Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Спільне і відмінне у слов’янській мовній категоризації

Jan Sokołowski. Słowiańskie derywaty imienne z przyimkiem negacji w podstawie słowotwуrczej. –
Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2000. – 247 s.

Зіставне вивчення слов’янського словотворення – завдання, яке з розвитком дериватології не тільки не
втрачає своєї актуальності, а набирає ще більшої ваги. Рецензована монографія Я.Соколовського «Слов’янські
іменні деривати з прийменником заперечення у словотворчій базі» є переконливим доказом цієї тенденції.
Здобутки польської дериватологічної школи в царині зіставно-типологічного вивчення слов’янських мов
загальновизнані. Досить згадати праці А.Богуславського, В.Бориса, В.Вархола, С.Кароляка, Б.Креї, З.Кужової,
Я.Сятковського та інших учених. Дослідження Я.Соколовського продовжує і творчо розвиває ту концепцію
конфронтативного вивчення слов’янського словотворення, яку вироблено в рамах саме польської мовознавчої
традиції. Порівняльний аналіз стану і тенденцій розвитку словотвірних систем різних мов увиразнює властиві
їм способи категоризації світу і його номінації. Проте для виконання зіставних досліджень необхідно створити
належне фактографічне і концептуальне підґрунтя. Передусім коректний, а отже, вірогідний і плідний зіставний
аналіз явищ одного порядку в різних мовах потребує, як відомо, вироблення еталону порівняння, мірила
визначення в них спільного (типового) і відмінного (характерного). Спосіб розв’язання цього засадничого
завдання, обраний Я.Соколовським, передбачав окреслення спільної для досліджуваних іменних дериватів
моделі номінації та спектру словотвірних зразків її реалізації. Таке пов’язання моделі мовної категоризації
спільного поняття зі словотвірними техніками її втілення, властивими окремим мовам, вважаємо
перспективним саме для зіставного вивчення принципів породження певних типів дериватів, а також для
з’ясування тенденцій їхнього функціонування і розвитку.
Монографія складається з трьох частин, матеріали яких подають хід розв’язання основного
дослідницького завдання автора: з’ясувати спільне і відмінне у формально-семантичній будові слов’янських
прикметників та іменників, утворених від сполуки іменника з прийменником заперечення без-, тобто дериватів
на позначення так званої негативної посесивності. У першій частині своєї праці «Загальні питання» (с.11-50)
Я.Соколовський, ретельно проаналізувавши стан вивчення обраних іменних дериватів у сучасній славістиці,
виклав власну концепцію їхнього зіставного дослідження. Для її обґрунтування в окремих параграфах цієї
частини докладно описано методологічні засади дослідження, його джерела, обсяг дібраного з них матеріалу та
принципи його класифікування. Я.Соколовський свідомо обмежує фактичний матеріал реєстрами словників
загальновживаної лексики. Можна цілком погодитися з його думкою про те, що хоча такі словники мають
«дуже скромну текстову документацію» (с.143), вони дають змогу судити про найзагальніші риси форми та
семантики аналізованих похідних.
Друга частина монографії «Прикметник» (с.51-158) і третя «Іменник» (с.159-222) присвячені двом
найпотужнішим у сучасних слов’янських мовах розрядам іменних дериватів, утворених на основі словосполук
з прийменником без-. Частини побудовані за єдиною схемою. Спершу обрані деривати проаналізовано в межах
окремих мов. Проте з огляду на особливості семантики похідних різних частин мови класифікації прикметників
та іменників всередині відповідних розділів здійснено за різними ознаками. Так, похідні прикметники
покласифіковано за способом їхнього творення: окремо суфіксальні і безафіксні (парадигматичні, в польській
дериватологічній традиції) деривати. Окремі параграфи містять відомості про синонімічні відношення
прикметників різної словотвірної будови. Натомість для класифікації іменників застосовано ознаку властивого
їм категорійного словотвірного значення: окремо розглянуто іменники на позначення властивості
(опредметненої ознаки) та носіїв такої властивості (істот і неістот). Подальшу детальну класифікацію в межах
виділених груп дериватів здійснено за типами їхніх твірних основ та формантів. Такий спосіб аналізу матеріалу
дав авторові змогу встановити спектри моделей творення досліджуваних іменних дериватів, визначити їхню
продуктивність та сфери функціонування в окремих слов’янських лексиконах. Залучення матеріалів нових
словників уможливило певною мірою показ тенденцій розвитку аналізованої лексики, її динаміку. Наприклад,
для досліджених прикметників у всіх мовах властива, за висновком Я.Соколовського, тенденція до розширення
дериваційної бази, зокрема до все активнішого їхнього творення від сполук з іменниками на позначення
різноманітних артефактів. Цей висновок для української мови переконливо довели використані
Я.Соколовським матеріали академічного «Орфографічного словника української мови» (К., 1994). За
підрахунками автора обговорюваної монографії, саме такі прикметники становлять понад 70% утворень з
найпотужнішим для українського прикметникового словотворення суфіксом -н(ий), які не засвідчив 11-томний
тлумачний «Словник української мови» (с.90). Пор. такі подані ним приклади новотворів, як безантенний,
безарматурний, безбандажний, безкабельний та ін.
Опис іменних дериватів окремих слов’янських мов за єдиною схемою уможливив виконання другого
етапу дослідження Я.Соколовського: їхнє порівняльне вивчення. Автор запропонував 6 параметрів для
зіставного аналізу похідних: 1) інвентар словотворчих формантів, передусім базові (головні) форманти;
2) класи дериватів з окремими формантами та їхня продуктивність; 3) семантична характеристика іменника в
складі твірної словосполуки; 4) його словотвірна характеристика; 5) стилістична характеристика та сфера
© Карпіловська Є.А., 2006 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 14

284
функціонування дериватів певного класу і 6) синонімічні відношення різноструктурних дериватів спільної
частиномовної належності, мотивованих сполуками з прийменником заперечення без-.
У заключному розділі монографії «Підсумки» (с.223-228) викладено найвагоміші результати
порівняльного вивчення іменних дериватів за переліченими вище параметрами. Так, за типом базових
формантів прикметників Я.Соколовський поділив слов’янські мови на дві групи. До першої, за його висновком,
належать мови, в яких практично однакову активність виявляють суфікси –н(ий) і –ов(ий); до другої – мови з
одним базовим формантом –н(ий). Українська мова разом з польською, чеською, словацькою і білоруською
складає першу групу, до другої входять південнослов’янські і російська мови. Натомість за способом творення
іменників зазначеного типу українська мова виявилася близькою до білоруської, сербської та хорватської мов.
У ній, як і в згаданих мовах, іменники від словосполуки з прийменником без- можуть створюватися як
суфіксальним, так і безафіксним способами. Дослідження Я.Соколовського закономірно спонукає
зацікавленого читача до власних спостережень над поданим матеріалом та його критичного осмислення. Крім
того, ми бачимо й важливі, на наше переконання, перспективи розвитку цієї праці. Ось лише деякі з них:
1. Обмеження словотвірної бази іменних дериватів на позначення негативної посесивності лише
сполуками з прийменником без- має, на нашу думку, свої «за» і «проти». Перевага вибору лише однієї
словотвірної моделі категоризації цього поняття полягає у виструнченні різномовного матеріалу не лише за
інтегральною семою аналізованих лексем, а й за способом її оформлення. Це закономірно посприяло опису
дериватів різних мов за єдиними класифікаційними ознаками. Разом з тим відмова від розгляду інших моделей
мовної категоризації поняття негативної посесивності спричинилася до спрощення реальної картини
функціонування такої моделі номінації в слов’янських мовах. Наприклад, в українській мові наявна строката
картина співіснування іменних дериватів, утворених від сполуки іменника з прийменником без-, з
прикметниками та іменниками із заперечною часткою не- або із запозиченим з грецької мови префіксом а-
(ан-). Наявні в ній і такі унікальні двопрефіксні утворення, як безневинний. Подібні похідні засвідчують різні
способи формування значення негативної посесивності, а також різний ступінь узагальнення такої ознаки, що
найвиразніше демонструють спільнокореневі або синонімічні лексеми, пор.: безбарвний-небарвистий-
ахроматичний, асинхронний-несинхронний-неодночасний-безладний, безпорядок-непорядок, анархія-
безвладдя тощо. Складнішу картину реалізації ознаки негативної посесивності засвідчують і інші слов’янські
мови, пор. семантику таких прикметників, як рос. безумный-неумный, безнадежный-ненадежный або пол.
bezpłodny-niepłodny, bezmierny-niemiarowy та ін.
2. У свою чергу, обмеження частиномовного спектру похідних від сполуки з прийменником без-
спростило показ реалізації словопороджувального потенціалу останньої. Врахування, крім прикметників та
іменників, також дієслів і прислівників додало б важливих компонентів до цілісної картини мовної
категоризації поняття негативної посесивності. В українській мові, наприклад, досить активна модель творення
від такої сполуки дієслів доконаного виду за допомогою конфіксів з-…-и-, пор.: збезлюдити, збезлісити,
збезволити, щоправда суфіксальні дієслова на зразок безчестити є поодинокими.
3. На наш погляд, для порівняльного вивчення властивостей досліджуваної словотвірної моделі в
процесах слов’янської мовної категоризації важливим є не тільки аналіз вихідної, первісної семантики
дериватів, а й механізмів їхнього використання для потреб вторинної номінації. Українська мова засвідчує
активне формування у прикметників зі значенням негативної посесивності переносних, метафоризованих
значень, напр.: беззубий «занадто м’який, слабкодухий», безкрилий «буденний, позбавлений творчої сили» або
безплідний «даремний, марний». Відомі нам зіставні дослідження слов’янської лексики дозволяють твердити,
що саме на рівні вторинної номінації слід чекати найвиразнішого вияву типового й відмінного у процесах
слов’янської мовної категоризації. Порівняймо хоча б такі прикметники на означення спільного поняття, як рос.
бесчеловечный і укр. нелюдський, нелюдяний або рос. бесчисленный і укр. незліченний, незлічимий.
Представляючи українській аудиторії монографію Я.Соколовського, ми не сумніваємося, що вона своїм
величезним фактичним матеріалом, детальними його класифікаціями і цінними теоретичними узагальненнями
зацікавить не лише дериватологів, а й усіх, хто сьогодні працює над оновленням і розбудовою українського
лексикону.

Євгенія Карпіловська
Надійшла до редакції 1 лютого 2005 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.