Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

4. ТИПИ ФОРМАЛЬНОГО УСКЛАДНЕННЯ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

загрузка...
Напівпредикативність (додаткова предикативність) надзвичайно неоднорідна із синтаксичного погляду. Розрізняється пряма і непряма напівпредикативність. Пряма напівпредикативність реалізується в гра­матичних формах із чітко окресленим її показником, непряма напівпре­дикативність виявляється у непрямих показниках: на неї можуть вка­зувати другорядний член речення, наприклад часовий детермінант, служ­бове слово (підрядний сполучник). Пряма напівпредикативність ха­рактеризується двома видами: 1) власне-напівпредикативність і 2) до­даткова дієслівна предикативність. Непряма напівпредикативність ре­алізується також у двох різновидах: 1) «згорнута» напівпредикативність та 2) прихована (відображена) напівпредикативність. Власне-напівпре- дикативністю називається синтаксичне відношення між інтонаційно відокремленим іменем та його означуваним — субстантивним членом речення: Грізний, биремний. наш народ недремний, Правдою живе він, убиває тьму. Все переверне, з дороги не зверне. Слава могутньому! Сла­ва йому (П. Тичина).

Додаткова дієслівна предикативнісь створюється дієприслівником та інфінітивом. Від власне-напівпредикативності це значення відріз­няється перш за все тим, що воно передбачене дієслівною приналеж­ністю слова і вказує на активну ознаку суб’єкта: / нащо, розглядаючи кригу. Ворожбит починає розмови: «Перше люди не бачили снігу І нагими ходили на лови!..» (О. Ольжич); Уже тебе шукають сновидін­ня, стинаючи навшпиньках, бо застрашно, замоторошно серцю зізна­ватися, що тебе вже нема (В. Стус); Багато люду в цей час подалося з села — подивитися, зустрітися (В. Стефаник).

«Згорнута» напівпредикативність позбавлена синтаксично вираже­ного суб’єктно-предикатного відношення. Вона наявна у субстантив­них зворотах, що допускають розгортання у суб’єктно-предикатну кон­струкцію: Ніхто, крім матері, навіть не подумав прощати його (В. Підмогильний). Відображена (прихована) напівпредикативність є особливим типом напівпредикативності і властива деяким сполучни­ковим конструкціям, у яких одна з частин наче запозичує предикат іншої, частково повторюючи (відображаючи) її зміст: Через душі, мов через вокзали. Гуркотять состави почуттів (В. Симоненко); По рівній

 

Р о з д і л IX. Синтаксис ускладненого речення


547


загрузка...
• ‘рані двох світів ідеш., Що, наче шкло. невидима і гостра (О. Ольжич); Степан згадував, хоча й не часто, рідне село…(В. Підмогильний); Ос­тап досить скоро повернувся, але без куртки (В. Підмогильний).

Зв’язок напівиредикативної конструкції з предикативною може оформлятися: 1) за допомогою певної конкретної словоформи. Такий тип зв’язку є при дієприслівниковому звороті, оскільки дієприслівник своєю формою вказує на сам факт зв’язку: Сизим ранком збігайте, стрункі юнаки, До човнів на лягунах завмерлих! Хай зірвуться вони, лк прудкі павуки, Розсипаючи лапами перли (О. Ольжич); 2) за допо­могою службового слова: а) сполучника (як, хоча, хай, нехай): Нехай мимоволі, несвідомо, але Степан завдав морального удару Зосі (В. Підмогильний); б) особливим, семантично значущим (похідним) прийменником: Хоч нікому Тоняне потурає… всякого вміє приструн­чити, і все ж, незважаючи на ие. малюки чомусь линуть до неї най­більше (О. Гончар); 3) за допомогою допоміжного слова: а) займенника :і акцентувальною функцією: Полум’я вогнища, таке яскраве опівночі, було майже непомітне (О. Слісаренко); б) часток і модальних слів: Що тут можна чинити архітектору, та ше поганоми? (О. Туринсь­кий); 4) за допомогою порядку слів, який взаємодіє із синтаксичною позицією: Мені, маленькому, завжди зручно було прокрастися поночі ц спальню (В. Підмогильний).

Відокремлені члени речення, як правило, ототожнюють із відповід- мими другорядними членами, підкреслюючи тільки їх особливий ста­тус у реченнєвій структурі. Ця традиція відображає певний етап у ви- иченні відокремлення як синтаксичного явища (пізнанні його генези­су, еволюції, статусу, значення), коли функцію відокремлення бачили тільки у «виділенні», «підкреслюванні», «посиленні» певного члена речення. Водночас ще граматисти XIX ст. на матеріалі різних індоєвро­пейських мов визначили різницю в синтаксичному значенні так звано­го простого атрибута й апозиції. О. О. Потебня уточнив, що і прик­метник, й іменник-прикладка можуть бути або простим атрибутом {веселий хлопчик, річка Дніпро), або апозицією (Хлопчик, веселий, вибіг на вулицю; Дніпро, головна річка України, перетинає всю нашу держа­ку). Це термінологічне розрізнення не закріпилося в описових грамати­ках, хоча в теоретичному аспекті ідея розрізнення двох функцій набу­ла подальшого розвитку (В. Матезіус, В. Грабе та ін.). Подібним чином ставиться питання щодо статусу дієприслівникового звороту, який нерідко називають відокремленою обставиною. При всій їх подібності додаткова предикативність дієприслівникового звороту ставить його на ранг вище. Тому такий дієприслівниковий зворот інколи називають другорядним присудком (О. О. Потебня, О. О. Шахматов). Цей термін інколи поширюють і на дієприкметниковий зворот. При відокремленні суттєве значення відіграє інтонація, яку О. М. Пєшковський назвав «підокремлювальною» (термін «відокремлення» вперше увів у науковий обіг О. М. Пєшковський (див.: [Пешковский 1956, с. 350 ідалі])). Інто­нація при відокремленні завжди взаємодіє з порядком слів, особливо­стями поширеності/непоширеності відокремленого члена речення.


18′

 

548

 

Синтаксис

 

Напівпредикативні відокремлені члени включають відокремлені кон­струкції, що за своїм значенням наближаються до означень, додатків й обставин. Означення відокремлюються в таких випадках: 1) якщо означення (дієприкметник або прикметник разом із залежними слова­ми) стоїть після означуваного слова: Дні летять, повні сония і музи­ки (В. Сосюра); Болото, луки, очерет, річка так сонно дихають, ту­маном вкриті… (В. Стус); 2) якщо одиничне/неодиничне означення, виражене прикметником або дієприкметником, стоїть після означува­ного слова: Подекуди між очеретами та ситнягом блищали невеличкі плеса, чисті й ясні, як дзеркало (І. Нечуй-Левицький); 3) якщо озна­чення відноситься до члена речення, вираженого займенником: 3 ними, з иими людьми, чесними і простими і відданими, він уже пройшов сотні кілометрів і мріяв пройти ще сотні (0. Гончар); 4) якщо пре­позитивні означення набирають причинного чи умовного значення: Стривожені світлом, звірятка заворушились, збились в одну купку (О. Донченко). Відокремлюватися можуть обставини, виражені при­слівником, дієприслівником та іменником у непрямих відмінках.

Основним засобом вираження ускладнення виступають сполучни­кові конструкції, які можуть бути зведені до двох типів: 1) конст­рукції з паралелізмом словоформ і 2) конструкції без паралелізму. У першому випадку конструкцію становлять словоформи, які не зале­жать одна від одної, тобто зв’язок встановлює тільки сполучник: Дівчи­на влетіла в хату, мов блискавка. У другому випадку словоформи пов’язані між собою незалежно від сполучника: Хлопчик затремтів, мов під ножем. Найпоширенішими виступають конструкції з парале­лізмом словоформ. До сполучникових конструкцій прилягають: 1) кон­струкції зі службовими словами, що наближаються за функцією до сполучника (навіть, в тому числі, особливо тощо): Степан ніколи, навіть и студентські роки, не думав покидати Київ (В. Підмогиль- ний); 2) конструкції, які утворюються еквівалентною до сполучника інтонацією: Здавна Гайдученко захоплювався двома науками — мате­матикою і Фізикою (О. Слісаренко) = Здавна Гайдученко захоплював­ся двома науками, а саме: математикою і фізикою. Проблема усклад­нення не виступає простою, оскільки її реалізація вимагає кожного разу власного підходу щодо її вияву. Особливої уваги вимагає теорія відокремлених членів речення, що сама по собі набула двох вимірів — утрадиційненого та новітнього. Утрадиційнений підхід не є чимось новим, але в силу своєї усталеності потребує висвітлення та обґрунту­вання.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.