Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

2. СЕМАНТИЧНА СКЛАДИІСТЬ РЕЧЕННЯ І ФОРМАЛЬНЕУСКЛАДНЕННЯ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

загрузка...
Глибшому розумінню природи ускладнення речення сприяли не тільки досягнення традиційного синтаксису як розділу граматики, але Й успіхи нового напряму — семантичного синтаксису — і послідовне розмежування різних рівнів реченнєвої структури. Речення в семан­тичному синтаксисі розглядається в аспекті його відношення до про­позиції. Пропозиція тлумачиться як модель названого реченням «ста­ну речей », як об’єктивний зміст речення безвідносно щодо супровідних елементів суб’єктивного смислу і від тієї проекції, яку надає йому та чи інша формальна організація речення. Структуру пропозиції визна­чає предикат, який уміщує в собі розташування об’єктів, він визначає певні місця для предметів — учасників перебігу дії (аргументів, інко­ли їх називають актантами), встановлюючи їх кількість та роль. Се­мантичний розгляд речення дозволяє розмежувати семантично усклад­нене і формально ускладнене речення, відношення міжякимиє нерівно- рядними. Номінація події не обов’язково забезпечується предикативною і ідиницею, тому речення, просте за структурою, може бути й семантично складним, тобто вміщувати не одну пропозицію, а дві і більше. Речення ;ідієприслівниковими зворотами, наприклад, є семантично складними,

 

542


Синтаксис


оскільки дієприслівник — це дієслівна форма, семантичний предикат. Подібне спостерігається у реченнях з іменниково-прийменниковими кон­струкціями, у яких вторинний прийменник виступає носієм причинової, цільової та іншої семантики: Унаслідок тривалих дощів на полях зали­шився незібраним урожай картоплі «— Були тривалі дощі + Урожай картоплі не зібрали. Ускладнене речення, як правило, є поліпропози- тивним, водночас поліпропозитивне речення не обов’язково виступає фор­мально ускладненим реченням, пор.: Я слухав щебет соловейка •» Соло­вейко щебетав + Я слухав та ін.

Ускладненим із семантико-синтаксичного погляду є таке речення, у структурі якого наявні певні типи синтаксичних відношень. Ці відно­шення при всій їх різноманітності зводяться до двох основних типів:

1) додаткова предикативність, 2) внутрішньорядні відношення. Отже, ускладнення обов’язково характеризується формально-синтаксичним виявом і являє собою граматичне явище.

загрузка...

У сучасній українській мові наявні декілька семантико-синтаксич- них моделей ускладнення: 1) речення з відокремленими членами (або напівпредикативними конструкціями): Як учитель і вихователь я праг­нув до того, щоб перекласти в юні серця моральні цінності, створені і завойовані людством протягом багатьох століть… (В. Сухомлин- ський); Доба наша, підіймаючись на висоти духовної напруги, іншими очима бачить теж Україну, ніж це бачили кількадесят літ тому (О. Ольжич); Поезія Сосюри, довірлива, шира. безхмарна, справді була співом душі і душі відкритої, людяної, дивовижно тонкої і ніжної у своїх почуваннях (О. Гончар); 2) речення з однорідними членами: Наші поети співали про Ігоря. Галайди. Вишенського. Крути та взагалі України — а тамті про Трою, французьку революцію. Англію, які ще й на сьогодні більш відомі, ніж ми (О. Ольжич); Здригаюся і залишаю форум. Де гурт сенаторів, пурпурів тог рвучи, Готовий ворогові вине­сти ключі. Віддати місто на ганьбу і сором (О. Ольжич); Кажуть, люди жили табунами, Спали покотом в млі печер, Піливались при зорях ночами, На крутих узбережжях озер (В. Симоненко); 3) речення із звертаннями, що не перебувають у позиції підмета: Де зараз ви, кати мого народи? (В. Симоненко); Милий друже, як тяжко зносив я Той абсурд, що й тобі ось несу: Ні за що, ні про що полюбив я, А одну полюбив за красу (О. Ольжич); 4) речення із вставними словами або конструкціями: Не стану вам наводити відгуки про Стефаника його сучасників, — цитат ви ще наслухаєтесь у ці дні, — хоча, власне. думка про нього давно вже склалася одностайна (О. Гончар); Назагал треба ствердити, що звучність літератури стоїть у прямому відно­шенні до сили державної нації, але ця, здавалось би. наша трагедія, не мусить нас так сильно боліти, бо що торкається творчої сили, літе­ратурної активності та пристрасного переживання національних змагів, то в цьому наша література не має вже такої великої причи­ни завидувати… (О. Ольжич); 5) речення з опосередкованими друго­рядними членами: Отут в роздоллі, біля гаю. Хороші дні пливуть мої (М. Стельмах) (див. також: [Вихованець 1992, с. 35-37]).

 

РОЗДІЛ IX. Синтаксис ускладненого речення


543


2.1.Ознаки ускладненого речення. Формально елементарне і формаль­но ускладнене просте речення розрізняються: 1) складом другорядних членів речення (синтаксичних позицій); 2) характером синтаксичних підношень; 3) типами синтаксичного зв’язку; 4) формальними засобами і юбудови речення. Синтаксичних позицій в ускладненому реченні більше,

11           іж в елементарному.

Просте речення характеризується елементарною формальною струк­турою тільки за умови наявності в ньому предикативного зв’язку, де- термінантних поширювачів предикативного ядра та прислівних по­ширювачів, функції яких визначаються у складі словосполучення, і дуплексивів. Формально елементарне речення може бути перетворе­ним на предикативне ядро: Хлопець читає нову книжку » Хлопець читає. Ускладнене речення на відміну від формально елементарного речення не може бути зведеним до головних членів: у ньому наявні відносно самостійні синтаксичні позиції, які займають слова або цілісні групи слів. Поширення в ускладненому реченні відбувається за іншим принципом, ніж в елементарній структурі: поширювач безпосередньо включається в речення, пор.: По узбіччю, поритім від злив. Кілька хмурих ялиць поп’ялось (О. Ольжич). Відокремлене означення поритім від злив співвідноситься із загальним змістом речення і його функція визначається безпосередньо в реченні. Таке речення не може бути згор­нутим тільки до головних членів речення, оскільки поритім від злив являє собою окрему, самостійну пропозицію, пор.: Лиш тобою, муд­рою. дано Цьому життю пінитись та іскритися, Кінцевосте, незрівня- не вино! (О. Ольжич); Ніч кричала мені, розтерзана. Оперезана гро­мом навхрест (В. Симоненко); / небезпечно це бажання дляти, збира­ючи благочестивим рихом знайомі губи, очі, підборіддя, аби інкрусту­вати білу тінь (В. Стус).

Семантико-синтаксичні відношення в семантично елементарному реченні охоплюють предикативні, прислівні, що репрезентують себе через словосполучення. Наявність у реченнєвій структурі детермінант — них, подвійних (дуплексивних) та опосередкованих семантико-синтак- сичних відношень сигналізує про семантичну неелементарність речен­ня. У формально та семантично неелементарному реченні наявні по­ряд із названими також відношення напівпредикативності, синтак­сичної еквівалентності, приєднувальності та ін.

В організації формально елементарного простого речення використо­вуються форми слів (аналітичні і синтетичні), порядок слів, інтонація, а в організації формально ускладненого простого речення використову­ються також власне-синтаксичні засоби: сполучники, частки та інші слова службової функції (займенники, вставно-модальні слова). Спо­лучник завжди є показником ускладненого речення і сполучникам на­лежить головна роль в ускладненні простого речення. Одним із основ­них засобів ускладнення формально елементарного речення виступає зворот, кваліфікацію якого можна здійснювати за семантичним при­значенням (порівняльний, цільовий), або за його синтаксичним відно­шенням (приєднувальний, уточнювальний, напівпредикативний та ін.).

 

544

 

Синтаксис

 

Зворот — це член речення з єдиною функцією, незалежно від кількості його внутрішніх складників і характеру зв’язку між ними.

З граматичного погляду будь-яке ускладнення йде шляхом субор­динації або координації. Введення до складу простого елементарного речення дієприкметникових, дієприслівникових, інфінітивних, по­рівняльних, прийменникових зворотів — це розширення й ускладнен­ня структури на основі субординації, оскільки кожний такий компо­нент включається в речення як синтаксично підпорядкований якому- небудь члену елементарної структури речення (дієприслівниковий зво­рот підпорядкований дієслівному члену і т. д.). Введення однорідних, уточнювальних, пояснювальних членів — це ускладнення на основі координації.

Кількість позицій при цьому не збільшується, але речення усклад­нюється і семантично, і синтаксично завдяки виникненню відношень між координованими членами.

2.2. Конструктивне і неконструктивне ускладнення. З формального погляду спроби ускладнення можна розділити на конструктивні і не­конструктивні. Конструктивним є ускладнення речення за допомогою якої-небудь конструкції. Конструкція — це відносно самостійна, цілісна (неподільна на частини без втрати загального значення) й оформлена за певною граматичною схемою синтаксична єдність. Вона складаєть­ся із компонентів, кількість і характер яких визначаються абстракт­но. Конструкція існує тільки у мовленнєвих реалізаціях. Так, є конст­рукція, що складається з двох незалежних одна від одної словоформ, з’єднаних сполучником: батько і мати; літній, але прохолодний тощо.

Неконструктивними є ускладнення речення додатковими семанти­ко-синтаксичними відношеннями, що оформляються за допомогою інто­нації та порядку слів. Неконструктивний спосіб ускладнення ґрун­тується на моделях зв’язку слів, що діють у простому неускладненому реченні, пор.: Дні, по-весняному теплі, наступили раптово. Усклад­нення по-весняному теплі неконструктивне. Воно побудоване на ґрунті сполучення слів весняний день, але оформлене за допомогою інтонації та порядку слів, пор. без ускладнення: По-весняному теплі дні насту­пили раптово.

Основним, найпоширенішим і функціонально навантаженим спо­собом ускладнення речення за допомогою службових слів є сполуч­никове ускладнення. При ускладненні речення можуть виникати відно­шення внутрішньорядності та додаткової предикативності (напівпре- дикативності).

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.