Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Наталя Ковальова — СИНТАКСИЧНІ ФОРМИ ОДНОСУБ’ЄКТНИХ І ДВОСУБ’ЄКТНИХ ДОПУСТОВИХ РЕЧЕНЬ

Стаття продовжує дослідження автора семантики односуб’єктних та двосуб’єктних допустових
речень. В ній розглянуті синтаксичні форми, як вираження семантичної структури, в якій присутні
семантичні компоненти – суб’єкт, предикат і об’єкт.
Ключові слова: допустове речення, синтаксичні форми, суб’єкт, предикат.

Як і будь-яка семантико-синтаксична категорія, допустовість має відповідний комплекс
екстралінгвістичних і лінгвістичних засобів формування й вираження в мові. Дослідження допустовості на
матеріалі різних функціональних стилів вимагає детального розгляду лексико-граматичних засобів її вираження
– загальних і специфічних для кожного конкретного стилю. Причому той факт, що за наявності дослідницьких
робіт у цій галузі допустовість все ще залишається об’єктом пильної уваги лінгвістів, свідчить про те, що ця
проблема досліджена ще далеко не повністю. Останнє значною мірою мотивується тим, що допустовість, як
ніяка інша категорійна величина, корелює з причиною, наслідком, умовою, виступаючи вершиною заперечення
за певної умови – реалізованої чи не реалізованої. Особливою постає значущість допустовості у наукових
текстах, в яких вона виступає функціонально навантаженою в силу постійного врахування передумов (реальних
// ірреальних) реалізації певної дії, вияву стану та ін. Простеження закономірностей внутрішньореченнєвого
вияву семантики допустовості та встановлення різноманітних її функціональних типів є надзвичайно важливим,
тому що розкриває механізми структурування думки, регулярності виникнення певних умов як таких. Все це
зумовлює актуальність дослідження.
Аналіз лінгвістичних робіт виявив, що на рівні речення формування допустовості розглядалося різними
авторами як результат співвідношення окремих його частин (підрядної і головної – у простому допустовому
реченні або окремих речень – у складнопідрядному). Синтаксичний підхід до дослідження загальної допустової
семантики зумовив і відповідні пошуки смислових відношень між окремими частинами простого речення або
проміж простих речень – у складному. Описуючи свій підхід до складного допустового речення і розглядаючи
його як єдину семантико-синтаксичну одиницю, Т.Г.Печєнкіна зауважує: «При аналізі допустовості у
складному реченні ми виходимо з теоретичного положення, згідно з яким частини складного речення
розглядаються не як окремі речення, а як елементи єдиної предикативної одиниці» [Печенкіна 1976, с. 5].
А.В.Богомолова, аналізуючи допустові конструкції зі сполучником хоч (хоча), виходить з розуміння допустових
відношень як «таких семантико-синтаксичних відношень, при яких у головному реченні – на противагу основі
допустового додаткового речення – міститься незвичайний, несподіваний (іноді протилежний) очікуваному
результат, викликаний наявністю вирішальної перевершувальної основи» [Богомолова 1955, с. 9]. І.І.Слинько,
Н.В.Гуйванюк та М.Ф.Кобилянська обґрунтовують власний підхід до визначення складнопідрядних допустових
речень: “Якщо в складнопідрядних умовних і причинових реченнях виражається пряма зумовленість, то в
допустових – зворотна зумовленість, тобто в підрядній частині повідомляється про підставу чи умову, всупереч
якій відбувається дія головної частини. Тому складнопідрядні допустові речення семантично пов’язані з
умовними і причиновими. Зворотна зумовленість пов’язана з поняттям про протиставлення. Звідси зв’язок
складнопідрядних допустових речень із складносурядними” [Слинько 1994, с. 560].
У нашому дослідженні враховано також положення про те, що речення формується на основі
предикативних відношень і що «значення предикативності, надаючи реченню специфічних граматичних
властивостей (модальність і час), формує речення як граматичну одиницю», а значення відношень між
суб’єктом і предикатом формує смислове підґрунтя речення [Воронина 1976, с. 9]. Крім того, синтаксичні
конструкції будь-якого речення, у тому числі і допустового, розглядаються як форми вираження семантичної
структури, в якій ми виділяємо семантичні компоненти – суб’єкт, предикат і об’єкт. За складом семантичних
компонентів розрізняються компонентні схеми речень, що включають: один суб’єкт, два предикати й один або
два об’єкти – односуб’єктні допустові речення; два суб’єкти, два предикати і один або два об’єкти – двосуб’єктні
допустові речення; два предикати й один або два об’єкти – безсуб’єктні допустові речення. Критерієм
розмежування двосуб’єктних й односуб’єктних допустових речень є семантичні зв’язки двох різних суб’єктів, які
присутні у двосуб’єктних реченнях і відсутні в односуб’єктних, а також різна природа співвідношень
предикатів. В односуб’єктних реченнях предикати характеризують один загальний суб’єкт як неоднорідне або
суперечливе поняття за його ознаками, діями, ознаками-діями, діями-ознаками або станом. Як відзначає
І.Є.Намакштанська, наявність одного загального для двох предикатів суб’єкта сприяє більш тісній їх взаємодії,
ніж це спостерігається у двосуб’єктних реченнях [Намакштанская 1980].
У двосуб’єктних реченнях кожний предикат спрямовується на характеристику свого суб’єкта — виникають
співвідношення як предикатів, так і суб’єктів. Допустовість же формується на основі взаємодії двох суб’єктно-
предикатних центрів — семантичних мікроструктур, що відображають у семантичному плані відношення між
© Ковальова Н.О., 2007 Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

271
двома явищами чи субстанціями об’єктивної (уявної) дійсності.
При дослідженні двосуб’єктних речень можливим стає виділення окремих семантичних корелятивних
груп смислових співвідношень суб’єктів, що окреслені такими типами: ціле і його частина (“монопольний
прибуток” – “велика частка монопольного прибутку”, “знання” – “знання наукової теорії”); різні вияви єдиного
цілого (“вага золотих монет при оберті” – “золоті монети на ринку”, “форми феодальної держави” – “класова
суть держави”, “кількісні характеристики предмета” – “суть предмета”) тощо.
Можливість класифікації співвідношень суб’єктів за їх змістовними зв’язками в реченні зумовлює
необхідність урахування їх при вивченні допустової семантики.
Не можна не відзначити й того факту, що вплив суб’єкта на структуру речення помітили дослідники, які
описують як допустові, так і інші семантичні відношення. Наприклад, дослідниця російського допустового
речення М.Ф.Воробйова при описі вживання прийменника незважаючи на і сполучника незважаючи на те, що
наводить групу складних і простих речень, об’єднаних наявністю в кожному з них одного суб’єкта дії
[Воробйова 1975]. Т.Г.Печєнкіна у своїх роботах виділяє групу злитих речень, у яку частково включено й
односуб’єктні структури. Але, на жаль, відсутність урахування компонентної схеми речення при дослідженні
допустовості призвела до об’єднання в одну групу конструкцій допустових речень й недопустових, у яких
допустовою є синтагма [Печенкина 1976]. Це було пізніше враховано у дослідженні І.Є.Намакштанської, де
опису підлягали тільки односуб’єктні допустові речення [Намакштанская 1980].
Аналіз нерозчленованих складнопідрядних речень з непередбачуваним необов’язковим виявом підрядної
предикативної допустової передбачає ґрунтовний розгляд шляхів формування односуб’єктних і двосуб’єктних
допустових речень, простеження їхньої функціональної перспективи та функціонально-семантичних різновидів
у текстах наукової тематики різних жанрів: науково-навчальний текст, науково-монографічний текст, науково-
популярний текст, текст-огляд, текст-міркування тощо, що найбільш репрезентативно окреслюють сучасні
суспільні жанри. Вибір матеріалу для аналізу зумовлений певними відмінностями між односуб′єктними і
двосуб′єктними реченнями, які полягають у ряді некорелятивних вимірів:
1) якщо допустові речення з одним суб’єктом відображають відношення між ознаками або діями цього
суб’єкта, то допустові речення з двома суб’єктами фіксують відношення між ознаками або діями двох різних
суб’єктів;
2) синтаксичне вираження допустового речення з одним спільним суб’єктом або двома різними має свої
характерні особливості — зокрема, тільки структура з одним суб’єктом може бути репрезентована допустовими
реченнями з дієприслівниковими і дієприкметниковими зворотами;
3) допустові речення з одним і двома суб’єктами можуть мати спільні й індивідуальні семантичні типи
значень;
4) односуб’єктні і двосуб’єктні допустові речення мають різні функціональні семантичні схеми, оскільки
суб’єкт односуб’єктного речення завжди двофункціональний, тоді як суб’єкти двосуб’єктного речення –
однофункціональні;
5) лексичне вираження односуб’єктних і двосуб’єктних речень також має свої відмінні особливості.
Зокрема, тільки у двосуб’єктних реченнях виділяються корелятивні пари суб’єктної лексики. Односуб’єктні
речення, порівняно з двосуб’єктними, характеризуються більш тісним зв’язком співвідносних пар предикатної
лексики.
Обмежуючи дослідження допустових відношень описом односуб’єктних та двосуб’єктних речень (не
беручи до уваги вираження допустовості на рівні синтагми та НФЄ), ми водночас передбачаємо, що
формування допустовості має ряд спільних характеристик як для однієї групи речень – односуб’єктних, так і
для іншої – двосуб’єктних.
Односуб’єктні семантичні структури можуть експлікуватися простими і складними реченнями, що
включають до свого складу на змістовому рівні:
а) як мінімум – один семантичний суб’єкт і два характеризуючих його семантичних предикати
(односуб’єктні речення):
Незважаючи на однобічність, тривалий час – аж до XIX ст.- такі концепції були прогресивними
[Надольний 1999, с. 381];
б) як максимум – один семантичний суб’єкт, два предикати й один або два семантичні об’єкти
(односуб’єктні речення):
Великобританія, хоч і перемогла у другій світовій війні фашистську Німеччину, зберегти могутню
імперію вже не мала сил, розвалилася, що було природно, закономірно [Лановик 1999, с. 211];
Двосуб’єктні семантичні структури репрезентовані синтаксичними конструкціями простих і складних
речень, що включають на змістовому рівні:
в) два семантичні суб’єкти та два предикати (двосуб’єктні речення):
Однак, незважаючи на складні умови Визвольної війни середини XVII ст., фінанси України в цілому були
добре організовані [Лановик 1999, с. 448];
г) як максимум два семантичні суб’єкти, два предикати та один або декілька об’єктів (двосуб’єктні ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

272
речення):
Ці та інші ідеї лежать в основі розвитку сучасної соціальної педагогіки, хоча її зміст і функції дотепер
остаточно не визначені [Лукашевич1999, с. 244].
Синтаксичні форми односуб’єктного та двосуб’єктного речення в українській науковій мові реалізуються:
1) простими реченнями з допустовими прийменниками і займенниковими сполученнями:
Радянська філософія в цілому, як правило, «теоретично» обґрунтовувала вже здійснене, незважаючи на
його придатність, розумність і необхідність, коментувала «історичні» рішення з’їздів і пленумів ЦК партії в
плані їх апологетики [Надольний 1999, с. 268],
Але, незважаючи на наявність багатьох факторів, що сприяють розрізненню істини та заблудження,
саме практика з притаманною їй універсальністю та різноманітністю проявів є єдиним достовірним
критерієм істини [Надольний 1999, с.291],
Всупереч положенням Городельської унії литовські та «руські» феодали обрали без згоди польського
короля великим князем литовським Свидригайла [Сумма 1998, с. 227],
Попри все своє українство, він був таки чільним будівничим Російської імперії, і якраз до нього ставився
молодий Гоголь з неабияким пієтетом [Луцкий 1998, с. 117],
Хоч би яким було їхнє мінове відношення, його завжди можна виразити рівнянням, в котрому дана
кількість пшениці прирівнюється до певної кількості заліза […] [Надольний 1999, с. 256];
2) простими реченнями з недопустовими прийменниками і прийменниковими сполученнями:
При майже стабільній кількості робітників, зайнятих у залізорудній промисловості, видобуток залізної
руди в 1916р. скоротився проти 1913р. на 21%, а в 1917р. – майже вдвічі (на 46,2%) [Лановик 1999, с. 597];
3) простими реченнями з дієприкметниковими зворотами:
Досить докладно складений і ретельно обговорений, цей план не був втілений у життя [Лановик 1999,
с. 621];
4) простими реченнями з дієприслівниковими зворотами:
Нехтуючи ними, окремі ткачі, чоботарі й інші майстри дедалі частіше послуговувалися в своїх
майстернях працею вільних наймитів [Борисенко 1998, с. 265];
5) складними реченнями з допустовими сполучниками:
Козацтво, хоч і жило на підвідомчій Польщі території, але досить часто проводило самостійно
зовнішню політику [Борисенко 1998, с. 150].
Саме останнє – відносна самостійність – забезпечує величезне різноманіття соціальних систем у
суспільстві, в тому числі значні відмінності між ними в межах одного і того ж типу систем, хай то буде
організація, сім’я, поселення тощо [Лукашевич 1999, с. 142];
6) складними реченнями з недопустовими сполучниками або сполученнями з ними:
Бо якщо предмет перебуває в даній системі у спокої, то по відношенню до іншої системи він
знаходиться у русі [Надольний 1999, с. 260].
В багатьох творах Куліш щиро схиляється перед Спасителем, однак гостро критикує сучасну йому
офіційну церкву [Сумма 1998, с. 230].
Понад чотириста років минуло відтоді, як Галілей винайшов прилад для вимірювання температури –
термоскоп (газовий термометр), а вчені й досі вивчають це явище [Колотило 1999, с. 97].
Хімічна реакція цього процесу на вигляд надзвичайно проста N2+3H2→2NH3+92KJ, але саме вона є
прикладом того, як людство завдяки науковому пошуку вирішує сучасні глобальні проблеми [Колотило 1999, с.
266].
Поняття екосистеми близьке до поняття біогеоценозу, але є більш загальним [Колотило 1999, с. 171].
Аналіз матеріалу засвідчив, що при всій різноманітності синтаксичних форм односуб’єктного та
двосуб’єктного допустового речення, всі вони на семантичному рівні включають спільні семантичні
компоненти: один суб’єкт, два предикати і один або два об’єкти (односуб’єктні), два суб’єкти, два предикати й
один, два і більше об’єктів (двосуб’єктні). Це спостереження дозволяє зробити висновок про те, що синтаксична
організація допустового речення, різновиди його синтаксичних форм не можуть бути початком дослідження
його семантичної структури, оскільки є формою мовної реалізації значення речення.

Література
Богомолова 1955: Богомолова А.В. Уступительные конструкции с союзом хотя (хоть) в современном
русском литературном языке: Автореф. … канд. филол. наук. – Л., 1955. – 18 с.
Воробьёва 1975: Воробьёва Г.Ф. Употребление предлогов при выражении значения уступки в простом
предложении.// Русский язык за рубежом. – 1975. – №3. – С.73-76.
Воронина 1976: Воронина Д.Д. О функции и значении семантического субъекта в строе русского
предложения: Автореф. … канд. филол. наук. – М., 1976. – 24 с.
Намакштанская 1980: Намакштанская И.Е. Семантическая структура односубъектного уступительного
предложения в современном русском языке: Дис. … канд. филол. наук. – М., 1980. – 170 с.
Печенкина 1976: Печенкина Т.Г. Синтаксическая категория уступительности и формы её выражения в Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

273
русском литературном языке 2-й половины 19 века: Автореф. дисс. … канд. филол. наук. – Л., 1976. – 20 с.
Слинько 1994: Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська А. А. Синтаксис сучасної української мови.
Проблемні питання. – К.: Вища школа, 1994. – 670 с.

Джерела
Борисенко 1998: Борисенко В.И. Курс української історії: З найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.:
Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1998. – 616с.
Колотило 1999: Колотило Д.М. Екологія і економіка: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 368с.
Лановик 1999: Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу:
Підручник/ За ред. Б.Д.Плановика. – К.: Ікар, 1999. – 737 с.
Лукашевич 1999: Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навчальний
посібник. – К.: МАУП, 1999. – 344 с.
Луцький 1998: Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком / Ред. рада: В.О.Шевчук та ін. – К.: Час, 1998. –
255с.
Надольний 1999: Філософія: Навчальний посібник / І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко, І.В.Бойченко та
ін. / За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 1999. – 624 с.
Сумма 1998: Сумма Віра. Біблія і українська література: Навчальний посібник. – К.: Освіта, 1998. – 400с.

The article continues author’s research on semantic one-subject and two-subject concessive sentences. It deals
with different syntactical forms used in semantic structure of the sentence and comprising semantic components –
subject, predicate and object.
Keywords: concessive sentence, syntactical forms, subject, object, predicate.
Надійшла до редакції 28 вересня 2006 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.