Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

4.3. Синтаксичний паралелізм і структура ряду

загрузка...
Синтаксичний паралелізм — це таке становище компонентів синтак­сичної структури, коли її члени не залежать один від одного і характе­ризуються спільними лініями синтаксичних зв’язків. Наприклад, уре- ченні Хлопчик пише, хоча й повільно, але без помилок — словоформи

 

554


Синтаксис


повільно і без помилок перебувають у відношеннях синтаксичного пара­лелізму: граматична форма 1 тієї й іншої мотивована тим самим сло­вом — пише. З-поміж конструкцій із паралелізмом істотно розрізняють­ся два типи: конструкція типу ряд і тричленна конструкція з двосто­роннім зв’язком. Ряд співвідноситься з двома іншими поняттями — су­рядність та однорідність. Ряд — це найпростіший тип конструкції з пара­лельними членами, яка включає такі функціональні різновиди: 1) од­норідні члени речення; 2) неоднорідні, але сурядні члени; 3) пояснення;

4) уточнення; 5) включення. Ряд характеризується зовнішніми і внутрі­шніми зв’язками паралельних членів. Зовнішні зв’язки членів ряду по­лягають у тому, що його складники формально не залежать один від одного, але об’єднані яким-небудь спільним відношенням до третього, причому це відношення не обов’язково виступає семантично однаковим.

З граматичного погляду найбільш відчутно ознака ряду як конст­рукції виявляється в умовах співпідпорядкування, коли дві або більше словоформи підпорядковані тому самому слову і таким чином перебу­вають на одному рівні у схемі синтаксичної залежності: Хлопчик пише красиво, але з помилками. Співпідпорядковані словоформи виступа­ють як взаємозамінні члени (синтаксичні дублери): пропуск будь-яко- го з них зумовлює зміну змісту, але не впливає на зміну граматичного зв’язку у синтаксичній структурі: Коми і коли він розповідав про це? Ні з ким, навіть із сестрою, вона не дружила (М. Стельмах). Складни­ки ряду не виявляють взаємозаміни у позиції підмета, пропуск одного з них інколи є неможливим: Любов і дружба завжди цінуватимуться в народі (граматична форма множини цінуватимуться засвідчує відне­сення присудка до всіх компонентів ряду, а не до одного з них зокре­ма). Ця особливість часто підтверджується лексичною семантикою дієслова-присудка: Брат і сестра посварилися: Хлопець і дівчина зу- стрілися Ірозличилися) та ін.

Члени ряду не мають морфологічних обмежень. Утворювати ряд можуть усі повнозначні частини мови. Взаємна незалежність, спільна віднесеність або однакова синтаксична позиція — лише умова для утво­рення рядів, але сама конструкція виникає тільки за наявності внут­рішнього синтаксичного зв’язку — зв’язку між словоформами, який виражається службовим словом (сполучником чи його еквівалентом) або відповідною інтонацією. Співпідпорядковані словоформи, позбав­лені показника їх взаємного зв’язку, ряду не утворюють: Ми довго мовчки відступали (О. Гончар). У таких випадках інтонація виступає вирішальним граматичним показником. Саме з нею пов’язане тонке, але важливе граматичне розрізнення однорідних та неоднорідних означень. Останні не утворюють рядів, хоча і стосуються спільного означуваного: По небу пливли темні важкі хмари, погрожуючи без­кінечним, осіннім дощем/По небу пливли темні, важкі хмари, погро­жуючи безкінечним осіннім дощем.

Відношення між членами ряду бувають двох типів: нульовими (суто граматичними) або семантично насиченими. Відношення першого типу зводяться до вираження синтаксичної еквівалентності, однофункціо-

 

РПЗЛІП IX. Синтаксис ускпапненого печення


555
загрузка...


нальності, рівнозначності. Це переважно перерахування (безсполучни­ковий інтонаційний ряд): Дівчина внесла до світлиці молоко, хліб, кар­топлю (0. Левада). Сполучник виконує двоєдину функцію: він конст­руює ряд й одночасно називає ту семантичну основу, на якій будується рівнорядність словоформ. Існує три основних, найзагальніших, се­мантичних типи внутрішньорядних відношень: 1) сурядність, 2) про­тиставлення, 3) розділовість. Відповідно розрізняються й основні типи сполучників: 1) /; 2) але, а; 3) або, чи.

З-поміж внутрішньорядних відношень наявні такі, які не можуть бути прямо протиставлені основним семантичним типам. Такими ви­ступають градаційні і приєднувальні відношення. Це вторинні значен­ня, які накладаються на єднальні, розділові, протиставні. Градацій- ними називають відношення, що виражаються сполучниками не тільки… але й, якщо не… то, не те щоб… а, не те що… а і т. д.: Я так бачу, що скоро не те шо посібників, а взагалі ніякої книжки не буде (З газ.). Приєднувальні відношення виражають додаткові значення і реа­лізуються переважно сполучниками і притому, а то і, а може тощо: У лісі багато росло дубів, а також ялин (3 підр.); Уже надовго, а може бити і ніколи, не буде в його житті довго очікуваної стрічі із сест­рою (В. Підмогильний).

Структуру ряду утворюють: потенційна кількість членів ряду, їх по­рядок, обов’язковість / необов’язковість рівнорядності членів, формаль­ний склад сполучників, їх місце. Унаслідок цього розрізняють ряди 1) відкриті і 2) закриті. Ряд з «нульовими» внутрішньорядними відно­шеннями, де кількість членів у принципі не обмежена, називається відкритим рядом. Ряд, кількість членів якого обмежена значенням спо­лучника, називають закритим: Вираз обличчя Остапа після смерті сестри був завжди більш серйозний, ніж веселий (В. Підмогильний). Закритий ряд відрізняється від відкритого не просто кількістю членів, а характером їх взаємного відношення. Свобода розташування членів закритого ряду не абсолютна, порядок їх частин є значущим: другий член відноситься до першого не так, як перший до другого, тобто позиції до сполучника і після сполучника виступають семантично закріплени­ми. Спеціальними показниками внутрішньорядного відношення висту­пають двомісні сполучники типу не стільки… скільки, скоріше… ніж: Ще мить — і Остап подав батькові руку на прощання, не стільки з поваги, скільки з обов’язки (В. Підмогильний). Протилежний принцип діє при сполучниках із повторюваними елементами: і…і, ні… ні, або… або, не то… не то, чи то… чи то. Однакові частини сполучника, що стоять перед кожним членом, підкреслюють їх тотожну роль у складі ряду: перший стосується другого так само, як другий першого. Це принцип відкритого ряду: Посоловів од співи сад, і од солов’їв, і од надсад. І од самотньої свічі, і од жалких зірок вночі (В. Стус).

В українській мові наявні два типи конструкцій, що істотно відрізня­ються за характером внутрішньорядних відношень: 1) ряди з одно­рідними членами і 2) ряди з відношеннями пояснення-уточнення. Су­рядним зв’язком пов’язуються, як правило, однорідні члени, що займа-

 

556


Синтаксис


ють у його складі одну синтаксичну позицію: Слово давне і слово нове, щойно зафіксоване, назва власна і загальна, вислів ойіиійно-діловий. книжний і розмовний або поетичний, художній, тобто слово об­раз — усі ці явища перебувають у полі зору автора (Культура україн­ської мови: Довідник. — К.: Наук, думка, 1989. — С. 48). У таких випадках слід розрізняти синтаксичну рівноправність та однорідність. Типовий ряд може поєднувати ці ознаки, але так буває не завжди. Члени ряду, що виражають однакові синтаксичні відношення, у ре­ченні можуть різнитися синтаксичною значущістю: один із них може бути головним, а другий — додатковим: Відзначте про себе иі иифри або хоча б їх_ спільний смисл. Один із членів ряду може знаходитися у семантичній залежності від іншого. При цьому вони виступають однорідними членами речення, займаючи у реченні однакову синтак­сичну позицію, тобто такі компоненти синтаксично нерівноправні у внутрішньорядному вимірі, а в зовнішньорядному вияві ідентичні. Не­однорідність може визначатися і зовнішніми зв’язками різнофункціо- нальних компонентів ряду: Ніхто і ніде мене не чекає (М. Хвильо­вий). Члени ряду не зовсім еквівалентні (нерівноправні), коли внут- рішньорядні відношення характеризуються відтінком залежності. Відношення смислової залежності виникають на базі єднальних і про­тиставних відношень, і така зумовленість буває причиново-наслідково- го та у мовно-допустового відтінку, що вперше було відзначено О. М. Пєш- ковським: Молодий поет Віктор Дем’ян випробовує сили на найваж­чому. тобто на новоми. мало випробуваному міжстрофному риму­ванні (3 газ.); Актори створили характер складний, тобто достовір­ний. правильніше зародок такого характеру (3 журн.); Хлопець стріляв швидко, хоча й не точно (В. Підмогильний); До кімнати раптово, хоча й зовсім тихо, зайшов Василь (В. Підмогильний).

Значення наслідку, висновку, мотивування створюється за допомо­гою службових слів (уточнювачів): значить, стало бути, тому, а зна­чення умовно-протиставне — за допомогою слів: все-таки, водночас, разом з тим та ін.: Скільки добрих людей я зустрічав у своєму жит­ті — просто доброзичливих, а значить наших (О. Вишня); Хлопець розповідав стривожено і все-таки захоплююче (М. Хвильовий). Син­таксична нерівноправність при відношеннях смислової залежності по­лягає в тому, що тут суворо розрізняються перший і другий члени: другий член відноситься до спільного члена опосередковано — через перший. Уточнювачі, супроводжуючи сполучник, розрізняють члени ряду за модально-оцінними значеннями і виступають засобом вира­ження семантики внутрішньорядних відношень. їх реалізації підпо­рядковані: 1) переважно акцентувальні частки: навіть, саме, просто, також, теж, все ж, все-таки таін.; 2) спеціальні службові слова (інко­ли в граматиках вони відносяться до розряду «вставних»): головне, головним чином, тим більше, більше всього, особливо, перш за все, нарешті, по-перше, по-друге, взагалі, крайньою мірою, в крайньому випадку, значить і т. д.; 3) модальні слова: здається, очевидно, мож­ливо, може бути, а також предикативні одиниці з модальною функ­

 

РОЗЛІЛ IX. Синтаксис ускладненого речення

 

557

 

цією: як варто сподіватися, треба думати тощо. Реалізовані за допо­могою цих слів відношення характеризуються відтінком градації, при­єднування, зумовленості: Василь звинцвачивав Юрка и підстипниитві. навіть зтдниитві (В. Підмогильний); Зараз розпочнеться та сама неприємна розмова із звинуваченнями, можливо із застереженням (О. Слісаренко); Перші уроки новий і, я би сказав, досвідчений, тренер присвятив тому, що вчив нас правильній постановці рук (3 газ); Те, про що говорилось скрізь, майбутня битва і, поза симнівом. перемога. здавалися уже не майбутнім, а минулим (П. Панч); Справа, на пер­ший погляд, не суттєва, а по суті приниипова (3 газ.).

Суттєво відрізняється від уточнювача диференційний член, що, пе­ребуваючи при одному з однорідних членів, семантично уточнює і пев­ного мірою обмежує відношення: Син приїжджає до нас влітки і взим- ку/Син приїжджає до нас влітку і зрідка взимку. Переважно функцію диференціатора виконують обставини способу, умови, часу, місця: Після дощу повітря ставало особливо свіжим, а надвечір зовсім бадьорим (В. Підмогильний); Надлишкова водяна пара починає виділяти ту­ман або — при різкому охолодженні — дощ (3 журн.) та ін. Поняття однорідності і сурядності не ідентичні. Сурядний зв’язок об’єднує в один ряд і синтаксично нерівноправні члени речення: Погляд допові­дача був сприйнятий всіма і відрази. При відсутності єднального спо­лучника кожен з таких компонентів займає власну синтаксичну пози­цію: Погляд доповідача був сприйнятий всіма відрази: Хлопчик спав надзвичайно довго без снів: Тайворонські жили, хоча і в маленькій і тісній квартирі, але по-сімейному затишно/Тайворонські жили по­сімейному затишно, хоча і в маленькій і тісній квартирі (О. Ту­ринський). Зрідка сурядним зв’язком можуть об’єднуватися головний і другорядний члени речення: Пехто з учених і часто вели дискусію про диглосію (3 журн.). На думку О. М. Пєшковського, принцип одно­рідності тут зберігається, оскільки для сурядності різнойменних членів речення необхідна та сама семантична основа, та чи інша смислова єдність [Пешковский 1956, с. 442-443]. Об’єднувальним компонентом при цьому є роль таких слів у змісті висловлення і в його комуніка­тивній організації. Неоднорідні, але сурядні члени, як правило, ма­ють різне морфологічне вираження.

З проблемою ряду пов’язана безпосередньо традиційна проблема однорідних членів речення, що при всьому своєму неодновимірному тлумаченні набула певної узвичаєності.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.