4.4. Однорідні члени речення

Проблема однорідних членів речення у традиційній граматиці роз­в’язувалася без суттєвого порушення закономірності співвідношення речення і судження. Тому логічно обґрунтованим постав термін «злиті речення », під яким мались на увазі саме однорідні члени речення. Уперше у цьому розумінні термін «злиті речення» використав М. І. Греч [Греч 1834, с. 371], який стверджував: «Головні і другорядні частини двох

 

558


Синтаксис


або більше речень… можуть складатися між собою, тобто зливатися в одне для показу однакового або рівноправного відношення різних по­нять, які становлять їх» [Там само, с. 371]. При цьому наголошуєть­ся, що такого типу елементи повинні характеризуватися однаковим частиномовним вираженням, перебувати в однаковому числі та відмінку або часі. О. X. Востоков відносить речення з однорідними членами до розряду складних [Востоков 1835, с. 43]. Розвиваючи погляд М. І. Гре- ча, Ф. І. Вуслаєв речення з однорідними компонентами вважає злити­ми, підкреслюючи, що «підмети, присудки, слова означальні, додат­кові та обставини, які ускладнилися таким чином від злиття речень, називаються злитими на противагу простим. Наприклад, у реченні Солнце светипг підмет простий, а в реченні Солнце и луна светят підмет злитий» [Буслаев, 1959, с. 43]. Уперше в русистиці відмовляється від терміна «стягнені речення», або «злиті речення», Д. М. Овсянико- Куликовський, який, однак, не запроваджує іншого терміна, не веде мови про однорідні члени речення як особливу синтаксичну катего­рію. В одному випадку він називає їх «одинакові частини речення» [Овсянико-Куликовский 1912, с. 271], а в іншому — «рівнозначнічас­тини всередині речення» [Там само, с. 273].

Констатуючи непослідовну аргументованість терміна «стягнені ре­чення», О. М. Пєшковський розглядає специфіку таких елементів у розділі про просте речення. Подібний сумнів у доцільності поняття «стягнені речення » висловлював О. О. Шахматов, але при самому аналізі сурядних елементів простого ускладненого речення він використовує поняття «стягнений підмет», «стягнений присудок», «стягнені озна­чення», «стягнені односкладні речення» [Шахматов 1941, с. 48, 131, 164, 234, 300]. Від О. М. Пєшковського бере початок врахування не тільки речової подібності однорідних членів речення, але і їх грама­тичної тотожності. Водночас О. М. Пєшковський уперше в лінгвістичній науці вводить термін «однорідні члени речення», під якими маються на увазі члени речення, «що поєднані або могли б бути без зміни гра­матичного смислу з’єднані сполучниками» [Пешковский 1956, с. 406]. Наріжним каменем тлумачення визнається можливість використання сполучника, водночас залишаються без уваги особливі семантико-син- таксичні функції однорідних членів речення.

В україністиці окремі лінгвісти однорідні члени називали одноряд­ними на тій підставі, що вони пов’язані сурядним зв’язком і станов­лять елементи одного смислового ряду [Сімович 1919; Синявський 1931, с. 31-201].

У сучасному тлумаченні значна увага при визначенні особливостей однорідних членів речення звертається на закономірності їх поєднан­ня. Так, Н. С. Валгіна констатує: «Щоб стати однорідними, члени речення повинні опинитися в сурядному ряду, тобто вступити один з одним в синтаксичні відношення перелічувальні, зіставно-протиставні чи розділові, а це можливо за логічної однозначності сполучуваних слів і їх лексичної зіставлюваності» [Валгина 1973, с. 222]. Звідси робиться визначальний висновок про те, що однорідними виступають

 

Розділ IX. Синтаксис ускладненого речення


559


члени речення, «пов’язані сурядними відношеннями, які визначають однаковість їх синтаксичної позиції в реченні» [Там само, с. 220]. По­няття про однорідні члени речення не фігурує в академічній граматиці російської мови за 1970 рік, а в останній граматиці російської мови (1980 р.) це поняття використовується непослідовно, та й воно по суті замінено концептуальним визначенням ряду (див. також монографію Г. Ф. Прияткіної). Словоформи ряду займають однакову синтаксичну позицію та об’єднані сурядним зв’язком.

Логічною видається акцентація співвідношення трьох понять: «ряду», «сурядності» та «однорідності», що інколи піддається критиці [Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994, с. 298]. Якщо враховувати багатоаспектність реченнєвої структури, то чітко простежується коре­лятивність сурядності з напрямами реалізації синтаксичних зв’язків та їх формальних виявів, однорідності — із закономірностями фор- мально-граматичної будови речення, ряду — з тенденціями побудови синтаксичних конструкцій. Поза всяким сумнівом, поняття ряду знач­но ємніше від понять однорідності, сурядності, вони перетинаються тільки в одному з виявів ряду — типових виявах синтаксичних по­зицій та однаковій їх семантичній репрезентації, в усіх інших випад­ках (неоднорідні члени речення, але такі, що зорганізовані сурядним зв’язком; пояснювальні, уточнювальні, включувальні відношення) ряд не корелює з поняттям однорідності [Прияткина 1990, с. 44-87].

Проблемним на сьогодні залишається тлумачення обсягів одно­рідності. Ряд лінгвістів вважає, що однорідними можуть бути будь- які члени речення — головні і другорядні (поширювальні). Інші вчені схиляються до думки, що однорідними не можуть бути присудки, ос­кільки їм притаманна конститутивна функція (В. А. Бєлошапкова, подібний погляд обстоює Н. Ю. Шведова та ін.). Ще інші вчені шука­ють компроміси. Так, Н. С. Валгіна відстоює думку, що всі речення з кількома присудками можна поділити на три основних різновиди:

1)  прості речення з однорідними присудками (Якось вночі грізно зітхну­ла і грохнула Нева (К. Паустовський)); 2) речення з більш самостійни­ми присудками (Зранку ще дванадцять середняків, одумавшись за ніч, принесли заяви, пригнали худобу (М. Шолохов)); 3) складні речення (З гілок весело крапотіла, а з дахів бігла вода (Л. Толстой); Він пом’яв у руці чорний картуз, потім сів, (К. Паустовський)) [Валгина 1973, с. 228]). Розглядаючи критику такого підходу до кваліфікації речень з кількома присудками, вміщену в наукових працях Н. Ю. Шведової [Русская 1980, с. 461], окремі лінгвісти констатують, що при визна­ченні однорідності/неоднорідності членів речення слід брати до уваги те, що виразниками предикативності виступають модальність, темпо- ральність і персональність [Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994, с. 300]. Врахування категорійної семантики персональності уможлив­лює кваліфікацію 1.1. Слиньком, Н. В. Гуйванюк та М. Ф. Кобилянсь- кою речень із кількома підметами, присудками як «потенційно склад­них, напівскладних» [Там само, с. 300]. Водночас наголошується, що «при цьому слід говорити про перехідний характер таких висловлю­

 

560


Синтаксис


вань, у яких є кілька компонентів рівня предикативної основи, тобто кілька підметів чи присудків», наприклад: Це кличуть рани наших міст суворих, і чорний попіл погорілих сіл, і вигіль хат, і нив змерт­вілих порох, і скровлена земля святих могил (М. Бажан); Тракто­рист скуитив козячу ніжку, курить, слиха в небі голосок (А. Ма­лишко).

Речення з кількома поширювальними членами не можуть вважати­ся напівскладними, бо повторення поширювача не означає наявності кількох предикативних основ, пор.: Як шумить, цвіте моя країна від зусиль дочок, синів своїх (В. Сосюра) — Від зусиль дочок сво­їх. — Від зусиль синів своїх. Тому, на думку дослідників, цілком ло­гічним постає висновок про те, що «двоядерні речення з сурядними рядами можуть бути напівскладні, тобто із «стягненими» підметами чи присудками, і ускладненими, тобто із «стягненими» поширюючими членами» [Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994, с. 300]. Такий ком­промісний варіант постає дещо некоректним, оскільки носієм усіх кон­ститутивних ознак речення на семантико-синтаксичному рівні є при- судок-предикат, лівобічна позиція при якому (позиція суб’єкта стану, дії, процесу, якості та ін.) може бути формально заповненою і фор­мально незаповненою. Тому, поза всяким сумнівом, конструкція, у якій наявні кілька присудків і при цьому кожен із них характери­зується власним інвентарем залежних компонентів, виступає склад­ною, пор.: Осінь розкидала навкруги сріблясті вінки павутиння, роз­пинала білі повісила на червонім листі каштанів, обмотивала ніжним волокном гостру кільчасту стерню, вишивала шовковою мережкою зелень трави, пряла довгі нитки на кужелі лип, заплітала ясні коси на вербах і березах, висмикувала тонкі мотузки з кучерявої пряжі, розвішувала легкі сіті над шляхами (Б.-І. Антонич). При цьому ок­ремі компоненти такої конструкції можуть парцелюватися: Навпаки, життя заплітає нас у складний коловорот вражень та подій, веде на перехресні стежки колишнього, сучасного та прийдешнього, кажероз- бирати нам поплутані сліди минулого, пізнавати заслонені дорого­вкази теперішнього й відчитувати нечіткі знаки майбутнього. Кла­де нам перед очі нерозбірну мережку, ускладнює кожне найпростіше, найзвичайніше явище, заслонює мерехтливими змінними брижами таємну тривку глибину, показиє в нутрі кожної речі незбагненну за­гадку й лишає нас самотужки (Б.-І. Антонич) та ін. Подібні явища спостерігаються і в конструкціях з односкладними реченнями: Веш­таємося бездумно по кімнаті, сновигаємо без цілі вулицями, придив­ляємося довго на вітрини й нічого не бачимо, поштовхуємо ліктями прохожих, ходимо неправильною стороною, крижляємо тими самими хідниками, повертаємо мимохіть до тих самих місць, переходимо без потреби з одного боку на протилежний, підглядаємо ненароком, без- важливо, без власної волі вуличну метушню, хоч по правді не ціка­вить нас, не займає нашої уваги, є зовсім і зовсім байдужа (В.-1. Анто­нич) ; Стикаємо жменями в порожнечу, вивалюємо неіснуючі двері, здо- биваємо иявні фортеці, причалюємо до несправжніх пристаней, сіємо

 

РОЗДІЛ IX. Синтаксис ускладненого речення


561


зерно на воді, різьбимо статуї з льоду, підписиємо свої прізвища на каменях, митих дощем (Б.-І. Антонич) тощо.

При аналізі однорідності суттєвим постає з’ясування смислових сто­сунків між однорідними компонентами, що виступає можливим за умови врахування семантико-синтаксичного навантаження сурядного сполучника. Усі різновиди смислових відношень можна згрупувати в основні три групи г— протиставні, розділові та єднальні, при цьому останній тип охоплює кілька різновидів: приєднувальні, обмежувальні, компенсувальні, зіставлювальні тощо (див.: [Кулик 1965, с. 132-136; Сімович 1919, с. 411-462]. В окремих наукових монографіях, академіч­них граматиках, навчальних посібниках здійснюється спроба розме­жувати власне-сурядні та пояснювальні відношення [Русская 1980, с. 168] на тій підставі, що пояснювальні відношення значною мірою наближені до підрядних, що виявляється у відносній смисловій за­лежності одного члена ряду від іншого, хоча при цьому повністю відсут­ня формальна залежність. Пояснювальні відношення диференціюють­ся на власне-пояснювальні, включувальні та уточнювальні. При всій привабливості такого підходу слід констатувати, що пояснювальні відно­шення становлять один з різновидів перехідних площин між сурядні­стю і підрядністю. У лінгвістиці відома спроба розглядати такого типу складносурядні речення як синкретичні (І. Р. Вихованець). Видається доцільним аналіз цього типу відношень у межах сурядних, оскільки вони репрезентують рівноправність компонентів та їх відносну струк­турну автономність*.

4.4.1.  Смислові відношення між однорідними компонентами. Між

однорідними членами речення можуть встановлюватися такі основні типи семантико-синтаксичних відношень: 1) єднальні, 2) зіставно-про- тиставні, 3) розділові, 4) приєднувальні, 5) пояснювальні. О. Г. Руднєв вирізняє поряд із названими також допустові відношення, під якими має на увазі такі семантико-синтаксичні відношення, що виникають унаслідок використання парних сполучникових елементів типу хоч/ хоча … але, але … хоч/хоча або одиничного сполучника допустовості хоч/хоча, хай/нехай: Непередбачені, хоча прогнозовані події зовсім збили мене (О. Гончар); Попереду нас чекала, хоча і недовга, але важка

«Не виступають однорідними: 1) повторювані слова, що вживають­ся в реченні зі спеціальною стилістичною метою — підкреслення кількості предметів, тривалості перебігу дії, вираження експресивності, емоційності. Такі структури виступають одним членом речення: Усе дозволено! Все можна! А десь на дні у глибині хтось тижитьжиоить- ся тривожно: «Минають дні, минають дні» (В. Еллан); 2) повторю­вані однакові форми, що об’єднуються частками не, так: так не так, читати так читати, хоч не хоч тощо; 3) сполучення з двох дієслів, одне з яких виступає лексично неповнозначним (такі утворення є стиліс­тично марковані і належать до усно-розмовного стилю): візьму та й піду; піду та й подивлюся; 4) стійкі сполучення з парними сполучника­ми: ні те ні се, і сміх і гріх, ні слуху ні духу (у таких випадках кома не ставиться).

 

562


Синтаксис


дорога (В. Легший). Очевидно, цілком логічним у таких випадках є вста­новлення основного значення, яке може супроводжуватися різними відтінками (у першому реченні — це відокремлений зворот, ускладне­ний допустовою семантикою; у другому — протиставне відношення, що також поєднується з відтінком семантики допусту).

4.4.1.1 .Єднальні відношення. Єднальні відношення охоплюють різні відтінки смислових стосунків між однорідними членами, з-поміж яких слід вирізняти єднально-перелічувальні, власне-єднальні, єднально- видільні (перелічувально-видільні), єднально-розподільні (перелічуваль- но-розподільні), єднально-порівняльні, єднально-градаційні (за допо­могою парних сполучників не тільки… а (але), не лише … а (але) й, як… так), єднально-зіставлювальні: Оце і є Вітчизна шастя й волі, країна слави, подвигів, краси… (О. Гончар); Кожним словом, кожним променем, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що ім’я їй — Леся Українка (О. Гончар); Та, на щастя, Я чую і землю, і квітки. І трави, і дерева… То я проростаю (М. Сингаївський); А ще провадить школа весняні свята птахів і квітів, день сінокоси і пер­шого снопа, свято першого хліба… (І. Цюпа); Матері й батьки уваж­но слухали Василя Олександровича… Він говорив і як лікар, і як пси­холог. і як педагог (І. Цюпа); Ані при хатньоми багатті привітному. ні на землі, ні в пеклі, ні в раю Він не забув своєї Беатріче (Леся Українка); Він приніс до матері не тільки гостиниі. а й свою любов (М. Івченко); Не так мене це турбує, як тебе (А. Яна); Не лише ичні. а й ичитель захопилися спогадами ветерана.

Відношення єднальності між однорідними членами речення можуть реалізовуватися і за допомогою сполучників сурядності — єднальних, і без сполучників. Найчастотнішим у вжитку виступає сполучник і, який може бути поодиноким і повторюваним. Повторюваність витво­рює ознаку незакінченості того чи іншого ряду однорідних членів ре­чення, а поодинокий ужиток сполучника і наголошує, що ряд закін­чився, незважаючи на те, чи він з’єднує два компоненти, чи вживаєть­ся тільки перед останнім: / на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлика. й твоя материнська любов (А. Малиш­ко); Школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують чотири культи: кильт Батьківщини, кильт людини, кильт книжки і кильт рідного слова (В. Сухомлинський).

Зіставно-протиставні відношення. Зіставно-протиставні відношення виражають об’єднання двох несумісних, протилежних, кон- трастно-несумісних однорідних членів речення. Такі однорідні компо­ненти утворюють замкнені ряди, їх однорідність постає всупереч ло­гічному значенню членів речення, оскільки «вони сприймаються як протилежні, взаємовиключаючі» [Сучасна 1994, с. 85]. Здебільшого зіставно-протиставні відношення виражаються за допомогою сполуч­ників а, але, зате, проте, однак, та (у значенні але) та ін., пор.: / вже починаєш не час цінцвати. а мить (Б. Олійник); Диплом — це свідчення не лише високих професійних знань, а____ й високої громадянськості, по­літичної зрілості фахівців (З газ.); Хлопець підійшов спочатку не до

 

РОЗЛІЛ IX. Синтаксис ускладненого речення


563


матері, а до батька (О. Слісаренко); А знизу, з-під палуби, лине сумна, неголосна, зате рідна, українська пісня (С. Плачинда) тощо.

4.4.1.3.     Розділові відношення. Розділові відношення виражають се­мантику роздільності, чергування, взаемовиключення понять. Вони реалізуються за допомогою сполучників або…або, чи…чи, не то…не то, чи то…чи то, то…то та ін., пор.: Не то вітер, не то дош раз по раз зривався з чорного виднокола (М. Пономаренко); Куплю незабаром хати чи квартири (Голос України. — 1997. — 11 вереснял: Чи то камінь, чи то змертвіле дерево лежали неподалік (Я. Гоян).

4.4.1.4.    Приєднувальні відношення. Приєднувальні відношення відоб­ражають особливості постання однорідних членів речення у процесі мовлення про ті чи ті речі, продовження ряду виникає як щось додат­кове. Приєднувальні відношення реалізуються за допомогою сполуч­ників і також, і так само, причому, також: Я почав працювати на заводі з натхненням і також з ентузіазмом та ін.

4.4.1.5.      Пояснювальні відношення. Пояснювальні відношення ви­ражають семантику пояснення поняття, вираженого попереднім чле­ном речення. Пояснювальні відношення реалізуються за допомогою сполучників тобто, цебто, себто, пор.: Я купив дешо поїсти, тобто хліба і дві консерви: Геологи все більше уваги приділяли верхньому шару ґрунту, оскільки сподівалися саме тут віднайти хоча б слабкі жили нафти, гази, тобто вартісних корисних копалин (Голос Украї­ни. — 1997. — 7 вересня).

4.4.2.               Однорідні означення. «Однорідні означення виражаються зви­чайно прикметниками тієї самої значеннєвої групи — якісними, віднос­ними або присвійними й характеризують предмет з погляду якоїсь однієї ознаки (кольору, розміру, матеріалу, зовнішності, приналеж­ності), наприклад: Маленька, кругленька, швидка і жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом, — вона здавалася русал­кою (Панас Мирний)» [Жовтобрюх 1984, с. 218]. Однорідними стають означення-прикметники різних значеннєвих груп, поєднуючись також з прикметниковими та дієприкметниковими словосполученнями, якщо всі ці означення разом створюють характеристику предмета під одним кутом зору: Зараз вона піде, й він знову лишиться сам … голодний, і цькований, і хворий… (І. Білик). Такі означення можуть виражатися прикметниками в поєднанні з поширеними неузгодженими означення­ми, порівняльними зворотами: Йому протуркотів вуха ширийдишею. чистий, як небесна зоря, юнакДіон, один з кращих Платанових учнів… (Ю. Мушкетик). Однорідними є два означення, друге з яких уточнює перше як його текстовий синонім: Я з початку мав намір дати книж­ку більш попилярни. пристипни для найширших кругів нашої суспіль­ності (М. Грушевський).

Однорідні прикладки різнобічно показують, ким або чим є предмет, виражений пояснюваним іменником або займенником. Маючи при собі власні означення, вони поглиблюють характеристику цього предмета: Хидожник-гиманіст. активний учасник руху за мир, за дружби між


народами, за взаєморозуміння між народами, він мав цілковите право

 

564


Синтаксис


сказати про себе: — Я належу людству (З преси, про О. Довженка). Для зв’язку поширених рядів однорідних прикладок, що являють собою інди­відуальні назви щодо пояснюваного іменника як загальної назви, вико­ристовується сполучник такий (а, -є, -і)… як: Козланюк-прозаїк нама­гався розвивати традиції таких визначних літописців, як Іван Фран­ко, Марко Черемшина, Василь Стефаник… (З газ.). Коли сполучник такі… як не ділиться на дві віддалені частини, досить коми перед ним, оскільки перед як кома у таких випадках є зайвою: Всій країні стали відомі імена дослідників граматичного ладу української мови, такі як: Євген Тимченко,Агатангел Кримський, ЛеонідБулаховський та ін. (З журн.).

4.4.3.  Питання про речення з кількома присудками. У сучасній лінгвістичній науці речення з кількома присудками здебільшого ква­ліфікують як складні: Вчора ввечері я приїхав до Києва і зупинився в одному з кращих готелів «Київ» (3 газ.); Там, на безкінечному Чу­мацькому Шляху, зриваються зоряні метелиці, мчать небесними про­сторами, потім гаснуть, розсипаються на дрібні золоті сніжинки і тоді вже спокійно виблискують на поламаному Волосожарі або на Возі, що повис серед неба закинутою каструлею (Б. Антоненко-Дави- дович); Отак, раз, на клечальній неділі, була Маруся у своєї подруги у_ дружках на весіллі і сиділа за столом (Г. Квітка-Основ’яненко); Но­вий, чарівний світ героїв, страждання за ідею, за правду починав роз­криватися перед їхніми очима й вабив своєю красою… (С. Васильчен­ко). Цей погляд має вагомі підстави. Його джерелом виступає реченнє- вотвірна функція присудка: якщо в реченні більше ніж один прису­док, то речення є поліпредикативним, оскільки в ньому кілька разів виражена категорія модальності та синтаксичного часу. Наявність у таких реченнях спільного підмета істотно відрізняє їх від «справжніх» складних як за конструктивними ознаками, так і за семантикою. О. М. Пєшковський наявність декількох присудків вважав діагностич­ним показником сполучення речень незалежно від того, спільний у них підмет чи ні. О. О. Шахматов відмежовував прості речення з одно­рідними членами від складних речень. З-поміж речень з однорідними присудками лінгвіст розрізняв: речення зі спільними об’єктними по­ширювачами (Друзі мене вимили, одягнули, нагодували і відправили в дорогу); обставинними (Я приїхав і вступив до університету вчити- ся) і речення, у яких кожен присудок характеризується наявністю влас­них другорядних членів (Хлопчик тихо сидів, дивився уважно на­вколо і ретельно все записивав: Тори підступають до самого моря, насторожено височать над водою (П. Загребельний); Дівча спинило­ся. розтулило рота, розширило оченята і на мент припинило плака­ти (Вал. Шевчук)). Такі речення О. 0. Шахматов схильний був вва­жати сполученням речень. Оскільки присудок виступає носієм пре­дикативних категорій, то він є ядром, ієрархічно вершинним ком­понентом речення. Це й дозволяє кваліфікувати речення з кількома присудками, кожен з яких характеризується наявністю власних дру­горядних членів речення, як поліпредикативні структури. Відмінність

 

РОЗДІЛ IX. Синтаксис ускладненого речення


565


таких речень від конструкцій з однорідними присудками полягає в тому, що у реченні з кількома присудками кожен центр характеризується влас­ним набором синтаксичних зв’язків та відповідним комплексом семан- тико-синтаксичних відношень, а в реченнях з однорідними присудками кожен компонент-присудок орієнтований на підмет і разом із ним утво­рює силове поле, яке тільки посилюється, насичується ознаками семан­тичної цілісності конструкції: Марійка співала і таниювала. а Настя сиділа і мовчала.

Є всі підстави виділити зі складу простих речень і складу складних речень речення з двома і більше предикатами при одному спільному суб’єкті, так звані «моносуб’єктні структури» (див.: [Черемисина 1976, с. 3-11]), до яких належать речення з підрядним і сурядним зв’язком: Остап сидів поночі у кімнаті і не запалював світло (В. Підмогиль- ний); Степан не пішов на заняття, оскільки почував себе недобре (В. Підмогильний); Я прийду, коли звільнюся. Такі структури з пов­ним правом можна кваліфікувати як перехідні. За всіма семантико- синтаксичними особливостями вони належать повністю до складних речень. Водночас на формально-граматичному рівні відсутність фор­мально вираженого підмета уможливлює їх віднесення до простих ускладнених речень. Слід зазначити, що речення з сурядними і підрядни­ми сполучниками не можуть належати до однієї множинності, оскіль­ки підрядний сполучник у переважній кількості випадків детермінує відповідний тип семантико-синтаксичних відношень поєднуваних ком­понентів, що за своїм виявом є самостійними предикативними части­нами. До речень з однорідними присудками слід відносити такі, що з’єднуються сурядним зв’язком або наближеним до нього безсполуч­никовим типом зв’язку, при цьому весь склад присудків характери­зується спільним набором другорядних членів речення: Яким любив і шанував жайворонків; Ми зустріли і провели друзів. Наявність залеж­них компонентів при кожному з присудків є діагностичним показником складності реченнєвої структури: В небі сіялися зірки й виблискували в темній, як криця, воді (С. Васильченко); Ішло по вулиці мале дівка, ішло собі та й плакало і мало залите сльозами лице. (Вал. Шевчук). Структури з підрядним типом зв’язку виражають залежність предика­тивних частин, і тому такі утворення належать до складних речень.

4.4.4. Однорідні додатки. Однорідні додатки показують кілька пред- метів-об’єктів дії і тим самим збагачують зміст речення, розширюють його смислове тло: Твори І. Франка захоплюють читача силою худож­нього слова, високою емоиійністю художніх образів, глибиною думки й почуття (3 газ.); Яким любив жайворонків, полиновий тлін, со­нячні дні й тишу (Вал. Шевчук); А вже хто був (у Києві. — А. 3.), то знає Братство на Подолі, знає ту високу з дзиґарками дзвіниию. му­ровану кругом о гради, ту п’ятиголову, пишно, з переднього лиця, роз­мальовану иеркву. тії високі кам’янииі по боках (П. Куліш); Ім’я з’єднує нас із батьківською хатою, рідною мовою і культурою, минулим і прийдешнім, з багатьма народами світи, з поезією слова (І. Вихова­нець) тощо.

 

566

 

Синтаксис

 

4.4.5. Однорідні обставини. Однорідні обставини утворюють ряди характеристики дії в одній площині або з різноманітних боків її пере­бігу: На північ, на південь, на захід, на схід над трупами вигуки вночі (Є. Плужник); Вчора і сьогодні, и місті і в селі поширювався дух Неза­лежності, дух Державності, вимріяної і вистражданої цілими поко­ліннями людей (3 газ.) та ін. Якщо однорідний ряд обставин утворюєть­ся із іменників однієї відмінкової форми з тим самим прийменником, прийменник може не повторюватися з метою міцнішого зв’язку у сло­восполученні: Подорожую по країнах, музеях, бібліотеках, виставках. театрах… (З газ.).

 

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.