Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Контрастивні аспекти лексичної семантики

Манакин В.Н. Сопоставительная лексикология. – К.: Знання, 2004. – 326 с.

В рекламному проспекті на форзаці титульної сторінки рецензованої монографії уміщено слова „В його
(Манакіна В.М. – А.З., Ж. К.-Ч.) лінгвістичній концепції мова розглядається як сила, що об’єднує людський
розум на рівні ноосфери і пов’язує людину з космічним полем свідомості”. Поза всяким сумнівом, що космічне
поле свідомості людини тим і цікаве, що в ньому наявні площини, які складають предмет студій як традиційних
наук, так і нових, а то й новітніх, пор. когнітивну лінгвістику, нейролінгвістику, психолінгвістику,
менталінгвістику та ін. Аналізована праця значною мірою ґрунтується на ряді попередніх студій автора (див.:
[Основы контрастивной лексикологии: близкородственные и родственные языки. – К., 1994] та ін.), в яких
предметом зацікавлення були контрактивні спостереження над лексичною семантикою і вияв аспектів
корелятивності / некорелятивності. Такі студії особливо є складними для близьких мов, оскільки в цьому разі
необхідно тонко відчувати глибинну нюансорику не тільки системного, але й почасти узусного виміру. Та й
відомо, що „знайти й оцінити суттєвість відмінностей значно складніше там, де їх менше або майже немає. Але
саме ці майже або ледве-ледве і постають тим, що відрізняє одну мову від іншої на усіх рівнях. Знати такі
відмінності – це означає знати ці мови. Перефразовуючи відомі слова Ф. де Соссюра, можна стверджувати: те,
що відрізняє одні мови від інших і є все те, що їх складає” (с. 9).
Структурно робота скомпонована з восьми розділів й охоплює окреслення і дефінування зіставної
лексикології як сфери лінгвістики (перший розділ – с. 11-19), встановлення чинників подібності і відмінності
лексичної семантики мов (другий розділ – с. 20-71), аналіз аспектів, одиниць і категорій зіставної лексикології
(третій розділ – с. 72-121), простеження типів міжмовних лексико-семантичних відношень (четвертий розділ –
с. 122-149), опис семантичних параметрів зіставної лексикології (п’ятий розділ – с.150-249), практичне
зіставлення полісемічних слів і виявлення особливостей такого зіставлення (шостий розділ – с. 250-268),
характеристику концепту „слово” в різних мовних культурах (сьомий розділ – с. 268-276), концептуальне
простеження специфіки багатомовного зіставлення на рівні лексико-семантичних груп (восьмий розділ – с. 276-
308). Не виникає ніяких сумнівів, що аналізована монографія належить до тих теоретичних праць, що покликані
не тільки заактуалізувати те чи інше питання (в цьому разі – зіставний аспект лексикологічних студій), але й
подати поняттєвий, термінологічний апарат нового напряму, окреслити коло відповідних категорій, одиниць,
аспектів та ін.
З’ясовуючи статус зіставної лексикології як сфери лінгвістики, автор розкриває особливості
співвідношення зіставного і типологічного мовознавства і наголошує, що „типологічний аналіз ґрунтується на
категорійному порівнянні”, а „зіставний, відштовхуючись від категорійного, використовує здебільшого
елементне порівняння, що здійснюється послідовно залежно від обраних параметрів і дозволяє більш ґрунтовно
розглядати міжмовні розбіжності” (с. 14). При розгляді мети і завдань зіставної лексикології (с. 15-19)
заакцентовано, що хоча контрастивна лінгвістика і має за мету „встановлення розрізнювальних ознак у
порівнюваних мовах на синхронному зрізі”, вона цілком правомірно може застосувати і діахронні дані, і
спостереження з метою вияву чинників, що зумовили постання таких явищ.
Для простеження чинників подібності і відмінностей лексичної семантики мов В.М.Манакін
проаналізував диференційні ознаки концепту як одиниці когнітивної лінгвістики (с. 20-28), розкрив
багатоплановість природи мови як основи тотожності і розмаїття (с. 28-43), де знайшли висвітлення питання
співвідношення мови і ноосфери, корелятивності / некорелятивності біологічного і психологічного начал у
мові, виявив специфіку мовних картин світу (с. 43-71) з простеженням закономірностей мовної відносності та її
принципів й окреслив статус єдності як організувальної категорії мовних картин світу. Показовим є твердження
автора про те, що когнітивна лінгвістика оперує „не мовними елементами (це поняття структурної
лінгвістики), а одиницями, причому особливими за своєю природою: вони є провідниками найрізноманітнішої
© Загнітко А.П., Краснобаєва-Чорна Ж.В., 2006 Розділ Х. Рецензії та анотації

271
інформації і повністю або частково матеріалізуються в мові. Для найменування цих одиниць утвердився термін
концепти” (с. 22-23). Слушним є твердження про те, що концепти „як ідеальні утворення кодуються в
почуттєво-образних уявленнях, система яких утворює так звану концептуальну картину світу” (с. 24), і саме
останнє зумовлює наявність у кожного соціуму власних специфічних констант, що відрізняють національні
мови і культури, пор. укр. „Стан твій ніжний, смерековий…” або рос. „…тоска бесконечных равнин” (С.Єсенін).
Мотивованим постає детальний розгляд соціологічного напряму у мовознавстві як хронологічно останнього,
оскільки автор свідомий того, що „соціальне в мові можна розуміти у двох основних вимірах: на рівні
мікросоціумів (безпосередньо даних мовних колективів) і на рівні макросоціуму, тобто на рівні вселюдського
спілкування в межах космічного інформаційного поля, на рівні ноосфери” (с. 30). В такий спосіб, згідно з
концепцією В.М.Манакіна, багатопланова сутність мови виявляється у трьох її складниках – соціальності,
біологічності та психологічності, для кожного з яких притаманне власне спрямування: “Один … на
індивідуальну мовну особистість, другий – на мовний колектив, мікросоціум, третій – на рівень всезагального
космічного розуму (пор. ідею космічного синтаксису – Автори) – ноосферу. Перші два є способами
індивідуальної і національної адаптації ноосфери до “земних” сфер вияву останньої” (с. 42).
Розглядаючи свідомість як дворівневе утворення (вербальний та авербальний рівні), автор висвітлює
термін лакуни, які необхідно відрізняти від безеквівалентних слів-реалій типу рос. блины, самовар, сарафан
тощо (с. 40-41), оскільки лакуну не можна перекласти, а тільки передати описово на ґрунті співвідношення /
неспіввідношення компонентів національно-мовної картини світу.
Саме тому окрема увага приділяється окресленню поняття мовної картини світу, в межах якого автор
встановлює три основних причини відмінностей у мовних картинах світу – природа, культура та пізнання, і
визнає єдність мов “не тільки основою подібностей і відмінностей, а й головною організувальною силою
мовного розвитку” (с. 65).
Як наголошувалося, у третьому розділі з’ясовуються можливі аспекти зіставного опису лексики,
виділяються основні одиниці та категорії контрастивного аналізу лексики та встановлюється еталон
порівняння. Це умотивовує кваліфікацію В.М.Манакіним семасіологічного аспекту, який “дозволяє виявити
специфіку варіювання зіставлюваних слів або семантичні подібності та розбіжності більш великих лексичних
утворень” (с. 73), та ономасіологічного аспекту, за допомогою якого порівнюються позначувані різних мов з
погляду мотивації, способів словотворення тощо, як основних (визначальних), а додатковим визнається
епідигматичний аспект, що “постає віссю семантичної похідності, яка формує синхронну та історичну
тотожність слова” (с. 75).
Заслуговує на схвалення виділення одиниць контрастивної лексики за ярусами зіставлення: слово й
основні компоненти його семантичної структури: лексема, семема, відтінок значення, сема (рівень слова, його
семантичної структури); тематичні та лексико-семантичні поєднання слів як системоутворювальні фрагменти у
мовних картинах світу (рівень тематичної та лексико-семантичної групи); ідеографічні, або концептуальні,
поєднання одиниць перших двох рівнів, що репрезентують цілісні мовні картини світу в лексичному тезаурусі
зіставлюваних мов (рівень словника, або лексико-семантичного континууму мов). Основною ж одиницею
контрастивної лінгвістики, на думку автора, постає семема, а зіставний аналіз на семемному рівні, відповідно,
постає “базисним та стартовим для цілісного опису лексико-семантичних розбіжностей” (с. 85). До категорій
зіставної лексикології належать лексичне значення, смисл та значущість, з чим загалом можна погодитися. Але
в засадничих підходах В.М.Манакіна немає чіткого визначення їхньої ієрархії, оскільки в одному випадку автор
зазначає, що центральною категорією є лексичне значення (с. 86), а в іншому – “основною категорією зіставної
лексикології є лексико-семантична значущість” (с. 100, 303). Очевидно, такі дефініції вимагають свого
поглиблення і відповідної корекції. Видається логічним мотивувати останню як ширшу і певною мірою
співвіднесену з категорією актуалізації, а категорію лексичного значення витлумачувати як базову, вихідну.
Безсумнівним здобутком роботи постає опрацювання питання про tertium comparationis – всезагальної
когнітивно-семантичної сфери, як вияву ноосферичного рівня, та запропоновані В.М.Манакіним шляхи
подолання складної і багатопланової проблеми доведення органічного співіснування концептуальної та мовної
реальностей для вираження ментально-інформаційного поля (с. 116). Для розв’язання цієї проблеми автор
звертається до концептів, проте не досить викінченою виявляється їх класифікація: автор виділяє лише первинні
концепти-етимони (с. 119) (за наявності первинних цілком логічно передбачити наявність і вторинних
концептів) й архетипні концепти (с. 119, 120). Термін архетипні концепти, поза всяким сумнівом, вимагає
додаткового пояснення, оскільки в науковій літературі функціонує самостійний термін архетип, що дуже
близький за значенням до терміна концепт. Ідея автора цілком слушна, але необхідна певна корекція і
встановлення диференційних ознак і тих, і тих величин.
Заслуговує на увагу, запропонована у четвертому розділі, універсальна класифікація можливих типів
лексико-семантичних корелятів на міжмовному рівні, що “узгоджується із законом дистрибутивності у
математичній логіці і цілком відповідає закономірності підпорядкування понять у формальній логіці” (с. 123).
Отже, зазначена класифікація, за В.М.Манакіним, має трикомпонентну структуру: 1) абсолютний збіг
(еквівалентність) (с. 123-129), частковий збіг (включення (с. 129-133) та перетин семантики (с. 133-138)),
безеквівалентність (с. 138-149). ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

272
Цілком вивіреним видається вибір критерію диференціації параметрів зіставної лексикології, що
безпосередньо пов’язаний з її основними аспектами (п’ятий розділ “Параметри зіставної лексикології” (с. 150-
249)). В такий спосіб автор виділяє семасіологічний та ономасіологічний параметри зіставлення. Перший надає
можливість виявити розбіжності у семантичному наповненні лексичних відповідників різних мов за допомогою
таких ознак: обсяг та зміст когнітивного, граматичного, стилістичного та інших компонентів лексичного
значення, функціонально-стильова приналежність, семантична стратифікація. Інший сприяє виявленню
відмінностей слів за способом номінації, за ознаками витоків, структури, мотивації, форми найменування,
кількості означуваних тощо.
Шостий розділ присвячений аналізу відмінностей семантичних структур багатозначних слів у різних
мовах. Актуальність такого розгляду пояснюється тим, що зазначені відмінності відображають специфіку
лексичних систем мов і відіграють неабияку роль при вивченні іноземних мов. Поряд з проблемою міжмовної
омонімії, лексичної сполучуваності, лексико-семантичних лакун, автор виділяє й наголошує проблему “зайвих”
синонімічних дублетів, що потрапляють у мови внаслідок їхньої конвергенції. І цілком слушною є думка
В.М.Манакіна, що “українську мову заполонили дублети-русизми, які можна оминути у більшості випадків.
Пор.: парус і вітрило (перше слово у парі – русизм, друге – українське), баня і лазня, фонтан і водограй,
кровать і ліжко” (с. 266-167).
Сьомий розділ є своєрідним етюдом про способи концептуалізації спільного для різних мов поняття
“слово”, що “підтверджує ідею всезагальності когнітивно-семантичного континууму як віртуальної даності, що
розчинена у конкретних мовних картинах світу” (с. 275) і вкотре аргументує тезу про своєрідність світогляду
певного народу.
Останній розділ, як і попередній, є суто практичним: в ньому подається досвід багатомовного зіставного
аналізу метеорологічної лексики, результати якого пропонується розглядати як “заготовлення” (рос. заготовка –
за В.М.Манакіним) для подальших студій у цьому напрямі.
Прикрі недогляди типу „отдаленности от друг от друга” (с. 19), „что также также сопровождало разные
этапы развития языкознания” (с. 21), “сопоставительно-типологические исследования охватывают
определенные фрагмент языковых картин мира” (с. 268), непослідовність використання російської літери ё (що
нині так палко відстоюється багатьма її прихильниками) та висловлені дискусійні міркування ніякою мірою не
применшують наукової вартості монографії В.М.Манакіна.
Висвітлення основних теоретичних питань зіставної лексикології, заглиблення у складні процеси
когнітивної лінгвістики, механізми міжмовних лексичних відношень засвідчують значущість дослідження
В.М.Манакіна для подальших студій із компаративної лексикології, розширення тла зіставно-типологічних
студій блищькоспоріднених і неспоріднених мов. Без сумніву, рецензована монографія варта уваги
мовознавців, викладачів університетів, студентів, аспірантів, а також усіх, хто цікавиться питаннями
лінгвокультурології, етнолінгвістики, міжкультурної комунікації, теорії і практики перекладу, оскільки вона
відкриває нові обрії дослідження семантичного простору на планетарному (ноосферичному) рівні.

Анатолій Загнітко, Жанна Краснобаєва-Чорна
Надійшла до редакції 7 вересня 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.