Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Ольга Виноградова, Ольга Шевчук — ДВОМОВНІСТЬ: ПРИЧИНИ Й НАСЛІДКИ (на матеріалі україномовної преси міста Донецька)

Стаття присвячена актуальним питанням сучасної соціолінгвістики – проблемі російсько-української
мовної взаємодії, що з’явилася внаслідок тривалого контактного білінгвізму, спричиненого дією
екстралінгвістичних чинників, а також результатам процесу двомовності – лексичній і граматичній
інтерференції.
Ключові слова: білінгвізм, мовна взаємодія, метамовна свідомість, білінгв, кодові переключення,
напівмовність, суржик, інтерференція.

У період розбудови незалежної України надзвичайно важливим постає вивчення і розв’язання проблем,
пов’язаних з українсько-російським білінгвізмом, які є не лише лінгвістичними питаннями, а й соціальними,
політичними, культурними. Масова двомовність, деформація мовної ситуації, конфліктність мовних проблем
можуть мати наслідками втрату суспільної консолідації, небезпечні процеси асиміляції як мовної, так і
національно-культурної.
Мета нашої роботи полягає у дослідженні явища двомовності, причин його виникнення й впливу на
психіку українців, а також у виявленні наслідків такої нестабільної мовної ситуації – найбільш характерних
явищ лексичної та граматичної інтерференції в мові сучасної преси міста Донецька й розроблення шляхів
підвищення рівня культури мови.
У світі існують суспільства, де використовують не одну мову, а дві чи більше. Як правило, одна з них
державна, загальнообов’язкова для всіх громадян. Українське суспільство може бути яскравим прикладом такої
мовної і політичної ситуації. В нашій країні державною мовою є українська, і це закріплено законодавством
(Конституція України ст. 10), але певна кількість людей, і вона є досить значною, використовують у
повсякденні російську мову.
Як відомо, у постколоніальний період свого розвитку Україна ввійшла з тяжкою спадщиною попередньої
доби – деформованою мовно-культурною ситуацією, що виявляється у поширенні у країні двох мов, кожна з
яких претендує на всю повноту функцій.
На відміну від індивідуальної двомовності, властивої мовній поведінці окремих індивідів, двомовність у
загальнонаціональному спілкуванні в межах однієї держави є надлишковим і неприродним явищем. “Немає
двомовних народів, – пише польський дослідник Єжи Вєлюнський, – так, як немає дитини, у якої було б дві
біологічні матері. Раніше існування явища двомовності означало, що один народ асимілює інший … Існування
цього явища у наш час не можна означати нічого іншого і, звичайно, нічого іншого не означає: мета
залишається тією ж, засоби її досягнення інші, у цьому вся різниця… ” (див. за [Каращук 2000, с. 25]).
Кінець другого тисячоліття подарував українцям історичний шанс на власну державність. Її
життєздатність залежить від того, чи ввійде національна ідея в повсякденну свідомість громадян. Мові
належить особливе місце в процесі етнонаціональної консолідації.
Масова двомовність України є наслідком тривалого процесу монокультурної асиміляції, тимчасовим
перехідним етапом від української до російської одномовності. Здобуття державної незалежності спинило цей
рух десь на середині відстані. У цій непевній і хиткій позиції ми залишаємося й досі, тоді як завдання
збереження й зміцнення самостійності потребує рішучої зміни вектора двомовного розвитку.
Одним із наслідків явища двомовності є втрата особистістю національної самосвідомості, роздвоєння
внутрішнього світу мовця. На думку дослідника Т. Возняка: “Повного забуття старого і входження в нове
немає. Людина надовго, а, зазвичай, назавжди залишається в певному “між”. Цей стан, ясна річ, далекий від
ідеалу і є станом розщепленості” [Возняк 1992, с. 107].
На нашу думку, проблему двомовності необхідно розглядати саме з погляду її впливу на психіку
конкретної людини. Збалансована двомовна ситуація була б можлива у тому випадку, якби більшість членів
деякого соціуму володіли б обома мовами в однаковій мірі, використовували б їх в будь-яких мовних ситуаціях,
з легкістю переключалися б з однієї мови на іншу, не змішуючи при цьому системи різних мов. Однак, на
думку таких авторитетних лінгвістів, як Б. Гавранек, А. Мартіне, Є. Хауген, повне і автономне (без змішування
мов) володіння двома мовами перевищує психічні можливості звичайної людини.
Лінгвісти В. Іванишин та Я. Радевич-Винницький стверджують, що після генного коду (генної пам’яті)
найважливішим є мовний код (соціальна пам’ять) [Іванишин, Радевич-Винницький 1994, с. 113]. Для більшості
мовців України характерним є так зване перемикання коду, тобто перехід з рідної мови на мову
© Виноградова О.В., Шевчук О.В., 2007 Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

29
співрозмовника, що свідчить про почуття меншовартості в конкретного індивіда через ослаблення мовного
імунітету та втрату престижу мови. Така мовна поведінка має місце не лише на побутовому рівні, але й у
діловому спілкуванні. Вона не знімає почуття дискомфорту, яке виникає під час спілкування двох чи більше
індивідів різними мовами. У більшості випадків незручно почуває себе той, хто говорить українською мовою, і
саме він переходить на мову співрозмовника.
Мовна свідомість людини, яка послуговується двома мовами, може бути охарактеризована як метамовна.
На цей феномен звертає увагу Ренцо Тітоне, аналізуючи роль мовної свідомості у процесі перемикання кодів
[Titone 1991, с. 446]. Ідеться про рефлективну здатність білінгва чи полілінгва порівнювати різномовні явища,
функціонально диференціювати їх, розвиваючи в себе метакогнітивну здатність поперемінного, одночасного чи
поперемінно-одночасного існування в двох мовних світах. Така ситуація пов’язана з проблемою єства та
мовного людського ego. Перемикання і змішування кодів можна розглядати як психічне явище. Запобігає
роздвоєнню свідомості людини metaego. Воно контролює та синтезує різні вербальні типи поведінки,
співвідносні з відповідними мовними кодами, врівноважує сприйняття індивідом двох мовних карт світу.
Система мови оживає в мовленні здебільшого без посередництва іншого мовного коду, проте в думках і
відповідно в мовленні деяких осіб спостерігаємо різні національні коди.
У значної кількості мовців зміщування кодів призвело до того, що вони втратили здатність говорити
рідною мовою. З двомовності та частково двокультурності великого масиву суспільства виникло таке явище, як
суржик (хаотична українсько-російська мовна мішанина), а також з цими процесами, на нашу думку, треба
пов’язувати стан напівмовності. Напівмовність – це двомовність із неповним рівнем мовної компетенції в обох
мовах [Ажнюк 1999, с. 151].
Дослідник Б. Ажнюк характеризує напівмовність як брак шести мовних параметрів або навичок:
1) обсягу словникового запасу;
2) правильності (коректності) мови;
3) підсвідомого, доведеного до автоматизму оперування мовою;
4) мовотворчості, тобто здатності творити неологізми;
5) функціонального володіння мовою;
6) образності мови.
Дослідники вважають, що мовленнєва неповноцінність зумовлена соціально: соціальним становищем,
рівнем освіти і національної свідомості, мовною політикою держави тощо. Для напівмовців змішування та
перемикання кодів є, в першу чергу, штучним, але з часом стає органічним процесом, у якому обидві мови
сприймаються як одне комунікативне середовище. Для значної частини напівмовців такий стан є проміжним у
переході на одну з мов, яка стане для них домінуючою, проте існує чимала категорія напівмовців, для яких
перехід на одну з мов фактично неможливий через незнання жодної з них. Від оказіонального використання
мовцем макаронізмів суржик відрізняється не лише насиченістю іншомовними елементами, а й відповідним
станом мовної свідомості: стирається межа між двома кодами, фактично зникає етнічна прив’язаність. Мовну
ситуацію, у якій обидві мови зливаються й починають ототожнюватися мовцем, Н. Мечковська розглядає як
суміщену двомовність [Мечковская 1996, с. 36]. Але оскільки межа між мовами стирається й утворюється
своєрідний гібрид, який не є третьою повноцінною мовою (він немає ніяких культурних коренів і зв’язків:
таким мовним варіантом не можна створити повновартісного літературно-художнього тексту, висловити
глибини філософського пізнання світу), то говорити про двомовність як таку не слід. Відбувається втрата мови
й культури. Коли навіть не вдаватися до пошуку чиєїсь зацікавленості в цьому явищі, не можна пройти повз
нього, не помітивши, що активно пропагує напівмовність та напівкультурність сьогодні масова культура.
Занепад мовних навичок відбувається поступово й значну роль у цьому процесі відіграють демографічні
фактори: мішані шлюби, зростання географічної мобільності населення в пошуках праці й пов’язане з цим
розсіювання родинно та етнічно споріднених людей. Часто суржик формується у людей, які, переїхавши з села
в місто, через слабкість мовного імунітету не можуть витримати тиску російськомовного середовища й
починають змішувати обидві мови. Наслідком тиску російськомовного міста, психологічного дискомфорту,
який відчуває людина, що потрапляє з села в місто, є певний культурно-мовний шок, а також невпевненість у
собі. Мовець починає комплексувати і переходить на суржик. Потім, повертаючись у звичне середовище, люди
часто не можуть перейти на власне українську мову й спілкуються суржиком.
Систематичне перемикання кодів залежно від того, з ким говориш або хто є третім у розмові, створює
певні стереотипи мовної поведінки. Під впливом оточення у білінгва відбувається поступовий перехід на його
говірку навіть у ситуаціях, де раніше українська мова панувала цілком. З мови на мову, як правило, переходять
не одразу, а через проміжну фазу вживання суржику.
Потреба виправдати себе перед самим собою та іншими є однією з ознак метамовної свідомості [Ажнюк
1999, с. 142]. Проте мотиви вибору мови спілкування варіюються від їхньої цілковитої відсутності (коли
питання мови для людини не є принциповим і вона говорить, як уміє) до надмірної відданості іншій мові при
меншій повазі до своєї.
Отже, напівмовність може виявлятися в різних формах і різною мірою. Індивід може й не говорити
суржиком, не переходити з мови на мову, начебто зберігаючи мовну стійкість. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

30
Вивчаючи суржик, деякі дослідники спрощують проблему й певними твердженнями заохочують
білінгвізм. Скажімо, мовознавець В. Труб вважає суржик виявом «низького культурно-освітнього рівня» і
відносить його до просторіччя [Труб 2000, с. 47]. Але у повсякденному житті часто зустрічаємося з випадками
масової мовної некомпетентності, притаманної викладачам університетів, лікарям, політикам? Автор уводить
також поняття “повноцінного білнгва”, надлюдини, яка має “блискавично реагувати на кожну зміну
комунікативної ситуації і при цьому легко переходити з однієї мови на іншу, часто навіть не помічаючи цього
переходу” [Труб 2000, с. 58]. По суті, дослідник пропагує руйнівне для свідомості мовця перемикання кодів.
Зрештою, В. Труб робить висновок, який, на нашу думку, є дуже сумнівним, про те, що просторіччя є однією з
нормативних підсистем мови і не загрожує її повноцінному функціонуванню.
Ми абсолютно погоджуємося з харківським філософом Тарасом Возняком, який чи не єдиний
представник сучасної гуманітарної еліти поставив проблему суржику, який виникає внаслідок такої
незбалансованої мовної ситуації, в контекст конкретного людського існування: “… ми не можемо не бачити
того, що суржикові варіанти стали мовою для мільйонів людей, і ми повинні ставитися до них серйозно, бо,
судячи з усього, матимемо з ними справу ще дуже довго… Принаймні навіть з чисто гуманних міркувань ми не
маємо права відмахуватися від них і не бачити за ними проблем мільйонів людей, їх інакшого, у чомусь,
можливо, збідненого, але для багатьох актуального і, можливо, єдиного світу. У суржиках українська мова,
попри те, що вона не є такою далекою від російської, теж приховано існує, хоч багатьом і, можливо,
справедливо, здається, що лише животіє” [Возняк 1998, с.160-161]. Суржикомовній людині позбавитися
російського мовного елемента дуже важко, адже для цього треба принаймні перебудувати свій звичний мовний
світ й увійти в інший, а це завжди болісно для індивідуальної психологічної екзистенції, тому що змінити
власний мовний світ – це самому до певної міри змінитися. Миттєве виправлення мовного світу можливе в осіб
з розвинутими лінгвістичними здібностями, у тих, хто володіє ментальною гнучкістю, а також неабияким
філологічним даром. Але такі особи на становлять більшості, а тому, і на цьому треба наголосити,
лінгводидактичні принципи викорінення суржикової мови повинні бути якомога коректнішими.
Отже, ситуація, що існує в нашій країні, визначається мовною нестабільністю, що призводить до
нестабільності політичної. І лише рішучі дії уряду і певні зміни у свідомості людей можуть поставити крапку у
питанні двомовності в Україні. Але для цього необхідний певний час, зусилля політиків й соціолінгвістів.
Наслідком тривалих українсько-російських міжмовних взаємин стало посилення процесу інтерференції
на всіх рівнях сучасної української літературної мови.
На сьогодні в українському мовознавстві існують два різні погляди на явища інтерференції, зумовлені
тривалим російськомовним впливом. Мовознавці 20-х років ХХ століття О. Курило, О. Синявський,
В. Симович, М. Гладкий, А. Кримський, М. Сулима, І. Огієнко вважали, що ці явища негативно вплинули на
розвиток української мови, бо призвели до занепаду багатьох питомих форм слововживання і заміни їх
кальками з російської мови. Натомість мовознавці другої половини ХХ століття І. Білодід, О. Мельничук,
В. Русанівський, Г. Їжакевич, Т. Черторизька доводять, що процес інтерференції, спричинений українсько-
російським білінгвізмом, сприяв збагаченню лексичного складу і розвитку граматичної системи української
мови. Останній погляд на сьогодні піддається гострій критиці.
Особливо багато фактів інтерференції знаходимо у мові преси, оскільки саме публіцистичний стиль є
одним із найдинамічніших і реально відображає мовленнєві процеси. Про це свідчать праці М. Жовтобрюха,
М. Пилинського, О. Сербенської, Д. Баранника, С. Єрмоленко, О. Пономарева, О. Стишова, Л. Струганець,
Т. Коць та інших.
У сучасному українському мовознавстві наслідки російськомовного інтерференційного впливу
розглянуті лише частково і неоднозначно (Т. Бурда, Г. Зимовець, О. Черемська та інші.). У зв’язку з цим
дослідження явищ мовної інтерференції в поєднанні з аналізом спричинених нею змін у лексико-граматичній
системі сучасної української літературної мови на сьогодні є важливим і актуальним. Актуальність дослідження
зумовлено також нестабільністю мовної ситуації в Україні, зокрема на Донбасі, і недостатнє її вивчення в
вищих і загальноосвітніх навчальних закладах.
Явище міжмовної інтерфернції ми розглядаємо як один із типів мовної взаємодії, що відбувається в
межах і внаслідок мовного контакту.
У соціолінгвістиці існують різні погляди на тлумачення інтерференції. Так, С. Семчинський називає
інтерференцію “процесом взаємодії систем та елементів цих систем у мовах, що контактують” [Семчинський
1974, с. 3]. А. Мартіне визначає цей процес як взаємопроникнення одиниць однієї мови до іншої, відносячи до
інтерференції і процеси запозичення [Мартине 1963, с. 525]. Ю. Жлуктенко вважає, що інтерференія – це “зміни
в структурі мови та її семантиці, що визначаються міжмовною взаємодією у ситуації мовного контакту”
[Жлуктенко 1996, с. 76], змішуючи, на нашу думку, процес інтерференції з її можливими наслідками для мови,
що зазнає впливу. Але слід зауважити, що інтерференцію як результат взаємодії мов слід відрізняти від
процесів запозичення та калькування, які також є різновидами взаємодії мов, але дещо іншого типу. Дослідник
У. Вайнрайх визначає інтерференцію як відхилення від норми будь-якої мови під впливом іншої [Вайнрайх
1979, с. 22], а Л. Крисін – як помилку, що виникає в мові внаслідок впливу іншої, причому під інтерференцією
лінгвіст розуміє лише неконтрольовані процеси, а свідомі запозичення до неї не залучає [Беликов, Крысин
2001, с. 32]. Саме останній погляд покладений в основу нашого дослідження. Тобто процес інтерференції це Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

31
процес, у першу чергу, мовленнєвий. Але необхідно підкреслити, що “небезпечною” є ситуація, коли
інтерференційні явища починають проникати в мову: відбувається заміна елементів однієї мови елементами
іншої, що носіями мови сприймається як норма.
Перенасиченою інтерференційними явищами є мова сучасної україномовної преси Донецька. Це,
звичайно, можна було б пояснювати індивідуальними мовними особливостями журналістів, які не
вдосконалюють свої знання з мови, їх непрофесійністю. Але, на жаль, така ситуація на Донбасі набула масового
характеру. Як наслідок – витісняються з ужитку існуючі в мові еквівалентні елементи, що є немотивовано
заміненими, і відбувається денаціоналізація інтерферованої мови спочатку на рівні мовлення, а за певних
соціолінгвістичних обставин і на структурному рівні.
Отже, предметом нашого дослідження є реальні лексичні й граматичні елементи російськомовного
походження, що проникають до сучасної україномовної преси Донецька замість власне українських мовних
елементів. Фактичний матеріал був вибраний з україномовних газет “Світлиця”, “Донеччина” й “Козацька
Україна” за 2005-2006 роки.
Проаналізований фактичний матеріал свідчить, що специфічне слововживання білінгвів Донбасу, як
правило, включає інтерференційні одиниці двох типів: 1) власне російська лексика, що змінила свою семантику
чи функціонування під впливом відповідних (співзвучних, семантично подібних тощо) одиниць української
мови (наприклад: вершина замість верхівка, слабость замість слабкість); 2) “гібридні” одиниці, утворені з
російських та українських морфем (наприклад: виростати замість зростати, покоряти замість підкоряти). У
межах цих двох груп виділяємо кілька морфологічних різновидів лексичної інтерференції.
Найчисельнішою групою лексичних інтерферем є іменники (~ 40%), серед яких практично однакову
кількість займають як абстрактні, так і конкретні назви, наприклад: Вони будуть не тільки розширяти кругозір
(світобачення), але й даватимуть відповідні знання… (Світлиця. — 2005. — № 77). Чекаємо на добрі переміни
(зміни) у Новому Році (Світлиця. — 2006. — №5). Він нагадує пластинку (платівку) з пластмаси (Світлиця. — 2005.
— №68). З натовпу підказали, що вбивця у светрі та носках (шкарпетках)…побіг у темряву на подвір’я
(Донеччина. — 2005. — № 4).
У межах іменникових інтерферем ми виділили кілька семантичних груп:
1) лексеми на позначення назв людей за характерними ознаками: а) за місцем проживання:
дончанин – донеччанин, житель – мешканець: Господарі новобудови обіцяли жителям мікрорайону, що на
місці зруйнованої будівництвом території вони розіб’ють новий сквер (Світлиця. — 2005. — № 74); б) за
професією та посадою: скотовод – скотар, автомойщик – автомийник: Микита Пилипович працює
скотоводом вже більше тридцяти років (Донеччина. — 2005. — № 72);
2) лексеми на позначення дій та процесів (віддієслівні іменники): зібрання – збори; обнародування
– оприлюднення; переділ – перерозподіл; готування – приготування; заготовка – заготівля: Обнародування
результатів парламентських виборів 2006 року відбудеться не пізніше ніж через десять днів після голосування
(Донеччина. — 2006. — № 6); Про війни за переділ власності, яка недавно (нещодавно) вважалася всенародною,
ми вже неодноразово читали, чули і бачили (Донеччина. — 2005. — № 68);
3) лексеми на позначення конкретних предметів: а) назви побутових предметів: зажигалка –
запальничка; кружка – кухлик, горнятко; копилка – скарбничка тощо: До копилки досягнень нової районної
влади треба віднести й побудування нового дитячого майданчику (Донеччина. — 2006. — № 4); б) назви
предметів одягу: кофточка – кофтинка; носки – шкарпетки: «Любий, я хочу купити собі кофточку» (Світлиця.
— 2006. — № 3); в) продукти споживання: масло – олія; сигарети – цигарки: Говорять про те, що сигарети
стають доступнішими для українців (Світлиця. — 2005. — № 66);
4) лексеми на позначення термінів різних галузей: переломи – перелами, синяки – синці (медичні);
достатки – статки, неправомєрность – неправомірність, погрішність – похибка (фінансово-юридичні);
границя – кордон, непогода – негода (географічні й метеорологічні); ток – струм (фізичні); кругозір –
світобачення, смисл – сенс (філософські): За висновком судово-медичної експертизи, у дитини численні
переломи верхніх і нижніх кінцівок…. (Донеччина. — 2006. — № 6); Соціологічна погрішність становить 2%
(Донеччина. — 2006. — № 6); Живе не за своїми достатками… ( Світлиця. — 2006. — № 13).
Наступну за кількістю морфологічну групу лексичних інтерферем складають дієслова (~ 30%): ждати –
чекати; упевнитися – пересвідчитися; порулити – покерувати та інші: Хай збудеться (здійсниться) все, що ти
хочеш, хай збудеться все, що ти ждеш (чекаєш) (Світлиця. — 2005. — № 68); Про те, як живе Маріупольське
вище професійне училище МВС України, автор упевнився (пересвідчився) на власні очі… (Донеччина. — 2006. —
№ 4).
Серед інтерферем-прикметників (~ 15%) функціонують переважно якісні й відносні: безплатний –
безкоштовний; хороший – гарний, добрий; спірний – суперечливий; стиральний – пральний; горний – гірський:
Ясна (певна) річ, ці міркування є досить спірними (Донеччина. — 2005. — № 72). Розпродаж стиральних машин
та іншої битової (побутової) техніки в магазині… (Донеччина. — 2005. — № 67). Сюди ж ми відносимо й
інтерфереми-дієприкметники (~ 5%): слідуючий – наступний, подальший; нерушимий – непорушний;
нетерпимий – нестерпний: Слідуючим кроком нашої програми є… (Світлиця. — 2005. — № 66).
Значну кількість лексичних інтерферем виділяємо з-поміж прислівників (~ 5%): своєчасно – вчасно, у
рамках – в межах, недавно – нещодавно: Якби діагноз встановили своєчасно, можливо, не було б таких ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

32
жахливих наслідків… (Світлиця. — 2005. — № 73). У рамках цього багатовекторного проекту компанія вже
здійснила кілька програм… (Світлиця. — 2006. — № 1).
Ми вважаємо, що особливу увагу слід приділити такому мовному феномену, як процес калькування, і
відповідно його наслідкам – лексичним калькам. Оцінка лексичних кальок, як одного з механізмів міжмовної
інтерференції, у сучасній соціолінгвістичній науці є досить неоднозначною, а цей процес, на сьогоднішній день,
залишається практично не дослідженим. Дослідник Л. Лазаренко вважає, що необхідно розмежовувати процес
калькування й процес запозичення, тому що вони різняться мотивами та механізмами утворення, а також
відмінною є й оцінка наслідків цих типів мовної взаємодії [Лазаренко 1996, с. 33]. Елементи запозичення
(головним чином лексичні та лексико-семантичні) вводяться до мови, що їх запозичає, з певною метою –
назвати новий предмет чи явище або розширити семантику існуючого в мові слова. Цим, в основному,
мотивується й утворення лексичних кальок, але механізм їх утворення, як відомо, інший. При цьому
запозичення становить позитивний тип мовної взаємодії, оскільки збагачує мову, що запозичила, новими
словами та семантичними відтінками. Оцінка кальок не така однозначна: частина кальок за своєю значущістю
наближається до запозичень (ідеться про запозичення тільки внутрішнього плану нового слова та його моделі
за реалізації подібного запозичення на власному мовному матеріалі) і сприяє, як і запозичення, збагаченню
мови; інша частина кальок є інтерференційного типу (такі кальки передають існуючі в мові поняття і
семантичні відтінки хоч і за допомогою власних мовних засобів, але за моделлю іншої мови). Кальки
останнього типу є, по суті, “завуальованими” інтерферемами. Лінгвіст Є. Слупський зазначає, що
“скалькований компонент семантичної структури дозволяє використовувати власну лексичну одиницю у нових,
незвичних для неї контекстах паралельно з раніше створеними мовою номінативними одиницями з тим самим
значенням, що й набутий семантичний компонент кальки” [Слупський 1991, с. 40], тобто ми бачимо, що процес
калькування скоріш треба відносити до негативних типів мовної взаємодії, а не до позитивних, як запозичення.
Такі дослідники, як Г. Зимовець та О. Черемська, до кальок відносять як слова, так і словосполучення
[Замовець 1997, с. 14; Черемська 2002, с. 7], ми з цим не погоджуємося, тому що для нас слово, яке зазнало
інтерференційного впливу, є інтерферемою і ми, зважаючи на частиномовну віднесеність та семантичні
відтінки, зараховуємо його до певної групи.
Отже, на нашу думку, лексичними кальками треба вважати словосполучення (стійкі сполуки слів), які
виражають поняття, що існують в українській мові й свідомості українців, але для їхнього вираження
використовується модель іншої мови (російської), і такі кальки можуть бути заміненими власне українськими
варіантами, наприклад: брати під свою опіку – опікуватися; віддавати собі повний звіт – усвідомлювати;
заявляти з повною відповідальністю – відповідально заявляти: Оператор мобільного зв’язку взяв під свою опіку
самотніх людей похилого віку (Світлиця. — 2006. — № 13); Зрозуміло, і Юлія Тимошенко, і Віктор Янукович
віддають собі повний звіт у тому, що ніякою “зрадою Батьківщині” й не пахне (Донеччина. — 2006. — № 8);
Генеральний прокурор України Святосав Піскун заявляв, ще у квітні 2005 року, про цю резонансну справу з
повною відповідальністю (Світлиця. — 2005. — № 66).
З-поміж лексичних кальок виділяємо окрему групу з модальним відтінком значення. До таких кальок
належать, в першу чергу, кальки, що виражають модальність: одним словом, грішним ділом, за великим
рахунком: Одним словом (Отже), вибір продуктів до вечері (на вечерю) багато хто з нас автоматично робив
на користь курятини (Світлиця. — 2006. — № 13); Грішним ділом (Тобто), я спочатку думав, що то тільки в нас
на Донеччині, така дорожнеча (Світлиця. — 2006. — № 13); За великим рахунком (Зважаючи на це), уже можна
робити висновок про розмах порушення виборчого права на минулих президентських виборах (Світлиця. — 2005.
— № 78).
Інтерференція часто виявляється також на рівні граматики, в такому випадку говорять про граматичну
інтерференцію.
В межах граматичної інтерференції на синтаксичному рівні інтерференційні процеси спостерігаємо лише
в поодиноких випадках. Це пов’язано зі спорідненістю російської та української мов і подібністю їх синтаксису.
Аналізований фактичний матеріал доводить, що найчастіше інтерференційного російськомовного впливу
зазнають такі граматичні категорії української мови:
1) відмінок та рід іменників (заміна відмінкової флексії й категорії роду за аналогією до морфологічних
норм російської мови): змагання з футбола – з футболу; синонім достатка – достатку; шановна редакція –
шановна редакціє; подарувати Ющенко – Ющенку; роковини смерті Шевченко – Шевченка; сильна біль –
сильний біль; вдала продаж – вдалий продаж; яка птаха – який птах: Найчастіше біжимо на ринки, які
останнім часом стали синонімом достатка (Донеччина. — 2006. — № 6); Шановна редакція газети
«Донеччина», здрастуйте! (Донеччина. — 2005. — № 64); Чи ми настільки перелякані можливим реваншем
московської партії на кишенькових виборах 2006 року, що згодні подарувати Тимошенко та Ющенко (Ющенку)
їхню політичну неспроможність? (Світлиця. — 2005. — № 76); «Сово, я нічого не розумію, ти в нас яка птаха –
нічна чи денна?» (Світлиця. — 2005. — № 73);
2) окремі відмінкові форми прикметників, займенників, числівників, в тому числі помилки при творенні
ступенів порівняння прикметників: нижче їх – нижчі від них; старше за віком – старші за віком; гірше того –
гірше за те; завдання не з легких – нелегке завдання; наймаленький – маленький, найменший: Це завдання було
не з легких для нової влади (Донеччина. — 2005. — № 74); В нашій області нараховується понад одна тисяча Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

33
(однієї тисячі) друкованих видань (Донеччина. — 2005. — № 74); І вони теж не обділені увагою, для наймаленьких
у самому центрі мікрорайону діє прекрасно об лаштований дитячий майданчик (Донеччина. — 2005. — № 74);
3) порушення норм під час утворення способів дієслів, зокрема наказового: попрацюємо відповідально –
попрацюймо; зробимо – зробімо; давайте довіряти – довіряймо: «Якщо ми попрацюємо відповідально, тоді
наші виборці не розчаруються!» (Донеччина. — 2006. — № 8); «Все в наших руках, зробимо життя кращим»
(Світлиця. — 2005. — № 66);
4) порушення норм вживання перехідних та неперехідних дієслів: пишуться статті – пишуть статті;
робляться заяви – роблять заяви: Робляться вельми сумнівні заяви щодо їх виконання (Світлиця. — 2005. — №
76);
5) ненормативне вживання керованих форм. У межах цієї групи виділяємо:
а) заміна прийменникового зв’язку безприйменниковим: згідно розпорядженню – згідно з
розпорядженням: Віднині, згідно розпорядженню МВС, термін навчання складе один рік (Донеччина. — 2006. —
№ 4);
б) заміна безприйменникового зв’язку прийменниковим: вступити в силу – набрати чинності: Закон про
перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління вступить в силу
не раніше січня 2006 року (Світлиця. — 2005. — № 66);
в) заміна одного прийменника іншим, вживання якого є притаманним російській мові: по порядку – за
порядком; заява на відпустку – заява про відпустку; компанія по виробництву – компанія з виробництва;
відповідно зі статтею – відповідно до статті; звернутися за допомогою – звернутися по допомогу:
Відповідно зі ст. 72 Конституції України, СДПУ (о) починає збір підписів для проведення всеукраїнського
референдуму та пропонує провести його 26 березня 2006 року (Світлиця. — 2005. — № 66);
г) неправильне вживання безособових дієслів на – но, – то з дієслівною зв’язкою буде: буде приділено,
досягнуто: З приходом нової команди буде досягнуто великих успіхів у цій справі (Світлиця. — 2005. — № 66);
ґ) надмірне вживання пасивних конструкцій: будується дитячий майданчик, робляться дивні речі,
виконується доручення, були покладені, були вшановані: Виконується доручення прим’єр-міністра щодо
врегулювання цін на м’ясо-молочні продукти (Донеччина. — 2005. — № 4); Хвилиною мовчання були вшановані
полеглі міліціонери, а до підніжжя пам’ятників були покладені букети квітів і вінки (Донеччина. — 2006. —
№ 43).
Як бачимо, порушення на граматичному рівні призводять до невмотивованого розширення семантичних
функцій прийменників, до різкого зростання частоти вживання окремих мовних одиниць та синтаксичних
конструкцій, що зумовлює порушення законів сполучуваності слів.
Отже, явище двомовності є надзвичайно нестабільним як у мовному, так і в культурно-політичному
аспектах. Як наслідок – виникає явище суржику та напівмовності, тобто ми маємо справу з мовною
некомпетентністю мільйонів українців, які потрапили в залежність від історичних реалій. Ці мовленнєві
процеси стають надзвичайно “небезпечними”, коли вони починають проникати мову, спричиняючи
інтерференцію всіх рівнів, що носіями мови сприймається як норма.
Зроблений нами аналіз лексичної та граматичної інтерференції в україномовній пресі Донеччини
свідчить про широке проникнення до української мови російськомовних елементів, що зумовлено цілим рядом
екстра- та інтралінгвістичних чинників, основними з яких є масове поширення російської мови на території
Донбасу, обмеження сфери вживання української мови і невисокий її рівень на шпальтах газет. Низький рівень
мовної культури україномовних засобів масової інформації негативно впливає на загальний рівень культури
літературної мови пересічних мешканців Донеччини. Тому подібні дослідження є одним із запобіжних засобів
денаціоналізації інтерферованої мови.
Отже, проблема двомовності є складною і неоднозначною в україністиці, а тому вимагає вдумливого
ґрунтовного опрацювання. В першу чергу це стосується проблем штучного зближення української мови з
російською, опрацювання шляхів розвитку української мови, її природного звучання і побудови.

Література
Ажнюк 1999: Ажнюк Б. Мовна єдність нації. – К., 1999. – 421 с.
Андрусів 1995: Андрусів С. Страх перед мовою як психокомплекс сучасного українця // Сучасність. –
1995. – № 7 — 8. – С. 150-159.
Беликов, Крысин 2001: Беликов В. И., Крысин Л. П. Социолингвистика. – М., 2001. – 384 с.
Вайнрайх 1979: Вайнрайх У. Языковые контакты. – К., 1979. – 268 с.
Возняк 1992: Возняк Т. Відродження івриту та української. Онтологічні підстави та наслідки //
Сучасність. – 1992. – № 8. – С. 107-112.
Возняк 1998: Возняк Т. Тексти і переклади. – Харків,1998. – 345 с.
Жлуктенко 1974: Жлуктенко Ю. А. Лингвистические аспекты двуязычия. – К., 1974. – 255 с.
Жлуктенко 1996: Жлуктенко Ю. О. Мовні контакти. – К.,1996. – 325 с.
Зимовець 1997: Зимовець Г. В. Міжмовна інтерференція в умовах контактного білінгвізму (на матеріалі
мови української діаспори): Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 1997. – 20 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

34
Іванишин, Радевич-Винницький 1994: Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. –
Дрогобич,1994. – 384 с.
Каращук 2000: Каращук Г. Амбівалентність і білінгвізм українсько-польського пограниччя ( на прикладі
Волині) // Державність української мови і мовний досвід світу: Матеріали міжнародної конференції. – К., 2000 –
С. 23-38.
Лазаренко 1996: Лазаренко Л. О. Лексична інтерференція в усному румунському мовленні в Україні //
Мовознавство. – 1996. — № 2-3. – С. 32-38.
Мартине 1963: Мартине А. Основы общей лингвистики. – М.,1963 – 654 с.
Мечковская 1996: Мечковская Н. Б. Социальная лингвистика. – М., 1996. – 247 с.
Саплін 1991: Саплін Ю. Ю. Внутрішні і зовнішні чинники білінгвістичної взаємодії лексики //
Мовознавство. – 1991. — № 3. – C. 42-49.
Семчинський 1974: Семчинський С. В. Семантична інтерференція мов. – К.,1974. – 326 с.
Слупський 1991: Слупський Є. Г. Лексичне калькування в умовах постійної двомовності (на матеріалі
української мови в Канаді) // Мовознавство. – 1991. — № 4. – С. 34-40.
Труб 2000: Труб В. Явище “суржику” як форма просторіччя в ситуації двомовності // Мовознавство. –
2000. — №1. – С. 46-58.
Черемська 2002: Черемська О. С. Лексична та граматична інтерференція в сучасній українській
літературній мові як наслідок українсько-російського білінгвізму (на матеріалі преси Харківщини 50-х 80-х
років ХХ століття): Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Х., 2002 – 16 с.
Titone 1991: Titone R. Language contact and cod-switching in the bilingual personality // Languages in Contact
and Contrast. Essays in Contact linguistics. – Berlin, New York, 1991. – P. 446-464.

The article is devoted to the pressing questions of the modern sociolinguistics — a problem of the Russian-
Ukrainian lingual interaction phenomena that have appeared as a result of long time contact bilinguism caused by
different extralingual factors and also to results of process of bilinguism — Lexical and Grammatical interference.
Keywords: bilinguism, lingual interaction, metalinguistic consciousness, b ilingual, code transfers,
semilingualism, interferention.
Надійшла до редакції 12 вересня 2006 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.