категорій” присвячена актуальній проблемі сучасної
лінгвістики – з’ясуванню формально-синтаксичних, семантико-синтаксичних і комунікативних категорій
речення, окресленню їх ієрархії та з’ясуванню їх грамемної структури і постає першою подібного плану
роботою у вітчизняному мовознавстві, оскільки до цих пір уся система синтаксичних категорій з аналізом
їхньої структурованості, взаємодії, взаємозв’язку, взаємовпливу ще не була предметом особливої уваги.
Актуальність дослідження мотивована відсутністю в українській лінгвістиці монографічних праць,
присвячених одному з найцікавіших і найбільш своєрідних корпусів граматичних категорій української мови –
синтаксичних та теоретичному обґрунтуванню складу синтаксичних категорій речення, їхнього статусу і
функцій на тлі синтаксичної системи сучасної української мови, з’ясуванню категорійної структури речення.
Цілком мотивованою постає структура монографії, що зумовлена розглядом речення у формально-
синтаксичному, семантико-синтаксичному і комунікативному вимірі (перший розділ „Речення як
багатоаспектна синтаксична одиниця” (с. 9-83)). Загалом рецензована праця охоплює п’ять розділів. Перший
розділ зосереджує увагу на розгляді речення як багатоаспектної одиниці, при цьому з’ясовуються основні
поняття парадигми речення з диференціацією гіперпарадигми, під парадигми та ін., розкривається специфіка
вияву субстанційної і предикатної парадигм. У другому розділі „Категорійна структура речення” (с. 84-89)
встановлюються система і структура синтаксичних категорій, визначається грамемна структура синтаксичних
категорій та окреслюються закономірності взаємодії синтаксичних, морфологічних та словотвірних категорій у
структурі речення. Автор диференціює два категорійних рівні речення, при цьому „Перший категорійний
рівень утворює базово-комунікативну структуру речення, куди входять формально-граматичні (категорії
головних і другорядних членів), семантико-синтаксичні (субстанціональності і предикатності) і комунікативно
орієнтовані (теми і реми) категорії” (с. 72), а „Другий категорійний рівень моделюють модифікаційно-
супровідні значення – суб’єктивно-модальні та інформативно-прирощені. Вони характеризуються лише на тлі
базово-комунікативних категорій…, модифікуючи, актуалізуючи, орієнтуючи речення щодо комунікативного
контексту, адресата (звертання, слова автора, вставні та вставлені слова, парцеляція, відокремлення тощо)”
(с. 72). У цьому розділі дещо зависла думка про те, що „таблиця кореференції окреслює, які іменні складники
речення кореферентні (тобто співвідносяться з ідентичними об’єктами дійсності” (с. 78), тому що невідомо, яку
„таблицю кореференції” має автор на прикметі і наскільки мотивованим постає використання терміна
кореферентність у такому значенні. Та й варто було згадати в цьому розрізі ширший аспект модальності з
наголошенням сучасного розмежування деонтичної, епістемічної та інших різновидів.
У третьому розділі „Семантико-синтаксичні категорії речення” (с. 90-191) з’ясовується специфіка
семантико-синтаксичних категорій речення, при цьому поглиблено аналізуються категорійні парадигми
предикатності (с. 109-152) і субстанційності (с.152-192) в межах простого семантичного елементарного і
семантично неелементарного речення. Не заперечуючи загального характеру розгляду цього аспекту категорій,
хотілося б зауважити, що окремі з аналізованих категорій вимагають поглибленого аналізу. Цілком логічним
виступає розмежування в межах семантико-синтаксичної надкатегорії предикатності на рівні семантично
елементарного речення підкатегорій предиката дії, стану, процесу, якості, кількості, вокативного предиката
(пор. подібні міркування І.Р.Вихованця (Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української
мови. – К.: Наукова думка, 1992; Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993 та
ін.), а в структурі семантико-синтаксичної надкатегорії предикатності на рівні складного і неелементарного
простого речення підкатегорій темпоральності, зумовленості (причини, мети, допустовості, відповідності /
невідповідності), порівняння, атрибутивності, зіставності / протиставності, розділовості. Також умотивованим є
вирізнення в структурі субстанційності як семантико-синтаксичної надкатегорії елементарного простого
речення підкатегорій суб’єктності, об’єктності, адресатності, інструментальності, локативності. Щодо
розмежування у структурі субстанційності як ускладненої семантико-синтаксичної надкатегорії
неелементарного простого речення підкатегорій звертання, дуплексива, інструментального суб’єкта,
предикатної субстанційності, то їхня дефініція вимагає певної корекції, оскільки немає достатніх підстав для
кваліфікації, наприклад, дуплексива як субстанційної підкатегорії (навіть синкретичного вияву). Тому
диференціація грамеми суб’єкта дії – суб’єкта стану (Батько розповідав схвильований…); грамеми об’єкта дії
(процесу) – суб’єкта стану (Він уявляв батька саме отаким (А.Головко)) і грамеми адресата дії – і потенційного
суб’єкта дії (Батько прохав сина прочитати листа) як різновидів підкатегорії дуплексива (с. 184) не можна
кваліфікувати як остаточне, тому що в цьому разі наявна згорнута імпліцитна предикативність, експлікована
відповідним предикатним знаком.
© Загнітко А.П., 2006 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

256
У четвертому розділі “Формально-синтаксичні категорії речення” (с. 192-289) мова йде диференційні
ознаки і кваліфікаційні характеристики категорій формально-синтаксичної предикативності (с. 193-198),
підрядності (с. 198-215), сурядності (с. 215-228), недиференційованого синтаксичного зв’язку (с. 228-230),
присудка (с. 232-239), підмета (с. 239-248), головного члена односкладного простого речення (с. 248-262),
другорядного члена елементарного простого речення (с. 262-270), другорядного члена неелементарного
простого речення (с. 270-287), формально-синтаксичного дуплексива (с. 287-289). Тлумачення категорії
формально-синтаксичної предикативності (на відміну від предикативності як комплексної категорії,
надкатегорії, що виражає відношення повідомлюваного в реченні до дійсності, формує речення як
комунікативну синтаксичну одиницю і складається з трьох підкатегорій (синтаксичного часу, модальності й
персональності) (с. 193)) ґрунтується на її ототожненні з предикативним зв’язком (“категорія формально-
синтаксичної предикативності, або предикативний зв’язок, формує структурну основу двоскладного простого
речення” (с. 194)), що вимагає корегування, оскільки категорія формально-синтаксичної предикативності
виступає ємнішим поняттям і тільки одна з її диференційних ознак ґрунтується на цьому зв’язку. Водночас
власне-синтаксична предикативність охоплює і кореляцію позицій підмета і присудка (пор. заповнення
синтаксичної позиції присудка формами типу замолоду, напоготові, трісь, бух, в огнях, в санітарах), взаємодію
морфологічних категорій іменника і відмінюваної форми дієслова як типових репрезентантів відповідно
підмета і присудка. Викликає певні застереження і міркування про те, що “Периферійність грамеми
опосередкованої підрядності виявляється в тому, що вона прилягає до категорії подвійного синтаксичного
зв’язку, тобто якоюсь мірою поєднує характеристики підрядності і подвійного синтаксичного зв’язку” (с. 214-
215), оскільки в цьому разі варто говорити про послаблення підрядного синтаксичного зв’язку і ступеневу
залежність того чи іншого компонента реченнєвої структури від валентнозумовлених.
При розгляді категорії сурядності можна було також охопити специфіку співвідношення /
неспіввідношення зіставності / протиставності, автор чомусь розглядає як зіставно-протиставну і зумовлювану
зіставно-протиставну (може, краще зумовлену (с. 217)) слід було окреслити її варіативні вияви, зокрема
лімітативно-протиставний спектр, оскільки в цьому разі простежується своєрідне уточнення загальної картини,
нейтралізація в ній певної несуттєвої інформаційної деталі, пор. нім. Du kannst in Italien fast gegen alles
ankдmpfen, allerdings nur nicht gegen die Leute, die sich korrumpieren lassen (W.Heinrich). Протиставність часто є
по суті псевдокаузальним біномом, що описує факт перерваного причиново-наслідкового ланцюга у вигляді
протиріччя між антецедентом та консеквентом, пор.: Дощить часто, але відпустка проходить чудово
(Українське слово.- 2001.- 12 січня). Подібне стосується категорії відповідності / невідповідності, у структурі
якої максимально виявляється зумовлена і/або незумовлена невідповідність, що окреслює власне-протиставні,
компенсаційно-протиставні й опозитивно-розділові типи. Тому було б цілком мотивованим твердження типу –
каузальне речення ґрунтується на двох, а протиставне на чотирьох денотативних ситуаціях, дві з яких
вербалізуються, а дві залишаються поза межами висловлення, пор. попереднє речення * Дощить часто {що мусило
б зробити відпустку поганою}, але відпустка проходить чудово {що надзвичайно радує мене}.
Комунікативна структура речення з його синтаксичними категорями перебуває в центрі уваги п’ятого
розділу “Комунікативно орієнтовані категорії речення” (с. 290-348), в якому розглядаються особливості
предикативності як комунікативної надкатегорії з простеженням специфіки підкатегорій часу (с. 293-302),
модальності (с. 302-312), особи (с. 312-320), надкатегорії настанови, що охоплює підкатегорії розповідності
(с. 323-326), питальності (с. 326-329), спонукальності (с. 329-331), бажальності (с. 331-332), ірреальної умови
(с. 332-334), і бінарної категорії актуального членування. Остання містить у своїй структурі грамему теми
(с. 339-343) і грамему реми (с. 343-347). Аналіз виконано ґрунтовно, хоча окремі формулювання залишилися не
цілком зрозумілими, пор.: “Модальність – підкатегорія комунікативно-синтаксична і не виявляється поза
реченням лише в морфологічних категоріях способу чи часу” (с. 310), але саме в них вона простежується.
Розмежування в надкатегорії настанови базово-комунікативного (підкатегорії розповідності, питальності,
спонукальності, бажальності, ірреальної умови) і модифікаційного (суб’єктивно-супровідного: варіанти
переповідності, питально-розділово-заперечності, риторично-питальності, спонукально-питальності, бажально-
спонукальності) рівнів є мотивованим, хоча в окремих випадках вимагає свого поглиблення, пор. вирізнення
варіантів питально-розділово-заперечності, риторично-питальності тощо.
Загалом висловлені міркування належать до дискусійних і не впливають на загальну оцінку роботи, що
виконана кваліфіковано з належними теоретико-концептуальними узагальненнями і висновками. Достовірність
та переконливість запропонованих висновків та узагальнень, мотивованість виконаного розгляду синтаксичних
категорій речення, послідовний розгляд формально-граматичного, семантико-синтаксичного і комунікативного
типу категорій свідчать про сумлінність дослідника, його уміння оперувати заявленими методиками.
Рецензована монографія належить до актуальних і вкрай необхідних для розв’язанні цілого ряду питань
сучасної теоретичної лінгвістики.

Анатолій Загнітко
Надійшла до редакції 3 березня 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.