Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Олена Шептуха — ОДНОСКЛАДНІ ОСОБОВІ РЕЧЕННЯ В ПУБЛІСТИЧНОМУ СТИЛІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

У статті розглянуто особливості функціонування односкладних особових речень у публіцистичному
стилі.
Ключові слова: односкладне особове речення, означено-особове речення, узагальнено-особове речення,
неозначено-особове речення.

Вивчення стилістичного функціонування різних синтаксичних структур української мови є актуальною
проблемою з точки зору їхньої недостатньої дослідженості. Серед інших питань, що потребують теоретичного
осмислення, на окрему увагу заслуговують означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові речення,
які виявляють специфіку використання в різних сферах мовленнєвої діяльності.
Граматичні ознаки та семантичні функції означено-особових, неозначено-особових та узагальнено-
особових речень висвітлювалися в науковій літературі (Н.А. Москаленко, П.С. Дудик, В.Д. Горяний). Однак
окремого вивчення функціонування односкладних конструкцій у різних функціональних стилях мови немає. Це
актуалізує дослідження таких структур.
Теорію односкладного речення вперше системно викладено у „Синтаксисе русского языка”
О.О. Шахматова [Шахматов А.А., 1941]. До О.О. Шахматова односкладні речення розглядалися як неповні.
Однак ще й тепер синтаксична сутність їх, як і характер стосунків із відповідними категоріями мислення,
витлумачується по-різному. Ще й досі граматичний центр односкладного речення – єдиний у ньому головний
член – нерідко кваліфікується то як присудок, то як підмет – під впливом його формальної тотожності з
названими головними членами у двоскладному речення. Але таке трактування, яке базується виключно на
морфологічних ознаках, з точки зору синтаксису залишається необґрунтованим.
Односкладним називаються такі речення з одним головним членом, які для вияву повноти та своєрідного
характеру свого змісту не потребують поповнення другим головним членом [Сучасна 1972].
Отже, О.О. Шахматов обґрунтував теорію односкладних речень, йому належить і термін „односкладні
речення”, сутність яких полягає у наявності одного головного члена, котрий не потребує доповнення другим
головним членом. Ця теорія виявилися цілком сприйнятною, оскільки багато дієслівних та іменних типів
© Шептуха О.В., 2007 Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

331
односкладних речень із живого мовлення раніше не могли бути втиснуті в суворі рамки обов’язкової схеми
підмет – присудок. Для них було дано чітке аргументоване пояснення. Зараз один із можливих шляхів
вирішення питання односкладності речень – на основі сучасних концепцій семантичного синтаксису. Йдеться
вже не про „один головний член”, який не потребує іншого головного члена, а про суб’єкт – носій
предикативної ознаки незалежно від форм його вираження.
Особові речення (означено-, неозначено- і узагальнено-особові) можна вважати контекстуальними (і
стилістичними) варіантами двоскладним речень, у них суб’єкт виражається дієслівними закінченнями (Іду до
тебе. Кличуть за собою. Хочеш їсти калачі – не лежи на печі). Їх лише формально, через відсутність
вираженого підмета відносять до односкладних речень.
Мета роботи – дослідити семантичні, стилістичні особливості вживання означено-особових, неозначено-
особових та узагальнено-особових речень у публіцистичному стилі.
Відомо, що публіцистика є сферою масової комунікації, цим зумовлене те, що публіцистичний стиль має
дуже значний діапазон поширення. З огляду на призначення публіцистичного стилю – формування громадської
думки – визначальною рисою є вдале поєднання логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням.
Якщо інші книжні стилі, такі як офіційно-діловий та науковий стилі, прагнуть до найбільшої інформативності, а
розмовні й художні тексти відзначаються високим ступенем емоційності, то публіцистика мусить бути
одночасно і впливовою, й інформативною.
Публіцистичне мовлення найповніше реалізується в писемній формі – у газетах, в іншій суспільно-
політичній літературі.
Менш повно воно виявляється в усній формі. В обох формах публіцистики спільного значно більше, ніж
особливого, індивідуального. Їм притаманна трафаретність висловлювання, тобто вживання специфічно
стилетворних слів, словосполучень та речень найрізноманітнішої будови. Обидві форми публіцистичного
стилю (писемна й усна) мають на меті висвітлення актуальних суспільно-політичних та інших проблем
сучасності.
Публіцистичне мовлення в обох формах (усній та писемній) і в усіх жанрах характеризується такою
визначальною функціональною ознакою, як інформативність – насиченість сказаного комунікативно доцільним
змістом.
Така специфіка публіцистичного стилю визначає й особливості вживання речень. Як свідчать дані, взяті
із газетних та журнальних статей, у публіцистичному стилі достатньо широко представлені означено-особові
конструкції. Пояснюється це тим, що автор статті бере на себе функції суб’єкта повідомлення, тому й
з’являються висловлення:
Дивлюся на все це і думаю: отак не помітиш, як промійне час, і залишишся один у цьому жорстокому
світі (Слобідський край, № 9, 2005), або: Звертаємось до всіх, кому не байдужа доля України, майбутнє своїх
дітей (Слобідський край, № 10, 2005), у якому вжите авторське ми, що засвідчується досить часто.
Помічено, що дія означеної особи пов’язана переважно з дієсловами певної семантики. Це й зумовлює те,
що означено-особові структури в публіцистичних текстах ґрунтуються здебільшого на:
1) дієсловах сприймання: Серцем відчуваю, що зібралися тут найкращі представники нації (Нація і
держава, № 12, 2005);
2) дієсловах руху, пересування в просторі: Йду вулицями Кєїва і дихаю чистим повітрям, наповненим
запахом волі (Голос України, № 3, 2006);
3) дієсловах буття, існування: Живемо для того, щоб творити добро, а не сіяти розбрат (Слово і час,
№ 2, 2004);
4) дієсловах мовлення: Звертаємося до всіх, хто хоче миру на землі (Нація і держава, № 1, 2006);
5) дієсловах зорового сприйняття: Дивлюся на чисте небо і помічаю на ньому зорі (Слово і час, № 3,
2005);
6) дієсловах результату спостережень: Помічаємо якусь дивну посмішку на обличчях цих людей (Нація і
держава, № 4, 2005);
7) дієсловах мислення: Зрозумій, як це прекрасно, і більше нічого від тебе не хочуть (Голос України,
№ 3, 2005);
8) дієсловах рекомендацій: Рекомендую всім: не зволікайте, борітеся за свої права! (Голос України, № 8,
2005).
Поєднання виконавця дії з автором висловлюваного становить одну з помітних стильових ознак
публіцистичних текстів.
У статтях, де не називають виконавця дії з певних причин, використовуються неозначено-особові
речення, оскільки виконавець дії в них уявляється як “хтось”, “вони”.
Своєрідність граматичної моделі таких речень у тому, що в них виконувач дії мислиться неозначено, а
головний член виражений дієсловом у формі 3-ї особи множини минулого, теперішнього або майбутнього часу:
Нам зателефонували, і ми повинні були відповідати на дзвінок (Нація і держава, № 6, 2005); Ходять і
благають про допомогу (Слово і час, № 2, 2005); Коли покличуть, треба йти (Слобідський край, № 3, 2006).
Неозначеність особи пояснюється кількома ситуаціями, за яких мовці вдаються до цих речень, а саме: ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 15

332
1) особа відома мовцеві, але він не хоче називати її: Хай роблять, як вважають за потрібне, наші
погляди незмінні (Слобідський край, № 3, 2005);
2) особа невідома ні мовцеві, ні співрозмовникам: Телефонують і кажуть: “Негайно приїжджайте!”
(Вісті України, № 8, 2006);
3) особа підказується певною ситуацією, оточенням, у якому перебувають учасники діалогу: Немов
перелякані, бігли до хати (Голос України, № 2, 2005);
4) суб’єктом дії є сам мовець, який не вважає за потрібне на цьому наголошувати, а вдається до
невизначеної форми вислову: Зрозумій, як це прекрасно, і більше нічого від тебе не хочуть (Голос України,
№ 5, 2003).
Головний член неозначено-особових речень у публіцистичному стилі може мати аналітичну структуру –
включати допоміжні дієслова: На Полтавщині уміють поважати працю (Слобідський край, № 2, 2005).
Речення з неозначеним суб’єктом функціонують і як прості, самостійні, і як частини складних речень
різних типів.
У складнопідрядних реченнях обидві частини (головна і підрядна) можуть бути неозначено-особовими,
але ця умова – необов’язкова. У наведеному нижче реченні дія обох частин виконується тією ж самою групою
осіб:
Коли виходили на площу, брали з собою дітей (Голос України, № 3, 2005);
У прикладах: На майдані знають, чому їх не підтримують (Голос України, № 6, 2005); Приїхали пізно,
тому нас поселили на різних поверхах (Слово і час, № 2, 2004) – дія головного члена речення виконується
різними групами осіб.
Речення з неозначеним суб’єктом можуть виступати частинами не тільки складнопідрядних речень, але і
безсполучникових:
Прийшли, покликали, і ми пішли з ними (Слово і час, № 1, 2005);
Довкола думають: що робити далі? (Слобідський край, № 4, 2005).
Речення з неозначеним суб’єктом можуть виступати і у функції вставних речень:
Сашко – так називали цього хлопця – вийшов та почав говорити з людьми (Голос України, № 5, 2006).
Неозначено-особові речення найчастіше формуються:
1) з дієсловами руху, переміщення в просторі: Йдуть вулицями, приходять на площі і мітингують (Голос
України, № 9, 2005);
2) з дієсловами мовлення: Закликають усіх узяти участь у мітингах та актах протесту (Сільські вісті,
№ 19, 2005);
3) з дієсловами сприйняття: Відчувають небезпеку та дискомфорт (Сільські вісті, № 10, 2004);
4) з дієсловами, що вказують на конкретну дію: Пишуть листа президентові з проханням допомогти
(Нація і держава, № 4, 2005);
5) з дієсловами, що вказують на абстрактну дію: Молодіють від подиху весняного вітру (Сільські вісті,
№ 3, 2004);
6) з дієсловами називання, найменування: Таких людей називають патріотами (Нація і держава, № 10,
2005).
Функціональне призначення неозначено-особових речень у газетно-журнальних статтях – повідомлення
фактів без вказівки на виконавців дії. Тому широко представлені неозначено-особові структури у статтях, де
необов’язкове посилання на діячів або вони невідомі автору статті. Додаткові причини неозначеності особи
полягають або в неможливості перерахувати всіх виконавців дії, або в небажанні назвати їх, або у відсутності
інформації про них: Заполонили всі майдани, площі, бо хочуть позитивних змін (Голос України, № 11, 2005);
Закликають до дій, які суперечать моральним принципам багатьох громадян (Нація і держава, № 6, 2005);
Покинули на місце злочину речі, які зараз досліджує спеціальна комісія (Слобідський край, № 5, 2005).
Як доводить зібраний матеріал, неозначено-особові речення в публіцистичному стилі відзначаються
високою частотністю використання. Є всі підстави визнати їх важливим засобом задоволення
позалінгвістичних вимог розглядуваного стилю.
Серед односкладних речень із дієслівним присудком виділяються конструкції з узагальненим
виконавцем дії, тобто узагальнено-особові речення. Загальновизнано, що узагальнена особа – член збірної
кількості граматичних осіб. У реченнях з узагальненою особою дія стосується будь-якої граматичної особи, яка
виступає як член збірної кількості граматичних осіб, або окремої особи, яка мислиться як “кожен із нас”:
Вчасно сплачуєш за комунальні послуги- – отримуєш тепло в квартирі (Сільські вісті, № 6, 2005); Хочеш жити
гідно – борися за своє щастя (Голос України, № 4, 2004).
Контекстуальне (переносне) значення узагальненості дії або стану, як відомо, можуть виражати дієслова
з різними особовими закінченнями (другої особи однини і множини, першої і третьої особи множини), це
підтверджують приклади з газет і журналів, як-от: Хочеш жити добре – працюй (Слово і час, № 6, 2004);
Бажаєте зустріти друга, самі будьте людяними (Слово і час, № 5, 2005); Не знаємо, де знайдемо, а де
втратимо (Слово і час, № 1, 2004); З таким не жартують (Голос України, № 8, 2005). Але в публіцистичному
стилі переважають форми другої особи однини: Посієш вчасно – вродить рясно. Цьому є пояснення – ти – це Розділ ІІІ. Теоретичні питання синтаксису

333
особа співрозмовника, до якого мовець може звертатися і як до ти, і як до ви. Порівняй: Посієте вчасно –
вродить рясно. З міркувань мовної економії таке узагальнення ти однаково розкриває і значення ви. Цим
усувається смислова надлишковість в узагальнено-особових конструкціях.
Мета узагальнено-особових речень у публіцистиці – посилити вплив на індивідуальну свідомість
читачів. Тому через бажання віднести зміст речення до кожного з читачів і вживається в них форма дієслів 2-ої
особи однини, зокрема наказового способу: Розумій правду життя (Слово і час, № 7, 2005); Не говори того,
про що не знаєш (Слово і час, № 12, 2004).
Наявні узагальнено-особові речення і в складі безсполучникових, складносурядних та складнопідрядних
речень: Знай: життя – річ складна й заплутана (Сільські вісті, № 11, 2004); Пам’ятаєш, як гралися малими,
розпалювали вогнища, крали сіно…(Сільські вісті, № 2, 2005); Співай серце, і оживайте дерева навкруги
(Сільські вісті, № 5, 2005).
Аналіз засвідчує, що у публіцистичному стилі широко представлені односкладні речення, зокрема,
означено-особові, в яких виконавець дії відображає авторське бачення проблеми, тобто виконавець дії
збігається з автором статті; неозначено-особові структури, в яких виконавець дії невідомий або не називається з
певних причин; узагальнено-особові речення, в яких дія може стосуватися будь-кого. Використанням таких
структур задовольняються вимоги публіцистичного викладу, покликаного висвітлювати явища всіх сфер життя
людини – від побуту до подій історії та світової політики. Тому перед публіцистом завжди стоїть потреба
пошуку оптимальних засобів упливу, зокрема, пошуків експресії. Неназивання суб’єкта виконання дії
допомагає не лише подати інформацію, а й витлумачити її з певних позицій, нерідко змусити читача самому
дійти висновку, хто є виконавцем дії. Тому означено-особові, неозначено-особові та узагальнено-особові
речення щонайповніше розкривають всю специфіку публіцистичного стилю і виступають як засіб впливу на
розум та емоційну сферу читача.
Здійснений аналіз не вичерпує всіх питань, пов’язаних з функціонуванням означено-особових,
неозначено-особових, узагальнено-особових речень у публіцистичному стилі. Чекає подальшого дослідження
проблема специфіки жанрового використання розглянутих структур у межах публіцистики.

Література
1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. – Львів: Світ, 2003.
2. Горяний В.Д. Синтаксис односкладних речень. – К.: Радянська школа, 1984.
3. Дудик П.С. Стилістика української мови. – К.: Видавничий центр Академія, 2005.
4. Москаленко Н.А. Односкладні речення. Лекція з курсу сучасної української літературної мови для
студентів-заочників. – Одеса: Видавництво Одеського університету, 1965.
5. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. – М.: Наука, 1956.
6. Плиско К.М. Викладання синтаксису української мови. – К.: Рад. шк, 1978.
7. Русская грамматика. Синтаксис. – М.: Наука, 1980.
8. Руднев А.Г. Синтаксис современного русского языка. М.: Просвещение, 1963.
9. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. акад. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка,
1972.
10. Шахматов А.А. Синтаксис русского языка. 2-е изд. – М., 1941.
11. Юрченко В.С. Простое предложение в современном русском языке. – Саратов, 1972.

In the article the functioning features of the single-component personal sentences are considered in publicistic
style.
Keywords: definite-personal sentences, non-definite-personal sentences, the compound sentence, the simple
sentence.
Надійшла до редакції 2 жовтня 2006 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.