4) уточнення; 5) включення. Ряд характеризується зовнішніми і внутрі­шніми зв’язками паралельних членів. Зовнішні зв’язки членів ряду по­лягають у тому, що його складники формально не залежать один від одного, але об’єднані яким-небудь спільним відношенням до третього, причому це відношення не обов’язково виступає семантично однаковим.

З граматичного погляду найбільш відчутно ознака ряду як конст­рукції виявляється в умовах співпідпорядкування, коли дві або більше словоформи підпорядковані тому самому слову і таким чином перебу­вають на одному рівні у схемі синтаксичної залежності: Хлопчик пише красиво, але з помилками. Співпідпорядковані словоформи виступа­ють як взаємозамінні члени (синтаксичні дублери): пропуск будь-яко- го з них зумовлює зміну змісту, але не впливає на зміну граматичного зв’язку у синтаксичній структурі: Коми і коли він розповідав про це? Ні з ким, навіть із сестрою, вона не дружила (М. Стельмах). Складни­ки ряду не виявляють взаємозаміни у позиції підмета, пропуск одного з них інколи є неможливим: Любов і дружба завжди цінуватимуться в народі (граматична форма множини цінуватимуться засвідчує відне­сення присудка до всіх компонентів ряду, а не до одного з них зокре­ма). Ця особливість часто підтверджується лексичною семантикою дієслова-присудка: Брат і сестра посварилися: Хлопець і дівчина зу- стрілися Ірозличилися) та ін.

Члени ряду не мають морфологічних обмежень. Утворювати ряд можуть усі повнозначні частини мови. Взаємна незалежність, спільна віднесеність або однакова синтаксична позиція — лише умова для утво­рення рядів, але сама конструкція виникає тільки за наявності внут­рішнього синтаксичного зв’язку — зв’язку між словоформами, який виражається службовим словом (сполучником чи його еквівалентом) або відповідною інтонацією. Співпідпорядковані словоформи, позбав­лені показника їх взаємного зв’язку, ряду не утворюють: Ми довго мовчки відступали (О. Гончар). У таких випадках інтонація виступає вирішальним граматичним показником. Саме з нею пов’язане тонке, але важливе граматичне розрізнення однорідних та неоднорідних означень. Останні не утворюють рядів, хоча і стосуються спільного означуваного: По небу пливли темні важкі хмари, погрожуючи без­кінечним, осіннім дощем/По небу пливли темні, важкі хмари, погро­жуючи безкінечним осіннім дощем.

Відношення між членами ряду бувають двох типів: нульовими (суто граматичними) або семантично насиченими. Відношення першого типу зводяться до вираження синтаксичної еквівалентності, однофункціо-

З-поміж внутрішньорядних відношень наявні такі, які не можуть бути прямо протиставлені основним семантичним типам. Такими ви­ступають градаційні і приєднувальні відношення. Це вторинні значен­ня, які накладаються на єднальні, розділові, протиставні. Градацій- ними називають відношення, що виражаються сполучниками не тільки… але й, якщо не… то, не те щоб… а, не те що… а і т. д.: Я так бачу, що скоро не те шо посібників, а взагалі ніякої книжки не буде (З газ.). Приєднувальні відношення виражають додаткові значення і реа­лізуються переважно сполучниками і притому, а то і, а може тощо: У лісі багато росло дубів, а також ялин (3 підр.); Уже надовго, а може бити і ніколи, не буде в його житті довго очікуваної стрічі із сест­рою (В. Підмогильний).

Структуру ряду утворюють: потенційна кількість членів ряду, їх по­рядок, обов’язковість / необов’язковість рівнорядності членів, формаль­ний склад сполучників, їх місце. Унаслідок цього розрізняють ряди 1) відкриті і 2) закриті. Ряд з «нульовими» внутрішньорядними відно­шеннями, де кількість членів у принципі не обмежена, називається відкритим рядом. Ряд, кількість членів якого обмежена значенням спо­лучника, називають закритим: Вираз обличчя Остапа після смерті сестри був завжди більш серйозний, ніж веселий (В. Підмогильний). Закритий ряд відрізняється від відкритого не просто кількістю членів, а характером їх взаємного відношення. Свобода розташування членів закритого ряду не абсолютна, порядок їх частин є значущим: другий член відноситься до першого не так, як перший до другого, тобто позиції до сполучника і після сполучника виступають семантично закріплени­ми. Спеціальними показниками внутрішньорядного відношення висту­пають двомісні сполучники типу не стільки… скільки, скоріше… ніж: Ще мить — і Остап подав батькові руку на прощання, не стільки з поваги, скільки з обов’язки (В. Підмогильний). Протилежний принцип діє при сполучниках із повторюваними елементами: і…і, ні… ні, або… або, не то… не то, чи то… чи то. Однакові частини сполучника, що стоять перед кожним членом, підкреслюють їх тотожну роль у складі ряду: перший стосується другого так само, як другий першого. Це принцип відкритого ряду: Посоловів од співи сад, і од солов’їв, і од надсад. І од самотньої свічі, і од жалких зірок вночі (В. Стус).

В українській мові наявні два типи конструкцій, що істотно відрізня­ються за характером внутрішньорядних відношень: 1) ряди з одно­рідними членами і 2) ряди з відношеннями пояснення-уточнення. Су­рядним зв’язком пов’язуються, як правило, однорідні члени, що займа-

Значення наслідку, висновку, мотивування створюється за допомо­гою службових слів (уточнювачів): значить, стало бути, тому, а зна­чення умовно-протиставне — за допомогою слів: все-таки, водночас, разом з тим та ін.: Скільки добрих людей я зустрічав у своєму жит­ті — просто доброзичливих, а значить наших (О. Вишня); Хлопець розповідав стривожено і все-таки захоплююче (М. Хвильовий). Син­таксична нерівноправність при відношеннях смислової залежності по­лягає в тому, що тут суворо розрізняються перший і другий члени: другий член відноситься до спільного члена опосередковано — через перший. Уточнювачі, супроводжуючи сполучник, розрізняють члени ряду за модально-оцінними значеннями і виступають засобом вира­ження семантики внутрішньорядних відношень. їх реалізації підпо­рядковані: 1) переважно акцентувальні частки: навіть, саме, просто, також, теж, все ж, все-таки таін.; 2) спеціальні службові слова (інко­ли в граматиках вони відносяться до розряду «вставних»): головне, головним чином, тим більше, більше всього, особливо, перш за все, нарешті, по-перше, по-друге, взагалі, крайньою мірою, в крайньому випадку, значить і т. д.; 3) модальні слова: здається, очевидно, мож­ливо, може бути, а також предикативні одиниці з модальною функ­